Формування української народності. Походження та поширення назви «Україна»



Скачати 94.32 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації03.06.2018
Розмір94.32 Kb.
ТипРеферат
  1   2   3

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

РЕФЕРАТ

"Формування української народності. Походження та поширення назви «Україна»"

План.

  1. Формування української народності. С.3.

  2. Походження назви «Україна». С.6.

  3. Поширення назви «Україна». С.8.



  1. Формування української народності.

Проблема формування української народності в минулому знаходила різне тлумачення в працях різних істориків у залежності від їхньої політичної заангажованості. Показовим щодо цього є порівняння позицій видатного російського історика М.П.Погодіна та батька сучасної української науки М.С.Грушевського. «Перший з них стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи, він навіть не помічав існування окремого українського народу. Другий вважав, що російський народ не має будь-якого відношення до Київської Русі» [3,8].

В радянській історіографії післявоєнних років запанувала концепція своєрідного компромісу між двома вищезгаданими крайнощами – мовляв, єдина в минулому давньоруська народність нібито дала початок трьом спорідненим народам – російському, українському і білоруському. Даний компроміс мав на меті обгрунтувати історичними «фактами» політичну концепцію злиття націй. Якщо колись існував єдиний народ, який через зовнішні несприятливі обставини (а саме монголо-татарську навалу) роздрібнився, то після возз`єднання вони поступово позбудуться національних відмінностей і повернуться до першооснови.

Ототожнення Київської Русі з “колискою” трьох братніх народів аж ніяк не сприяло науковим дослідженням походження українського народу. С.В.Кульчицький висловлює впевненість, що “…п`ять східнослов`янських племінних союзів, які утворили Київську Русь, не могли за короткий час існування цього досить крихкого ранньофеодального державного утвору злитися в одну народність. Очевидно, відмінності між трьома сучасними народами беруть свій початок у відмінностях між союзами племен, які існували ще з перших віків нашої ери” [3,8].

Великий український історик М.С.Грушевський вважав порогом історичних часів для українського народу IV ст. "Расселення українських племен на їх теперішній території співпадає з початком їхнього історичного життя. Століття, що безпосередньо слідують за розселенням, підготовляють державну організацію, історія якої становить головний зміст першого періоду історичного життя українського народу. Зусиллями київської династії і дружини були з`єднані докупи , в один політичний організм, хоч на недовгий час, всі українські племена, всі частини української території, і ця політична єдність надавала нові спільні риси культурі і суспільним відносинам всього українського населення”[1,16].

Схожої думки щодо часу формування українського народу дотримується авторитетний історик-публіцист І.Лисяк-Рудницький, який зауважує, що “всі ці трипільці, скити і т.д. з нашою нацією мають тільки дуже мало спільного, не більше, ніж, напр. якісь лігурійці, етруски й самніти з сучасною італійською нацією, себто евентуально тільки як складники в етнічній синтезі…Дослідники, здається, сьогодні однозгідні в тому, щоб антів, що про них говорять візанттійські літописці, вважати за прямих предків сучасних українців. Себто формація українського народу була, мабуть, в основному завершена в половині першого тисячоліття н.е.” [4,17].

Як відомо, однією з головних ознак кожної народності є її мова. Вже за княжої доби на південно-західних землях Київської держави формується народна українська мова. “Про це свідчить словниковий запас фольклору, поеми “Слово о полку Ігоревім” і тодішніх Київського й Галицько-Волинського літописів. Українська мова засвідчила свою життєздатність як творіння цілої народності” [6,78].

Велике значення у формуванні українського народу мало поширення християнства, яке стало за князя Володимира державною релігією (988 р.). Поступово проникаючи впродовж століть в побут і свідомість народу, християнство стало справді народною релігією українців, посприявши поширенню освіти і культури.

Щодо матеріальної й духовної культури української народності, то, попри всю її еволюцію впродовж століть, в ній зберігалися певні сталі елементи (фольклор, звичаї, способи будівництва та облаштування житла, виготовлення посуду тощо).

Негативну роль у розвитку українського народу відіграла втрата ним державності в 40-ві роки XIV ст., особливо входження переважної більшості українських земель під владу Польщі у відповідності до Люблінської унії 1569 р. Тодішня еліта українського суспільства поступово полонізується, віддаляючись від народу в етнокультурному відношенні.

За умов перебування України у складі Речі Посполитої та в пізніші часи у складі Російської та Австрійської (від 1867 р. Австро-Угорської) імперій носіями її національної культури залишаються поспільство (особливо, селянство) та православне в польські часи та греко-католицьке духовенство в австрійські часи. Формальне ж визнання української нації за радянських часів на практиці поєднувалася з фактами русифікації.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка