Антична філософія



Сторінка31/81
Дата конвертації12.01.2018
Розмір2.17 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   81
Піфагорійська школа

Піфагорійці, на відміну від мілетців, шукали першооснову абсолютно інакше. Вони вважали, що світ (природа, речі), які чуттєво сприймаються, не можуть дати нам справжнього знання, оскільки були мінливими. Тому вони зосередилися на умоосяжних основах космосу.



Піфагор (друга половина VI – поч. V ст. до н.е.) – фундатор піфагорійської школи (піфагореїзма). Народився на острові Самос, був учнем Анаксімандра і, як свідчить легенда, здійснив подорож до Єгипту та Вавилону. Зрештою, він опинився в Італії та створив там школу. Через те, що творів самого Піфагора не залишилося (піфагорійці передавали знання лише обізнаним), а традиція піфагореїзма приписує йому майже всі інтелектуальні відкриття, що відбувалися в піфагорійському союзі, проблема авторства в піфагореїзмі й досі відкрита. Прикладом може бути дискусія про авторство так званої «теореми Піфагора». Через «герметичність», закритість школи та її езотеричність (елементів таємнознання) вона залишилася винятковим явищем у межах грецької філософії, як екзотеричної, відкритої, раціонально обґрунтованої форми знання.

Найчастіше з ім’ям Піфагора пов’язують: учення про безсмертя душі, вчення про переселення душ («метемпсихозис»), вчення про спорідненість усіх душ (рослин, тварин і людини) і, нарешті, вчення про тетрактид («четверицю»). Тетрактида це сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4=10, і вона містить у собі основні музичні інтервали: октаву (2:1), квінту (3:2) і кварту (4:3).

Якщо мілетці шукали архе у сфері будь-яких речовинних, «природних», «фізичних» начал, то Піфагор і його послідовники першоосновою всіх речей вважали числа й числові відносини. На їхню думку, в основі космосу, речей та істот лежать не матеріальні, а «ідеальні» елементи. Необхідно при цьому зазначити, що на всіх теоретичних побудовах піфагорійців лежить відбиток нумерології, магічних уявлень, містики й езотеризму.

Таємний, «конспірологічний» характер їх учення зумовлений здебільшого і принципами організації піфагорійської школи. Усі, хто належав до школи Піфагора, поділялися на «акусматиків» (akusmatikos) і «математиків» (mathematikos). «Акусми» – це приписи в символічній формі, які повинні були бути вивчені напам’ять учнями першого рівня («акусматиками»). Згідно зі внутрішнім «статутом» піфагорійської школи, протягом перших п’яти років «акусматики» повинні були стримуватися від запитань (або взагалі мовчати) і тільки запам'ятовувати почуте від «математиків».

Грецьке слово «математа» (mathemata) точне знання, наукове достовірне твердження. Від цього слова походить і назва сучасної науки – «математика», і самоназва «просунутих» піфагорійців, тобто «математиків» (mathematikos) – таких, «які володіють достовірними знаннями». Математики – це послідовники Піфагора, які пройшли всі необхідні рівні посвячення, оволоділи необхідними знаннями й тому допущені у вузьке, «внутрішнє», езотеричне коло піфагорійської спільноти. Вони вивчали арифметику, геометрію, астрономію, науку гармонії. Усі науки в сукупності й становили собою піфагорійську філософію.

Життя в піфагорійській общині було суворо регламентоване. Внутрішній статут передбачав досить жорсткий розпорядок дня, який було необхідно виконувати кожному. Кожен з піфагорійців жив за таким регламентом:



  • встати до сходу сонця;

  • після медитації зустріти схід сонця на березі моря;

  • в храмі або священному гаї обдумати майбутні справи;

  • виконати гімнастичні вправи;

  • поснідати;

  • прогулянка й купання в морі;

  • після вечері здійснити подяку богам;

  • потім відбувалося читання вголос піфагорійських текстів;

  • перед сном необхідно було тричі продумати: «Як я прожив день? Що я зробив? Що я не зробив, але повинен був зробити?».

Найбільш оригінальним з точки зору історії філософії є піфагорійське вчення про число. Початковою тезою Піфагора було положення про те, що у світі існує деякий початковий порядок, зумовлений існуванням чисел і числових відносин – гармонія (греч. harmonia – зв’язок, упорядкованість, пропорційність). Завдяки чому вся сукупність речей і явищ приходить до вищої міри досконалості й краси – це є космос.

Гармонійність, пропорційність і відповідність пронизують не тільки «світ речей», але й місце людини у світі. «Ексцентричність» людини в космосі визначається за допомогою такої якості як mesos. Для Піфагора месос це середина, серединний шлях, серцевина. У піфагорійському вченні так розумівся стан рівноваги між двома крайнощами. Тільки утримання цього балансу протилежностей могло бути умовою досягнення людиною стану гармонійного існування. Пізніше, Арістотель доводив, що лише дотримуючись правила середини, можна вберегтися від надмірності, що призводить до порочності.

Принцип гармонії або «гармонія сфер» пронизує собою Всесвіт й організовує ідеальний світовий порядок на всіх рівнях, від звучання ліри до правильного (пропорційного) руху небесних світил. Саме числові відносини визначають місце та порядок речей у Всесвіті. Як зазначав піфагорієць Філолай (сучасник Сократа), тільки число робить пізнаними і музику, і ремесло, і вчинки людей, і переміщення планет. Більше того, «числа володарюють над світом». Для того, щоб пізнати світ, необхідно пізнати природу чисел, їх співвідношення, бо, згідно з піфагорійським «реалізмом», числа – не знаки для позначення речей та їх відносин, але вони є сутністю речей, «усі є число» і «все складається з чисел».

Числа від 1 до 10 розрізняються за ступенем онтологічної значущості та наділені, крім усього іншого, магічними властивостями й символічним значенням. Діоген Лаертський викладає найбільш повну схему числової відповідності:



  • початок усього – одиниця;

  • одиниці як причині підлягає невизначена двійця;

  • з одиниці та невизначеної двійці походять числа;

  • з чисел походять крапки;

  • з крапок – лінії;

  • з ліній – плоскі фігури;

  • з площин – об’ємні фігури;

  • з них – тіла, що чуттєво сприймаються, у яких чотири основи: вогонь, вода, земля, повітря;

  • переміщаючись і перетворюючись, вони породжують світ – живий, розумний, округлий, у середині якого – земля; вона також кулевидна.

Серед чисел піфагорійці вирізняли деякі як «священні». Такими були:

1 – «першооснова чисел»;

3 – «триєдність»;

4 – «таємниця декади»;

10 – «найбільш гармонійне й цілісне число».

Усі числа поділялися на парні (необмежені, слабкі, гірші, жіночі) та непарні (обмежені, сильні, кращі, чоловічі).

З пізніших робіт піфагорійців також відома й знаменита таблиця, що складається з десяти пар протилежностей (як сказали б філософи-структуралісти, «бінарних протилежностей»):

1) обмежене – необмежене;

2) непарне – парне;

3) одиничне – множинне;

4) праве – ліве;

5) чоловіче – жіноче;

6) нерухоме – рухоме;

7) пряме – криве;

8) світло – пітьма;

9) добро – зло;

10) квадрат – прямокутник.
Ще відомі так звані три види чисел:


«Квадратні числа»

(складання

непарних чисел)

1 + 3 = 4 = 22

1 + 3 + 5 = 9 = 32

і т.д.


«Прямокутні числа»

(складання парних)

2 + 4 = 6 = 2 · 3

2 + 4 + 6 = 12 = 3 · 4



«Трикутні числа»

(складання по черзі

парних і непарних)

1 + 2 + 3 + … + n =



n(n +1)

2

Піфагорійцям належить й учення про середні величини:


Арифметичне середнє

a – c = c – b



(a + b)

2


Геометричне середнє

a : c = c : b

ab


Гармонійне середнє

(a – b) : (b – c) = a : c



2ab

(a + b)

З чисел же виводяться просторові фігури:

1 число крапки (крапка)


2 число лінії —— (лінія)


3 число поверхні (поверхня)




4 число тіла (тіло)


Надалі вчення про числа стало основою розвитку математичного знання не тільки самих піфагорійців, але й вплинуло також на формування власне математичного знання.

Космологічні погляди піфагорійців можна назвати «геліоцентричними». Вони вважали, що в центрі всесвіту знаходиться «єдине», або «центральний вогонь», що притягує до себе близькі йому частини «необмеженого», тим самим обмежуючи їх. Навколо цього вогню рухаються всі планети, включаючи й Землю. Щоб усі небесні тіла дорівнювали числу 10, тобто відповідали принципу досконалості, піфагорійці «вводили» ще одне небесне тіло між Землею й центральним вогнем планету «антихтон» («антиземлю»). Принцип гармонії був нематеріальним «вісевим» принципом світобудови (космосу), організуючим началом не тільки руху планет, але також порядку музичного ряду й душі людини.




: wp-content -> uploads -> 2017
2017 -> Программа першого рівня вищої освіти за напрямом 016 Спеціальна освіта (логопедія)
2017 -> Робоча програма навчальної дисципліни регіональні проблеми стійкого розвитку
2017 -> Хрящевська Людмила Михайлівна, доцент кафедри етнології та спеціальних історичних дисциплін, кандидат історичних наук, доцент (Хрящевська Л. М.) робоча програма
2017 -> Психологія Ідентифікація
2017 -> Методичний комплекс для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія» з курсу «країнознавство»
2017 -> Навчально-методичні матеріали для самостійної роботи студентів-магістрів
2017 -> Рішення Дніпропетровської обласної ради статут комунального позашкільного навчального закладу,,мала академія наук учнівської молоді" дніпропетровської обласної ради"
2017 -> Додаток 3 до наказу №37 від


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   81


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка