Хімічне весілля



Сторінка1/20
Дата конвертації10.09.2018
Розмір2.29 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20



4:57:53



ОЛЬГА БОРИСОВА

АЙСОН РОМАНОА



ХІМІЧНЕ ВЕСІЛЛЯ

(Троянда і Співак)

Ольга Борисова,

Айсон Романоа
ХІМІЧНЕ ВЕСІЛЛЯ

(ТРОЯНДА І СПІВАК)

Луганськ,

2010

УДК 82.161.2–31

ББК 84(4Укр)6–44

Б 82


Б 82 Борисова Ольга, Романоа Айсон. Хімічне весілля (Троянда і Співак) / Ольга Борисова, Айсон Романоа : Романтична космологічна повість. – Луганськ, 2010. – 223 с.

УДК 82.161.2–31

ББК 84(4Укр)6–44
Борисова Ольга,

Романоа Айсон, 2010




Передмова
Твір, що пропонується увазі Читача, дуже складний. У тому його проблема, але в тому ж і його цінність. Будь-який символічний твір завжди являв собою поєднання Краси й Істини. І наша робота така ж. Краса й Істина втілюються не тільки в явищах самого високого духовного порядку, виражених в узагальнюючих, абстрактних поняттях і категоріях, а й на рівні духовних пошуків, нехай і не ординарної, але слабкої й беззахисної перед напором і поступом Духу, особистості. Дух завжди незрозумілий. Дух ніколи не може бути зрозумілим. Але людина робить спробу зрозуміти – і в тому її сила.

Так склалося історично, що вся символічна філософія людства є плодом виключно чоловічого розуму. Апостол Павло говорив, що немовлят треба годувати молоком, сильних же людей слід годувати м’ясом. І чоловік планети Земля протягом історії розвинувся настільки, що вийшов з «молочного інтелектуального віку», більш того, зміг урешті-решт не тільки споживати «м’ясну інтелектуальну їжу», а й виготовляти її. Але в якийсь момент він чомусь (а дійсно, чому?) «втратив нюх» і перестав її навіть бачити. Сучасна цивілізація, яка є домінуюче чоловічою, не розуміє давнього символізму й багато чого у самій собі через це втратила.

Втім, можливо, таке явище було й невідворотнім, адже чого ми чекаємо від чоловіків? Хто сказав, що вони володіють монополією на сприйняття й розуміння Божественних істин? Це – зовсім не факт. Навпаки, одного разу, працюючи з релігійною літературою, співавторка даного твору наштовхнулася на один цікавий пасаж зі Старого Заповіту, в якому, до речі, є чимало дивних і загадкових фрагментів, які до того ж ще й у різних виданнях перекладаються по-різному. Так ось, у православних виданнях Біблії вірш 3:11 Книги Еклезіастової подано – зокрема, в перекладі українською мовою 1988 року, так:

«– усе Він прегарним зробив

свого часу,

і вічність поклав їм у

серце,

хоч не розуміє людина тих



діл, що Бог учинив,

від початку та аж до кінця» (Екл. 3:11)

(виділено й підкреслено нами. – Авт.).

Таке ж поняття – «людина» (як рос. «человек») міститься й у сучасному перекладі Біблії російською мовою (М. 2001 р., з благословення Московського патріарха Олексія ІІ. – Эккл. 3:11).

Однак, а що це ми бачимо в праці греко-католицького автора Якова Креховецького («Богослов’я та духовність ікони». – Львів, 2005 р.), який користувався (що витікає не тільки з логіки, а й з формулювань посилань) перекладом українською мовою латинського варіанту Святого Письма? Ну-мо дивимося:

«Чоловік не може збагнути діл,

що їх творить Бог,

від початку до кінця» (Проп. 3:11).

Але ж, погодьтеся, що тут сказане зовсім не одне й те ж! Тому перше й найголовніше тут те, що якщо в давньогебрейському тексті тут стоїт термін «іŝ», то це означає тільки «чоловік, муж» (Біблія, 1988, с. 9). Для жінки є інше означення. До речі, в російському виданні («Библия», 2005) таких пояснень шукати марно – їх там немає (вочевидь, не випадково). Та перекладачі Біблії завжди були «риби» ще ті! Але це – окрема тема, тому повернемося до наведеного віршу з Еклезіаста.

Звертаємо увагу на виділену нами й підкреслену кому в обох варіантах перекладу. І тоді виходить (а кома стоїть в обох варіантах українського перекладу, як також і в російському), що слова «від початку та аж до кінця» (або «від початку до кінця») відноситься ніяк не до діянь Бога, а до здібностей, ні, не людини, раз існує проблема з прочитанням терміну зі стародавнього тексту (а вона, як бачимо, таки існує), а виключно чоловіка. І це дає нам право сказати так: а, можливо, здатна зрозуміти діла, що їх учинив Бог, нехай хоч і не від початку, то хоча б наприкінці, саме жінка?.. І те, яким прегарним усе Бог зробив, і ще багато чого. І вічність, закладена Ним у її серце, стукає в її душу…

І ось на цьому місці нашому Читачеві, сподіваємося, швидко стане ясно, що так, як ми бачимо Біблію, так її не бачить НІХТО. А, можливо, ніколи й не бачив.

Наше «Хімічне весілля» є твором надзвичайно своєрідним – поєднанням роботи жіночого й чоловічого розуму. Краса й Істина – в його формі. Краса й Істина – в його змісті. Краса й Істина – навіть у символізмі співавторства, яке, упевнені, певний час буде залишатися загадкою, бо ми її Читачу, нехай він на нас не ображається, не розкриємо. Нехай то буде його, Читача, власна розгадка.

І в результаті народжується принципово інша філософія – символічна філософія романтичної герметичної літератури.

Уже вийшли в уривках деякі з наших робіт, у тому числі й даний твір. Ми уважно стежили за реакцією читацької аудиторії на них і не поспішали з виданням наших творів у повному їх обсязі – насамперед через їхню специфіку. І справа полягала не тільки в тому, що наші художні роботи слід відносити, дозволимо собі таке визначення, до жанру аристократичної літератури.

Дане визначення зовсім не означає, що звичайні, прості люди наші твори не зможуть сприйняти (хоча це буде й непросто). Навпаки, якраз краще за все сприйняли все те, що нами на сьогодні вже видане, звичайні, прості люди. Тож стає ясним, що в таких речах працюють уже якості душі, які й є головною ознакою аристократизму – аристократизму Духу, для якого не мають ніякого значення жодні соціальні чи освітні характеристики.

І все ж таки наші твори – не літературна «попса». Тому у них навряд чи буде масова читацька аудиторія. Проте у світовій культурі була одна людина, на думку якої ми можемо послатися, щоб показати, що подібна література є не просто потребою, а вже навіть вимогою нинішнього часу. Маємо на увазі релігійного філософа Миколу Бердяєва, який у праці «Трагедія й повсякденність» писав так: «Усе наше філософське й моральне світосприйняття повинно бути перебудоване так, щоб у центрі постало питання про індивідуальну людську долю, щоб інтимна наша трагедія була основним, рушійним інтересом. Нехай це буде світосприйняття для небагатьох, від цього воно не втрачає у своїй істинності. Давно вже нам час посісти точку зору трансцендентного індивідуалізму, единої філософії трагедії, а не повсякденності, й переоцінити відповідно з цим всі моральні цінності».

Саме трансцендентний індивідуалізм і є філософією даного твору. А, щоб не було монізму, його створювали двоє співавторів, але не просто, а саме ЖІНКА Й ЧОЛОВІК, і – ще раз не просто: земна жінка і неземний Чоловік. Ось так, бо всі засади даної роботи повинні були бути НАВПАКИ. Тим самим ми намагалися витримати правильність основоположних підвалин нашої літератури і, перш за все, по лінії філософії взаємостосунків Чоловічого і Жіночого первоначал Всесвіту.

Однак наш непоспіх з виданням наших літературних праць пояснювався ще й тим, що ми створили дуже складні твори теологічного (в широкому сенсі слова) характеру, тому ми не мали права на найменшу помилку в такій літературі.

Співаторка робила спробу знайти спільну мову з деким з літераторів, хто вже має виданими роботи з «аномальних» тем. Але порозуміння досягти не вдалося. Головне зауваження цих літераторів було таким: наші роботи «занадто асоціативні», тому їх, на їхню думку, не зрозуміє загал читацької аудиторії, а відповідно, на них неможливо буде заробити. Ми не стали сперечатися, хоча вище зазначили дещо прямо протилежне думці наших літературних опонентів – відмічений М.Бердяєвим факт потреби людського духу саме в таких творах, бо, вочевидь, кожному літератору в процесі творчості треба думати не тільки про вигоду, а й про світові стандарти. Проте й справедливості заради треба визнати, що багато зі сказаного ними – правда. Наші твори є, дійсно, асоціативними, не для «заробітчанства» писаними, а ще вони – супер-ситуативні. Але ж… Саме в тому й полягає їх головна особливість, яку якраз і не можна було втратити. Особливість полягає саме в нестандартній ситуації, яка, власне, й стала причиною появи наших творів.

Ситуація ж, як каталізатор нашої творчості, є настільки унікальною сама по собі, що її не розуміють навіть сучасні уфологи. Ну, все – не так, як вони звикли відстежувати в «аномаліях», ну, нічого не збігається з їхніми уявленнями, ні в що не вписується! І їм нічого не залишалося робити, як тільки розводити руками: «Та хрен його знає, що то таке… Якась дивна, нестандартна аномалія». А ми й сказали, що ситуація нестандартна, і САМЕ ВОНА й варта того, щоб її описувати. А тому те, що здається «стандартним» літераторам недоліком, насправді є головним достоїнством наших робіт. У ситуації, яка описується в нашому творі, опинилася одна-єдина жінка на цій планеті. І все зв’язано з Богом. То хіба ж така обставина не цікава вже сама по собі?

Проте, якою ж наївною була авторка, коли ставила перед літераторами й уфологами, з якими спілкувалася, питання саме так! Як виявилося, людей багато більше цікавлять контакти з «прибульцями», ніж з Богом. По великому рахунку, людей цікавлять тільки їхні власні уявлення про Бога, а не Він сам. Та й згадувати про Нього змушує людей тільки такий могутній двигун прогресу, як «смажений півень».

Тим не менш, ми не будемо аналізувати причини такого становища, хоча й зазначимо, знову ж таки справедливості заради, що вони відходили як від людства, так і від самого Бога. Але дана тема настільки особлива й окрема, що навряд чи підійде для роману.

В наших же романтичних художніх творах ми просто рвемо усталені канони будь-якої літератури. Так же нахабно ми рвемо канони і в науці, бо, крім художніх творів, ми створюємо ще й наукові роботи. Саме так, бо й головні наукові праці авторки, зроблені нею на сьогоднішній день, були в основних їхніх положеннях обговорені зі Співавтором. Ну, й що з того? Всі вчені мають своїх консультантів і це не вважається ніяким недоліком, а навпаки – нормальною практикою. Ось і авторка мала свого Консультанта також.

Правда, Консультант той виявився дуже незвичайним, але що це міняє? Авторка, безумовно, мала на все свою думку, але ця її думка на виході була піддана певній корекції, що мала за джерело не стільки думки вчених, праці яких нею вивчалися, чи тих, з якими їй довелося спілкуватися, скільки думку щодо її наукового дослідження Співавтора її художніх праць. І така обставина ніскільки не принижує науковий рівень самої авторки, а тільки проявляє непересічну особистість і впливи її дуже загадкового не тільки літературного, а й наукового Консультанта. Хоча виявити Його впливи в текстах її праць практично неможливо без її особистої допомоги.

Ми описуємо в літературних творах те, що ніяким чином сьогодні в наукових працях викладене бути не може. Взагалі, ми не робимо Моно – не зациклюємося ні на літературі, ні на науці, бо, по-перше, маємо талант і в тому, і в іншому, а по-друге, переконані, що тільки у співдії прориви в науці й літературі дадуть на виході (можливо, й через багато років) справжнє розуміння описаної нами в наших творах тієї НЕСТАНДАРТНОЇ СИТУАЦІЇ, в яку, сама не розуміючи як, втрапила в кінці ХХ століття одна з жінок планети Земля.

Колись учені зрозуміють наші художні твори й піддадуть їх науковому аналізу, як також, самозрозуміло, й науковій критиці. Але не сьогодні. Ще рано… Ще – Ранок… У блискучого танцівника початку ХХ століття Вацлава Ніжинського був унікальний танок під назвою «Предчувствие Розы» («Передчуття Троянди»). Ми створюємо наукові й літературні твори в «Предчувствии Утра». Хоча сама Утра на момент реалізації в людстві того передчуття вже встигне піти від того людства кудись далеко-далеко. Вхопити Її появу ніколи нікому не вдавалося. І таким був Її Шлях ЗАВЖДИ. Таким, вочевидь, Її Шлях буде й надалі.

Ми не пишемо свої твори «для всіх», хоча, природно, й зовсім не проти того, щоб наші роботи були всіма прочитані. Читач колись зрозуміє, що речі, подібні описаним, – дуже рідкісні, але вони були вже на Землі (і не тільки), а тому й наша ситуація колись та повториться. По-своєму, але повториться. Ми це знаємо.

Авторці (особистий досвід якої, власне, в нашому творі й був узятий за основу сюжету) було дуже важко саме тому, що попередні жінки не залишили записів після себе. Якби такі записи були, то їй, можливо, було б легше перетерпіти деякі, м’яко скажемо, дуже непрості особливості контакту зі Співавтором, як також і не зробити тих особистих помилок у житті, які вона зробила й які виправленню не підлягають. Але ті попередні жінки були багато сотень, а то й тисяч (і то ще за скромними підрахунками) років тому, а відповідно, навряд чи в ті часи щось узагалі записували. Але якщо й так, то до нас їхні записи просто не дійшли. І наступна після нашої героїні жінка прийде в світ людей тільки через 800 років. То не буде ніяке нове втілення нашої героїні, бо остання народиться знову тільки десь років через п’ять тисяч, не раніше. То буде зовсім інша жінка, хоча й дуже схожа на нашу героїню. У значній мірі ми пишемо для неї…

Коли в один прекрасний момент їй на голову хтось звалиться невидимий і потягне невідомо куди «будувати новий Всесвіт», то, можливо, на той час вона вже буде знати наш роман і принаймні не перелякається ледве не до смерті так, як перелякалася наша героїня. А далі… Далі в неї буде все своє. Так же, як і в нашої героїні.

БОГ НЕ ПОВТОРЮЄТЬСЯ НІКОЛИ. Особливо коли це стосується Його жінок.







Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка