2. Теоретичні принципи сучасної української пунктуації



Скачати 154.6 Kb.
Дата конвертації20.04.2018
Розмір154.6 Kb.
ТипЛекція

Лекція. 1

Тема. Наукові основи сучасної української пунктуації

Мета. Ознайомити студентів з основними принципами української пунктуації, основними етапами її розвитку, системою розділових знаків. Удосконалювати й закріплювати пунктуаційні навички оформлення тексту, розкрити проблему використання розділових знаків зі спеціальними стилістичними завданнями.

Вступ. Пунктуація забезпечує потреби писемного спілкування. Як і орфографія, пунктуація слугує засобом оформлення тексту і сприяє ефективному спілкуванню. Розділові знаки ставляться з метою розмежування окремих логіко-граматичних частин у потоці мовлення, допомагають тому, хто пише, виразніше передавати свої думки і почуття, а тому, хто читає, – краще, точніше сприймати текст. Пунктуація - це система правил про вживання на письмі розділових знаків; розділ мовознавства про використання розділових знаків. Пунктуацією також називають і самі розділові знаки.

План.

1. Загальні відомості з історії української пунктуації. Основні етапи розвитку української пунктуації.



2.Теоретичні принципи сучасної української пунктуації.

3. Система розділових знаків та їхні основні функції. Видільні й віддільні розділові знаки.

4. Структура речення і пунктуація.

5. Використання розділових знаків зі спеціальними стилістичними завданнями.

Зміст лекції.

1. Загальні відомості з історії української пунктуації. Основні етапи розвитку української пунктуації.

Пунктуація (лат. punctuatio: від punctum — «крапка») — система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків. Пунктуація – це сукупність розділових знаків і система усталених правил їх уживання. Навчання пунктуації вимагає від учителя обов’язкового врахування значення пунктуації та її теоретичних основ, від чого великою мірою залежить вибір методів і прийомів. Пунктуація слугує для розмежування смислових і граматичних зв’язків слів у реченні, допомагає виділити думку, привести слова до граматичного співвідношення згідно із заданим смислом. Вона певною мірою відображає інтонаційні особливості тексту. Власне, пунктуація забезпечує потреби писемного мовлення. Вона становить частину графічної системи мови, використовує для писемного членування знаки, які допомагають розуміти зміст написаного. Проте сучасна система розділових знаків не може передати на письмі всього багатства інтонаційних відтінків усного мовлення. Розділові знаки використовують для такого членування писемного мовлення, яке не може передаватися ні морфологічними засобами, ні порядком розміщення слів. Отже, пунктуація – це система правил про вживання на письмі розділових знаків; розділ мовознавства про використання розділових знаків.

Пунктуацією також називають і самі розділові знаки.

Українська пунктуація, як і пунктуація інших слов’янських мов, почала формуватися з виникненням книгодрукування (ХVІ ст.). Текст у давніх рукописах писали без поділу на слова. Нечисленні розділові знаки (крапка, крапки, три крапки, проставлені трикутником; чотири крапки, розміщені ромбиком) були зумовлені переважно суб’єктивними чинниками – необхідністю перепочинку того, хто писав. На початку ХV ст. з’явилася кома, а у 1513 р. під впливом граматики венеціанського друкаря Альд Мануція – інші розділові знаки, використання яких уже пов’язане з певними нормами. Протягом 16-го і наступного століть у різних західноєвропейських граматиках намагалися врегулювати вживання розділових знаків, підводячи під це теоретичну базу, їхня практика позначилася і на письмі та друку сх. слов'ян, зокрема на граматиках Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького. Так, книжки і рукописи 17 ст. уже фіксують крапку, двокрапку, кому, крапку з комою, знак питання та знак оклику, дужки, лапки; тоді ж з'являються тире й крапки. Усередині 18 ст. поширення набула восьмичленна система розділових знаків Михайла Ломоносова, яку російський учений виклав у «Російській граматиці» (1775): крапка, знак запитання, знак здивування (!), кома, крапка з комою, дужки, єднальний знак (рисочка), тире, лапки. Під впливом цієї праці вийшла у світ «Граматика малороссийского наречия» (1818) О. Павловського, у якій використання розділових знаків переважно збігається із сучасними правилами. У «Кобзарі» Тараса Шевченка вжито дев’ять видів розділових знаків (крапку, знак питання, знак оклику, кому, крапку з комою, двокрапку, тире, дужки, крапки; немає лапок, не зовсім системно використовувалося тире та ін.

Отже, під впливом західноєвропейської пунктуаційної системи український правопис сформувався до ХVІІІ ст. У ХІХ–ХХ ст. його було унормовано. За доби українізації усталюється українська пунктуація. Уперше виходять з друку монографії, присвячені українській пунктуації: М.Грунський, М.Мироненко «Розділові знаки» (Х., 1930 р.), І.Неутрієвський «Найголовніші правила пунктуації в українській мові. Розділові знаки» (Х., 1930р.), В.Курдиновський «Розділові знаки в українській мові» (Х., 1931р.). Праці цього періоду містять цінний фактичний матеріал, який дав значний поштовх для теоретичних засад синтаксису та пунктуації, а також сприяли засвоєнню практичних навиків, незважаючи на дискусійні позицій. Виходять українські правописи, які фіксують і основні правила української пунктуації, їх формування відбувається на синтаксичній основі. У становленні сучасної української пунктуації чимала заслуга І. Огієнка, Л. Булаховського, О. Вержбицького, А. Москаленка, В. Русанівського, А. Медушевського, А. Бурячка, Н. Тоцької, О. Пономарева та ін. Сучасні пунктуаційні норми зафіксовано в «Українському правописі».

2. Принципи української пунктуації.

Українська пунктуація, будучи складною і розвинутою системою, ґрунтується на трьох принципах:

1. Синтаксичний (структурний). Згідно з ним розділові знаки ставляться на межі частин складного речення, в реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставленими і вставними конструкціями, звертаннями тощо. Вони зумовлені структурою речення і тому є обов’язковими.

2. Смисловий принцип. На цьому принципі, як і на синтаксичному, ґрунтуються розділові знаки у складному і в простому реченні, ускладненому відокремленими другорядними членами, передусім означеннями і прикладками, які порівняно з невідокремленими мають більше змістове навантаження: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народних (О. Гончар). Відокремлена прикладка має додаткове обставинне значення. Смислову функцію виконують і крапки: ...підняв смичок... і скрипка ожила! (Л. Костенко). Особливо важлива роль цього принципу у складних безсполучникових реченнях: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (Леся Українка) (наявні темпоральні відношення – послідовність подій) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (причиново-наслідкові відношення).

3. Інтонаційний принцип. Тісно пов’язаний із смисловим, тому розділові знаки можуть бути різними: Я бачу, погляд твій палає від погорди (Леся Українка) (вставне речення) – Я бачу: погляд твій палає від погорди (складне безсполучникове).За інтонаційним принципом ставляться розділові знаки в кінці речення – ? ! ., часто і в середині – Тату, візьми мене з собою – Тату!Візьми мене з собою (підвищена емоційність, особлива видільна інтонація зумовлюють знак оклику). Інтонаційний принцип реалізується у зв’язку зі структурним та смисловим. Здебільшого усі три принципи взаємодіють одночасно. Поєднання принципів розстановки розділових знаків свідчить про розвиток сучасної української пунктуації, її гнучкість, що дає змогу передавати найтонші відтінки змісту та структурне різноманіття.

3. Система розділових знаків та їхні основні функції

В українській мові розділові знаки становлять усталену систему. У ній розрізняють одиничні (. : ... , ; – ? !) і парні розділові знаки (дві коми, два тире, дужки, лапки). Розділові знаки або відділяють частину тексту одну від одної, або виділяють певні відрізки в середині частини. Залежно від цього розділові знаки поділяють на роздільні (у науковій літературі ще вживаються терміни «видільні», «відокремлювальні») (їх вісім) та видільні (інший термін – «віддільні») (дужки і лапки). Перші слугують для розмежування попереднього й наступного речень, частин у складному реченні та однорідних членів речення. До них відносяться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, двокрапка, крапка з комою, абзац. (. ? ! , ; – : ...). Віддільні розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення загалом, тобто ними виділяють звертання, вставні, вставлені компоненти, відокремлені члени речення, пряму мову. До них належать парні розділові знаки: подвійна кома, подвійне тире, дужки, лапки.

За розділовими знаками закріплені певні функції:

Одинична кома ставиться між однорідними членами речення, між частинами складного речення: Проміння слів твоїх стоцвітними огнями, Стожарами мені горить у далині (М. Зеров). Де є оди­нична кома, завжди робиться пауза, але там, де є пауза, не завжди ставиться кома.

Парними комами виділяються з обох боків відокремлення, підрядні частини речень, конструкції, граматично не пов'язані із членами речення, тобто звертання, вигуки, вставні та вставлені ком - поненти: Колисковий спів Веде до тих країв, Де біліє рідна хата, До могил моїх дідів (Давид Дума). Вечірня тиша край села, лунку провівши електричку, у душу голос твій внесла і засвітила, наче свічку (В. Тимченко). Проте якщо така частина вживається на початку чи в кінці речення, тоді ставиться лише одна кома — після виділюваної частини або перед нею: Росинок перших голуба трава хова в долоньки несміливі зблиски, І солодко так тиша опада, як мати припадає до колиски (В. Підпалий). Виділена парними ко- мами частина вимовляється, як правило, дещо іншим тоном чи трохи швидше, порівняно з усім реченням. Але паузи на місці парних ком чуються не завжди.

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома, якщо роз- ділювані нею частини речення далекі за змістом, дуже поширені, мають у своєму складі інші розділові знаки. Пауза в такому місці приблизно у два рази довша, ніж тоді, коли ставиться кома: Ве- лика-бо користь від навчання книжного: книги — мов ріки, які напоюють собою весь світ; це джерело мудрості, в книгах бездонна глибина; ними ми втішаємося в печалі, вони — узда для тіла і душі («Повість минулих літ»).

Одиничне тире ставиться там, де й одинична кома (між однорідними членами речення, між частинами складного речення), і там, де коми ставити не можна (на місці пропущених членів, для інтонаційного виділення слів). Тире — знак дуже вагомий за значенням, указує на різні пропуски, умову, час, порівняння, наслідок, різку зміну подій, динаміку мовлення, різкість тощо: Кров од- миває вимушену зраду, невимушена зрада — пляма вічна (Д. Пав- личко). Перед тире інтонація поступово підвищується, на місці тире — вичікувальна пауза, далі тон поступово спадає.

Парними тире, як і парними комами, виділяються з обох боків прикладки, вставлені конструкції, відокремлення тощо. Частина, виділена з обох боків тире, вимовляється підвищеним тоном: Але українського генія, генія як генія, котрого реально знає світ — як Данте, Шекспіра, Байрона — нашого маяка у всесвітньому морі, по якому впізнавали б наші береги — і досі нема, а вже й

Двокрапка попереджує про наступне пояснення, доповнення, уточнення. Перед двокрапкою тон помітно підвищується, логічним наголосом виділяється те слово чи словосполучення (у складному реченні — найчастіше присудок), для якого в другій частині висловлюється причина або дається пояснення, обґрунтування, на місці двокрапки робиться вичікувальна пауза, а далі речення вимовляється звичайним тоном: Ти давню праосінь нагадуєш мені: Широколанний степ, бліді свічада ставу, берегових грабів грезет і злотоглави, Повітря з синього і золотого скла І благодатний дар останнього тепла... (М. Зеров).

У дужки беруться додаткові повідомлення — вставлені конструкції, ремарки, доповнення, вказівки на джерело висловлювання. Частина речення, виділена дужками, вимовляється пониженим тоном у пришвидшеному темпі: І я молю святу Покрову, щоб від ненависті і крові (хоча б) змогла нас вберегти... (Н. Фурса).

Три крапки в середині речення можуть передавати недомовленість, переривчатість, схвильованість мовлення, багатозначність висловлення, указувати на підтекст або на паузу перед важливим чи несподіваним повідомленням: А ми йдемо... по смерті до живих (Б. Олійник).

Лапки — це функціонально однозначний знак. Ним виділяються цитати, чуже мовлення, різні власні назви, слова, ужиті в іронічному або незвичному значенні. Такі слова, узяті в лапки, вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією. У диктанті можливе додаткове пояснення: автор важливе чи незвичне слово, крім інтонації, виділяє графічними пунктуаційними засобами: В умовах заблокованої культури геній робить часом незрозуміле для свого народу, якщо його, так би мовити, «вектор психологічної інерції» на той час не збігається з магістральним напрямком великого духу (За Л. Костенко).

Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то ставиться звичайно один із них: крапка, двокрапка, три крапки, крапка з комою, знак питання, знак оклику. Ніякі розділові знаки не ставляться перед першою дужкою.

Проте зберігаються такі розділові знаки:кома й тире; друга дужка й будь-який знак після неї.

Таким чином, крапка ділить текст на речення, вказує на кінець речення. Знак питання означає питальний характер речення, відмежовує речення. Знак оклику вказує на емоційний характер речення, відмежовує речення. Крапка з комою розділяє частини складних багатокомпонентних чи простих ускладнених речень. Кома розділяє однорідні члени речення, частини ССР, СПР і СБР. Тире ставиться на місці пропущеного члена речення, при зміні подій, наслідку тощо. Двокрапка пояснює, розвиває те, про що повідомлялося у попередній частині речення. Крапки вказують на перерваність, незакінченість речення, можуть ставитися на початку, в середині та в кінці речення. Два тире виділяють відокремлені прикладки, вставлені конструкції. Дві коми виділяють відокремлені члени речення, вставні конструкції, звертання, підрядні речення у середині головних тощо.

Дужки – це знак виключення елементів речення, які граматично з ним не пов’язані. Ними виділяють вставлені конструкції, ремарки у драматичних творах. Лапки вказують на незвичність, чужорідність виділених ними елементів. У лапки беруться цитати, слова, вжиті в незвичному значення, умовні назви, пряма мова. Отже, розділові знаки у простому та складному реченнях становлять усталену систему і виконують різноманітні функції.

Про постановку тих чи інших розділових знаків ітиметься докладно в наших наступних чотирьох лекціях.

4. Структура речення і пунктуація.

Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість. В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець- крапка, знак питання, знак оклику або три крапки. У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.). Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Фантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка). Наприкінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий!). Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!). Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу ("Охо-хо…"- зітхнув старий).

Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію. Крапка ділить текст на речення. Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій. Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване. Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення. Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини. Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках. Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання. Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук. Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

Пунктуація тісно пов’язана із синтаксисом, зокрема ї головною одиницею – реченням. У реченні органічно поєднані смислові, граматичні й інтонаційні ознаки. Вони взаємопов’язані й зумовлені контекстом, від якого залежить вибір розділового знака. У більшості випадків розділовий знак вказує і на зміст висловлювання, і на синтаксичне членування, і на інтонаційні особливості. Хоча буває й так, що в конкретному прикладі якась ознака втрачає своє значення. До прикладу, не завжди на місці паузи треба вживати розділовий знак, а відокремлення уточнюючих членів речення залежить від комунікативного наміру й відповідної інтонації.

Синтаксичний (граматичний) погляд на основи пунктуації полягав у врахуванні лише граматичної структури речення, в розумінні розділових знаків як показників синтаксичної будови речення. Основне призначення розділових знаків у відображенні на письмі пауз та ритму висловлення вбачали представники інтонаційного погляду на пунктуацію. Щоб навчитися правильно ставити розділові знаки, необхідно орієнтуватись у синтаксичних поняттях, розпізнавати синтаксичні явища. Цей процес спирається на такі лінгвістичні положення: за допомогою речення можна висловити комунікативну мету (повідомити, запитати, спонукати до дії). Відповідні розділові знаки в кінці речення (крапка, знак питання) передають мету адресанта й допомагають адресатові мовлення зрозуміти її; речення може передавати емоції, почуття, що на письмі позначається знаком оклику; будь-який розділовий знак наприкінці речення засвідчує смислову й інтонаційну завершеність речення як мінімальної комунікативної одиниці в структурі тексту; речення може містити додаткову непредикативну комунікацію за допомогою різних ускладнень – однорідних, вставних, відокремлених членів речення, звертання тощо. Така додаткова інформація позначається на письмі розділовими знаками. Речення зі складною (кілька предикативних центрів) граматичною будовою характеризується різними смисловими відношеннями та способами й засобами зв’язку між частинами. В усному мовленні це передається за допомогою різної інтонації, а в писемному – різними розділовими знаками (кома, тире, двокрапка, крапка з комою). Неусталений порядок слів у реченні української мови, розташування непредикативних синтаксичних частин у середині, на початку, або в кінці речення зумовлює використання одинарних і подвійних розділових знаків. Речення може містити дослівно передані чужі думки у вигляді прямої мови, цитат, що виділяються на письмі розділовими знаками та залежно від місця в реченні.

Отже, кожна пунктуаційна норма, відображена у формулюванні правила, спирається на певну синтаксичну категорію. Тому ознайомленню з пунктуаційним правилом повинно передувати засвоєння синтаксичної теорії.

5. Використання розділових знаків зі спеціальними стилістичними завданнями.

Більшість пунктуаційних правил має усталений характер, загальний для всіх стилів. Водночас кожен стиль позначений певними пунктуаційними особливостями.

Визначальною особливістю пунктуації в науковому писемному мовленні – нормативність усіх синтаксичних конструкцій, обов’язкова логічність і точність написаного, виклад послідовний, однозначний, ущільнений, емоційно нейтральний, незабарвлений, зазвичай – це складні речення. Тут майже не вживаються неповні речення, вигуки, науковому стилю властиве синтаксично-логічне використання розділових знаків. Уживається також знак виноски - видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або наприкінці тексту.

Пунктуація офіційно-ділового мовлення ще більше стандартизована, аніж наукового висловлювання. Писемним жанрам цього стилю не властиве пряме мовлення, емоціно-забарвлені синтаксичні конструкції; часто вживаються дієприкметникові та дієприслівникові звороти, фразеологічні штампи (згідно з, відповідно до, за розпорядженням, за наказом, ін.). Використання розділових знаків чітко регламентоване вимогами, які ставляться до оформлення кожного виду документів.

У художніх творах та публіцистиці можуть використовуватися так звані факультативні розділові знаки, які протиставляються кодифікованим, або обов'язковим, знакам. Факультативні — це в основному авторські знаки, зумовлені контекстом. Такі знаки можуть суперечити загальноприйнятим нормам, але не сприяють розхитуванню пунктуаційної системи. Можна твердити також про схильність окремих авторів до певних стильових прийомів, побудованих за допомогою тих чи інших розділових знаків, наприклад, у поезії І. Драча багато тире, у Є. Гуцала, крім частого використання тире, уживається нерідко крапка з комою. Такі знаки передають емоційний лад мовлення, який відповідає певній індивідуальності. їхня функція — створення експресивності, динамічності викладу або, навпаки, плавності, ліричності тощо. Часто їх призначення — додаткове стилістичне забарвлення. Коли ж від надмірності авторських розділових знаків втрачається соціальна значущість пунктуації, то це призводить до пунктуаційної безграмотності. Часто автори взагалі відмовляються від розділових знаків, у такий спосіб створюючи простір для смислової гри, певної двозначності, що змушує читача вдумливіше сприймати поетичні рядки. Діапазон використання розділових знаків широкий.

Висновки.

Пунктуація – розділ науки про мову, який вивчає правила постановки розділових знаків. Українська пунктуація в основному сформувалася до початку 18 ст. Відтак відбувалося її вдосконалення. В основі нашої пунктуації лежать три принципи: смисловий, граматичний та інтонаційний. Основний термін пунктуації – пунктограма. Пунктограма – це вживання розділового знака, що відповідає правилу пунктуації. У сучасному мовознавстві розділові знаки – умовні графічні позначки, які використовуються як засіб інтонаційно-смислового і граматичного членування писемного мовлення. Передумовою успіху в навчанні пунктуації є постійна увага до її призначення, розуміння того, що є знаки віддільні (крапка, крапка з комою, знак оклику, знак питання, двокрапка, абзац), що слугують для відділення одних відрізків тексту від інших, та видільні (дужки, лапки), які сприяють виділенню окремих відрізків мовлення. Деякі лінгвісти вважають особливим розділовим знаком абзац.

Література.

Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. - К.: Либідь, 1997.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ, та ін.; За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид. – К.: Вища шк., 1997.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін..; За ред. М. Я. Плющ. – 3-є вид. – К.: Вища шк., 2001.

Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. - К.: Вища школа, 1994.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. – К.: Наукова думка, 2003. – 240 с.

Ющук І. Українська мова / І. Юшук. - К.: Либідь, 2005.

Запитання.

Що таке пунктуація?

Назвіть та схарактеризуйте основні принципи пунктуації.

Окресліть важливі етапи в розвитку української пунктуації.



Назвіть основні функції розділових знаків.

Схарактеризуйте особливості пунктуації в різних стилях мови.
: data -> users
data -> Масаж при травмах І захворювання нервової системи
data -> Вроджені ортопедичні деформації опорно-рухового апарату
users -> Тема. Азотні добрива
users -> Історія української етнографії (електронний збірник статей І матеріалів)
users -> Тема історичні знання україни-руси в IX – XIII ст. Початки літописання в Руси-Україні IX – X ст. «Повість врєменних літ»
users -> Тематика наукових доповідей, рефератів та повідомлень
users -> Тема Політична влада Мета заняття: з’ясувати поняття «влада», «політична влада»
users -> Лекція Тема Методи І прийоми навчання природознавству в початковій школі
users -> 1. Виникнення та розвиток генетичної інженерії Технологія рекомбінантних ДНК плазміди як вектори
users -> 1 загальні відомості про інформаційні системи


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка