Житомирське відділення Курсова робота



Скачати 455.88 Kb.
Сторінка14/22
Дата конвертації18.10.2018
Розмір455.88 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22
Преамбула конституції — це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та мотивів, які при цьому переслідуються. Тобто преамбула конституції має концептуальний характер.

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України» [1, с. 3].

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. становить переважно її основна частина, що складається з тринадцяти розділів та 159 статей. Розділ І “Загальні засади” Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного право-творення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України.

У II Розділі Конституції України — “Права, свободи та обов'язки людини і громадянин” — визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання [13, с.65].

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ III “Вибори. Референдуми”). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).



Розділ IV “Верховна Рада України” Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й в порядку імпічменту, визначено його повноваження. Важливою є й ст. 107 Розділу V, яка визначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України [ 21, с. 22].



Шостий розділ Конституції України — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» — включає норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також передає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.

Восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя», який включає до свого складу норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя — Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Цей Розділ також містить статті, що детермінують порядок фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ст. 130), конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найменший розділ основної частини Конституції України –– Розділ IX “Територіальний устрій України”. Він містить всього дві статті, які подають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є Розділ X “Автономна Республіка Крим”, присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової частини України. Зазначений Розділ містить норми, що визначають систему органів Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їх формування та взаємовідносини з вищими і центральними органами державної влади України, встановлюють право Автономної Республіки Крим видавати власні нормативно-правові акти, визначають повноваження Автономної Республіки Крим.

Два останні розділи основної частини Конституції України присвячені механізму організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII “Конституційний Суд України” визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Він включає конституційно-правові норми, що визначають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовий статус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб'єктів звернення до Конституційного Суду України тощо. Розділ XIII Конституції України “Внесення змін до Конституції України” подає порядок внесення змін до Конституції України. При цьому, процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону, в силу їх фундаментального системоутворюючого значення для структури Конституції, передбачає більш складну процедуру, ніж внесення змін до інших розділів.

Структура основної частини Конституції України дає підстави вважати, що вона в цілому об’єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України [13, с. 68].

Останнім елементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення, які за своїм змістом слід відносити до нормативних гарантій Основного Закону, оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як державне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на період повної адаптації чинного законодавства України до положень нової Конституції України. При цьому, слід враховувати, що Розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскільки майже всі пункти Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас, слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «Прикінцеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набувають чинності не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. Ст. 161 цього Розділу визначила дату прийняття Конституції України державним святом — Днем Конституції України, який сьогодні є одним із найвизначніших і найбільш шанованим народом державним святом.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка