Тема № 4 Оперування методами наукового пізнання в соціально-політичному дослідженні



Сторінка30/166
Дата конвертації18.03.2019
Розмір3.86 Mb.
ТипПротокол
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   166
Тема № 4 Оперування методами наукового пізнання в соціально-політичному дослідженні

План


  1. Вихідні положення про специфіку наукового пізнання в політології.

  2. Загальні (загальнотеоретичні) та конкретно-емпіричні методи наукового пізнання.

  3. Особливості застосування методів у пізнавальних контекстах окремих соціально-політичних проблем сучасності.

1. Політологічне дослідження включає три найважливіші аспекти: історичний, конкретно-емпіричний і теоретичний. У цьому контексті політична наука вивчає історію політичних учень і традицій, політичних систем та ідейно-політичних парадигм і течій, теорію політики, механізми ухвалення рішень і реалізації владних функцій і тощо. Сутність політологічного дослідження полягає в інтелектуальному вторгненні у сферу політичних відносин з метою отримання наукових знань. Підстав для класифікації видів політологічного дослідження існує значна кількість. Перш за все, за об’єктом дослідження. Ними можуть бути: сама політологія як наука – передбачається теоретичне осмислення понять і категорій, методів і методик, принципів і законів, історії становлення ідей; політичні інститути – держава, політичні партії, виборча система, політична система суспільства, місцеве самоврядування, громадянське суспільство; політичні процеси – ступінь мобільності або інертності суспільства, рух до прогресу або регресу, підвищена або керована конфліктність; еволюційність або революційність; корпоративність або в інтересах «загалу»; політичні технології – залучення виборців на свою сторону і дискредитація супротивника; поведінку влади у разі оприлюднення їх непристойних вчинків; політика держави щодо свобод неконтрольованих засобів масової інформації; державна політика забезпечення цілісності держави; політика запобігання масових бунтів. За масштабом політологічне дослідження може бути місцевим, регіональним, галузевим, загальнонаціональним, континентальним, міжнародним і глобальним.

За сферою суспільних відносин політологічне дослідження поділяється на власне політичне і те, що знаходиться на стику з іншими суспільними науками, може бути політико-філософським, політико-соціологічним, політико-економічним, соціально-політичним, політико-географічним, політико-ідеологічним, політико-психологічним.

За характером дослідження можна виділити наступні види політологічного дослідження: відкрите і закрите; «польове» та лабораторне; проблемне і комплексне; описове та аналітичне.

За рівнем теоретичного узагальнення це можуть бути: фундаментальне, теоретичне і прикладне політологічне дослідження. Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку і використання політичної влади. У політологічній літературі виділяють три групи закономірностей, залежно від сфери їх прояву: політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічним базисом суспільства та політичною владою як елементом надбудови. Найважливіші закономірності цієї групи були сформульовані К. Марксом та Ф. Енгельсом. Політико-соціальні закономірності, які характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи, із власною внутрішньою логікою та структурою.

Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади, причому в різних системах ця закономірність реалізується по-різному. Так авторитарна система для зміцнення стабільності об’єктивно потребує максимальної концентрації влади, застосування насильства в усіх сферах суспільного життя. Демократична система передбачає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу. Політико-психологічні закономірності, що відображають комплекс існуючих зв’язків та відносин між особистістю та владою.

Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов’язані з досягненням влади політичним лідером, уперше сформульовані ще Н. Макіавеллі. У політологічній літературі існують і інші підходи до визначення закономірностей політології як науки та навчальної дисципліни. Так слід виділити закони структури, функціонування та розвитку. Закони структури визначають способи організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємообумовленість. Закони функціонування – це істотні, необхідні зв’язки між політичними суб’єктами в процесі їх часових змін. Закони розвитку – це закони переходу від одного порядку взаємовідносин у системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

Інший підхід (Г. Т. Тавадова) до визначення закономірностей політології включає: а) закономірності виникнення та розвитку політичних інтересів, їх взаємодію та взаємообумовленість з економічними та іншими сферами життєдіяльності суспільства; б) закономірності становлення, функціонування та розвитку політичної влади; в) закономірності виникнення, функціонування та розвитку політичних відносин, процесів, явищ, подій; г) закономірності взаємовідносин особистості і влади. Для вивчення другого питання необхідно комплексно вивчити особливості політологічного дослідження. Хід будь-якого наукового дослідження сягає до побудови багаторівневих теоретичних конструкцій певних процедур, що також припускають застосування, і правил, що передбачають не лише підсумовування отриманих у результаті спостереження і пов’язаних між собою знань, але і певний механізм побудови знання внутрішнього розгортання його теоретичного змісту, який утілює в собі усю програму дослідження і створює цілісність теорії. Для переходу політологічних досліджень на новий якісний рівень великий інтерес представляють практиковані на заході вимоги до складання програми дослідження як процесу формулювання альтернативних конкуруючих гіпотез пошуку необхідних даних для їх перевірки, правил проведення експерименту, неекспериментальних і квазіекспериментальних досліджень.

Наукова програма в політологічному дослідженні – це документ, у якому письмово схематично викладені наміри у зв’язку з майбутнім науковим осмисленням політичного явища, визначені мета і завдання, методологія, структура, передбачуваний науковий результат, а також організаційний план, впровадження рекомендацій, терміни і фінансові витрати. Програма політологічного дослідження складається з таких етапів: 1) методологічний; 2) технологічний або процедурний; 3) організаційний; 4) апробація і впровадження наукових результатів; 5) фінанси. Під час підготовки до семінару слід надати докладну характеристику змісту її розділів. Безумовно, це приблизна схема для заповнення її конкретними положеннями, доповнення необхідними елементами і виключення тих, що в конкретних умовах не є суттєвими. Особливості політології як науки, що запозичила методичну базу, її залежність від методолого-методичного підґрунтя фундаментальних та соціально-гуманітарних наук. Політичну науку можна розглядати як інтегративну галузь знань. Для комплексного дослідження політичних процесів необхідно вивчати самі політичні процеси, цінності, установки широких верств населення, політичну поведінку і т. д. У перші десятиліття XX ст. відомі політичні вчені Заходу Дж. Уоллес, Г. Ласкі, Г. Ласуелл порушили питання про значущість дослідження соціокультурних, релігійних, психологічних факторів, неусвідомлених і підсвідомих мотивів у політичній поведінці людей. Із цією метою були зроблені спроби застосувати в політологічних дослідженнях методи, запозичені з експериментальної психології та психоаналізу, а також емпіричної соціології. У той же період багатьма політологами була усвідомлена необхідність використання в дослідженнях методів економічної науки, історії, антропології, психології. Політологи стали широко залучати також математичні, статистичні і кількісні методи.



  1. Діяльність людей у будь-якій її формі (наукова, практична й т.д.) визначається цілим рядом факторів. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто діє (суб'єкт) або на що вона спрямована (об'єкт), але й від того, як відбувається даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Методи дослідження – це прийоми й способи досягнення певних ре- зультатів у практичній і пізнавальній діяльності. Залежно від конкретної мети дослідження політологія вибирає різні прийоми й способи аналізу, яких досить багато. Умовно методи, використо- вувані при вивченні політичних явищ і процесів, можна розділити на загальнотеоретичні й конкретно-емпіричні .

В реальних дослідженнях всі методи взаємно переплітаються, доповнюючи один одного.

До групи загальнотеоретичних методів відносяться інституціональний, історичний, системний, порівняльний, психологічний, біхевіористський, математичне моделювання.

Інституціональний метод орієнтований на вивчення взаємодії політичних інститутів: держави, її органів, політичних партій й інших громадських організацій. Аналіз будується, виходячи зі сформованих і суспільно вкорінених політичних форм і формальних правил прийняття рішень. Історичний метод заснований на вивченні політичних явищ у їхньому розвитку. Достоїнство історичного методу полягає насамперед у тім, що він дає можливість вивчати політичні процеси в контексті тієї історичної обстановки, у якій вони виникають і розвиваються. Також цей метод дозволяє аналізувати неодноразово повторювані в історії явища (наприклад, війни й революції). Використовуючи історичний метод, дослідники мають можливість узагальнювати сучасний історичний досвід розвитку політичних систем. Аналіз різних етапів у русі політичних процесів дозволяє виявити закономі- рності в їхньому розвитку. Важливість застосування в політичному аналізі історичного методу у великій мірі обумовлена потребами політичної практики. Своєчасне й правильне його застосування дозволяє уникнути проявів волюнтаризму й суб'єктивізму в політиці.

Порівняльний метод. Для того щоб зрозуміти істинну сутність світу політичного, необхідно вивчати різні форми його прояву в різних країнах і регіонах, соціально-економічних, суспільно-історичних ситуаціях, у різних націй і народів і т.д. У цьому контексті як об'єкти порівняльного аналізу можуть виступати не тільки політична система у всій цілісності, її форми, типи й різновиди, але і її конкретні складові. А це державні структури, законодавчі органи, партії й партійні системи, виборчі системи, механізми політичної соціалізації й т.д. Сучасні порівняльні політичні дослідження охоплюють десятки, а то й сотні порівнюваних об'єктів, проводяться з використанням як якісних підходів, так і новітніх математичних і кібернетичних засобів збору й обробки інформації. Існує кілька різновидів порівняльних досліджень: кросснаціональні порівняння орієнтовані на зіставлення держав один з другою; порівняно орієнтований опис окремих випадків; бінарний аналіз, заснований на порівнянні двох (найчастіше схожих країн); кросскультурні й кроссінституційні порівняння, націлені відповідно на зіставлення національних культур й інститутів.

Системний метод акцентує увагу на цілісності політики й характері її взаємин із зовнішнім середовищем. Найбільш широке застосування системний метод знаходить при дослідженні складних об'єктів, що розвиваються, – багаторівневих, як правило, таких що самоорганізуються. До них, зокрема, і відносяться політичні системи, організації, інститути. При системному підході об'єкт розглядається як безліч елементів, взаємозв'язок яких обумовлює цілісні властивості цієї безлічі. Наприклад, серед політичних інститутів важливе місце належить державі. При її аналізі основний акцент робиться на виявленні різноманіття зв'язків і відносин, що мають місце як усередині держави (системи), так й у її взаєминах із зовнішнім оточенням (іншими політичними інститутами усередині країни, державами). За допомогою системного методу вдається також чітко визначити мі- сце політики в розвитку суспільства, її найважливіші функції, можливості при здійсненні перетворень. Однак системний метод малоефективний при аналізі поведінки окремих особистостей у політиці (наприклад, ролі лідера), при розгляді конфліктів і дослідженні кризових ситуацій.

Психологічний метод орієнтований на вивчення суб'єктивних механізмів політичного поводження людей, їхніх індивідуальних якостей, рис характеру, а також на з'ясування типових механізмів психологічних мотивацій, ролі підсвідомих факторів у політичному житті. Механізми підсвідомої мотивації досліджували багато вчених, але особлива роль у цьому напрямку належить З. Фрейду. На його думку, в основі дій людини лежать несвідомі потяги до насолоди сексуальної властивості (лібідо). Але вони вступають у протиріччя з розповсюдженими соціальними обмеженнями. Виникаючі на цьому ґрунті незадоволеність і внутрішні конфлікти приводять до сублімації (тобто перемиканню) енергії інстинктів у різні області життєдіяльності, у тому числі в соціально-політичну сферу.

У цілому психологізм відіграє значну роль у дослідженнях політичної сфери по ряду напрямків: вплив психологічних факторів на розробку й прийняття політичних рішень і на їхнє сприйняття громадянами; оптимізація образа влади або політичної системи; створення психологічних портретів лідерів; аналіз залежності політичної поведінки громадян від їхнього вклю- чення в соціальне середовище; дослідження психологічних характеристик різних соціальних груп (етносів, класів, груп інтересів, юрби, демографічних і т.п.) і ін.

Своєрідну революцію в політичній науці зробив біхевіористський метод. Біхевіоризм (з англ. "поводження") – у буквальному значенні наука про поведінку. Суть біхевіоризму полягає у вивченні політики за допомогою конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих особистостей і груп. Вихідним положенням біхевіоризму є твердження про те, що поведінка людини є реакція на вплив зовнішнього середовища. Цю реакцію можна спостерігати й описати. Політика, стверджують біхевіористи, має особистісний вимір. Колективні, групові дії людей, так чи інакше, зводяться до поведінки конкретних особистостей, що є головним об'єктом політичного дослідження. Біхевіоризм відкидає політичні інститути як об'єкт дослідження й визнає такими поведінку індивідів у політичних ситуаціях. Біхевіоризм зіграв значну роль у становленні й розвитку порівняльної й прикладної політології. Саме в рамках біхевіоризму одержали всебічний розвиток конкретно-емпіричні методи, використовувані політичною наукою.



До групи конкретно-емпіричних методів відносяться: опитування на- селення, аналіз статистичного матеріалу, вивчення документів, ігрові методи, математичне моделювання, вивчення фольклору (частівок, анекдотів і т.п.) і ін.

Опитування населення, які проводяться як у формі анкетування, так й інтерв'ювання, дають багатий фактичний матеріал для виявлення різного роду закономірностей. А їхній ретельний аналіз дає можливість робити політичні прогнози. Аналіз статистичних матеріалів дозволяє одержувати досить надійні результати при виявленні тенденцій розвитку політичних процесів. Вивчення документів включає аналіз офіційних матеріалів: програм партій, стенограм засідань уряду й парламентів, різного роду звітів, а також щоденників, мемуарів. Значний інтерес можуть представляти кінофотодокументи, плакати. Застосування ігрових методів дає можливість зімітувати розвиток того або іншого політичного явища (переговори, конфлікт і т.п.). Це дозволяє дослідникам розкрити внутрішні механізми досліджуваного явища, видати рекомендації для прийняття рішень. Метод математичного моделювання складається з дослідження політичних процесів й явищ шляхом розробки й вивчення моделей. Наприклад, по призначенню виділяють вимірювальні, описові, пояснювальні й передбачувані моделі. Сьогодні, у зв'язку з удосконалюванням ЕОМ і програмних технологій, моделювання політичних макро- і мікропроцесів стало одним з першо- рядних напрямків у розвитку методології політичної науки. Вивчення фольклору: анекдотів, частівок, поговірок і т. п. дає змогу одержати унікальний матеріал для політичних досліджень, допомагає зрозуміти відношення широких верств населення до тих чи інших політичних діячів, до прийнятих політичних рішень. Роль політології особливо зростає в умовах реформуючого суспільства, коли доводиться вносити серйозні зміни в структуру політичної системи, у зміст політичного процесу й характеру влади. Політологія допомагає вирішувати виникаючі на цьому шляху проблеми, регулювати суспільну свідомість і контролювати політичне поводження різних груп людей. Особливе значення політологія має для конкретної людини в суспільстві, яке тільки створює демократичні засади життя. Політологія збагачує особистість політичним досвідом, формує свідомого та самостійного суб'єкта історичного процесу.



  1. Суспільство та його складові – це постійні утворення, що функціонують у межах великого середовища. Відповідно, політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв’язку з іншими сферами суспільного життя – економічною, соціальною і духовною. Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта й тих механізмів, які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх у єдину теоретичну конструкцію. Отже, системний підхід припускає різнобічний аналіз об’єкта, але при цьому можуть бути виділені три основних етапи:

1. Вивчення ступеня організованості об’єкта як складної системи. При цьому аналізуються елементний склад, зв’язки і структура системи при фіксуванні її стану в деякий момент часу (складається морфологічний опис моментального стану системи). 2. Вивчення законів функціонування, що описують поведінку системи в умовах реального існування й аналіз можливих погрішностей в її поведінці, накопичення помилок (функціональний та інформаційний описи). 3. Вивчення шляху розвитку об’єкта, його походження і перспектив подальшого існування (генетико-прогностичний опис). На першому етапі можна виділити дві задачі: з’ясування складу і властивостей елементів – підсистем, включених у систему (елементний аналіз), і визначення того, як вони між собою пов’язані (аналіз зв’язків і типу структури). На другому етапі об’єкт, який досліджується, розглядається як елемент (підсистема) більш великої і складної мети системи, в якій він виконує визначені функції. Таким чином, другий етап системного підходу пов’язаний з вивченням законів внутрішнього та зовнішнього функціо- нування. Структурний аналіз проводиться з метою дослідження статичних характеристик системи шляхом виділення в ній підсистем та елементів різного рівня і визначення відношень та зв’язків між ними. Об’єктами дослідження структурного аналізу є різні варіанти, що формуються впроцесі декомпозиції системи структур, що дозволяють усестороннє оцінити властивості системи. Функціональний аналіз припускає розгляд політики як деякої цілісності, системи, що має складну структуру, кожен елемент якої, у свою чергу, має певне призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення відповідних потреб системи і її експетацій (очікувань). Зважаючи на значення системного підходу, його можливості, що дозволяють створювати цілісну, універсальну та багатовимірну картину дійсності та оперативно приймати рішення з метою вирішення складних суспільно-політичних проблем, слід докладно проаналізувати особливості застосування інструментарію даного підходу у політичних дослідженнях.

Вивчаючи положення біхевіоризму як загального методу дослідження систем типу «black box», необхідно звернути увагу на поняття про поведінку як об’єктивно досліджувану систему реакцій організму на зовнішні і внутрішні стимули. Дослідження в даній площині проводив І. П. Павлов (1849-1936 рр.) – один із найавторитетніших учених Росії, фізіолог, психолог, лауреат Нобелівської премії в області медицини і фізіології 1904 р. «за роботу з фізіології травлення». І. П. Павлов довів, що область психічної діяльності не вичерпується явищами свідомості суб’єкта, пізнаваними шляхом внутрішнього спостереження за ними, бо при подібному трактуванні психіки неминуче розщеплення організму на душу і тіло. У результаті свідомість відокремлюється від зовнішньої реальності, замикаючись у колі власних явищ, що ставлять його поза реальним зв’язком земних речей і включеності в хід тілесних процесів. На відміну від І. П. Павлова, Д. Уотсон досліджував процес формування емоцій, а не психічний процес взаємодії суб’єкта дослідження з навколишнім середовищем, що поглибило вивчення положень біхевіоризму.

Використання біхевіоризму в політології має велике значення та практичне застосування, оскільки суб’єктами, розробниками прикладної політології є не стільки теоретики, скільки аналітики, експерти, радники політичних діячів, працівники партійних апаратів, піармени (фахівці з політичної реклами, налагодження відносин із громадськістю) та інші особи, які частіше за все безпосередньо пов’язані з виробленням політичної лінії лідерів або цілих органів управління, із прийняттям владних рішень. Біхевіористський підхід стимулював широке застосування методів конкретної соціології: спостереження, вивчення статистичних матеріалів і документів, анкетного дослідження, опитування, лабораторних експе- риментів та ін. Усе це створило необхідні передумови для розвитку нового рівня політологічних досліджень – прикладної політології.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
2018 -> Політична історія миколаївщини
2018 -> З методикою навчання
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Навчально-методичний комплекс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   166


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка