Д політ н., в о. професора Седляр Ю. О



Сторінка60/108
Дата конвертації18.03.2019
Розмір4.91 Mb.
ТипПротокол
1   ...   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   108
Кубинська революція

Проамериканский диктаторський режим Батісти був повалений на Кубі 1 січня 1959 р. Владу взяли у свої руки молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро. В ході революції було проведено аграрну Реформу, яка ліквідувала латифундизм, націоналізовано

власність американських монополій і місцевої великої та середньої буржуазії. Всі основні засоби виробництва перейшли в руки держави.

Вступ Куби на соціалістичний шлях розвитку об'єктивно привів до радикальної зміни зовнішньополітичного курсу країни, до трансформації її ролі в міжнародних та, міжамериканських справах.

Якісні зміни у внутрішньому і зовнішньополітичному розвиткові Куби не могли не позначитися на взаємовідносинах країн-учасниць міжамериканської системи.

Головним напрямом політики соціалістичної Куби в Західній півкулі стала протидія впливові США на південноамериканському континенті, їх втручанню (в тому числі й через ОАД) у внутрішні справи латиноамериканських країн, боротьба за встановлення рівноправних і взаємовигідних відносин між цими країнами і США.

Реакція офіційного Вашингтона на революційні події на Кубі з самого початку була негативною і ворожою. СІЛА ніяк не могли змиритися ні з радикальними змінами у внутрішній і зовнішній політиці Куби, ні з її новою роллю в міжамериканських та міжнародних справах.

Звідси прагнення будь-що придушити кубинську революцію, не допустити її впливу на інші латиноамериканські республіки. З цією метою широко використовувались шантаж, підривні дії, економічна блокада, змови з метою вбивства кубинських керівників, політична ізоляція, воєнна інтервенція та інші агресивні акції.

Найбільшого розмаху й гостроти підривна діяльність спецслужб США проти Куби набрала в першій половині 60-х років, коли новий кубинський уряд взяв курс на поглиблення перетворень і проведення аграрної реформи, націоналізацію власності іноземних, головним чином американських, компаній. Спочатку основними методами боротьби Вашингтона проти Куби були переважно економічні санкції: скорочення, а згодом і відміна квоти імпорту кубинського цукру в США, зупинення експорту на Кубу американського обладнання, нарешті, встановлення з 2 лютого 1962 р. повної економічної блокади Куби. Паралельно йшла підготовка кубинських контрреволюційних найманців для збройного вторгнення.

Слід зазначити, що економічна блокада завдала значної шкоди господарському розвитку Куби. Але завдяки величезній допомозі Радянського Союзу та інших соціалістичних країн, а також напруженій праці самих кубинців країні вдалося максимально мінімізувати негативні наслідки блокади і не допустити зупинки промислових підприємств і транспорту.

Серед інтервенціоністських антикубинських дій особливо слід відмітити висадку кубинських найманців, організованих і навчених ЦРУ, на Плайя-Хірон 17 квітня 1961 р. під прикриттям американських кораблів та літаків. Інтервенція на Плайя-Хірон, відома як авантюра в «Затоці свиней», завершилася невдачею. Нова кубинська влада мобілізувала народ і протягом 72 годин ущент розгромила американських найманців. США не відкидали й варіанти вторгнення на Кубу своїми силами. Радянський Союз надав вагому підтримку Кубі. До осені 1962 р. на Кубу було перекинуто контингент радянських військовослужбовців та потужні ракетні сили, щоб за потреби дати відсіч воєнній агресії США. Саме це й послужило, як відомо, причиною так званої карибської кризи в жовтні 1962 p., коли через кубинське питання зіштовхнулися дві ядерні потуги світу - США і Радянський Союз.

Важливим підсумком урегулювання «карибської кризи» було те, що завдяки рішучій підтримці Куби з боку СРСР Вашингтон мусив прийняти важливе зобов'язання - відмовитися від здійснення в майбутньому воєнних інтервенцій проти Куби (в обмін на виведення радянських ракет з цієї країни).

Водночас у період «карибської кризи» Вашингтонові вдалося залякати правлячі кола більшості латиноамериканських країн загрозою ззовні й, користуючись панівним становищем в Організації американських держав, добитися прийняття антикубинських колективних резолюцій.

У політиці нейтралізації впливу кубинської революції й отримання революційних виступів у Латинській Америці значне місце, поряд із силовими методами, посідали різного роду програми соціально-економічних реформ. Найвідомішою серед них стала проголошена президентом США Д. Кеннеді 13 березня 1961 р. програма допомоги латиноамериканським країнам, що мала назву «Союз заради прогресу». Вашингтон обіцяв протягом 10 років виділити 20 млрд доларів на розвиток Латинської Америки.

Але вже на початку 70-х років; наперекір усім зусиллям США, визначився новий підхід більшості країн Латинської Америки до відносин із соціалістичною Кубою. До середини 70-х років 11 держав Латинської Америки Карибського басейну встановили дипломатичні та консульські зв'язки з Кубою, не чекаючи відповідного рішення ОАД.

У 70-ті роки під впливом міжнародних і регіональних факторів позначилася певна еволюція і в кубинсько-американських відносинах. Розуміючи безперспективність ворожої політики Вашингтона щодо Куби, представники певних політичних і суспільних кіл США почали виступати за відмову від економічної блокади острова, закликати Білий дім нормалізувати американсько-кубинські; зв'язки.

В 1977-1978 pp. в результаті двосторонніх зусиль були зроблені певні кроки в напрямі зменшення напруженості в американсько-кубинських відносинах: підписано угоду з питань рибальства та морських кордонів; США відкрили «відділ інтересів» при швейцарському посольстві в Гавані, яке представляло інтереси США на Кубі, а Куба - «відділ інтересів» при посольстві Чехословаччини у Вашингтоні та ін.

Однак на кінець 70-х років позиція США з кубинського питання стала помітно жорсткішою, і процес нормалізації американсько-кубинських відносин загальмувався.

Навпаки, міцніли радянсько-кубинські відносини. За економічного й технічного сприяння СРСР на Кубі було побудовано десятки великих народногосподарських об'єктів, реконструйовано значну кількість старих підприємств, у тому числі 135 цукрових заводів. Радянсько-кубинське співробітництво активно розвивалося і в тих галузях, які раніше фактично були відсутні на Кубі: атомна енергетика, радіоелектроніка, обчислювальна техніка тощо.

З 1972 р. Куба стала членом Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). У прийнятих наприкінці 70-х років Довгострокових цільових програмах співробітництва в межах соціалістичної економічної інтеграції враховувались специфічні умови розвитку Куби.

Активну роль Куба почала відігравати в Русі неприєднання. Це засвідчило проведення 1979 р. в Гавані чергової Конференції глав держав і урядів країн, що не приєдналися.




  1. Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
    2018 -> Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації
    2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
    2018 -> Політична історія миколаївщини
    2018 -> З методикою навчання
    2018 -> Навчально-методичний комплекс
    2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
    2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
    2018 -> Навчально-методичний комплекс


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   108


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка