Хімічне весілля



Сторінка16/20
Дата конвертації10.09.2018
Розмір2.29 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
«Країна марень наркомана ніколи не буде предметом досліджень когось іншого».

Боже мій! Та це ж істина! Предметом дослідження можуть стати тільки розповіді про неї. Але сама «країна марень» – ніколи. А до чого тут наркомани? – запитаєте ви. А вся справа в тому, що перебування людини в Кліматах близьке до «марень наркомана». Ці речі мають різну природу, підкреслюю, але все дуже схоже. Як геній і злодійство, які, як відомо, генетично дуже схожі, але є, м’яко кажучи, далеко не одним і тим же. Так і тут. І мене, треба визнати, з тих Кліматів просто взаший виштовхали. Обідно. Ой, як обідно! Та, що таке, йолкі! Я туди знов хочу пройти, а мене ці зарази аори не пускають. Та щоб ви провалилися, падлюки! Я хочу!! Пустіть, блін!! Але… Не пускають, бо виштовхали. Чому ж? А щоб я таким «космічним наркоманом» не стала. І я замовкаю й не дуже вже й лаюся, бо розумію: могло бути. Як може відбутися й зараз, якщо мене туди знову впустять…

В усьому сущому потрібна МІРА. Але в Космосі з тебе так пре твоя природна реакція, бо швидкість там така, що замислюватися нема коли, а то й небезпечно, що втримати її просто немає жодної можливості. Я ж перебувала в Кліматах занадто довго й сильно втяглася в них. Ось і виставили мене аори з Кліматів. Але, як би там не було, ви-то самі побачили такий доволі бережливий режим обходження Космо особисто зі мною, чи ні? Сподіваюся, що так. Хоча щодо таких, як ви, я про подібну бережливість сказати нічого не можу. Втім ви й самі це прекрасно відчули на собі.

Крім усього, до моєї свідомості дійшло, що моя нинішня туга й невдоволення від усього оточуючого світу витікають саме з того, що я вже в тих Кліматах не знаходжусь. Ломка, так. Визнаю, а куди діватися? Правда, ця моя ломка щось триває занадто довго, але в мірилі Космо час – поняття дуже відносне. А ломка все триває й триває, і все більше цей світ уявляється мені зовсім не цікавим. Мені легко буде йти звідси, я це знаю, але так вже й піддаватися ще й цій спокусі (а це вона і є) я не збираюся. Просто мені немає за що вчепитися в цьому світі, ось і все.

Діти, скажете? Так, правда. Але всі ми рано чи пізно їх покидаємо і йдемо зі світу цього. Але ж і в Кліматах у мене є діти, і я їх люблю не менше, ніж свого земного сина і його красуню дружину, і так же хочу бути поруч з ними. Сім’я? А вона в мене є на землі? Проблема. Зате у мене за Стінкою з кимось дуже мені дорогим відбулося якесь Космічне Весілля, тож виходить, що я – все ж таки чиясь дружина. Значить, у мене є якісь свої обов'язки у зв'язку з цим, хоча я й поняття не маю, які саме. Я можу на це наплювати, природно. Та, легко! Але мене моя власна совість просто загризе за це, я знаю. То що ж ще мене може тут утримати? Чоловіки? Ой! І говорити навіть не хочу! Творо Примитиво – вичерпне визначення. Не ображайтеся. Але, скільки б ви не «пирхалися», нікуди дітися від тієї об’єктивної обставини, що ви – чоловіки – потрібні, перш за все, задля забезпечення соціального статусу і благополуччя жінки й її дітей.

Я ж цілком здатна вирішити всі ці питання самостійно, без необхідності принижуватися й заносити подібним вам індивідуумам чоловічої статі їхні «хвости», що спереду стирчать (і це ще добре, а то й тільки висять). Що ж у результаті? А нічого. Робота? Я її сприймаю як свою довічну тюрму. Політика? Цікаво, але без особистого жінка в політиці перетворюються в монстра.

Тож, на жаль, цей світ «ціпку» за самого себе дати мені все ж таки не може. Дкмаєте, щл я нию на світ? Та ні в жодному разі! Світ є таким, яким він є. За що, власне, я його й люблю. Але в ньому мені НЕМАЄ МІСЦЯ. Ось у чому полягає моя особиста трагедія. Ціла «батарея» Ноя (і Ора, і Роа, і Рао) мене при цих моїх словах просто розриває, але це нічого змінити не може. Колись і Ноя це зрозуміють. І перестануть рвати мене.

І ще одну істину я озуміла, а саме:



«Істина, сприйнята вищими здібностями адепта, не може бути підтверджена тим, хто ще не розвинув ці здібності, крім як шляхом демонстрації того, що вона зв’язується з іншими, вже відомими істинами й прийняттям заяв тих, хто вважає, що знає її».

Відчуваєте, яке все навколо нас недосконале? А особливо недосконалою є наша наука, адже вона просто зациклилася саме на такій безкінечній демонстрації? Але що робити, якщо так є? І я, слід сказати, до всіх своїх космічних відкриттів підійшла саме з позиції вченого. Вважаєте, я в цьому була неправа, адже Космос – щось принципово інше, ніж наука? Включить свою здатність до парадоксальності висновків: ні. Адже й такий мій підхід теж був потрібен. Просто ніхто з такою розвинутою свідомістю вченого, яка була у мене, в Космос досі не проникав. Ось і все. Правда, на речі космічного порядку цей мій підхід вплинув дуже мало (можливо, поки що). Адже до мене так, як сталося зі мною, ні з ким не було, тому мій досвід ніяк і не міг відкоригувати досвід давніх, бо останній був зовсім іншим.

Так і вийшло, що я, намагаючись знайти в релігійних текстах якісь підтвердження отриманих мною в Кліматах знань, «шукала чорну кішку в темній кімнаті» при повній її там відсутності. А вся справа полягала в тому, що чим більш розвивається свідомість, розум, інтелект людства, тим більш ускладнюється Космос. І ніколи новий Посланник не побачить того, що бачив попередній, а значить, підтвердити нічого буде неможливо, бо бачення попереднього посланника ніколи не буде відповідати баченню нового – Космос ще й до моменту його народження на Землі вже встигне ускладнитися настільки, що нічого в ньому не буде відповідати старому його стану. Космос – Бездонний Океан, і чим глибше ти в нього занурюєшься, тим глибшим і складнішим він стає. Це – міраж НЕДОСЯЖНИЙ. А інакше не буде розвитку. Це – якийсь Закон Космосу. І я його, здається, таки відкрила (чи пізнала, адже не впевнена, що до мене цього ніхто не знав. Я завжди буду робити такі обумовлення, оскільки розуміння свого відкриття – теж спокуса. А не треба думати, що ми мудріші за давніх – надто вже часто ці давні змушували мене, як історика, засумніватися в а своїй унікальності). Тому я просто впевнена, що всі мої пошуки якихся підтверджень отриманих мною в Кілматах знань були нічим іншим, як свідченням моєї тодішньої незрілості й наївності.

А що все ж таки я інтуїтивно шукала в джерелах? АВТОРИТЕТ. Проте, як виявилося, і з цим – далеко не все просто. Знов дивимося махатм:





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка