Поняття і юридична природа самозахисту цивільних прав



Скачати 447.73 Kb.
Сторінка2/12
Дата конвертації03.06.2018
Розмір447.73 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
1. Поняття і юридична природа самозахисту цивільних прав
1.1 Виникнення поняття самозахисту в законодавстві України
Самозахист прав як елемент механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, знаходив законодавче закріплення у найдавніших правових джерелах і у сучасному законодавстві різних держав.

Самозахист у стародавні часи був традиційною формою захисту, однак з посиленням державної влади можливості самозахисту обмежувалися, поступаючись праву на судовий захист, за деякими винятками (зокрема, необхідної оборони, дій у стані крайньої необхідності, відмови від договору у певних випадках).

Зарубіжні та вітчизняні нормативно-правові акти більш пізнього періоду теж закріплювали численні можливості самостійного захисту, хоча загальної норми щодо права на самозахист у більшості з них не було. У деяких з них містилася загальна норма про те, що самозахист можливий лише у випадках, передбачених законом. Законодавство окремих держав обмежувало самозахист лише можливістю необхідної оборони [12, с. 229].

Можливості самозахисту закріплювалися й у вітчизняному законодавстві як у дорадянський, так і радянський періоди, хоча термін «самозахист» не вживався. Законодавство радянського періоду також не містило загальної норми щодо права на самозахист. Тому більшість учених дотримувалися думки про можливість самозахисту лише заходами, закріпленими у законодавстві, та визначали це право як виняток, розрахований на ситуацію, коли юрисдикційний захист неможливий, хоча окрім права на дії у стані крайньої необхідності жодна з можливостей самозахисту не була пов’язана у законодавстві з неможливістю юрисдикційного захисту [8, с. 16].

Інтерес до цього права підвищився у зв’язку з тим, що однією з новел Конституції України [1] стала загальна норма щодо права на самостійний захист, за якою особа має право на захист своїх прав будь-якими засобами, які не заборонені законом. У Конституції право на самозахист не пов’язується з неможливістю отримати державний захист, тому пропозиції внести такі обмеження на галузевому рівні у загальні положення щодо права на самозахист слід вважати такими, що суперечать Конституції.

Отже, право на самозахист на рівні Основного закону було визнано самостійною та рівноцінною можливістю правового захисту, скористатися якою особа може на власний розсуд.

Це конституційне положення знайшло подальше впровадження у Цивільному кодексі [5], де загальним питанням самозахисту присвячена окрема стаття та вперше на законодавчому рівні право на самозахист було закріплено як правову категорію, чим було відкрито шлях для широкого її використання: у нормативних актах, у літературі, в рішеннях суду, у повсякденній правовій лексиці.

Позитивним є те, що під час закріплення цього права у Цивільному кодексі був використаний вироблений юридичною наукою термін «самозахист», який, на відміну від термінів «необхідна оборона», «крайня необхідність», «самодопомога», «оперативно-господарські санкції», охоплює всі дії щодо самостійного захисту.

Верховна Рада України пішла шляхом загально-дозвільного порядку регулювання права на самозахист, закріпивши у ст.19 ЦК право самостійно обирати заходи самозахисту або застосовувати заходи, передбачені у законодавстві чи у договорі. Аналіз норм цивільного законодавства свідчить про розширення переліку законодавчо врегульованих заходів самозахисту порівняно з радянським законодавством.

Поняття "самозахист" в цивільному праві близько до понять "необхідна оборона" і "крайня необхідність" в праві кримінальному. Сама поява в ЦК України (і Росії) норми про самозахист, стало результатом серйозних наукових досліджень, проведених вітчизняними цивілистами, які підготували грунт для запровадження в українське і російське цивільне законодавство цього нового для них інституту.

Проте такі законодавчі новели викликали жваву дискусію стосовно змісту цього правового феномену.

Можливість самозахисту є одним з елементів права на захист. Право на самозахист природних прав людини є її природним правом.

Право на самозахист є типовим для цивільного права, адже правова активність суб’єктів має тут юридично значимий характер. Це право забезпечує оперативний, дієвий, економний захист, сприяє зростанню соціальної активності і правосвідомості, укріпленню законності та правопорядку. Визначення ж меж цього права спрямоване на забезпечення соціального миру та стабільності у суспільстві.

Норми щодо здійснення права на самозахист утворюють субінститут цивільного права, який входить до інституту правового захисту.



Каталог: files
files -> Україна в 70-90 рр. XIX ст. Реферат
files -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
files -> Реферат на тему : Застосування альтернативних джерел енергії в сільському господарстві
files -> Закон України,,Про охорону навколишнього середовища ''
files -> Конспект уроку Національні парки Африки. Стихійні явища природи. Екологічні проблеми
files -> Уроках «Художньої культури»
files -> «Україна і Африка»
files -> Уроків з географії 7 класу з теми: «Африка» Вчитель географії П’ятак С. В


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка