Ядерне нерозповсюдження у діяльності міжнародних організацій



Сторінка39/108
Дата конвертації18.03.2019
Розмір4.91 Mb.
ТипПротокол
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   108
3. Ядерне нерозповсюдження у діяльності міжнародних організацій.

Контроль є важливою складовою режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Міжнародний контроль в галузі нерозповсюдження ядерної зброї являє собою комплексний інститут сучасного міжнародного права, що спирається на ДНЯЗ та систему гарантій МАГАТЕ, як на основні правові джерела. Згідно статті III ДНЯЗ контроль за виконанням Договору покладено на Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ), створене ще у 1957 році. Статут МАГАТЕ було схвалено 23 жовтня 1956 року на конференції у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, а чинності він набув 29 липня 1957 року131.

З метою перевірки того, що декларований ядерний матеріал не буде використано для виготовлення ядерної зброї чи інших вибухових пристроїв, МАГАТЕ укладає спеціальні угоди про гарантії з державами-членами ДНЯЗ, що не володіють ядерною зброєю. Структуру та зміст цих угод визначає так звана типова гарантійна угода. Під гарантіями МАГАТЕ розуміється система контрольних заходів, що здійснюються для того, щоб у відповідності зі Статутом МАГАТЕ спеціальні матеріали, що розщеплюються, та інші матеріали, послуги, устаткування, технічні засоби та відомості, що надаються агенцією або на її вимогу, або ж під її наглядом та контролем, не були використані таким чином, щоб сприяти воєнним цілям. Мета гарантій полягала у тому, щоб МАГАТЕ могла вчасно виявити вилучення значної кількості ядерного матеріалу зі сфери мирного використання для виготовлення ядерної зброї чи інших вибухових пристроїв, або для невідомих цілей. Вони також мають на меті попередження таких дій під загрозою їх раннього виявлення132.

Перша система гарантій МАГАТЕ, затверджена у 1965 р.(INFCIRC/66), була спрямована на мирні програми використання ядерної енергії з метою недопущення їх застосування у військових цілях. У червні 1968р. прийнято новий документ про гарантії (INFCIRC/66/Rev.2.), що поширював гарантії на заводи із виготовлення палива для АЕС133. Нова, всеосяжна система гарантій (INFCIRC/153), прийнята після набуття ДНЯЗ чинності, вимагає інформування МАГАТЕ про весь ядерний матеріал та його місцезнаходження, охоплюючи будь-який ядерний матеріал та увесь паливний цикл держав-членів ДНЯЗ, що не володіють ядерною зброєю134. Вона значно посилила можливості МАГАТЕ у справі нерозповсюдження, але казус Іраку продемонстрував і її недосконалість. У зв’язку із виявленням таємної діяльністі Іраку на порушення ДНЯЗ, у травні 1997 року Рада управляючих схвалила типовий Додатковий протокол (INFCIRC/540) як зразок для протоколів для підписання до угод згідно документа INFCIRC/153. Він передбачає доступ інспекторів до усіх аспектів ядерної діяльності держав, усіх об’єктів із короткостроковим попередженням, відбір проб оточуючого середовища поза межами оголошених місць знаходження, видачу інспекторам багаторазових в’їздних віз тощо135. Впродовж наступних років Додатковий протокол підписали більшість країн-членів ДНЯЗ, що ведуть значну ядерну діяльність.

ДНЯЗ у статті III, п.4, передбачає термін початку переговорів щодо угод про гарантії між державами, що не володіють ядерною зброєю, та МАГАТЕ і вступу їх в силу136. Однак, кілька десятків держав-членів і досі не підписали цих угод і навіть не почали відповідних переговорів. У ряді випадків таке затягування переговорів чи відтягування їх початку породило сумніви щодо намірів деяких членів ДНЯЗ, зокрема, КНДР. Це дало привід підозрювати, що вона могла на протязі цих років виробити достатньо плутонію для виробництва кількох ядерних боєзарядів137. ДНЯЗ не мала механізмів для вирішення подібних проблем.

МАГАТЕ - це єдина у світі універсальна міжнародна організація, що служить цілям мирного використання ядерної енергії. До її складу входять як країни, що володіють ядерною зброєю, так і країни, що не володіють ядерною зброєю. МАГАТЕ застосовує радикальні заходи контролю, включно з інспекціями на місцях, як це мало місце, наприклад у КНДР. Під час проведення ad hoc інспекцій МАГАТЕ перевіряє вірність інформації держав-членів щодо ядерного матеріалу, що підпадає під гарантії. Після цього відбувається перехід до звичайних інспекцій. Вони мають на меті: перевірку відповідності звітів записам діяльності ядерних підприємств; перевірку місця знаходження, ідентичності, кількості та складу всього ядерного матеріалу, що підлягає гарантіям; перевірку інформації відносно можливих випадків зникнення матеріалу, що розщеплюється, невідповідностей у даних поставника та отримувача та сумнівних даних у записах. Звичайні інспекції МАГАТЕ, як правило, обмежуються кількома так званими "стратегічними пунктами" декларованого ядерного паливного цикла, які є життєво важливими для убезпечення руху ядерного матеріалу138.

Звичайні інспекції навряд чи здатні виявити таємну програму, або ж чутливий ядерний об'єкт. Тому типова угода щодо гарантій передбачає проведення спеціальних інспекцій, коли виникають питання щодо відданості держави-члена ДНЯЗ цілям нерозповсюдження. Інспекцію вважають "спеціальною", якщо вона або здійснюється на додаток до звичайної або включає доступ до інформації або об'єктів, що виходять за рамки доступу, передбаченого в типовій угоді для звичайних інспекцій. Представники країни, в якій проводиться інспекція, мають право супроводжувати інспекторів МАГАТЕ, при умові, якщо це не затримує її і не заважає її проведенню. Багато років контролююча діяльність МАГАТЕ обмежувалась районами та об'єктами, де держави-члени тримали матеріал, що знаходився під гарантіями.

Це породжувало ситуацію, коли Ірак - член ДНЯЗ - спромігся здійснювати значну за маштабами воєнну ядерну програму у незадекларованих районах.

Тому МАГАТЕ може ініцюювати інспекції не задекларованих об'єктів у країнах, підозрюваних у порушенні своїх зобов'язань. Але при цьому виникає питання достовірності інформації, яка приводить до таких інспекцій та мотивів тих, хто інформацію надає. МАГАТЕ не може проводити інспекції "наосліп", а спирається головним чином на інформацію з розвідувальних джерел, основними поставниками якої виступають великі держави, які мають потужну розвідувальну мережу, включно зі станціями електронної розвідки та космічними засобами - США, Росія, Великобританія, Франція, або великі розвідувальні можливості на регіональному рівні (Ізраїль - на Близькому та Середньому Сході, Південна Корея - щодо КНДР тощо). При цьому існує ризик того, що інформація може бути неправдивою, скерованою на дискредитацію іншої держави. МАГАТЕ ризикує бути звинуваченою у тому, що вона служить інтересам однієї країни або групи країн. Секретаріат МАГАТЕ має право доводити до Ради інформацію, що викликає сумнів щодо дотримання тією чи іншою державою своїх зобов'язань згідно ДНЯЗ. Однак запит на проведення спеціальної інспекції невідворотно набуває політичного характеру. Тому видається коректнішим, коли це роблять уряди держав-членів ДНЯЗ, а не МАГАТЕ. Оскільки МАГАТЕ єдина вповноважена призначати інспекції, будь-яка двостороння або багатостороння домовленість з державою, що потрапила під підозру, стосовно проведення інспекції, якщо це не узгоджено попередньо з МАГАТЕ, як це мало місце у Рамковій угоді США з КНДР 1994 року, підриває авторитет Агенції і, відповідно, не сприяє зміцненню режиму139.

Оскільки жодна держава-порушник не дозволить інспектування об'єктів, на яких здійснюється заборонена діяльність, відмова проводити інспекції може a priori трактуватись не просто як невиконання угоди про гарантії, але й як порушення ДНЯЗ. Водночас, це не може означати абсолютного права МАГАТЕ проводити інспекції будь-коли, будь-де на території держави, що не володіє ядерною зброєю. Казус Іраку не може вважатись загальноприйнятним прецедентом - право МАГАТЕ на здійснення пошуку проявів незаконної діяльності по всій території країни надала резолюція РБ ООН140.

При порушеннях угоди про гарантії покарати порушника нелегко. Згідно зі статтею Хll (С) Статуту МАГАТЕ, про випадки порушень слід повідомляти РБ та ГА ООН. Ядерна енергія не є безальтернативним джерелом енергії, а добитися повернення ядерних матеріалів та устаткування, вже поставлених в країну, є досить проблематичним, оскільки це вимагало б активної співпраці з боку країни-порушника, що малореально. Санкції проти порушника можуть включати припинення членства в МАГАТЕ, що позбавить його можливості отримувати допомогу, отримувати інформацію від Агенції і брати участь у засіданнях, що матиме радше символічне, ніж реальне значення. Слабкість механізма примусу продемонстрував казус КНДР, оскільки ця країна дозволяла собі безкарно ігнорувати заклик до проведення спеціальної інспекції об'єктів. Механізми ООН також не пристосовані для примусу. Для їх використання необхідно добитися офіційного рішення Ради Безпеки, що непросто, бо заборона розповсюдження ще не стала нормою міжнародного права, обов'язковою для всіх держав. Та й власне термін "розповсюдження", який має численні інтерпретації, повинен дістати однозначне визначення РБ ООН. До того ж з необхідністю постане питання про перегляд права держав на вихід з ДНЯЗ. Тільки після цього Рада може бути вповноважена, згідно статті VII Статуту ООН, здійснювати примусові заходи проти розповсюджувачів, незалежно від того, чи вони є членами ДНЯЗ, чи ні141.

ООН відіграє провідну роль у зусиллях світової спільноти з нерозповсюдження ядерної зброї та ядерного роззброєння. ГА ООН обговорювала всі важливі ініціативи у галузі ядерної енергії та нерозповсюдження ядерної зброї, починаючи від “Плану Баруха”. Було прийнято низку резолюцій за заборону ядерної зброї. ООН відіграла визначну роль у розробці та підписанні багатьох угод та договорів у галузі роззброєння та нерозповсюдження, включно із ДНЯЗ. У штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку раз на п’ять років відбувались конференції з розгляду дії Договору та конференція 1995 року, що прийняла рішення про його безумовне й безстрокове подовження. ООН тісно співпрацює з організаціями, що грають помітну роль у підтриманні існуючого режиму нерозповсюдження. Так, МАГАТЕ щороку надсилає до ГА ООН звіт про свою діяльність і він обговорюється на пленарному засіданні142.

Згідно Статуту ООН (ст.26), головним органом організації, що несе відповідальність за підтримання миру та безпеки у світі, є РБ ООН. Ядерні держави погодились на прийняття резолюції РБ ООН щодо надання позитивних гарантій безпеки. Особливе значення мало прийняття РБ ООН 19 червня 1968 року резолюції 255 (1968), яка встановлювала, що агресія із застосуванням ядерної зброї або загроза такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, вимагатиме від Ради Безпеки, і в першу чергу, від усіх її постійних членів - ядерних держав – негайних дій у відповідності з їх зобов’язаннями згідно зі Статутом ООН143. Одночасно СРСР, США та Великобританія зробили ідентичні заяви про готовність діяти з метою відсічі агресії. Негативні гарантії були надані односторонніми заявами ядерних держав у 1978 році і підтверджені ними у квітні 1995 року, перед конференцією щодо подовження ДНЯЗ (їх зміст більш докладно розкрито у відповідних параграфах розділу III – С.Г.). 11 квітня 1995 року РБ ООН одноголосно схвалила резолюцію 984, яка йшла далі резолюції 255 (1968), закликаючи держави, що володіють ядерною зброєю, здійснювати швидкі дії у відповідь на агресію із застосуванням ядерної зброї проти держав, що не володіють ядерною зброєю. Ця резолюція вимагала від усіх держав здійснювати ефективні заходи у напрямі ядерного роззброєння та підготовки договору щодо всеосяжного та повного роззброєння під суворим та ефективним міжнародним контролем144.

Однак держави, що не володіють ядерною зброєю, особливо країни, що не приєдналися, не були задоволені цими резолюціями і вимагали підписання міжнародної конвенції щодо гарантій безпеки. Визначні спеціалісти у галузі нерозповсюдження ядерної зброї Дж. Банн та Р. Тімербаєв вказують, що негативні гарантії безпеки, що містяться в односторонніх заявах деяких ядерних держав, мали суттєві виключення і жодна з них не являє собою юридичного зобов’язання. Вони пропонують, щоб ООН прийняла резолюцію щодо надання гарантій безпеки державам, що не володіють ядерною зброєю, яка повинна містити чіткі зобов'язання держав, що володіють ядерною зброєю, "не застосовувати та не загрожувати застосуванням ядерної зброї" проти держав-членів ДНЯЗ, що не володіють ядерною зброєю, "без застережень або обмежень"145. На жаль, ця ідея не знаходить підтримки на рівні керівництва ядерних держав. Більш того, нова ядерна доктрина Росії свідчить про зростання ролі ядерної зброї у захисті інтересів національної безпеки країни та зниження "ядерного порогу" (докладно див. розділ III - С.Г.).

Дуже важливу роль відіграла РБ ООН у демонтажі ядерної програми Іраку, що могла привести до створення ядерної зброї. З цією метою, у відповідності до резолюції РБ ООН 687 (1991), схваленої 3 квітня 1991 року, було створено Спеціальну комісію з Іраку (UNSCOM). Резолюція вимагала від Іраку “безумовного підтвердження його зобов’язань згідно ДНЯЗ” та “безумовної відмови від набуття або створення ядерної зброї” і передачі усього ядерного матеріалу під контроль МАГАТЕ та вивезення ядерного матеріалу, придатного для виготовлення ядерної зброї. Резолюція надавала Спецкомісії право на інспекції для контролю за виконанням Іраком її вимог. Резолюції РБ ООН 707 (1991) та 715 (1991) вимагали від Іраку виконання резолюції 687(1991) та співпраці із Спецкомісією по Іраку і МАГАТЕ146.

До кінця 1998 року Спецкомісія здійснила понад 250 інспекцій на виконання резолюції 687 (1991). Після того, як Ірак припинив 5 серпня 1998 року співробітництво зі Спецкомісією та МАГАТЕ, РБ ООН прийняла 9 вересня 1998 року резолюцію S/1194, яка закликала Багдад до виконання резолюції 687 (1991). Внаслідок відмови Іраку 31 жовтня 1998 року співробітничати зі Спецкомісією та МАГАТЕ РБ ООН прийняла 5 листопада резолюцію S/1205, яка засуджувала ці кроки Багдаду і вимагала безумовного і негайного відновлення співробітництва. Внаслідок того, що Ірак не виконав цих вимог, Спецкомісія 15 грудня відкликала свій персонал з іракської території. На заміну Спецкомісії з Іраку резолюцією РБ ООН 1284 (1999) було створено Комісію з моніторингу, перевірки та інспекцій (UNMOVIC), з метою створення постійної системи перевірок та моніторингу виконання Іраком своїх зобов’язань припинити розробку ЗМЗ. Виконавчим головою комісії генсек ООН призначив Х. Блікса147. Оцінюючи результати діяльності Спецкомісії з Іраку, варто відмітити, що, незважаючи на суттєві труднощі та незгоди між провідними державами щодо її діяльності, їй вдалося виконати головну задачу – зупинити програми створення ЗМЗ Іраку і знищити основну інфраструктуру розробки та виробництва хімічної, біологічної та ядерної зброї, запаси хімічної зброї та балістичні ракети.

Серед регіональних організацій у галузі ядерної енергії та ядерного нерозповсюдження своїм значенням та масштабами діяльності виділяється Євратом, до складу якого входять усі держави-члени ЄС. Крім сприяння розвитку ядерної галузі, метою Євратома є убезпечення ядерних матеріалів від використання не за призначенням, перш за все – у військових цілях державами, що не володіють ядерною зброєю. При розробці ДНЯЗ країни, що входять до Євратома, виступали за застосування у цих країнах гарантій Євратома, а не МАГАТЕ. Угоду, що передбачала співробітництво Євратома з МАГАТЕ у застосуванні гарантій до держав-членів ЄЕС, що не володіють ядерною зброєю, було підписано у 1973 році. Організація розробила та встановила регіональну систему гарантій, чинну на території країн-членів ЄС. Оскільки на практиці інспектори Євратома здійснювали інспекціонну діяльність під наглядом інспекторів МАГАТЕ, або спільно з ними, 28 березня 1992 року було підписано нову угоду про партнерство між Євратомом та Агентством, яка мала на меті відмову від дублювання при збереженні ефективності інспекцій. Директорат Євратома з гарантій поширює гарантії на весь наявний у держав-членів, що не володіють ядерною зброєю, ядерний матеріал (INFCIRC/193), а також на ядерний матеріал держав-членів, що володіють ядерною зброєю (Великобританія – INFCIRC/263, Франція – INFCIRC/290), призначений для використання у мирних цілях148.

Одним із найважливіших міжнародних форумів, задіяним у переговорах з нерозповсюдження ядерної зброї, є Конференція з роззброєння, що скликається з 1979 року. Вона розробляє найважливіші договори та угоди, серед яких можна виділити ДВЗЯВ. Конференція має тісні зв’язки з ООН та її структурами149. Ще одну групу регіональних міжнародних організацій в галузі ядерного нерозповсюдження становлять органи, засновані згідно договорів про створення ЗВЯЗ, про що йдеться нижче.

Роль міжнародних організацій у нерозповсюдженні важко переоцінити. Вони не тільки надають платформу для вироблення спільних підходів та розробки угод у галузі нерозповсюдження, але й забезпечують необхідні механізми реалізації відповідних договорів та угод, надають їм легального характеру.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
2018 -> Політична історія миколаївщини
2018 -> З методикою навчання
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Навчально-методичний комплекс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   108


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка