Д політ н., в о. професора Седляр Ю. О



Сторінка68/108
Дата конвертації18.03.2019
Розмір4.91 Mb.
ТипПротокол
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   108
2. Україна відповідно до свого статусу в структурі постбіполярних міжнародних відносин мала декілька основних напрямів побудови власних взаємин із потужними „полюсами сили” на міжнародній арені:

а) однобічна орієнтація на один із світових „полюсів сили”, на глобального чи регіонального „лідера”, що може дати певні тактичні переваги, але стратегічно загрожує повною залежністю;

б) нейтралітет або рівновіддаленість, що в умовах знаходження України на перехресті геополітичних інтересів декількох потужних „центрів сили” може призвести до поділу країни на сфери впливу, встановлення тієї чи іншої форми кондомініуму або ізоляції;

в) динамічне балансування між „полюсами сили”. Це найскладніший шлях, який потребує виваженої зовнішньополітичної стратегії й тактики, але водночас є найефективнішим шляхом захисту та реалізації власних національних інтересів. Саме цей шлях є теоретичною основою політики „багатовекторності”.

Слід також зазначити, що історичний досвід, зокрема уроки боротьби за українську державність 1917-1921 рр. і традиції зовнішньополітичної діяльності України в минулому, значною мірою детермінували процес розвитку сучасних форм співробітництва між нею та європейськими структурами, з одного боку, і впливали на формування співробітництва з конкретними державами на двосторонньому та регіональному рівнях, з іншого.

Й досі триває драматичний пошук оптимальних концептуальних підходів до зовнішньої політики незалежної України. Консолідуючими цінностями в зазначеному процесі можуть бути стабільний поступальний розвиток економіки, який здатний забезпечити гарантований соціальний захист, якісна державна влада, що спроможна бути гідною довіри й контролю громадянського суспільства, покликаного впливати на процес прийняття стратегічних політичних рішень.

За рік до драматичних президентських виборів 2004 р. опитування громадської думки фіксували суттєві флуктуації зовнішньополітичних орієнтирів громадян України. Наприклад, ще влітку 2003 р. 57,4% висловлювалися за розширення зв’язків у форматі СНД, а 47% - підтримували ідею вступу України до ЄС. Здавалося, що подібна демоскопія віддзеркалила суперечливість трансформаційних процесів у контексті зміни суспільної свідомості. Остання лишалася „багатовекторною”, усвідомлюючи, що Україна не може підтримувати нормальні стосунки лише з одним „полюсом сили”, а членство в НАТО вимагає не лише адаптації до західних демократичних цінностей, а й спроможності їх захищати. Але Україна на той час ще не створила цінностей, що їх обстоюють країни НАТО.

Водночас домінантною установкою вітчизняної зовнішньої політики, принаймні упродовж 1991-2004 pp., було усвідомлення того факту, що Україна не бере участі в жодних об’єднаннях, які вороже ставляться до Росії або не знаходяться в сфері її впливу, адже це могло порушити баланс інтересів у посткомуністичній європейській підсистемі міжнародних відносин.

Усе наведене вище не могло не вплинути на ефективність зовнішньополітичної діяльності незалежної України, в якій можна виділити принаймні три періоди. Перший із них - адаптаційний - охоплює час від проголошення незалежності України до других президентських виборів, тобто 1991-1994 pp. Нагальним завданням у перші роки незалежності України стало забезпечення її визнання іншими країнами світу, встановлення з ними дипломатичних відносин, розбудова договірно-правової бази та розвиток рівноправного співробітництва, забезпечення міжнародного визнання державних кордонів і територіальної цілісності України, відкриття дипломатичних представництв за кордоном.

Дипломатичне забезпечення безпрецедентно швидкого міжнародного визнання незалежності України було безперечною заслугою першого глави її зовнішньополітичного відомства – Анатолія Зленка (1938), який був призначений міністром закордонних справ ще 27 липня 1990 р. Протягом менше, ніж півроку – на початок травня 1992 р. про визнання України як повноцінної самостійної держави заявили 118 країн, із 72-ма з них Київ встановив дипломатичні відносини. На кінець 1993 р. Україну визнало вже 149 держав, 132 з яких встановили з нею дипломатичні відносини, а понад 50 - відкрили в Україні посольства та консульства

На прес-конференції з нагоди другої річниці Декларації про державний суверенітет України 17 липня 1992 р. А.Зленко, підводячи підсумки зовнішньополітичної діяльності республіки, особливо наголосив на:


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
2018 -> Політична історія миколаївщини
2018 -> З методикою навчання
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Навчально-методичний комплекс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   108


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка