Історія дактилоскопії



Скачати 137.8 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації13.09.2018
Розмір137.8 Kb.
ТипРеферат
  1   2

РЕФЕРАТ


На тему:

Історія дактилоскопії

У науці нерідко буває так. що новим стає давно забуте старе. Така доля спіткала і дактилоскопію. Відома на Сході ще тисячоліття назад, ця наука прийшла в Європу тільки в ХІХ ст. Як вказує відомий кри­міналіст Едмон Локар, мабуть уже доісторичне людство було знайо­ме з дактилоскопією, бо на стінах деяких печер у Франції, Мексиці знайдені малюнки кисті руки з намальованими на них папілярними узорами (візерунками). Інші народи також знали значення папіляр­них узорів. Наприклад, ассірійці та вавілоняни приблизно з 2200 р. до нашої ери засвідчували документи відбитком пальця. І очно так ки­тайці та японці в VII - VIIІ ст. засвідчували справжність укладених угод відбитком великого пальця, намазаним фарбою, який замінював підпис. Однак невідомо, чи використовуватись відбитки пальців для ідентифікації злочинців. Але оскільки в китайському романі ХІІ ст. говориться про викриття вбивці за відбитками пальців, то можна здо­гадуватися, що вказані народи і раніше могли знати про гаку мож­ливість. У 1880 р. китайці вже мали цілу колекцію відбитків великих пальців найбільш небезпечних злочинців.

З дактилоскопією тісно зв'язане ворожіння за узорами шкіри на руці - хіромантія. В давнину в хіромантію вірили жителі Межиріччя та греки, римляни та євреї, індуси. Від них хіромантія - віра в чудо­дійні лінії на долоні -- поширилася в усьому світі. В християнський час хіроманти знайшли підкріплення вченню в біблійній книжці про­рока Иови: «На руці всякої людини Він (Бог) накладає печатку для напучування всіх людей, створених ним». Хіроманти розрізняли на руці три основні лінії - життя, природи і руки, а також випуклості семи "горбів", названих за іменами небесних світил: Сонця. Венери, Меркурія. Сатурна. Юпітера. Марса і Місяця. За глибиною та малюн­ком ліній пророкували долю: довга лінія життя довге життя, звиви­ста лінія природи - багатошлюбність і т. д. За формою найбільш ви­пуклого «горба» розрізняли, під знаком якого світила народилася лю­дина. Перехрещення ліній, їх взаємне положення і наближеність до «горбів» дозволяли в сукупності пізнавати долю.

Завдяки сановним покровителям хіромантія набула широкого по­ширення. Нею цікавилися Цезар і Сула, Гелен і Авіценна, багато коро­лів та імператорів. Ще на початку XVIII ст. у Німеччині, наприклад, в кожному університеті обов'язково була кафедра хіромантії.

А втім, критичне відношення до всякого ворожіння не минуло і хіромантію. Ще в Стародавній Греції було прислів'я: «Успіх воро­жіння залежить від проникливості ворожбита», а в Петербурзі в 1770 р., коли хіромантія займала тверді «наукові» позиції, вийшла книжка Івана Вансолова «Статті з енциклопедії цікавості і ворожін­ня», в якій автор писав про ворожіння: «Греки та римляни до всіх цих дуростей мали найбільшу прихильність, доки не просвітилися впра­вами в науках». У цій книжці помічена важлива тенденція: астрологія виросла в астрономію, алхімія в хімію, хіромантія поступилася міс­цем науковому дослідженню узорів шкіри на руках - дактилоскопії.

В Європі можливість ідентифікації злочинців шляхом порівняння відбитків пальців у Середньовіччя і більш пізні часи була, мабуть, невідома. Відбиток пальця, який іноді ставився під документом, мож­ливо засвідчував особу більше своєю формою та іншими особливос­тями, ніж характером папілярних узорів, тим більше, що з поширен­ням підпису про відбитки пальців на деякий час забули.

У 1686 р. узорами на пальцях рук зацікавився професор Болонсь­кого університету Марчело Мальпігі. В своїх творах він згадував про «різноманітні лінії й узори» на кінцівках пальців, але не наважувався коментувати їх походження і призначення. Перший науковий трактат з цього питання написав у 1823 р. Ж. Е. Пуркін'є з Бреславського уні­верситету. Він підрозділив всі пальцеві узори на дев'ять типів і вису­нув гіпотезу про зв'язок узорів з чутливістю шкіри, але не задумався над тим, чи передають вони індивідуальність людини.

Відкриття дактилоскопії, як назвали вчення про відбитки пальців, і їх використання в боротьбі зі злочинністю, як методу ідентифікації особи, звичайно пов'язують з іменем Вільяма Хершеля (Гершеля), поліцейського чиновника англійської колоніальної адміністрації в Індії. Сьогодні важко судити, чи знав Хершель про древню практику використання відбитків пальців, про роботи Мальпігі і Пуркін'є, чи самостійно прийшов до думки про те, що вони можуть служити засо­бом встановлення особи.

Ще в 1858 р. Хершель розпочав свої досліди з вивчення властиво­стей та можливостей папілярних узорів. Можливо, його підштовх­нуло до цього спостереження за китайськими торговцями, які під час укладання торговельних угод, на ділових паперах, іноді ставили по­фарбований тушшю відбиток великого пальця правої руки. Пізніше сам Хершель не зміг пояснити, як і коли цей феномен потрапив у ко­ло його інтересів.

Як би там не було, але ще в 1858 р. він попросив у постачальника матеріалів, для дорожнього будівництва, індуса Радж'ядара Конаї, як у однієї з договірних сторін, почорнити штемпельною фарбою пальці та долоню своєї правої руки і зробити відбиток на угоді постачання.

У той час Хершель навіть приблизно не орієнтувався в узорах ліній, які створюються на відбитках пальців. Він, усього-на-всього,

хотів цією таємничою маніпуляцією зобов'язати індуса, котрий, як і багато хто з його співвітчизників, був охочий порушувати строки поставок, виконувати умови укладеного договору. Але з цього мо­менту узори на відбитках рук назавжди полонили Хершеля.

Протягом 19 років Хершель брав відбитки своїх пальців та паль­ців багатьох індусів. З подивом він помітив, що відбитки пальців, взяті у однієї людини, ніколи не збігалися з відбитками пальців іншої людини: завжди ці лінії на кінчиках пальців перепліталися по іншому. Він навчився розрізняти узори цих ліній та встановлювати людей за «малюнками» їх пальців. Справа в тому, що протягом 15 ро­ків він стояв перед проблемою, яка виникла в зв'язку з його посадо­вими обов'язками - виплачувати гроші всезростаючій кількості індійських солдатів. Для очей європейця всі вони були на одне об­личчя. Майже в усіх волосся та очі, були однакового кольору, прізвища теж постійно повторювалися, писати ж ніхто з них не вмів. Проте, нерідко траплялося так, що, одержавши гроші, вони з'явля­лися знову і запевняли при цьому, що грошей їм не видавали. Оскіль­ки Хершель був не в змозі відрізняти претендентів на отримання грошей один від одного, він вирішив змусити їх залишати відбитки пальців - як в поіменних списках, так і в платіжних відомостях. Після цього махінації відразу ж припинились.

З плином часу Хершель поглибив свої знання в цій галузі. Так з'ясувалося, що на долоні нігтьових фаланг пальців рук узори зали­шаються незмінними і через 5, 10, 15, і через 19 років. Поступово Хершель почав усвідомлювати майбутнє свого відкриття.

5 серпня 1877 р. в м. Хуглі (Індія) 44-річний Вільям Хершель пи­ше листа в англійську адміністрацію провінції, де описує спосіб ідентифікації особи за відбитками пальців рук. Направивши листа генеральному директору в'язниць Бенгалії з пропозицією нового спо­собу реєстрації злочинців, Хершель з надією чекає результатів роз­гляду його пропозиції. Через 10 днів він отримав негативну відповідь, в якій його відкриття порахували нездоровим маренням. Відповідь викликала у Хершеля глибоку депресію, яка на кілька років повністю вибила його з колії і не дала можливості зробити жодного кроку для того, щоб відстояти своє відкриття. У нього було тільки одне бажання: повернутися на батьківщину, в Англію, де йому, можливо, вдасться поновити своє здоров'я та знайти там застосування своєму винаходу.

У 1879 р. Хершель повертається до Англії і в 1880 р. у журналі "Naturе" публікує свої дослідження про ідентифікацію злочинців за пальцевими відбитками, але його відкриття залишається поза увагою.

Лікар - шотландець Генрі Фолдс у той же час працював у лікарні Дзукійі та викладав японським студентам фізіологію. З 1879 по 1880 рр. Фолдс зібрав велику кількість відбитків пальців рук і вивчав найрізноманітніші різновидності пальцевих узорів, що утворюються папілярними лініями. Його передусім цікавило питання, чи є відмінності в папілярних узорах в осіб різних рас і національностей та чи передаються вони в спадок. Одним із результатів цих досліджень було те, що, як писав Фолдс: «...малюнок ліній шкіри не змінюється протягом усього життя і може краще фотографії слугувати засобом ідентифікації».

Випадок навів його на думку про те, що відбитки пальців можна використовувати для пошуку злочинців. Одного разу у сусідньому будинку була скоєна крадіжка. Коли злодій перелазив через побілену вапном кам'яну стіну, залишив на ній сліди пальців, вимазаних са­жею. Поки Фолдс вивчав ці сліди, злодія було затримано. Тоді Фолдс попросив дозволу в японської поліції відібрати відбитки пальців за­триманого і виявив, що вони суттєво відрізняються від слідів залише­них на стіні. Відповідно Фолдс зробив висновок, що затриманий не винний, оскільки сліди міг залишити тільки злочинець, який, втіка­ючи, спіткнувся об жаровню. Фолдс виявився правим: через декілька днів був заарештований справжній злодій. Фолдс взяв відбитки пальців і в нього, вони повністю збігалися зі слідами, залишеними злодієм. Це наштовхнуло Фолдса на думку про можливість викривати злочинців та вбивць за відбитками пальців рук. Коли було скоєно іншу крадіжку, японська поліція покликала на допомогу Фолдса, який знайшов на бокалі відбиток долоні. І тут допоміг його величність випа­док. Під час своїх попередніх досліджень, вчений, у різних садибах, відбирав відбитки пальців рук у слуг. Тепер він порівняв знайдені сліди зі своєю картотекою і результат приголомшив його: відбитки на бокалі повністю збігалися з пальцевими узорами одного зі слуг.

Усі свої спостереження та думки Фолдс виклав у листі, який був опублікований в англійському журналі «№шге» («Природа»), де писав: «Якщо на місці злочину знайдені відбитки пальців, вони можуть допо­могти знайти злочинця. Я сам це перевірив практично у двох випад­ках». Далі Фолдс вказував, що за узорами папілярних ліній можна вста­новити особу потерпілого, якщо, наприклад, буде знайдено лише кисть руки трупа. На його думку, у кожного, хто вчинив тяжкий злочин, по­трібно відбирати відбитки пальців. Якщо той самий злочинець пізніше буде заарештований за скоєння нового злочину і назве себе вигаданим прізвищем, то шляхом порівняння відбитків можна встановити його справжнє прізвище. Він писав, що «Узор основних ліній не змінюється протягом усього життя людини і тому служить кращим способом для встановлення особи, ніж фотографія». 28 жовтня 1880 р. Хершель ознайомився з листом Фолдса в журналі і страшенно обурився: він працював над цим 20 років, а тут якийсь чоловік зробив це ж відкриття всього за один рік! Хершель звернувся в редакцію журналу з вимогою признати його успіх, та відповіді на свого листа не отримав. Лист Хершеля став для Фолдса викликом, і він зробив усе, щоб закріпити свій пріоритет: - розіслав листи про своє відкриття всім відомим особам того часу в Англії і Франції, але не знайшов належної підтримки. 8

Повернувшись до Англії, Фолдс зайняв посаду поліцейсько­го лікаря в Лондоні і безуспішно намагався зацікавити керівни­цтво Скотленд-Ярду та Міністерство внутрішніх справ своїм від­криттям.

Найважливіше зі зробленого Фолдсом - це його вказівка на те, що відбитки пальців, знайдені на місці злочину, можуть сприяти знахо­дженню злочинця та використовуватися для доказування його при­четності до розслідуваного злочину.

У 1880 р. Фолдс видав керівництво по фіксуванню відбитків паль­ців, де запропонував одержувати відбитки всіх десяти пальців (так робиться і сьогодні), в той час як Хершель, до нього, брав відбиток лише одного або двох пальців. На жаль, у той час на можливості дак­тилоскопії не звернули уваги.

Схожа ситуація була й у берлінського ветеринара Ебера. Він на­писав роботу про відбитки пальців та долонь і запропонував її прусь­кому Міністерству внутрішніх справ у 1888 р. Для виявлення та фік­сації відбитків пальців Ебер вперше запропонував використовувати пари йоду - метод, яким до нашого часу користуються криміналісти. Одначе пропозиції Ебера не знайшли підтримки.

Важливу роль у становленні дактилоскопії відіграв видатний вчений-природознавець Френсіс Гальтон (двоюрідний брат Чарльза Дарвіна. Під впливом ідей великого родича Ф. Гальтон вивчав пи­тання, пов'язані з наслідуванням людиною фізичних і духовних здіб­ностей та властивостей. Працюючи над цією проблемою, Гальтон провів велику кількість антропометричних вимірів, докладно озна­йомився з роботами Бертильйона, опублікованими раніше в журналі «Природа» листами Фолдса та Хершеля, відвідав паризьку службу поліцейської ідентифікації. Порівнявши наукові можливості методу Бертильйона та перспективи, що відкривають дослідження відбит­ків пальців, Гальтон прийшов до висновку, що майбутнє не за Бертильйоном.

У доповіді, прочитаній 25 травня 1888 р. на засіданні Королівсь­кого наукового товариства, Гальтон зазначив, що, крім «бертильйонажу», існує ще один спосіб ідентифікації - за відбитками пальців, на який поки що не звернули належної уваги.

Одразу після доповіді Гальтон направив у редакцію журналу лис­та й одержав всі матеріали Хершеля та Фолдса та продовжив збиран­ня відбитків пальців. Для зручності порівняння він виготовляв із них збільшені фотознімки.

Переконавшись у неповторності пальцевих відбитків, Гальтон спробував їх класифікувати та систематизувати. Він установив, що за математичною теорією ймовірності збіг відбитка окремого пальця однієї людини з відбитками пальців рук іншої людини виражається відношенням 1:4. Якщо ж у однієї особи відібрати відбитки всіх деся­ти пальців, вірогідність збігу буде рівна 1 з 64 млрд. Взявши до уваги загальну чисельність населення земної кулі, можна вважати, що збіг відбитків пальців двох людей практично неможливий.

У 1891 р. Гальтон запропонував систему класифікації папілярних узорів за наявністю або відсутністю дельт та їх кількістю. Стаття з його висновками була опублікована в журналі «Природа», але не привернула особливої уваги. Пізніше, в 1892 р. Гальтон видав книжку «Відбитки пальців», у якій розглядав відбитки пальців як засіб ідентифікації. Гальтон зробив три обґрунтовані висновки, що мали важливе значення для становлення дактилоскопії: папілярний узор залишається незмінним протягом всього життя людини, він неповтор­ний та індивідуальний, але, не дивлячись на індивідуальність, піддає­ться класифікації. У 1895 р. йому вдалося добитися введення у Вели­кобританії дактилоскопічного методу ідентифікації, спочатку поряд з бертильйонажем. Одначе введення цього методу в практику виклика­ло труднощі, оскільки відбитки пальців розподілялися в розділах його картотеки вкрай нерівномірно.

Більш досконалу систему класифікації відбитків пальців рук роз­робив інший англієць - Едвард Генрі, генеральний інспектор англій­сько-індійської Бенгалії, а пізніше шеф Скотленд-Ярду. Він був зна­йомий з книжкою Гальтона і вже деякий час вивчав новий метод ото­тожнення.

У кінці 1896 р. Генрі знайшов спосіб упорядкувати в картотеках мільйони карток з відбитками пальців, причому так, щоб мати мож­ливість швидко знайти потрібну картку. Він виходив з поділу всіх папілярних узорів на п'ять основних видів: прості пологі дуги та гос­трі дуги, радіальні та ульнарні петлі і завитки. Основні види узорів позначав буквами, а далі розподіляв на підвиди. Для цього з'єднував відповідні точки в узорі прямою і підраховував кількість папілярних ліній, які ця пряма перетинає. Разом з буквами, які позначали основ­ний узор, ці цифри створювали формулу, у відповідності з якою розміщувалися картки в картотеці.

Результати досліджень Генрі були опубліковані в його книзі «Класифікація та використання відбитків пальців», що була видана в Індії.

У 1899 р. в одній Бенгалії завдяки відбиткам пальців було встано­влено 596 злочинців. Система класифікації Генрі, введена в Бри­танській Індії з 1897 р., через два роки була представлена комісії вче­них, де одержала позитивну оцінку. В листопаді того ж року комісія професіоналів рекомендувала закінчити в Англії «бертильйонаж» та ідентифікувати злочинців за принципами дактилоскопії.

З 21 червня 1901 р. в Англії вводиться реєстрація злочинців на основі відбитків пальців. Система Гальтона-Генрі й до сьогодні є осно­вою для більшості видів реєстрації за відбитками пальців в Європі, Північній Америці та багатьох інших країнах. Через рік після введен­ня британською поліцією реєстрації за відбитками пальців, а точніше 10.

13 вересня 1902 р., англійський суд вперше визнав факт збігу відбитків пальців як доказ.

Перший випадок розкриття злочину завдяки знайденому на місці події сліду пальця був далеко від Англії - в Аргентині. Службовець поліцейського управління Іван (Хуан) Вуцетич, серб за походженням, ще в 1892 р. ознайомившись з роботою Гальтона, зацікавився від­битками пальців, і довгий час займався проблемою папілярних узо­рів. Спочатку його картотека була побудована так, що картки розпо­ділялися в ній за буквами та цифрами формули. Спершу у Вуцетича була маленька колекція відбитків пальців, і він обмежувався 60 ящи­ками. Зі збільшенням картотеки з'явилися ті ж труднощі, що й у Га­льтона. Тоді Вуцетич став шукати характерні деталі, щоб розділити відбитки всередині самих груп.

Він вирішив перерахувати папілярні лінії і отримав додаткові мо­жливості класифікації, яких було достатньо для його картотеки. Одно­часно Вуцетич, використовуючи свій метод, установив невідомого самогубця. Взявши його відбитки пальців, він через п'ять хвилин установив, що ця особа мала судимість і дактилоскопувалась декілька місяців тому у в'язниці С'єра-Чика. Пізніше був установлений убивця одного купця. На місці вбивства, на прилавку, знайдені сліди пальців рук, за якими був знайдений раніше засуджений злочинець Гонзалес. Згодом за допомогою своєї картотеки Вуцетич за один день ідентифікував 23-х злочинців, які раніше були засудженими. У всіх цих випадках «бертильонаж» не дав результатів. Скоро Вуцетич ви­дав книжку «Загальне введення до антропометрії та дактилоскопії», в якій доводив переваги останньої. Саме з його легкої руки у вжиток було введено назву нового методу ідентифікації - «дактилоскопія» -в перекладі з грецької - «роздивлятися пальці».

У 1894 р. переваги дактилоскопії стали настільки очевидними, що її повністю визнали. У 1896 р. «бертильйонаж» був відмінений по всій провінції і замінений дактилоскопією. Це рішення зробило Ар­гентину першою в світі державою, в якій відбитки пальців рук стали єдиним засобом ототожнення в поліцейській службі.

Вуцетич, після п'яти років успішної роботи над дактилоскопією, у 1897 р. виступив з доповіддю на II науковому конгресі Південної Америки, а в 1905 р.- на південноамериканському Поліцейському конгресі, де говорив про переваги дактилоскопії. Як результат пів­денноамериканські держави одні з перших ввели в поліцейську прак­тику його систему: в 1903 р.- Бразилія і Чілі, у 1906 р.- Болівія, у 1908 р.- Перу, Парагвай та Уругвай.

Інші країни також поступово стали використовувати для ідентифікації злочинців дактилоскопію. У Франції перший випадок дактилоскопічної ідентифікації зареєстровано в 1902 р. (справа Ше-фера), у Бельгії- 1904 р. (справа Леонардо), Угорщині - 1907 р., Нор­вегії- 1910 р., Португалії- 1913 р.

У Росії дактилоскопія почала використовуватися з 1906 р.. коли циркуляром Головного в'язничного управління вона була введена для реєстрації у в'язницях. Законом від 6 липня 1908 р. дактилоскопія стала використовуватися в пошукових відділеннях великих місі. Су­дово-технічні кабінети були організовані у 1911 р. при училищах правознавства, у 1913 р.- при прокурорі Петербурзької судової палати.

Перший випадок звинувачення на основі пальцевих відбитків від­бувся в 1912 р.- у справі про вбивство аптекаря Вейсброда в Харламівській аптеці Санкт-Петербурга. На місці пригоди був вилучений шматок скла вхідних дверей з чітким слідом пальця руки. Експерт-криміналіст В. І. Лебедгв порівняв цей слід із відбитками пальців за­підозрених і дав категоричний висновок про те, що слід залишений одним із них. Виступаючи в Санкт-Петербурзькому окружному суді, експерт продемонстрував збільшені фотознімки порівнюваного сліду та відбитка з дантилокартки, зазначив, що вони мають численні спільні ознаки, пояснив суддям наукові основи дактилоскопії. Суд погодився з аргументами експерта та виніс по справі обвинувальний вирок.

У 1920 р. судовий медик та криміналіст П. С. Семеновський (1883-1959) запропонував удосконалену систему класифікації паль­цевих узорів. Його посібник «Дактилоскопія як метод реєстрації», надрукований у 1923 р., заклав наукові основи дактилоскопічних об­ліків у нашій країні.


Каталог: download -> 114


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка