Етапи сучасної конституційної реформи



Скачати 455.88 Kb.
Сторінка9/22
Дата конвертації18.10.2018
Розмір455.88 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22
Етапи сучасної конституційної реформи

Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Конституцією України. Тобто протягом 1996-2006 pp. було в цілому сформовано нормативно- та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України 1996 р.

Політичні, економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни форми держави, а відтак — конституційної реформи. Політики, громадські діячі, науковці пропонували власні проекти внесення змін до Конституції України 1996 p., але переважна більшість із них не знайшла підтримки у парламентаріїв.

Посиленням соціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України позначився в Україні 2000 р. Кризові явища загострилися у зв'язку з неспроможністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на 2000 p., поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж, сам парламент розколовся на так звану «більшість» та «меншість». У суспільстві набула поширення ідея проведення конституційного референдуму, почали створюватися ініціативні групи з питання проведення відповідного всеукраїнського референдуму.

На виконання вимоги більш як трьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядку протоколом Центральної виборчої комісії «Про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р. відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України видав Указ № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р.

Попри численні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування з чотирьох питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81, 15%) з 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, що мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,69% громадян України, що взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканості — 89%; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України — 89,91%; за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні — 81,68%. Серйозних порушень чинного законодавства про референдуми Центральна виборча комісія не зареєструвала [ 13, с.63].

Конституційний Суд України визнав рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. імперативними, але вони так і не були реалізованими. Невдовзі, під впливом поглиблення політичної та соціально-економічної кризи рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були остаточно забутими. Подальші спроби внести зміни до Конституції України виявилися невдалими. Віру народу України у власні сили пробудили події, пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, що отримали в політичній теорії та практиці назву Помаранчевої революції.

Ці події ознаменували третій період історії Конституції України (2004 р. — донині), пов'язаний із вдосконаленням Конституції України шляхом проведення конституційної реформи.

Наслідком Помаранчевої революції стало не тільки обрання Президентом України В. А. Ющенка та проголошення політичного курсу на подальшу демократизацію суспільного і державного життя й євроінтеґрацію, а й те, що народ України, реалізуючи своє природне право здійснювати владу безпосередньо у будь-якій формі, що не суперечить чинному законодавству, активно сприяв проведенню справедливих виборів глави держави та підняв питання про потребу внесення змін до чинної Конституції. Тобто саме народ України як єдине джерело влади в Україні поставив проблему необхідності внесення змін до Конституції України 1996 р.

Правовим здобутком Помаранчевої революції став Закон України про внесення змін до Конституції України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон ”Про внесення змін до Конституції України”, закон “Про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування”.

Основні положення прийнятих законодавчих актів зводяться до такого:

Строк повноважень Верховної Ради України, обраної у 2002 році, — чотири роки, а строк повноважень парламенту, обраного в 2006 році, — п'ять років. Конституційний склад парламенту в кількості 450 народних депутатів обирається у 2006 році на основі засад пропорційної виборчої системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.

На народного депутата України поширюється принцип несумісності посад. Однак народний депутат може бути одночасно членом Кабінету Міністрів України.

Крім підстав дострокового припинення повноважень депутата, викладених у статті 81 Конституції України, передбачається, що інші його повноваження можуть бути достроково припинені в разі його невходження до складу депутатської фракції політичної партії, від якої він був обраний, або виходу депутата зі складу цієї фракції.

У Верховній Раді України формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, яка вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України та є відповідальною за діяльність уряду.

У проекті перелічено підстави дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України у разі, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій; протягом трьох місяців парламентом не обрано Президента України; протягом шістдесяти днів після відставки уряду не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів; протягом тридцяти днів однієї чергової сесії Верховної Ради пленарні засідання не можуть розпочатися.

Проектом передбачено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам та Кабінету Міністрів України.

Істотні зміни проект вніс до частини четвертої статті 94 Конституції України, які передбачають, що у разі, якщо Президент України не підписав закон і не оприлюднив його у строк, визначений Основним Законом, закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної ради України за його підписом.

Певні зміни вносяться проектом у процедуру обрання Президента України. Зокрема, передбачається, що Президент України обирається всенародним голосуванням. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108—111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового глави держави покладається на Голову Верховної Ради України.

У проекті зазнав певних змін порядок формування Кабінету Міністрів України. Зокрема, міністри оборони та закордонних справ призначаються парламентом за поданням Президента України, а інші члени уряду призначаються Верховною Радою України за поданням прем'єр-міністра України.

Водночас Президентові надано право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності [ 2, с. 5].

Положення Закону про внесення змін до Конституції України набрали чинності з 1 січня 2006 p., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною в 2006 р.

Реалізація конституційної реформи в 2006 р. передбачає якісну зміну чинної Конституції України, а також оновлення чинного законодавства України з метою його приведення у відповідність до Конституції України та прийняття нових законів України, необхідність яких визначається положеннями оновленої Конституції України [ 10, с. 93].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка