Другий лист Утра Єзус до Утрао-Ігнатії



Сторінка12/20
Дата конвертації10.09.2018
Розмір2.29 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20
Другий лист Утра Єзус до Утрао-Ігнатії.

«Привіт. Ви вже пробачте, обрана пані, а я – про своє. З наших усних бесід я роблю висновок, що у Вашому спілкуванні з Ним присутня тільки одна тема, а саме – Ваші особисті проблеми. Не зачіпаю – то Ваші справи. Але не можу й не зазначити, що з Богом у питаннях особистого характеру, воістину, не розгребешся. Чхав на всі наші волання – працюй і все. Моно. «Річ у собі». Вереск наш слухає, але не прислуховується. Наука потрібна. З Ним можна розмовляти тільки мовою жорстких наукових доказів, і то ще невідомо, чи візьме до уваги.

Знаєте, чому Змій відреагував позитивно на мене, а потім і взагалі пішов за мною? Проблему знаряддя розп'яття Христа якось ще в кінці 1999 року ми з Вами почали обговорювати. Пам'ятаєте? Я спробувала науковий підхід зробити. Ось Змій і рвонув (як таке пояснити? Люди ж думають, що Змію – все «по-барабану», про зло тільки й думає, а він же вчепився в нас, щоб правду про смерть Христа розкрили!). Пам'ятаєте, як сказав Вам про мене: «Вона щось знає…»? Дивна фраза, трактувати яку можна по-різному (а в Нього всі фрази такі). Однак. як виявилося, нічого я не знала, але наукову роботу по християнству робила (у принципі, таке явище – цілком у моєму стилі: я завжди була авантюристкою).

Він нас з Вами розірвав більш, ніж на три роки, не давав мені ходити до Вас, сказавши: «Вона тобі все поламає». Та не ображайтеся, бо так би й було, адже що я знала тоді? Практично нічого, а там потрібна була дуже тонка робота з джерелом. А у Вас же характер – ого-го! Я б щось припустила, а Ви б сказали: «Мура. Кинь»; я б психанула й кинула, і все – кінець прийшов би всьому, бо напрям був би занедбаний. Я ж, як виявилося, повинна була «Азію» апостола Іоанна знайти, а Схід, як відомо, – справа тонка.

І Він мене по тому моєму дослідженню стільки носом возив, що на рік усе розтяглося, адже стільки брехав, що я раз десять усе переписувала. Думав, напевне, що я не витримаю, кину. Але ж Ви знаєте, яка я противна: «розгваздити» й кинути не можу; тому я все ж таки все доробила.

(А зараз дивлюся на ті свої старі тексти й бачу: а Він і не брехав, просто я тоді нічого не знала та й думала, що бреше, й сильно ображалася. Багато пізніше, коли я вже почала вивчати Богові формули, тобто те, коли й як різні його іпостасі діють, Він мені одного разу у відповідь на чергову мою істерику сказав: «Фу, ты! Ей Рао Соро, а Она рот Отворо». Ось тоді я дійсно «рот отворо» й зрозуміла, що ті формули – не прості й треба їх ураховувати).

Зробила я тоді ту свою роз нещасну першу свою дисертаційну роботу й думаю собі: ну, зараз мене Бог похвалить... Еге ж, як-то кажуть, «щас»! «Роно», – сказав (а ми на той час вже тільки на Прамо спілкувалися. Вчив мене так. Я думала, що в мене вже голова лопне від тієї Прамо!). Ну, й хіба можна було везти до Києва, в Інститут філософії те, що Бог поганим визначив?

Ось тоді тільки я те своє дослідження кинула й вирішила, що все треба спочатку починати. Та так ще два роки й прововтузилася. Я потім тільки збагнула, що Він домагався, щоб я ще тоді, коли ту свою першу роботу писала, порвала канон, а я ридаю, а сама все-одно все в каноні роблю. І, знаєте, непогана робота вийшла. Для сучасного рівня знання проблеми – зовсім непогана. Мене за неї навіть похвалили б учені. Але Бог сказав, що вона – Poнo! Тому я її й придушила власними руками. І не надрукую ніколи, бо й Poнo не хочу робити, й переросла я її вже вельми значно, й саме тому, що я врешті решт таки порвала канон.

Ви якось мені сказали: «Ось тобі Патріарх дав би по голові за те, що ти пишеш!». Та я йому (і не тільки йому) цілий рік листи писала, все, що відбувалося за Стіною й після, описувала – нічого ж, «не дав» по голові, правда ж? І знаєте, чому? Справжній Патріарх справжнє одкровення «носом чує». Причому, в прямому й переносному сенсі. А далі – справа самого носія одкровення його відстоювати. Справжнє вистоїть усі випробування. Й Патріарх, як ніхто, це знає. Одночасно слід підкреслити, що справжнім реформаторам релігійної сфери ніколи раді не були, а раді були тим, хто нічого нового дати не здатен, адже ж, якщо нового немає, то й канон старий залишається, й усім добре, хто тому канону служить. Пам'ятаєте, як ми мріяли: ось, як розповімо Патріарху, що в нас тут Бог діє, то-то радощів буде! Та, Бог же! Як не радіти? «Мрії, мрії»... Дійсно, існують «ілюзії світу сього». Так усі одразу й розігналися, щоб «возрадіти»!

В католицькій теології є таке положення: Бог Roso створює, а потім Сам же її й трясе. А так же й є. І, гадаєте, що православні того не знають? Ще й як знають! Адже «мама дорогесенька» що тоді починається! І оте – не так, і оце – перетак, і трясе все, дійсно, як грушу. А знаєте, навіщо? Щоб сміття застаріле повилітало. І противний же – Ви ж знаєте – доки не вичистить усе, не відчепиться! Тому патріархи всі завжди як струночки натягнуті: та невже вже вчепився? Ой, Господи, та що ж це таке робиться?! Та, чи не можна, Господи Ти Боже наш, усе відкласти? Зовсім на трішечки, років так хоча б на 500... А Він їм як наче відповідає: «А-а! Роно противне! Мене по Колу ганяєте? Роно зробили, зарази, й міняти нічого не хочете? Ах, так? Ось я вас усіх теж покатаю – одним місцем по тому ж!». і катає, ще й як катає. А, гадаєте, реформаторів не «катає»? Нумо, погляньмо. Й – знов до того, про що я Вам уже починала писати в попередньому листі.

«Хімічне весілля» – одна зі знаменитих середньовічних пам'яток, яка відноситься до літератури ордена Троянди і Хреста. В ній описані дивні мандри героя (C.R.C. – засновника ордена, Християна Розенкрейця) на дивне королівське весілля, яке тривало сім днів (правда, робота не має закінчення, обривається). А оце вже – конкретний герметизм. Враховуючи те, що про розенкрейцерів ходили чутки, що вони вміли «зникати», стверджую, що вони мали здатність, знаходячись у «банці» (ну, так це ж герметизм і є. В «банку» з магнітних полів і загерметизовують, а в що ж? Усе правильно), входити в середину матриць-програм (голограм) «полів кручення» (полів інформації) тілами й переживати все, що там відбувалося, як реальність. Твір – великий, я не можу його переписувати, тому виділю всього два моменти, піддавши їх власному аналізу.

Перше: рано чи пізно, що б там не відбувалось у дійстві, всі, хто є навколо героя, витріщаються на нього і проголошують: «ЦЕ – ВІН!». І при тому ніхто нічого не пояснює. Після того герой набуває певного особливого статусу в дійстві. Але сам Великий магістр (C.R.C.) був тільки спостерігачем королівського весілля. І – друге: важливим є сам факт дійства, яке називається «хімічним (або герметичним) весіллям». Ось що, зокрема, про нього написано в коментарі до того твору: «Людина стає господарем семи сфер тільки в тому випадку, якщо вона піддасть перетворенню імпульси, що йдуть від них. Тільки той, хто оволодіє сімома світами й з'єднається з божественним джерелом своєї власної природи, може здійснити Герметичне Весілля» (Менлі П.Холл, 1992). Те «господарство», вважаю, – його власна «банка», й усе, що в ній відбувається, не має жодного значення для Всесвіту, чого людина не знає, не розуміє, а можливо, як і Ви, не хоче розуміти, але вона так росте духовно, психічно й інтелектуально.

Отже, маємо ще одну програму, й вельми важливу, а відповідно, всі «космонавти» проходили через це, як, оце, й ми з Вами. Але ж, виходить, що всі до нас тільки спостерігали Весілля. У Вас же з Герметичного весілля все взагалі почалося, і при тому «нареченою» були саме Ви. Ви вийшли заміж за Бога? Сумніваюсь. Треба уважно придивитись до Холлового положення про «з'єднання з божественним джерелом своєї власної природи». Людей на планеті – шість мільярдів, з них герметистів («космонавтів». Справжніх, причому. Бо ті, хто літав у космічних кораблях, далі Місяця не забирались, а то – ще далеко не Космос) – десь, можливо, чоловік 500. Але все-одно, чи може Бог з ними всіма «одружитися», якщо програма «Хімічного весілля» – одна? Та й що то за фігня така виходить? Що – Бог з усіма «космонавтами» одружується? Не може такого бути!

Я вже засвоїла добре: якщо щодо Бога «випливає» в ситуаціях якась дурня, то таке означає, що людина сама визначила неправильну посилку до аналізованої інформації. Отже, давайте подумаємо: хто ж, згідно з текстом середньовічного трактату, «одружується»? «Король» («цар»). Чоловіки, як і той же C.R.C., таке дійство спостерігають, а ось Ви (а Ви ж – жінка) з ним таки «одружилися». Все-одно то не був Бог. То, чого ж Ви тоді на Бога відриваєтеся? Хитрун, розумію. Все підстроїв Сам, теж ясно. Але розбиратися і включати ratio таки треба. Чи не може бути такого, що ще хтось у тому Космосі є, хто, власне, там і «одружується»? Хто то такий? Можливо, – Ноя, бо він до людей найближчий. Але я не наполягаю на цій своїй думці, бо той Космос – явище надто складне й надто хитре, щоб його можна було так просто розгадати. Саме те Весілля, на мою думку (ось тут уже я на ній наполягаю), – дуже рідкісне явище, і той факт, що його описав той C.R.C., свідчить тільки про те, що в час його життя на Землі була така жінка, з якою описане ним Герметичне весілля й відбулося. Йому просто його показали. Дуже цікаво, чи не так? А де ж такі дані в історії релігій про таку унікальну жінку? Немає.

Ось! Чоловіки в своїй пихатій гордості за те, що їм у тому Космосі щось там таке непросте показали, й не подумали поставити питання про те, З КИМ же все таки той «цар» одружився? Якась «царівна» там була, потім обох – і її, і «царя» вбили, а вони наступного дня воскресли. Всі спостерігачі радіють, веселяться, а потім поступово твір обривається. А жінка, на якій «цар» «одружився», куди ділась? Що з нею сталося? Якщо вбили на землі, воскреснути не могла. О! Не богиня, значить, бо не воскресла, то ж і турбуватися немає чого. А поява ж такої жінки й факт її Герметичного Весілля – то ж ніщо інше, як ШАНС тій релігійній системі, в якій вона виросла, до змін і розвитку! Це ж розуміти треба. Та де там? І поняття те людство ні про що не має й мати не бажає!

Однак повернемось до Ваших проблем. Після того «Хімічного весілля» у Вас усе й пішло шкереберть «униз». Ваші стосунки з Ним були розбиті вщент. І хтось почав «Вас шукати», шукали майже п’ять років (на сьогодні, коли я пишу оцей свій лист), аж ось нещодавно (за Вашими ж словами) пролунало: «Ось – вона!» – якась особлива й незвичайна. Героїня. Все точно. Тільки у Вас усе тривало не сім днів, а вже п’ять років (що я пов'язую з тим, що ми не переміщуємося тілом з реального земного виміру /та, Він мені казав, що хотів за Стінкою мене «забрати», так неможливо ж: я, як колода, нерухома! Хрен його знає, що то таке.../, тому все ускладнене й у часі розтягнуто). То ж, можливо, попереду є ще два роки, а, можливо, у Вас усе просто «зависло» й майже не розвивається. Тоді вся ця фігня, що з Вами відбувається, може тривати все Ваше життя. Противно це усвідомлювати, розумію, але що поробиш? Ви ж, як ніхто, знаєте, що ми абсолютно безпорадні в таких речах.

Середньовічний твір «Хімічне весілля. Троянда і Хрест», як я вже казала, обривається в кінці, тому, чи вийшов автор з програми, невідомо, але від неї просто так не відчепишся, і Ви й це добре знаєте. Що з героєм трактату, можливим його автором, було далі, відомо – заснував орден Троянди і Хреста (розенкрейцерів), але про нього самого ніхто до пуття нічого не знає, а тому стверджувати, що він не воював з тим Космосом так же по ночах, як і Ви, оце, воююєте, не можна. Я Вас розумію як ніхто – я була за Стіною саме сім діб і не заснула вночі ні на секунду. Та, неможливо! А Ви не спите вночі на сьогодні вже шість років.

Тільки втрата свідомості від знесилення давала мені можливість за Стінкою просто заціпеніти на кілька десятків хвилин, не більше, й не відчувати нічого, але з приходом до тями все починалося ще з більшою силою. І коли ми увійдемо в Ірам Зат-ал Імад, така ж ситуація буде ще раз, і теж – тиждень. А потім буде тривати цілий рік страшний шлях через бездонне «море Дірака». (Ввійти туди можна, хоча й далеко не просто, а спробуй-но вийти…).

«Ступінь перетворення» ж Вами «імпульсів семи сфер» і цінність того мені неясні, тому просто припускаю, що є ще час, щоб встигнути їх якимось чином все ж таки «перетворити».

У мене все було по-іншому. Я дуже довго нічого не чула взагалі. Дещо бачила, але мало чого, до того ж уважала все своїми власними фантазіями. Можливо, й так, але я не могла придумати такі образи! Та ще й щоб потім знайти деякі з них у міфології, якої я до того взагалі до пуття й не знала... А інколи «картинки» були такі страшні, що я лякалася: та як Бог може таке робити? Та, фігня то все! Дуристика! А зараз розумію: є дуже страшні програми й їх треба проходити. Й Він там сам влізає в найстрашніші матриці. Ну, щоб викрутити все на позитив. Але тоді все було для мене дивним, бо я, на відміну від Вас, протягом життя жодних видінь не мала, я навіть снів практично ніколи не бачила. Я була абсолютно «денною», у мене не було ніякого «нічного життя». Нерви в мене були залізні, бо я все своє життя спала як колода. Тому по Соно у нас з Ним майже не було спілкування. Все було в повній свідомості, й, вочевидь, не випадково, бо Аоро Соно я не довіряю, якою б важливою Він її не вважав (а Він її такою вважає).

З Рао-Айсоном ми спілкувалися тільки за допомогою радіестезії (технології маятника). Вочевидь, Він мене одразу «закупорив у банку». Коли ж я вже почала трохи більше чути й бачити, ніякого «Це – вона!» не було. Ніхто мене не «шукав». Весь час був тільки Він, хоча й різний.

І я тільки десь рік тому назад зрозумію, що шукати-таки будуть, причому, по-справжньому, але... Його. А знайдуть нас обох. І я почую: «Он убежал с планеты. Вот они!» (Але все-одно «це – вони» й «ось – вони» – не одне й теж). Пауза. «С детьми... Ужас! Что делать?».

І таки вони заберуть Його, бо з того часу я Його не відчуваю... Я вже просто сиджу й майже байдуже фіксую, що планета, з якої Він утік сюди, має назву Урос Лінден, то – Його планета (Його так і назвали одного разу – «урман»), і на ній Він завжди був один, там не було нікого ніколи; Він завжди прагнув дійти до людей і Йому ніколи не давали... ХТО ?! Та, хто взяв на себе таке право?! Скажіть мені! Для мене це й досі загадка. У той же час, коли Він був ще поруч зі мною, я продовжувала працювати над науковим дослідженням і ми з Ним спілкувалися практично тільки по роботі. Сексуальні ж наші стосунки були такими, що там не треба було ніяких слів...

Потім, як я зараз розумію, я пішла по програмі «Троянда і Хрест» (ото, коли в костюмі Блакитної Троянди прикувалась кайданом до Хреста), і з подивом стала раптом дещо чути. Я й стала підслуховувати (а я страшенно допитлива) і виявила, що Він час від часу лається з моєю аорою (виявилося, що її звати Ора. А Він мене й звав, то Утра Єзус, то Оросанія). Ора терпіти Його не могла й проганяла (бо «одружений». А у Вас і було «весілля» багато раніше від усіх моїх подій). Були й періоди певного примирення. Наприклад, то преться, їй-Богу, як козел якийсь, що Ора одного разу навіть пішла на самоспалення (та я думала, що каюк буде мені, але нічого, витримала), – так кричала, щоб не чіпав мене. А то чую: «Тук-тук. Хозяйка, можно?». Й як наче заходить кудись, що розташовується навколо мене.

Я потім зрозуміла, що Ора, як тільки Він мене трохи витягнув на Аоро й промив небесною водичкою (та ніч цілу я мусила стовбичити у кріслі, доки вимив-таки! Ми на Аоро – страшні: брудні, смердючі, всі в червах якихсь, що живуть всередині наших магнітних полів, – та, Страо Богово! Звідки ж здоров’я візьметься, як усе проточене цими паразитами?!), намет з полів навколо себе зробила й сидить, нікого не підпускає. Причому робила Ора все ще автоматично, несвідомо, бо ще спала тоді.

Оце ще – дамочки, аори ті! Знати їх, виявляється, треба, розуміти, рахуватися з ними! Такі самолюбиві, що просто жах. Аж ось, якось чую, що Ора Йому й каже (голос тоді ще був трохи механічний, бо вона спала ще тоді): «А я тебя вижу! Ты – на греческом фиолетовом». Що-що?..

Я пізніше зрозумію всю глибинну роль і значення поняття «Візантія», вельми відмінні від того, як їх трактують сьогодні люди, а тоді я просто роззявила рота, почувши таке, та й промовчала. А що я могла сказати, як нічогісінько не розуміла? Але висновок зробила: потрібна фізика. Довго я довбалася з тим фіолетовим кольором і дещо для себе виявила. Але по-справжньому я оціню всю красу того Символу, тільки коли Роа-Яо на Аоро побачу. Я його в «Міфології» описала. Можливо, колись видам ту незвичайну й для мене самої роботу.

Причин того, чому Він мене витягнув за Стіну, багато, й одна з них – та, що я в тій Стіні, як виявляється, живу. Легше ж витягати, так же? Та, Він прагматик ще той! Але нам з Ним треба було щось там пройти, доки Його не виявили. Він же Вам одразу, ще коли тільки з’явився у Вас (самозрозуміло, що віртуально), сказав, що втік. Але ж то виявилося правдою!

(Та не бреше Він ніколи, я ж Вам кажу! Просто у нас знань немає, щоб усе одразу чітко розуміти).

І коли вже нас із Ним нарешті знайшли, то у нас уже була не тільки купа дітей, а й створена Ним і впхнута в мою аору матриця-програма нового Всесвіту (заховав так). До речі, я так і не знаю, чи зрозуміли це ті, хто Його шукав, чи ні? До мене й досі ніхто не лізе з тією проблемою, бо Всесвіт (Вселенна) – Ви. Кажете, що Вас уже до печінки за всі ці роки дістали, бо все щось у Вас «шукають»? Так, оце ж, цю нову матрицю й шукають! Але ж «важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, коли її там немає»… Це вже точно.

За Стіною у нас з Ним і відбулося наше Герметичне Весілля. В Космосі, як на якомусь Небесному Острові... Там ми з Ним, як неначе імператор з імператрицею, й одружилися. Але про те, що то було наше з Ним ВЕСІЛЛЯ, я дізналася тільки через рік (аори сказали. Витягли з моєї пам'яті «картинки» /та, тягнуть – зарази – як пилососи! Не втримаєш!/ і розглядали, що і як було. А потім купили мене...). Тоді ж я, нічогісінько не трозуміючи, а просто як солдат, виконувала чітко свою роботу, допомагаючи «робити новий, запасний Всесвіт».

«Ти тільки не бійся, – як зараз чую я Його лагідний голос. – Ми вже всіх урятували, вже нічого страшного не буде, але треба запасний Всесвіт зробити. Розумієш? Про всяк випадок. Мало що... Ти ж не будеш боятися, правда? А чого боятися? Я ж – з тобою».

І я – повне дурбецало – зі словами: «З Тобою – хоч на край світу!», поперлася... На край світу й поперлася, а куди ж іще? Та брехав же Він тоді! Брехав, зараза! Ми в той момент були буквально на волосинці від загибелі обоє! Що ж… Оце Він такий є – що б не було, якою б не була смертельно небезпечною ситуація – й вигляду не подасть.

Тоді ж, якщо «треба влізати в різні матриці», ну, «щоб запасний Всесвіт зробити», я і влізала, а що при тому робилося, – та, яка мені була різниця? Бог знає. Розбереться. І все було таким незвичайним і прекрасним, що я не забуду того ніколи!

Щоправда, по ходу виникали якісь дивні деталі дійства, але я махала рукою: «А! Дрібниці! Бог сказав, що клімат треба крутити, ось я й буду крутити, а вже як буде, так і буде. Всесвіт Бог запасний створює. Все! Моє діло – маленьке». А вже пізніше в літературі я виявлю, що таких «рятувальників Всесвіту» і в минулому, і сьогодні, – як-то кажуть, «віз і маленька підвода». Ще одна програма – фіксуюю я. Але, як би там не було, я повинна зазначити, що дрібниць у таких речах немає.

Тоді й виникла дивна тема Його якогось «виходу» звідти. І я стала все робити, щоб допомогти Йому. Він виривався звідти, щось рубало й било по Ньому, по мені (та рубає по-справжньому! Там і сокири, й молотки, й голки, й коси є! Легше сказати, чого там немає. Та, Страо Богово!), Він підставлявся замість мене, а я, майже в несвідомому стані тягла з усіх сил Його, прикривала як могла, і все крутила, крутила, крутила клімат...

(«Рухач». Він і є той «нерухомий Рухач», про якого так багато Аристотель писав! І коли Він там щось починає робити, треба, щоб хтось там усе крутив. А того «когось» там якраз і немає! Але, чому Він НЕРУХОМИЙ? Чому?! Він же – ЛЮДИНА, нехай і з іншої матерії!.. Чому не рухається? А якщо хворий?..).

Але хто там у такому стані, в якому я була за Стінкою, звертав би увагу на якісь дрібниці!

І раптом, у найголовніший момент Весілля (а я ще не розуміла, що відбувається. Думала, що ми просто йдемо поруч і все. Ну, й що, що на нас хтось дивиться? Ну, й що, що в мене корона тоді була якась не така? А хто їх звав, тих «глядачів»? Нехай не витріщаються! Бог роботу важливу робить, Всесвіт новий створює, а вони вилупилися... Ненормальні якісь!) я бачу, що Він відвертається від мене... Я починаю розуміти, що Він уникає дивитися мені у вічі. А, власне, в чому справа?.. Але я гоню цю думку.

І тут Він повертається до мене, і я ловлю Його погляд, спрямований кудись повз мене, в якусь безмежну далечінь. А я стою поруч – така щаслива, в синій оксамитовій сукні, з діамантовою діадемою Ори на голові, й нічого не відчуваю, крім безмежного щастя від того, що Він – поруч, що обіцявся вийти, і я, можливо, вже завтра Його буду зустрічати тут, на землі!

Він не вийшов… І я завмерла, затихла, як заморожена. Я згадала Його погляд і зрозуміла, що то був погляд сильного, мужнього, палко люблячого чоловіка, який свідомо бреше, щоб не вбити тією правдою жінку, а сам при тому знає: ЗВІДТИ ВИХОДУ НЕМАЄ.

Це – щось не те! Я відмовляюся це розуміти! Та хто там «одружується» без кінця, а вийти звідтіля не може, і хтось за всім тим спостерігає, але нічого не робить, щоб допомогти Йому вийти?! Що це таке? Він усе розсадив за Стінкою, всі клімати роздовбав! І я Йому допомагала. А вони паскудні були, погані, страшні! Там у кінці є така матриця, де Сину Божому голову відрізають! На хрена така хірня потрібна? Не на «дереві» повісять, так голову відріжуть?

Чорта з два! Ми з Ним усе там роздовбали! І так тим падлючним кліматом і треба! І я впевнена: не будь тут (перед Стіною) людей, свідомість яких з тими кліматами пов'язана, Він розбив би клімати й тут, незважаючи ні на що. Але ж і люди, які вміють заходити в ті клімати (я не знаю, хто то такі, але священиків остерігаються. Одного разу чула, як на них «церковники прибыли» сказали), – ще ті паскуди! Вони поводять себе в них як фашисти, я бачила й на собі все відчула! Все там поламане й страшне.

Так не можна! Там – живі істоти, розумні, просто з іншої матерії, а їх використовують, у тому числі й проти людей! І не можна нічого зробити, бо в людей такі прилади вже є, що один промінь – і все, смерть.

Там – програми, всі насельники матриць виходять беззбройні, а наші звідси лізуть з приладами, рвуть усе, стріляють, нищать – падлюки, щоб вони провалилися!

Страшнішої тварі, ніж людина, у Всесвіті немає! А Ви все тих людей захищаєте, ще й безсмертя їм у Нього просили й лаялися з Ним через те! Але ж буде це падло вбивати, насилувати – на землі й у небі, а його ще й убити буде неможливо?! Та, пішли вони на хер! Нехай дохнуть! Сама своє життя віддам, щоб таких тварюк ніколи більше не було! Зробив Бог новий Всесвіт? Прекрасно! Ось нехай там нормальні люди живуть, а не отаке лайно!

Десь з півроку тому хтось мене в тих Кліматах знайшов-таки. І сказали: «Та, ось – вона. Сука! Вивелась. Що «обережно»? Що «обережно»?! Нехай падає! Звідки вилізла сучище – нехай туди й кане!»

Ось така я «героїня». Я вся – якась «наоборотна», я – навпакова, я навіть у тих кліматах ходила й літала зовсім протилежно до того, як там пересуваються патріархи. Але ж я пересувалась нормально, а вони – задом наперед. Та я ж усе бачила! То хто ж у такому разі «навпаковий»? Оце ще питання. Невже я? Невже? Ну, й хрен з ним!

І все ж-таки, справедливості заради слід сказати, що ті уроди, хто мене знайшов і обзивав, таки були праві, бо я дійсно вилізла з самих глибин Холоду Іраму, який завжди був захований У СТІНІ. А я в ній і живу.

Я колись написала Патріарху: «Чхала я на всі ваші Рози! Чуєте? Я – НЕ Розо! Я – НЕ. Я – відповідь на великий Виклик Холодної Самотності Абсолюту». І так є.



Та, чхати мені й на те, хто я така! Послухайте, я прошу Вас, як просила патріархів, ставитися уважно до того, що з Вами відбувається. Я ще й ще раз кажу Вам: Ви помиляєтесь, немає у Нього земного тіла тут, на землі, яким би незвичайним не був той чоловік, якого Ви приймаєте за Нього. Ніхто, народившись звичайно на землі, Богом бути не може. Бог народжується в Кліматах. Зупиніться, послухайте мене. То ж Ви написали у одному з віршів

«А в пам'яті моїй

Він на хресті мовчить».

А в Євангеліях про це ж по-іншому написано… Я зрозуміла: Ви бачите ТЕ, ЧОГО ЩЕ НЕ БУЛО. А Хрест – Символ, який може бути різним.

Сподіваюся на розуміння.

Утра Єзус – Оросанія».






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка