Становлення та розвиток міжамериканської системи



Сторінка61/108
Дата конвертації18.03.2019
Розмір4.91 Mb.
ТипПротокол
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   108
Становлення та розвиток міжамериканської системи

Створення після війни біполярної моделі розвитку світового співтовариства визначило підхід Вашингтона до Латинської Америки. їй відводилась не тільки роль економічного придатка США, а й важливе місце в глобальній стратегії Білого дому, спрямованій на конфронтацію з СРСР, проти національно-визвольного руху, на утвердження американської гегемонії в повоєнному світі.

Підходи США до Латинської Америки вирізнялися мілітаристським характером, підтримкою військово-диктаторських режимів, політичним терором та репресіями. Все це вписувалося в післявоєнну схему зовнішньої політики США, яка базувалася на ідеї «стримування» комунізму за допомогою «позиції сили» і ядерного шантажу.

Мілітаристські плани США щодо Латинської Америки втілилися у висунутій адміністрацією Г. Трумена в травні 1946 р. ідеї «стандартизації озброєння», що являла собою спробу Пентагону «інтегрувати» армії латиноамериканських держав у свою військову машину. Але ця ідея викликала спротив у країнах Латинської Америки й не дістала підтримки в конгресі США..

2 вересня 1947 р. на конференції в Ріо-де-Жанеі міністри закордонних справ 18 держав підписали Міжамериканський договір про взаємну допомогу, який передбачав спільні дії держав-учасниць на випадок агресії виникнення ситуації, яка загрожує миру на континенті.

30 квітня 1948 р. на IX Міжнародній конференції Боготі (Колумбія) була створена Організація американські держав (ОАД). Нова міждержавна організація виникла на підвалинах Панамериканського союзу, який існував 1890 р. Згідно з задумом її творців ОАД мала стати законодавчим і виконавчим механізмом міжамериканської системи, яка формувалася протягом багатьох десятиліть. Вашингтон розглядав цю організацію насамперед як) механізм військово-політичного тиску США на країни регіону й мобілізації їх ресурсів в інтересах стратегії Білого дому. На кінець 70-х років учасниками ОАД були 29 латиноамериканських держав і США.

В історії ОАД можна виділити кілька етапів, що відображають стан розвитку міжамериканської системи.



Перший - з 1948 р. до середини 60-х років - етап, коли США домінували в ОАД. Так, на IV консультативній нараді міністрів закордонних справ країн-членів ОАД у 1951 р. Вашингтон добився ухвалення рішення і про використання збройних сил латиноамериканських держав за межами Західної півкулі. До середини 50-х років американській дипломатії вдалося нав'язати 12 латиноамериканським країнам двосторонні договори про військову допомогу, які значною мірою порушували суверенітет країн, що їх підписали.

В цей період в основу міжамериканської системи було покладено доктрини «несумісності» (пропагувалась несумісність комунізму з принципами міжамериканської сис-1 теми) і «першочерговості» (Рада Безпеки ООН фактичної усувалася від розгляду спірних питань, які виникали між] державами-членами ОАД). Спираючись на ці доктрини, дипломатія США вдалася до організації інтервенції у Гватемалу (1954), добилася виключення з ОАД Куби (1962) і продовження проти цієї державні санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами була організована воєнна інтервенція в Домініканську Республіку (1965).

Таке своєрідне трактування Вашингтоном принципів невтручання і самовизначення, закріплених у Статуті ОАД, провал міжамериканських економічних конференцій у 50-ті роки та загострення проблем, що постали при врегулюванні питань торговельно-економічних відносин США з країнами Латинської Америки, спричинили в середині 60-х років гостру кризу ОАД. Ця криза викликала до життя рух за реорганізацію міжамериканської системи, який ініціювали латиноамериканські країни.

Другий етап розвитку ОАД (1964-1972) пов'язаний з проведенням першої реформи цієї організації. Як відомо, спершу принципи діяльності й структура ОАД визначалися Статутом 1948 р. (набрав чинності з грудня 1951 р.), в основу якого було покладено Міжамериканський договір про взаємодопомогу 1947 р. Однак згодом невдоволення латиноамериканських країн надмірною активізацією військово-політичної сторони діяльності ОАД привело до перегляду цього Статуту.

На III Надзвичайній міжамериканській конференції (Буенос-Айрес, 1967) був підписаний «Протокол Буенос-Айреса» (набрав сили в лютому 1970 p.), який доповнив стару редакцію Статуту положеннями про посилення соціально-кономічної діяльності організації, рівноправне співробітництво, інтеграцію тощо, вніс зміни в структуру ОАД. Реформа Статуту ОАД, проведена в ці роки, відобразила якісно новий стан міжамериканської системи, зафіксувала приблизну рівновагу сил США і більшості латиноамериканських держав усередині організації. Сполучені Штати не змогли добитися створення в ОАД так званих міжамериканських збройних сил на постійній юридично оформленій основі, але й латиноамериканцям не вдалося забезпечити будь-яких гарантій положень щодо рівноправного економічного співробітництва, які були формально закріплені в Статуті. Коригування економічних і соціальних статей Статуту звелося лише до незначного розширення норм, зафіксованих раніше.

Під впливом політики розрядки міжнародної напруженості більшість латиноамериканських країн дедалі рішучіше наполягала на перегляді традиційної основи міжамериканської системи - концепції воєнної безпеки та її заміні системою колективної економічної безпеки.

Початок третьому етапові розвитку міжамериканської системи, що проходив під знаком активізації латиноамериканських країн, поклала III сесія Генеральної асамблеї ОАД (квітень 1973 р.). На сесії буд прийнята резолюція, яка висловлювала «загальне незадоволення результатами діяльності міжамериканської системи» і закликала до перегляду не тільки структури, а доктрин міжамериканської системи з наголосом на необхідності посилення соціально-економічної активне ОАД. США пішли на нову реформу значною мірою впливом спільної позиції латиноамериканських країн, але ставлення Вашингтона до самої реформи важко назвати конструктивним. Тому юридична сторона реформи була обмежена лише прийняттям поправок до Міжамериканського договору про взаємодопомогу («Протокол Оз Хосе», 1975).

Однак у практичній площині період 1973-1979 pp. став періодом суттєвої демократизації ОАД. У цей період організація відмовилася від доктрин «несумісності» і «першочерговості» і з новою силою підтвердила І принципи невтручання і самовизначення в міжамериканських відносинах. У липні 1975 р. ОАД визнала необов'язковим виконання її членами санкцій проти Куби, а в грудні того ж року була розпущена Спеціальна консультативна комісія з питань безпеки при ОАД, яка протягом ряду років займалась виявленням так званих підступів міжнародного комунізму в Західній півкулі. Після VI сесії Генеральної Асамблеї ООН (червень 1976 р.) вдалося закріпити в Статуті організації право кожної держави без втручання ззовні визначати свій державний і політичний устрій, суверенні права держав на свої природні ресурси, принципи справедливого економічного співробітництва. В червні 1979 р. на XVIII Консультативній нараді міністрів закордонних справ країн-членів ОАД не була підтримана ініціатива США щодо організації під патронатом ОАД інтервенції в Нікарагуа, що об'єктивно сприяло б зміцненню зовнішньополітичних позицій цієї країни.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
2018 -> Політична історія миколаївщини
2018 -> З методикою навчання
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Навчально-методичний комплекс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   108


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка