Формування естетичного смаку як суттєвого компоненту культурації та соціалізації особистості



Скачати 84.56 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації14.03.2019
Розмір84.56 Kb.
  1   2

УДК 152.32+18+378
© Домбровська Т. І., Строєва Л. Г.

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ ЯК СУТТЄВОГО КОМПОНЕНТУ КУЛЬТУРАЦІЇ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Важливо розрізняти процес культурації людини як природно суспільної, біосоціальної істоти, що є об’єктом вивчення філософської антропології, і процес соціалізації людської особистості, по-перше, стихійне залучення до світу матеріальної та духовної культури, і, по-друге, керований процес виховання в сім’ї, школі, вищому навчальному закладі, що вивчається психологією, педагогікою, соціологією.

Поняття культурації, своєчасно запропоноване М.С.Каганом[1], може слугувати противагою тенденції протиставлення емпіричного індивіда деякій надособистості, яка у своєму становленні ніби виходить за межі культури, трансцендує в позамежове, надкультурне поле[2].

В дійсності, а не у відірваних від життя дивних теоріях, кожен емпіричний індивід в процесі культурації, що охоплює і процес соціалізації, стає особистістю, інтегруючи в собі суспільні відносини і зв’язки в їх найширшому спектрі.

Поняття естетичний (художній) смак як здатність сприйняття краси і мистецтва, виявлення естетичної цінності, отримало адекватне термінологічне позначення тільки з середини УХП століття (в Іспанії – Грасіан, у Франції – Батьо, Вольтер, Руссо, в Англії – Шефтсбері, Юм, Хатчесон, Бьорк, у Германії – Вінкельман, Гердер, Кант).

Сьогодні, як і в історії, поняття естетичний смак нерідко підмінюється нетотожним поняттям художній смак. Наслідки такої підміни досить серйозні і для теорії і для практики формування смаку. Засоби формування художнього смаку обмежуються сферою мистецтва, художньої літератури, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва. Не зменшуючи ролі мистецтва в процесі естетичного виховання, не можна не враховувати впливу середовища, в якому людина живе, а також значення соціальної та індивідуальної діяльності.

Соціальне середовище, “друга природа” є олюднена, так чи інакше втягнена у суспільні відносини, практику, діяльність або перетворена людиною первісна природа як відправний момент, що є необхідною передумовою всякої соціальності. Суб’єктом процесу олюднення природи є людина не тільки як біосоціальна істота, як особистість, але й як індивідуальність. Тому явища соціального і природного середовища несуть на собі деякий відбиток людської індивідуальності. Цей відбиток, слід особистісної унікальності, складає субстанціальну, буттєву основу естетичних цінностей, естетично значущих предметів та явищ природного та соціального середовища. Суб’єкт діяльності – це не тільки абстрагований суб’єкт, суспільна людина, суспільство, але й людська індивідуальність. Створюючи практично корисні предмети, індивід одночасно самостверджує себе як унікальну особистість. Емоційне переживання своєї праці як самовираження власної індивідуальності – це естетичне ставлення до праці. При такому підході естетичний смак є здатність уловлювати, виявляти в предметах та явищах їх особистісний зміст, тобто естетичну цінність, бачити в них, як у дзеркалі, себе та інших і, таким чином, спілкуватися на соціально-індивідуальному рівні з людьми, що роз’єднані у просторі і часі, представниками різних поколінь, народів, епох.

У ХХ-ХХI ст. вже загальновідомо, що людина не народжується з естетичним смаком. Емоційно-інтелектуальна, в значній мірі інтуїтивна здатність виявлення естетичної значущості предметів та явищ, їх естетичної цінності розвивається в міру того як індивід стає людиною культурною. Практично не існує людей, цілком позбавлених естетичного смаку. Людина, що не сприймає мистецтво, не розуміє його умовності, його специфічну мову, в житті відрізняє естетичне від неестетичного, красиве від бридкого, потворного. Процеси культурації та соціалізації можливо розділити тільки в абстракції, з метою наукового аналізу. Однак, смак, як продукт культурації, може бути не розвиненим, таким, що не склався, але не може бути перекрученим, зіпсованим. Квіткарка з твору Б. Шоу “Пігмаліон” не була людиною культурною, але в ній був прихований потенціал естетичного розвитку, який у процесі виховання і розкрився повною мірою.

Індивід як суб’єкт естетичної свідомості потенційно чи реально володіє здатністю естетичної оцінки, тобто естетичним смаком. Формування та розвиток естетичного смаку як важливого компоненту соціалізації – одне з завдань виховання особистості.

Смак як соціальне явище – це універсальна цілісна характеристика особистості і компонент суспільної свідомості. Досить згадати розхожі, далекі від естетичної науки вислови “дехто втратив смак до життя” або, навпаки, “живе зі смаком”. Це не означає підпорядкування усіх інших сторін життя, потреб естетичному смаку. Така дисгармонійність особистості привела б до краху. Прикладом може послужити героїня роману французької письменниці Е. Тріолє “Рози у кредит”. В житті Мартіни естетична потреба витіснила все. Зовнішню красу вона протиставила навіть найсильнішому своєму почуттю – любові, що була смислом її життя.

Життя зі смаком не обмежується зовнішнім комфортом, не зводиться до порожнього беззмістовного естетизму; воно передбачає красу внутрішню, здатність цінувати прекрасні вчинки. Позитивна естетична оцінка передбачає позитивну моральну оцінку. Смак до життя означає вміння цінувати та розрізняти цікаве спілкування; включає як компонент художній смак, здатність розуміти та цінувати справжнє мистецтво. Неможливо жити зі смаком без вміння оцінювати власну діяльність як унікальний засіб духовної самореалізації. Смак до життя виходить далеко за межі художнього смаку, пов’язаного тільки зі сприйняттям і оцінкою мистецтва. Він включає моральні оцінки особистістю власного життя. Поняття смак до життя максимально зближується з поняттям естетичний смак. Таким чином, поняття “смак до життя” виводить естетичний смак за граничні межі феномена художнього смаку. Естетичний і художній смаки розрізнюються за своєю інтенціональною сутністю. Художній смак співвідноситься з феноменом мистецтва, тоді як естетичний смак органічно зв’язаний зі смаком до життя як ціннісне судження, спрямоване на явища людського життя в його цілісності і цінності.

Смак до життя – це суто буденне, ненаукове поняття, але при культурологічно-аксиологічному підході воно наповнюється цілком конкретним змістом. Життя людини як біосоціальної істоти представляє цінність або навіть систему цінностей і підлягає оцінці. Життя як система цінностей, таким чином, складає зміст наукового поняття смак до життя.

Смак до життя – загальне за обсягом поняття, що позначає здатність людини до цілісної оцінки власного життя: природнього, фізичного та духовного, внутрішнього, яка формується у процесі її культурації.

Здатність до оцінки природнього життя людини – це здатність цінувати здоров’я, фізичну силу, природну красу. В процесі соціалізації формуються здатності оцінювати явища природи, вчинки людей, твори мистецтва, наукові теорії, історичні події, соціальні явища. І ці здатності реалізуються у смаках – естетичному, моральному, політичному та інших, що зв’язані з відповідними формами суспільної свідомості. Найбільш універсальним і цілісним є естетичний смак.

Емоційно-інтелектуальна оцінка на рівні смаку для естетичної свідомості більш необхідна порівняно з моральною чи політичною свідомістю, оскільки естетична свідомість є ціннісна, починаючи вже з об’єкту її відображення. Естетичний смак спрямований на предметні естетичні цінності, а відображення цінності завжди є оцінкою. Оцінно-смаковий компонент, таким чином, найбільш органічний естетичній свідомості. Соціальні почуття і смаки політичні, моральні, естетичні, релігійні не мають фізіологічних основ у людському мозку. Їх специфіка витікає із особливостей відповідних форм суспільної свідомості. Однак, вони досліджуються у психології, оскільки являють собою здатності і потреби особистості. Вони також є об’єктом дослідження педагогіки, оскільки процес навчання, освіти включає і завдання виховання, формування моральних і естетичних якостей особистості і, зокрема, формування естетичного смаку.

Філософи-естетики досліджують проблему суто теоретично. Естетика на сьогоднішній день не дає єдиного розуміння поняття естетичний смак. Це поняття змінюється і історично, і в залежності від філософського напряму, течії, школи. В запропонованій інтерпретації естетичний смак не є кантівська здатність судження про уявну доцільність природи, що не має цілі в собі. Це також не є естетична свідомість герменевтиків, автономна та самодостатня, яку Гадамер вважає пустою абстракцією[3].

Естетичний смак – це емоційно-інтелектуальна, в певній мірі інтуїтивна оцінка буття як системи цінностей, в яких опредмечені всі суспільні відносини в індивідуально-особистісному прояві. Зміст цих відносин складає людська діяльність, соціальна і індивідуальна, що створює соціальні і, зокрема, естетичні цінності.

Різниця і єдність двох співпричетних процесів формування естетичного та художнього смаків легко окреслюється в просторовому полі гри. Мистецтво як предмет художнього смаку в певному сутнісному смислі є гра[4]. І для художника, що створює твір, і для індивіда, що сприймає цей твір, художня творчість і мистецтво, як і гра – це більш вільна, порівняно з її іншими видами, соціальна діяльність, що приводить до подвоєння буття і включає компонент умовності[5,6].

Соціальна діяльність, праця, з якими органічно зв’язане життя індивіда як цінність, є в певному смислі, гра фізичних та інтелектуальних сил людини. Мистецтво як гра формує художній смак і водночас слугує його предметом. Праця, соціальна діяльність формує смак до життя, його психологічне емоційне сприйняття, як засадної цінності і одночасно естетичний смак у самому широкому смислі.

У практиці виховної роботи інженерно-педагогічного вищого навчального закладу, що склалась, звичайно виділяють такі структурні компоненти естетичного виховання студентів: естетична освіта, художнє виховання, що формують основи естетичної та художньої культури особистості в єдності знань, навичок, ціннісних орієнтацій, смаків; естетична самоосвіта і самовиховання, орієнтовані на самовдосконалення особистості; виховання творчих потреб і здатностей.

Серед перелічених компонентів особливого значення набуває орієнтація на естетичне самовдосконалення особистості.

Традиційними позааудиторними формами естетичного виховання студентів є художні клуби та студентські театри, гуртки і КВК, екскурсії та зустрічі з діячами літератури та мистецтва, відвідування концертів, музеїв, конкурси та свята. Участь студентів у цих заходах розширює їх культурний кругозір, прилучає до мистецтва, виховує естетичний смак, позитивно впливає на зовнішню та внутрішню культуру.

Але, на жаль, слід зауважити, що багатогранні можливості естетичного впливу на особистість студента використовуються недостатньо. Робота з естетичного виховання по суті звужується і зводиться до художнього, має фрагментарний частковий характер, здійснюється педагогами-ентузіастами, не має необхідної матеріальної бази та професійного керівництва.

Між тим естетичне виховання інженерів-педагогів слід розглядати як першочергову потребу оскільки особливість підготовки їх як майбутніх вихователів, складається не тільки з формування власного естетичного смаку, але й здатності і установки на його виховання.

Праця інженера-педагога в ідеалі насичена естетичним змістом. Вона може носити одухотворений, поетичний характер, відрізнятися грою фантазії, уявлення і тонкою інтуїцією. Формувати розуміння високого призначення праці, здатність бачити у ній важку і прекрасну необхідність – один з шляхів виховання особистості інженера-педагога.


Каталог: library -> Left menu -> Zbirnuk
Zbirnuk -> Передумови та технології створення освітніх інтернет-ресурсів постановка проблеми
Zbirnuk -> Т., Сосницька Н. Л. Спецкурс «фізика як навчальний предмет у середній загальноосвітній школі україни» Постановка проблеми
Zbirnuk -> Основні напрямки формування професійної культури майбутніх інженерів-педагогів у контексті Болонського процесу Постановка проблеми
Zbirnuk -> Бендера Іван Миколайович
Zbirnuk -> Сучасні інформаційні технології у професійній підготовці майбутніх технологів харчування автоматизаціїї закладів громадського
Zbirnuk -> Проблеми організації та змісту підвищення кваліфікації педагогічних працівників коледжів у контексті компетентнісного підходу постановка проблеми
Zbirnuk -> Проблеми вітчизняного підручника з електротехніки (ч. 3 Дидактика контрольних запитань) Постановка проблеми
Zbirnuk -> Вимоги доформулювання та кількості контрольних запитань, самоперевірки та тестів
Zbirnuk -> Формування оціночної моделі навчально творчої діяльності студентів машинобудівного профілю постановка проблеми
Zbirnuk -> Роль іпо (інженерно-педагогічних кадрів)на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка