Iv. Особистість у системі соціальних зв'язків



Скачати 304.53 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації14.07.2018
Розмір304.53 Kb.
  1   2   3   4   5

IV. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Проблема особистості — одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування й розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб'єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв'язків з соціальним мікро і макросередовищем.

Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб'єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей.

Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин. Соціологія вивчає зв'язки особистості і соціальних груп, особистості і суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.

Поняття особистості Статус, соціальні ролі особистості

Включення людини до суспільства здійснюється через різні елементи соціальної культури (соціальні групи, інститути, соціальні організації), через систему соціальних ролей, які вона виконує, через норми, цінності суспільства, які нею приймаються.

У соціології прийнято розмежовувати поняття "людина", "індивід ", "особистість", "індивідуальність". Поняття "людина" служить для характеристики й біосоціальної природи. Людина — це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальна — законам розвитку суспільства.

Поняття "індивід" характеризує окрему людину.

Поняття "особистість" служить для характеристики соціального в людині. Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб'єкт суспільних процесів, як вираз суспільних інте-


86
ресів. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена.

формування цих якостей і властивостей багато в чому опосереднено біологічними особливостями індивіду. Проте вирішальна роль у процесі становлення особистості належить соціальному впливу, величезній кількості соціокультурних факторів, які вводять людину у соціальний світ.

Чи кожна людина особистість? Так, оскільки через систему своїх соціальних якостей вона виявляє риси даного суспільства, соціальних груп та інших соціальних форм. Проте рівень розвитку особистості може бути різним.

Індивідуальність — це те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це його неповторні індивідуальні особливості. Соціологію цікавить не сама по собі неповторність, індивідуальність, а її вплив, місце в суспільних процесах.

Вивчення особистості вимагає виявлення різноманітних соціальних зв'язків особистості з суспільством, його елементами (соціальними групами, інститутами, організаціями, цінностями і т.ін.). Перш за все необхідно з'ясувати місце, положення особистості в системі соціальних спільнот. Положення розкривається через поняття статусу, тобто позиції особистості в соціальній системі, зв'язаній з належністю до соціальної групи, і аналіз її соціальних ролей, і того, як вона ці ролі виконує [3, 4].

Соціологи відрізняють запропоновані і набуті статуси. Якщо перші визначаються обставинами (наприклад, статус городянина), походженням, місцем народження, то другі — зусиллями самої людини (наприклад, статус спеціаліста). Статуси можуть бути формалізованими (наприклад, директор підприємства) і неформалізованими (лідер колективу, групи). Статус і роль тісно пов'язані. Соціальні ролі — це ті функції особистості, які обумовлені соціальним статусом. Статус і роль відбивають динамічні і статистичні аспекти соціального стану [7].

Якщо статус — це об'єктивне, то соціальна роль — єдність об'єктивного і суб'єктивного. Статус позначає місце індивіда в соціальній системі, роль — це сукупність дій, які повинен виконати індивід, посідаючи дане місце. Кожний статус, як правило, передбачає цілий набір ролей. Зміст соціальної ролі диктується суспіль-
87
ством, його вимогами, які включають у себе приписи, оцінки, чекання, санкції. Рівень виконання них вимог залежить від того, як вони відбиваються у свідомості особистості і реалізуються у її діяльності. Від спеціаліста, випускника вищої ніколи, суспільство, наприклад, очікує компетентного розв'язання завдань професійної діяльності, високого рівня моральної і політичної культури. Від батька — турботи про утримання і виховання дітей, від друга — розуміння, співпереживання, бути готовим надати допомогу, підтримку.

Згідно Т. Парсонсу, будь-яку роль можна описати п'ятьма основними характеристиками: 1) емоційна — одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші — розкутості; 2) способом одержання — одні пропонуються, інші — здобуваються; 3) масштабом — частина ролей сформульована і чітко обмежена, інша — розпливчата; 4) формалізацією — дія за строго встановленими правилами або довільна; 5) мотивацією.

Оскільки кожна людина одночасно виконує багато соціальних ролей, можливе виникнення міжролевих конфліктів. Наприклад, виконання ролей подружжя, матері і батька, і молодого спеціаліста, ролі наукового дослідника і викладача і т. п.

Оскільки звикання до соціальної ролі може утруднюватися своєрідністю особистості, рівнем її здібностей, підготовленості, ціннісних орієнтацій, оцінкою ролевих вимог оточуючими та іншими моментами, можливе виникнення внутріролевих конфліктів. Дослідження процесу адаптації молодого спеціаліста в трудових колективах показало, що виутріролеві конфлікти виникають у зв'язку з непідготовленістю випускника до здійснення організаторської. виховної роботи в колективі, відсутністю вміння, навичок наукового узагальнення, у зв'язку з тим, що орієнтація випускника вузу на розв'язання вагомих і творчих завдань часто не відповідає орієнтаціям підприємства на використання молодою спеціаліста в перші роки на виконавчій і часто нетворчій роботі та ін.

Розкриваючи смисл і зміст соціологічною підходу до аналізу особистості, варто розглянути її внутрішню будову. Яка ж внутрішня духовна структура особистості?

Соціолога цікавлять внутрішні детермінанти соціальної поведінки людини, які певним чином підключають ного до життєдіяльності конкретних соціальних спільнот і суспільства в цілому. До таких суб'єктивних детермінант соціальної поведінки особистості належать перці за все її потреби та інтереси. Потреби люди-


88
ни —- це ті форми її взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності і які в тій чи іншій мірі усвідомлюються, відчуваються людиною. Потреби демонструють нам протиріччя між наявним і необхідним. Це характеристика об'єктивного в особистості. Це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження [2, 5].

Одну з найбільш цікавих і повних класифікацій потреб дав американський соціолог та соціальний психолог А. Маслоу. Він виділив п'ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних: І) фізіологічні; 2) потреби безпеки і якості життя (стабільність умов існування, впевненість у завтрашньому дні, безпека існування, гарантована зайнятість і т. п.);

3) соціальні потреби (в уподобаннях, приналежності до колективу, спілкуванні, турботі про інших і увазі до себе, в участі в сучасній трудовій діяльності); 4) потреби престижу (повага з боку інших, службова кар'єра, статус, визнання і висока оцінка); 5) потреби в саморсалізації, у творчому самовираженні і т. п. [б].

За А. Маслоу, потреба кожного нового рівня не може перетворюватися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Навряд чи можна погодитися з таким висновком, бо в діяльності можуть віднайти свій вираз різні потреби. Їхня ієрархія визначається багатьма факторами, в тому числі й особливістю конкретної ситуації, культурою суспільства, культурою особистості.

В умовах гострої кризи суспільства, повсюдного порушення правопорядку й законності на перший план висуваються потреби безпеки існування. Як показали дослідження громадської думки під час виборчої кампанії по виборах до Верховної Ради України 1993 р., вони навіть трохи потіснили першу групу потреб. Є професійні групи, характер і умови праці яких на одне з перших місць виносять потреби в спільній праці або в творчому самовираженні, і т. ін. Ставлення до тих чи інших потреб опосередковане системою цінностей, системою інтересів суспільства і окремих соціальних груп.

Інтерес має об'єктивно-суб'єктивну природу. Це усвідомлення потреб особистості. Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей і ціннісних орієнтацій. Поняття цінностей, ціннісних орієнтацій вироблені в соціології для вивчення регуляторів поведінки особистості.


89
Пояснення і прогнозування соціальної поведінки особистості, і механізмів, спонукальних причин, детермінуючих факторів в більшості своїй будуються на дослідженні ціннісного світу особистості. Поняття цінності — одне з фундаментальних понять соціології та інших соціальних наук. Ним широко користуються філософи, політологи, культурологи, психологи, етнографи, історики, правознавці, представники інших галузей суспільствознавства. Вони вкладають у нього свій, як правило, особливий зміст, що відбиває і підкреслює ті чи інші сторони цього надзвичайно складного соціального явища. Абстрагуючись від численних суперечок, дискусій про походження і природу цінностей [8, 1|, відзначимо, що соціологічний підхід до цієї проблеми спрямований на виявлення ролі цінностей як поєднальної ланки між поведінкою особистості, соціальних груп та суспільства в цілому. Цінність не завжди є предметом, реально потрібним, необхідним людині. Дуже багато що для людини є цінністю не стільки в силу своїх об'єктивних властивостей і якостей, скільки в силу визнання їх цінністю в певному соціальному середовищі, вданій культурі, в конкретному суспільстві. Це аж ніяк не означає, що предмет сприймається як цінність спонтанно, підкоряючись довільним порухам почуттів, бажань, потягів людини і т. п. Речі, предмети, явища постають перед конкретною особою як цінності, шикуються в певну ціннісну ієрархію в силу дії складних соціальних механізмів, що визначають міру відповідності між реальною значимістю речі для потреб і інтересів особистості і її сприйняттям як цінності. Справа в тому, що індивід, оцінюючи предмет, не співвідносить його прямо чи опосередковано до своїх потреб та інтересів (які він може й не повністю усвідомлювати, знати, розуміти), а пропускає оцінку розуміння ціннісних критеріїв, готових оцінок, уявлень про належне, про справедливе, прекрасне, корисне і т. ін., через призму розповсюджених у даному суспільстві, в його культурі, в свідомості різних соціальних груп. Ці уявлення, які існують у вигляді ідеалів, світоглядних принципів, моральних і правових оцінок, стереотипів буденної свідомості і т. п., формуються суспільством, соціальними групами і є готовими запропонованими, а то й нав'язуваними індивіду формулами соціальної поведінки. Кожний колективний суб'єкт соціальної дії (в тому числі і суспільство в цілому) напрацьовує свою систему ціннісної свідомості, дає реальності своє ціннісне тлумачення [1, с. 27 — 78; 114— 129).
90
Сукупність ціннісних уявлень, засвоєних і прийнятих особистістю, лежить в основі того, що вона навколо себе і п собі самій вважає потрібним, необхідним, того, до чого вона прагне у своїй поведінці. Ієрархічні організовані уявлення про цінність лежать в основі рішень, які приймає особистість в численних ситуаціях соціального вибору, беруть активну участь у формуванні внутрішньої програми її дій, як в повсякденних так і в критичних життєвих ситуаціях, "вбудовують" індивіда певним чином у суспільне життя.

Процес формування ціннісної свідомості особистості не слід розглядати лише як процес однобокого засвоєння індивідом готових, надіндивідуальних стандартів, зразків, ціннісних критеріїв, наявних у суспільній, груповій свідомості. Особистість може більш-менш адекватно усвідомлювати власні потреби та інтереси, зв'язок між ними і природними, соціальними умовами своєї життєдіяльності, критично ставитися до "готових" ціннісних уявлень, перевіряти їхню істинність власним життєвим досвідом. Отже, ціннісна свідомість особистості не є простою проекцією ціннісних уявлень суспільства, групи на внутрішній світ людини. Це надзвичайно складний, багатошаровий, багатомірний духовний феномен, у якому присутні як загальнорозповсюджені ціннісні стереотипи, прийняті не рефлексивно, на віру, так і ціннісні уявлення, "верифіко-вані" особистим досвідом, власні оцінки, власні ціннісні судження.

Одним з основних елементів духовної структури особистості є "ціннісна орієнтація". Вона не співпадає зі всією сукупністю притаманних конкретному індивіду уявлень про цінне. Ціннісна орієнтація особистості — це системно пов'язані ціннісні уявлення про світ, його процес та відношення, ієрархізуючі його у певний спосіб та реально детермінуючі вчинки й дії людини, що визначають якісну своєрідність її життєдіяльності в цілому або поодиноких аспектів. Ціннісні орієнтації дають уявлення про стійку спрямованість інтересів.

Нарешті, ще один елемент внутрішньої структури особистості — мотиви. Вони характеризують ставлення особистості до інтересів, орієнтацій, дають їм оцінку.

Під час соціологічного аналізу особистості та її поведінки важливо враховувати те, що практичне ставлення людини до тих чи інших явищ дійсності внутрішньо детерміноване не лише уявленнями, думками про цінності, але й відповідним емоційним ставленням. Соціальна спрямованість поведінки особистості являє со-
91
бою складну, часто суперечливу єдність раціонального й емоційного. Соціальна характеристика особистості буде неповною без аналізу такого регулятора її поведінки, як соціальні норми. Повноцінним суб'єктом суспільного життя, учасником суспільних відносин особистість стає лише в міру засвоєння та прийняття нею відповідних соціальних норм, які регулюють практично всі сторони життєдіяльності суспільства. Соціальні норми — загальні правила поведінки в різних соціальних ситуаціях, які поширюються на всіх членів суспільства чи на певні його категорії. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні людські дії і вчинки інтегруються у систему суспільних відносин, формують певний соціальний порядок. Зрозуміти винятковість тієї чи іншої особистості, той чи інший її тип можна, лише дослідивши соціальні норми, яких особистість дотримується не під зовнішнім тиском, примусом, а на основі переконаності в їхній необхідності, правомірності, справедливості, в силу співиадання цих норм з її ціннісними орієнтаціями.

Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні норми — не вичерпують собою перелік елементів, що визначають спрямованість особистості на спосіб соціальної дії. До системи соціальної спрямованості особистості належать також її переконання, ідеали, світоглядні принципи, смаки, звички та багато інших компонентів, які вимагають чіткої фіксації і дослідження. Диспозиційна теорія саморегуляції, яка була розроблена В. О. Ядовим [12), виділяє як головні визначальні показники загальної позиції особистості: 1) концепцію життя і ціннісних орієнтацій; 2) узагальнені соціальні установки на типові обставини; 3) ситуативні соціальні установки як схильність до виховання і поведінки в даних конкретних умовах.

Окрім соціальної спрямованості особистості найважливішим предметом виміру під час соціологічного аналізу є соціальний потенціал. До цього збірного поняття належать такі особові характеристики, як нахили, здібності, знання, вміння, навички і т. п. Вони визначають у своїй сукупності не те, що людина робить, а те, як вона це робить, тобто спосіб, технологію людської діяльності, її рівень, її ефективність. Багато соціологічних досліджень спрямовано на вимірювання рівня здібностей людей до виконання певних соціальних функцій, їхньої підготовленості до професійної, суспільно-політичної, культурної та іншої діяльності.
92
Соціальна типологія особистості. Соціалізація особистості

Одна з найважливіших проблем соціологічного аналізу — проблема соціальної типології особистості. Схожі умови формування особистості детермінують у багатьох індивідів спільні, схожі погляди на світ і його цінності, спільні життєві цілі та завдання, норми поведінки, уподобання, звички, смаки, симпатії, антипатії, риси характеру, особливості інтелекту і т. п. Звичайно, кожна з особистостей по-своєму своєрідна і неповторна, та разом з тим їй притаманні таке поєднання, такий ансамбль соціальних цінностей, які можуть віднести її до цілком певного соціального типу — продукту складного переплетення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей.

Оскільки соціологія має справу не з одиничним, а з масо-подібним, вона завжди прагне віднайти в багатогранності ознаки, які повторюються, відкрити в особистості суттєве, типове, що закономірно виникає у певних соціальних умовах. Узагальнений вираз сукупності повторюваних якостей особистості фіксується у понятті "соціальний тип особистості".


: Books -> 2-4%20курс%20дисципліни%20за%20абеткою -> Соціологія
Соціологія -> Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв'язків
2-4%20курс%20дисципліни%20за%20абеткою -> С. Г. Рябов (Над ун-т «Києво-Могилянська академія»)
2-4%20курс%20дисципліни%20за%20абеткою -> Безпека життєдіяльності
Соціологія -> Vi. Громадська думка як об'єкт соціологічного аналізу
Соціологія -> М. В. Загальна соціологія [Текст] : Навч посібник / М. В. Примуш. К. Професіонал, 2004. 590 с. Книга
Соціологія -> Програма нормативного навчального курсу "Соціологія" Розділ Загальні питання історії й теорії соціології
Соціологія -> Конспект книги Якуба Е. А. Соціологія/ -Х.: Константа, 1996. 192c виконаний Кратко А. А. Київ, 1998


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка