На шляху до митрополитства



Скачати 257.67 Kb.
Сторінка6/9
Дата конвертації30.05.2018
Розмір257.67 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
2.2 На шляху до митрополитства

Нова посада відкривала перед Могилою – шлях до митрополичої кафедри. Крім Печерського архимандрита, кандидатами на митрополичий престіл були: архієпископ Смоленський та Чернігівський Ісайя Копинський, козацький улюбленець – слуцький протопоп Андрій Мужиловський та римо-католик київський воєвода Тешкевич. Але втрутився король, який залишав за собою королівське право висувати митрополитів. Однак, як другий так і третій претенденти зазнали поразки. Митрополитом став Ісайя Копинський. Прагнення Петра Могили цього разу не здійснилися [6,с.262].

Незважаючи на поразку, Могила згуртовує довкола себе освічених людей, утворюючи просвітницький гурток. Створення цього гуртка призвело до відкриття школи на території Києво-Печерської лаври восени 1631року. У школі викладали освічені викладачі, що здобули освіту за кордоном в престижних європейських університетах.

Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами. Школа створювалася за зразком польських шкіл вищого типу - колегій. В ній налічувалося понад сто учнів. З самого початку її існування лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Але Петро Могила швидко зламав опір монахів: незговірливих іноків покарав, а ігумена усунув з посади, поставивши на його місце більш достойного. Згодом Київське братство та козаки підняли питання про об’єднання Київської братської школи з лаврською. Вкінці 1631 року 32 братчики Київського Богоявленського братства склали акт, де Петра Могилу називали пожиттєвим опікуном братства. Прохання братства підтримав і новий митрополит Ісайя Копинський. 12 березня 1632 року до Петра Могили звернувся гетьман реєстрових козаків Іван Кулага-Петражицький з проханням про об’єднання шкіл [10,с.234].

Зважуючи всі обставини Могила з однодумцями вирішує об’єднати дві школи в одну, яка б отримала назву Києво-Печерської колегії. Так Могила за згодою братства став її «старшим братом», довічним охоронцем і наставником. Гетьман Петржицький від імені полковників та всього Запорозького війська обіцяє боронити та утримувати школярів. [16, с.95].

У квітні 1632р. помирає Сигізмунд III. Згідно з польськими законами по смерті короля збирався так званий ,,конвокаційний” сейм, на якому обговорювали діяльність попереднього короля і обирали кандидатуру наступника. Потім збирався ,,елекційний’’ сейм на якому обирали короля.

В той час Могила стає однією з ключових фігур тодішнього духовного та політичного життя. Навколо нього гуртується залишок православного дворянства. У Прилуках було скликано велику козацьку раду на якій було обрано делегацію на сейм. Одним із делегатів був Могила. Він на сеймі мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати школи, типографії. Було прохання і про повернення єпархій та іншого церковного добра [11,с. 06].

І козацькі посли, і делегація духовенства виявили неабияку активність на сеймі. Щоб забезпечити собі більшість, королевич Владислав склав спеціальний меморіал,у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію та Львівське єпископство. Але цей меморіал набував сили лише після затвердження “елекційним “сеймом, на якому відбувалися дебати, які мало не доходили до бійок. Поляки ніяк не хотіли йти на поступки православним. Делегація ж православних на чолі з Могилою постійно перебувала на засіданнях сейму, захищаючи свої права і подаючи протести. Петро Могила особисто звернувся до новообраного короля Речі Посполитої Владислава з проханням задовольнити всі вимоги православних.

Оскільки Польща тоді була в неприязних стосунках з Москвою, то Владислав розумів, що потрібно здобути прихильність козаків та українського народу. Тому він видав ”диплом”, яким гарантував більші права та вигоди ніж ті, які були зазначені в ”меморіалі” [14,с.487].

«Диплом» надавав повну свободу переходу з православ’я в унію і навпаки. Київський митрополит повинен був висвячуватися в Константинополі. Заборонялося чинити православним будь-які образи та перешкоди. Православні дворяни, що були присутні на сеймі, вирішили замінити старого та немічного Ісайю Копинського на молодого й енергійного Петра Могилу.

В березні 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. У Львові відбулося висвячення Волоським єпископом архимандрита Печерського на митрополита Київського та Галицького. Підтримуючи нового митрополита польський король визнає легітимність його обрання своєю грамотою. Невдовзі було отримане благословення й Константинопольського патріарха, який ще й надавав Могилі звання «екзарха константинопольського трону». Проте Ісайя Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Слід зазначити, що до самої смерті в 1637 року Ісайя Копинський так і не визнавав владу Петра Могили [4,с. 336].

Ставши митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув своє подвижництво в церковній та освітній галузях. Першою справою нового митрополита було повернення святині – Софіївського собору, який за панування уніатів став пусткою і почав руйнуватися. Крім Софії у Києві відбудували ще й церкву св.Василія. На руїнах Десятинної церкви були знайдені мощі Володимира Великого. Були відбудовані: церква Спаса на Берестові, Успенський собор у Печерському монастирі та інші. При церквах були створені школи та шпиталі для хворих.

Петро Могила продовжує упорядковувати та старається зберегти більшу частину культурних та духовних традицій православного богослужіння. З цією метою був скликаний 1640 року у місті Києві собор, на який були запрошені не лише духовні, а й світські особи, в основному члени братств. Наслідком цього собору стало затвердження та видання нового «Требника» у 1646 році. До церковної історії ця книга увійшла під назвою «Требник Петра Могили» і довгий час служила духовенству для задоволення насущних потреб [15,c.4].

Під керівництвом Могили було укладено і православний катехізис. Для його затвердження у 1643 році у місті Ясси був скликаний собор. Оскільки розгляд цього катехізису затягувався, то Могила змушений був видати короткий катехізис. У 1644 році митрополит видав полемічний твір ,,Ліфос”, в якому пояснює основні положення православної церкви і догматичні різниці між східною та західною церквами [6,с. 264].

Найбільше уваги митрополит Могила приділяє діяльності Київської колегії. Колегія була основою для підготовки священнослужителів, яких катастрофічно не вистачало. Слід зазначити, що колегія і братський монастир утримувалися на кошти Петра Могили. У монастирі перебували лише ті монахи, які були наставниками у Київській колегії. Всі вони вийшли з Печерської лаври і відзначалися освіченістю і вірністю православ’ю. Багато викладачів навчалися за кордоном за кошти Могили.

Вороги православ’я в будь-якому випадку намагалися нашкодити колегії. В 1640 році Могила скаржився на те, що учнів його колегії часто переслідують католики та уніати. Це робилося для того, щоб учні залишали колегію. Для того, щоб становище колегії було більш стабільним і безпечним Петро Могила подарував їй власне село Позняківку [10,с.232].

Але вже на той час Могила витратив більшу частину свого майна на підтримку і підняття школи та церкви. Також чимало зробив він для розвитку мистецтва в Україні. Київські церкви розписували кращі художники Європи. Багато з них так і залишилися в Києві, сприяючи розвитку місцевої художньої школи. Петро Могила володів однією з найбільших тогочасних бібліотек, яка містила твори всіх класиків та сучасників. Ця бібліотека згодом стала власністю колегіуму [9,c.150].

Митрополита Петра Могилу звинувачували в прихильності до унії. Він справді підтримував зв’язки з уніатами, шукав можливості відновити церковну єдність. Але під єдністю він розумів не підпорядкування православних Риму, а мріяв про власний Український Патріархат, що згодом зв’язав би Схід і Захід, не потрапивши у залежність ні від першого, ні від другого. Золота доба митрополита Петра Могили завершилася його несподіваною смертю 1 січня 1647 року. У своєму заповіті він заповів все своє майно церкві та Київській колегії. Саме так закінчилася для української церкви ,,золота епоха ”– епоха Петра Могили, премудрого поширювача православ’я, пастиря словесного Христового стада, милосердного подателя просячим. Його поховано того ж таки року 9 березня у Києво-Печерській лаврі в Успенському соборі. За його вагомі духовні та фундаторські внески в розвиток православної церкви Російська та Українська православні церкви вшановують пам’ять Петра Могили як святителя 14 січня.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка