Аналіз рівня активізування інвестиційної діяльності підприємства



Сторінка1/5
Дата конвертації01.01.2018
Розмір0.73 Mb.
  1   2   3   4   5




АНАЛІЗ РІВНЯ АКТИВІЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Чинники, які впливають на обсяг залучених інвестиційних ресурсів підприємства.
Огляд літературних джерел на інвестиційну тематику показав, що більшість авторів чинники, які впливають на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів, поділяють за рівнем виникнення на загальні і місцеві. При цьому чинники, які носять загальний характер включають фактори мікросередовища, фактори, які обумовлюють особливості розвитку конкретних галузей, а також фактори місцевого, наднаціонального і міжнародного характеру.

Як показали проведені дослідження для виділення найважливіших чинників, які діють в розрізі вищевказаних груп на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів слід розкрити особливості економічної ситуації, що склалась в Україні, зокрема у інвестиційній сфері протягом 90-Х років 20 століття. Протягом вказаного періоду, зокрема з 1995 року мало місце різке зниження обсягу інвестицій в основний капітал.

Найбільше скорочення інвестицій відбулось в галузях, що визначають можливості структурних перетворень у державі (табл. 2.1). Це зумовило зниження обсягу виробництва в таких галузях як машинобудування, металургія, виробництво будівельних матеріалів, що зумовило зростання цін, рівень інфляції [116]. Під впливом цього практично у всіх груп інвесторів знизилась мотивація до інвестування і нагромадження коштів. Слід враховувати те, що значне скорочення централізованих державних капіталовкладень не супроводжувалось підвищенням їх ефективності, зміною галузевої та виробничої структури капіталовкладень, використанням нових механізмів участі держбюджетних коштів у реалізації інвестиційних проектів тощо.

Таблиця 2.1



Інвестиції в основний капітал за галузями економіки, млн. грн.

Назва галузей економіки

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Всього

16097

12557

11449

12151

12197

13955

Промисловість

6121

5055

4644

4540

4582

5672

Сільське господарство

1296

978

806

611

560

496

Лісове господарство

40

29

34

29

23

37

Будівництво

247

227

148

208

281

312

Транспорт

1497

1254

1169

1786

1873

1866

Зв'язок

307

352

393

657

791

874

Торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут

154


133


131


192


276


405


Заготівлі

42

41

28

14

14

21

Інформаційно-обчислювальне обслуговування

2

6

4

9

8

12


Житлове господарство (будівництво, включаючи індивідуальне)

3353

2443

2271

2288

2173

2302


Будівництво закладів науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я, комунальних підприємств та інших об'єктів виробничого і невиробничого призначення

3038

2039

1821

1817

1616

1958

Джерело: Статистичний щорічник України за 2000 рік, с. 202

Це різко позначилось на стані загальноекономічного та соціального розвитку України. У результаті вказаних процесів актуальності набула потреба розробки інвестиційної політики держави в умовах економічної кризи, визначення напрямів її зміни на окремих етапах розвитку економіки, уточнення пріоритетів розвитку економіко-правових засад активізування інвестиційного процесу.

Для другої половини 90-х років характерним є постійне зниження темпів капіталовкладень і їх низька ефективність. Інвестиції не тільки не пожвавлювали виробництво, а й супроводжувались його падінням. Кожному трильйону карбованців капітальних вкладень у 1995 році відповідало падіння виробництва приблизно на 1,5 трлн. крб. [162]. Однією з основних причин такої тенденції було гальмування процесів приватизації.

Спеціалісти Фонду державного майна України стверджують, що найбільш незадовільні фінансово-економічні показники у цей період мали відкриті акціонерні товариства з державною часткою більше 75 % статутного фонду. Ці підприємства досить часто порушували фінансову і платіжну дисципліну, досить “в'яло” розраховувались з держбюджетом за страховими платежами, а також із своїми працівниками. Основною причиною є те, що в державних підприємствах керівники не мають права і почуття власника. Варто зауважити, що приватизація підприємств не є самоціллю. Окрім наповнення держбюджету за рахунок продажу державних підприємств важливим завданням є розробити і реалізувати ефективну політику розвитку приватизованих підприємств. До таких підприємств належать, наприклад, Запорізький алюмінієвий комбінат, підприємства енергетики, Харцизький трубний завод та інші [37].

Зниження обсягу державних капіталовкладень призвело до перерозподілу коштів та розширення можливостей самофінансування приватизованих підприємств. Поряд з цим воно посилило диспропорційні тенденції у національній економіці. Розв’язати виниклі проблеми може розробка нових методів проведення державної інвестиційної політики, яка б передбачала участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за пільговими відсотками, використання "портфельних" інвестицій та ін. Головним при цьому є самоокупність, повернення асигнувань та ефективність їх використання.

Акціонерні товариства відкритого і закритого типу, як свідчить досвід, мають найбільшу здатність до впровадження нових технологій та зміни організації виробництва [27], зокрема за допомогою використання механізмів лізингу. Сьогодні, як засвідчує статистика, за рахунок лізингу задовольняється лише символічна частина потреб діючих підприємств. Об'єктивна потреба задоволення інвестиційних потреб у формі лізингу в Україні значно більша, ніж в західних країнах. Це пов’язано з необхідністю структурної перебудови національної економіки України. Головною перепоною для розвитку ринку лізингових послуг є відносно низький рівень розвитку підприємництва, нестабільність законодавчої бази, повільні ринкові перетворення [61].

У певній мірі фактором що гальмує процес активізування ІДП, зокрема розвиток лізингових відносин у сфері споживання основних виробничих фондів, є недосконалість методик розрахунків вартості лізингових послуг у порівнянні з безпосередньою купівлею машин, устаткування, виробничих приміщень. Найбільше поширення має методика побудови імітаційної моделі, яка враховує ефективність оренди у двох вимірах. Перший — які грошові потоки забезпечує лізинговий проект. Друге — скільки коштує лізинговий проект з врахуванням всіх аспектів діючого господарського механізму.

Одним з факторів, який негативно впливає на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів є те, що механізм стимулювання державою інвестиційної діяльності є націлений не на реципієнта, а на інвестора [118; 78; 79].

Фактором позитивної дії на обсяг залучених на вітчизняні підприємства інвестиційні ресурси є те, що в Україні розроблена і реалізовується Урядом концепція "Шляхи залучення інвестицій", яка передбачає використання джерел позабюджетних інвестиційних ресурсів. Зокрема мова йде про використання боргових цінних паперів на основі створення галузевих та міжгалузевих фондів амортизації, боргових цінних паперів. Їх заплановано випускати під конкретні проекти, які фінансуватимуться за рахунок розширення іпотечного кредитування, залучення коштів позабюджетних та інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків тощо.

Важливу роль у формуванні інвестиційних ресурсів підприємств, зокрема тих, що діють у формі акціонерних товариств відіграють інвестиційні фонди. Нагромаджуючи приватизаційні сертифікати, вони акумулюють значні інвестиційні ресурси потенційних недержавних інвесторів. В Україні створена Асоціація інвестиційного бізнесу. Це тимчасова компромісна форма об'єднання членів двох вже діючих асоціацій — Асоціації торговців цінними паперами і Асоціації довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній. Головною метою Асоціації інвестиційного бізнесу є залучення міжнародних кредитів для розвитку вітчизняних підприємств в рамках американського проекту "Українські інвестиційні фонди і компанії" на умовах припинення діяльності Асоціації після закінчення терміну дії проекту [121].

Особливе значення у реалізації інвестиційних проектів економіки відіграють венчурні фонди. Вони вкладають кошти у підприємства і компанії, які працюють у технологічному секторі або у нових секторах з високим ступенем ризику, а також у новостворені підприємства і компанії. Прикладом такого венчурного інвестування є фонд Western NIS Enterprise Fond, який працює з 1995 року, сумарні інвестиції якого на сьогодні становлять 77,0 млн. дол. США. Ці інвестиції сприяють діяльності 24 компаній. Пріоритетними секторами української економіки, в які були здійснені венчурні інвестиції є: харчова промисловість, виробництво будівельних, пакувальних матеріалів, роздрібна торгівля, фінансовий сектор, агробізнес [116]. Фінансування венчурних фондів в Україні гостро потребують підприємства машино- та приладобудування; видобувної промисловості та інші. Варто зауважити, що Western NIS Enterprise Fond в середньому вкладає в один об’єкт від 1,0 до 10,0 млн. дол. США. Об'єктами інвестування фонду переважно є закриті акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, інвестування у які за оцінками спеціалістів фонду будуть найменш ризиковими. Тут насамперед йдеться про економічні, політичні і управлінські ризики.

Наявність на ринку України венчурних фондів є позитивним явищем, оскільки вони спрямовують зусилля на створення сприятливого бізнес-середовища, в якому підприємства-реципієнти можуть нормально функціонувати і стабільно розвиватись. Основою цього є ефективне корпоративне управління. Його головними принципами є створення і функціонування спостережної ради з незалежними директорами, яка реально і дієво контролює діяльність менеджменту компаній і корегує та направляє цю діяльність з урахуваннями вимог ринку та економічної ситуації. Рада розробляє і впроваджує заходи щодо забезпечення фінансової стабільності та довгострокового зростання акціонерного капіталу. Одними з основних принципів функціонування спостережної ради є забезпечення прозорості і відкритості результатів фінансової та виробничої діяльності підприємств; запровадження системи матеріальної зацікавленості менеджерів; чітке дотримання нормативних актів та законодавства і конструктивна взаємодія із державними [91]. Фонди спрямовують зусилля на налагодження ефективного механізму моніторингу та контролю за випуском продукції, станом її реалізації, вони активно займаються пошуком найпривабливіших ринків збуту. Це особливо важливо для тих підприємств, які випускають продукцію на експорт. Венчурні фонди сприяють підвищенню якості продукції підприємств, розширенню її асортименту і покращанню конкурентноздатності. До того ж, важливим аспектом діяльності фондів є удосконалення кадрової політики підприємств-реципієнтів.

На обсяг залучених підприємствами інвестиційних ресурсів позитивно впливає активний розвиток банківського сектору. Сьогодні в Україні з усіх інвестиційних інституцій банківські установи мають необхідну фінансову потужність для фінансування поточних потреб підприємств-інвесторів. Поряд з цим варто зауважити, що досвід багатьох посткомуністичних країн свідчить, що за умов збереження значного державного сектору економіки, управління інвестиційними коштами при пасивній ролі банківських інституцій стає неефективним.

Активізування діяльності банків у сфері формування портфельних і прямих інвестицій може здійснюватись в різноманітних формах. Окрім прямого вкладання власних коштів банків у формі середньо- та довготермінових кредитів, купівлі цінних паперів підприємств, важливе значення має діяльність, пов'язана з управлінням коштами підприємств, довірчі та страхові операції банків, участь в роботі наглядових рад, управління емісіями підприємств, безпосередній контроль та консультування інвестиційних проектів та інше. При певних умовах конструктивну роль у цих процесах мають відігравати і фінансово-промислові групи.

Фінансові аналітики вважають, що протягом досить довгого часу банки в Україні будуть залишатись найбільш впливовими фінансовими посередниками. Незважаючи, що в порівнянні з іноземними банками їх активи, кількість філій є недостатніми для інтенсивної інвестиційної діяльності, вони продовжують бути важливою складовою інвестиційної інфраструктури, основою для активізування розвитку національної економіки. Поряд з цим зауважимо, що для перетворення банків у ключову ланку інвестиційного механізму необхідно вирішити низку проблем: створити механізм кредитування банками інноваційних проектів; знизити рівень інфляції; запровадити заходи із зниження неплатоспроможності підприємств; удосконалити заходи, націлені на покращання кредитної дисципліни; стабілізувати рівень ліквідності, резервування та кредитування з боку НБУ. Власне кажучи, подолання своєрідного антиінвестиційного синдрому залежить від оздоровлення загальноекономічної ситуації [162]. Поряд з цим, багато можливостей активізування інвестиційних процесів лежить в основі самої банківської системи. Зокрема для стимулювання інвестиційної активності банків необхідно:


  • запровадити знижки на оподаткування прибутку від здійснених інвестицій;

  • спростити процедуру створення і реєстрації філій банків у регіонах;

  • створити зони особливого сприяння для розвитку банківських установ;

  • налагодити систему страхування банківських інвестицій за рахунок створення резервних фондів;

  • розробити і впровадити систему своєрідного держзамовлення на участь обраних банків у інвестиційних проектах та проведення ними інших форм інвестиційної діяльності з наданням різного роду податкових знижок.

Фактором активізування інвестиційної діяльності підприємств має стати реформування державного механізму капітальних вкладів, залучення державних інвестиційних ресурсів до загального фінансового ринку країни з метою підвищення інвестиційного попиту і пропозиції. Безумовно, слід враховувати і потреби фінансової стабілізації, обмеженість інвестиційних ресурсів держави, зміну правового статусу підприємств-виробників. При цьому актуальними завданнями органів управління інвестиційною діяльністю є розробити і впровадити систему стимулів до підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів держави. На перешкоді цьому стоїть незадовільне функціонування державних органів, причетних до формування та використання інвестиційних ресурсів, а також недостатній розвиток фінансової інфраструктури.

Частково розв’язати цю проблему можна шляхом ліквідації галузевих механізмів і структур, що керують державними інвестиціями, підпорядкувати механізм їх використання програмно-цільовим методам за умови залучення державних інвестиційних ресурсів у процеси загального національного фінансового ринку. Розмежування фінансів держави і підприємства не означає формування двох відокремлених фінансових сфер, а докорінну зміну форм та методів залучення державних інвестиційних ресурсів до процесів технологічного переозброєння підприємств. Досвід Франції, Німеччини, Японії та інших свідчить про те, що доцільними формами участі держави в підприємницькому інвестиційному процесі є емісія державних цінних паперів, надання державних кредитів, компенсаційних кредитних пільг, змішаного фінансування тощо.

У країнах з розвинутою ринковою економікою обов'язковим елементом інвестиційного механізму є ринок цінних паперів. В Україні він знаходиться на початковій стадії розвитку. Сьогодні він в основному відіграє роль елементу інфраструктури приватизації і створенні передумов для залучення у майбутньому коштів іноземних інвесторів.

Значною мірою на обсяг залучених підприємством ресурсів впливають особливості регулювання державою інвестиційної діяльності в країні. Як відомо, ці особливості зводяться до активної або пасивної участі органів державної влади в інвестиційному процесі. В першому випадку держава бере на себе більшу частину інвестиційних функцій — забезпечує необхідну концентрацію ресурсів, визначає принципи та механізми їх розподілу, несе відповідальність за їх ефективне використання. В другому — надає недержавним інвесторам значну свободу дії, залишаючи за собою лише незначну частину функцій регулювання переважно в сфері макроекономічних інвестиційних процесів [118].

З огляду на це, а також на те, що в капітальному будівництві нагромаджується найбільша частина “заморожених” капітальних вкладень доцільно докорінно змінити принципи і форми участі бюджетних асигнувань у фінансуванні капітального будівництва; запровадити інститут незалежної експертизи інвестиційних проектів; розширити практику залучення іноземних інвесторів до реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях національної економіки.

В інвестиційній сфері одним з найбільш важливих явищ, що були викликані першими кроками реформи, став перерозподіл загального обсягу капітальних вкладень між основними інвесторами. Ліквідація монопольної держави, її панівної ролі в розподілі суспільних інвестиційних ресурсів призвела до необхідності змін принципів активізування інвестиційної діяльності [118]. Як показали проведені дослідження, до них належать:



  • забезпечення чіткості постановки поточних завдань щодо активізування інвестиційної діяльності і їх узгодження із визначеною стратегією розвитку національного інвестиційного ринку;

  • адекватність і незмінність системи критеріїв і поуказників, які використовуються для ухвалення рішень про пріоритетність розвитку певних об’єктів інвестування;

  • неузгодженість уповноважених осіб і відповідних служб, на які накладено функцію контролювання ефективності впровадження заходів з активізування інвестиційної діяльності;

  • застосування пайової участі в інвестуванні пріоритетних об’єктів розвитку інфраструктури ринку;

  • застосування економічних методів для регулювання інвестиційних процесів.

Зауважимо, що виділення комплексу завдань, виконання яких є пріоритетними для розвитку економіки вимагає побудови певної послідовності їх реалізації. До того ж, постановка завдань має здійснюватись із визначенням їх конкретних виконавців із застосуванням механізму конкурсів на участь у реалізації кожного конкретного завдання. Формування системи цілей безумовно вимагає тривалого застосування критеріїв пріоритетності. Недопустимою є їх зміна від моменту постановки завдання до моменту оцінки ефективності його виконання. Надзвичайно важливим принципом активізування ІДП є розподіл повноважень між посадовими особами, які ухвалюють рішення щодо визначення пріоритетів, впровадження механізму виконання конкретних завдань і особами та органами, які контролюють ефективність ухвалення і виконання цих рішень. Щодо двох останніх принципів, то їх застосування на практиці забезпечить концентрацію інвестиційних ресурсів і підвищить ефективність їх використання. Застосування всіх вищевказаних принципів сприятиме удосконаленню інвестиційної політики, зокрема вибору інвестиційних пріоритетів. В умовах ринку перевагу в інвестиційних процесах мають в першу чергу проекти, що передбачають впровадження інновацій. Вони при певних умовах дають змогу не тільки змінити “технологічне обличчя” виробництва, а й сприяти відповідним структурним зрушенням.

Пріоритетне інвестування окремих інноваційних проектів забезпечує перевагу одних підприємств над іншими. При високому рівні зношеності основних виробничих фондів, значних структурних зрушеннях в економіці запобігти подальшому погіршенню цих тенденцій можна лише виробивши досить чутливий механізм інвестування. Для перехідної економіки пріоритети в інвестиційній політиці можна поділити на п'ять груп. До першої можна віднести пріоритети загальноекономічного характеру. Це перш за все розвиток промислових підприємств, підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів. Пріоритетним має бути також інвестування, що спрямовано на розширення конкурентного середовища і стимулювання підприємництва [118].

Друга група охоплює пріоритети міжгалузевого рівня: структурна перебудова народногосподарського комплексу, конверсія виробництва, санація необхідних державі збиткових підприємств, розвиток виробничої інфраструктури за рахунок підтримки інноваційних проектів, покращення екологічної ситуації тощо. Пріоритети третьої групи мають цільовий характер: забезпечення населення продовольчими товарами на базі національного виробництва, підвищення ефективності паливно-енергетичного комплексу за рахунок вдосконалення його експлуатаційних характеристик, зниження витрат теплота енергоносіїв. Четверта та п'ята групи пріоритетів визначає вибір варіантів інвестиційних проектів та фінансової підтримки держави для підприємств, що конче потребують оновлення виробничої бази. Четверта група об'єднує пріоритети за цілями оновлення виробництва: прискорене оновлення основних і оборотних фондів на тих підприємствах, що мають значний інноваційний потенціал; швидке впровадження техніки та технології, що суттєво перевищують середній рівень у галузі і сприяють якісно новому технологічному переозброєнню; ліквідація розривів в технічному і технологічному рівнях сполучення виробництв та підприємств. П'ята група пріоритетів пов'язана з необхідністю державної підтримки підприємств які мають: кращу ступінь готовності до використання одержаних коштів (більш високий рівень техніко-технологічного та наукового потенціалу); позитивний досвід організування виробничо-господарської діяльності тощо.

Особливої уваги заслуговує проблема організації підтримки пріоритетних об'єктів. Мова має йти перш за все не про великі, монопольні виробництва, а про середні та відносно невеликі підприємства, розвиток яких створює конкурентне середовище.

Відсутність концепції структурних перетворень, переважна орієнтація на лібералізацію цін, зарубіжні кредитні ресурси і, доларизація економіки призвели до того, що інвестиційна сфера втратила орієнтири розвитку. Тому відновлення взаємопов'язаності в часі та просторі інвестиційної та структурної політики є найважливішою умовою позитивних економічних зрушень. Структурно-інвестиційна політика є своєрідним “стрижнем” економічних перетворень в державі, що має забезпечити нормальний відтворювальний процес у національній економіці. Для надання інвестиційній діяльності характеру цілеспрямованого динамічного процесу головне значення має приведення його відтворювальної сутності у відповідність з цілями економічних реформ, а також виключення економічними важелями процесу відтворення: цінами на засоби виробництва, рівнем кредитного забезпечення, нормами амортизації тощо. Система цих регуляторів має бути спрямована на задоволення інтересів і потреб інвестиційної сфери [15].

Особливістю інвестиційної діяльності на сучасному етапі є перехід від адміністративного розподілу державних завдань із створення нових підприємств і технологічного переозброєння діючих та до системи альтернативних інвестиційних рішень виходячи в основному з критеріїв ефективності вкладення коштів і доцільності інвестування тощо. В організаційній структурі вже сьогодні має місце нова конгломератна диверсифікація інвесторів, що представляють інтереси різноманітних функціональних (виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших), соціально-економічних структур. Це з одного боку, сприяє формуванню ринкового механізму, а, з другого, — посилює невизначеність наслідків інвестиційних рішень протягом всього перехідного періоду, тому вимагає активного макроекономічного регулювання інвестиційних процесів державою. Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів, як показали проведені дослідження, має бути диверсифікованим як по вертикалі (узгодження інвестиційної політики з принципами та метою структурної перебудови економіки), так і по горизонталі (макроекономічне регулювання має охоплювати весь фінансовий "простір" інвестиційної діяльності, а також забезпечити можливості визначення інвестиційного рейтингу окремих виробництв, галузей, міжгалузевих конгломератів) [15].

Таким чином, за результатами огляду і аналізу літературних джерел та проведених досліджень у дисертації виділено дві групи чинників, які впливають на обсяг залучених підприємствами інвестиційних ресурсів: загальні і місцеві. До них належать:


  • низький рівень: ефективності інвестицій; диверсифікації джерел залучення інвестицій; темпів приватизації; фінансового потенціалу банків і страхових установ; активності ринку цінних паперів;

  • відсутність: ефективного механізму реалізації національної політики активізування ІДП; розвинутої інфраструктури ринку, зокрема достатньої кількості спеціалізованих установ типу венчурних фондів, підприємств тощо; або недієвість інвестиційної політики регіонів. Більшість з концепцій інвестиційного розвитку залишаються декларативними; економічних умов для реалізації лізингу;

  • слаборозвинуте підприємництво;

  • неузгодженість пріоритетів і критеріїв ефективності у інвестиційній сфері, у сфері промислового виробництва;

  • велика кількість акціонерних товариств із значною часткою держави у їх власних капіталах;

  • тощо.

Як показали проведені дослідження, для усунення негативної дії вищевказаних факторів активізування ІДП слід здійснювати із врахуванням таких принципів: забезпечення чіткості постановки поточних завдань щодо активізування інвестиційної діяльності і їх узгодження із визначеною стратегією розвитку національного інвестиційного ринку; адекватність і незмінність системи критеріїв і показників, які використовуються для ухвалення рішень про пріоритетність розвитку певних об’єктів інвестування; неузгодженість уповноважених осіб і відповідних служб, на які накладено функцію контролювання ефективності впровадження заходів з активізування інвестиційної діяльності; застосування пайової участі в інвестуванні пріоритетних об’єктів розвитку інфраструктури ринку; застосування економічних методів для регулювання інвестиційних процесів.


Каталог: Referats
Referats -> Еволюція зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів торговельного підприємництва
Referats -> Закон України "Про банки та банківську діяльність"
Referats -> Товарознавчі характеристики виробів, що є хімічними джерелами елекричної енергії для продукції побутового І промислового призначення
Referats -> Брендінг у торговельному підприємництві
Referats -> Термін полімер (грец. Πολύ багато (poli); μέρος частина (meres) був уведений у науку І. Берцеліусом, відомим шведським хіміком, у 1833 р


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка