М.І. Ситенка амн україни макаров василь Борисович медична реабілітація хворих із застарілими переломами та переломовивихами дистального відділу кісток передпліччя



Скачати 315.46 Kb.
Сторінка2/5
Дата конвертації16.05.2018
Розмір315.46 Kb.
ТипАвтореферат
1   2   3   4   5

ЗМІСТ РОБОТИ

У відділі реабілітації хворих з наслідками захворювань та травм опорно-рухової системи Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, а також в клініці травматології та ортопедії Дніпропетровської державної медичної академії на базі Обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечнікова з 1995 р. до 2003 р. було проведено хірургічне лікування 185 хворих із застарілими переломами і переломовивихами кісток передпліччя в дистальному відділі, що були розподілені на дві групи. Контрольну групу склали 125 хворих із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі, у яких застосовували відомі, традиційні методи лікування даної патології; проводили аналіз результатів, помилок, ускладнень лікування і визначали можливі шляхи удосконалення методів лікування. Основна група представлена 60 хворими. До неї увійшли пацієнти, при лікуванні яких були використані удосконалені методи оперативного втручання.

До застарілих ушкоджень кісток передпліччя в дистальному відділі ми відносимо: 1) переломи з не усуненим зміщенням відламків, коли з моменту травми пройшло більше 14 діб; 2) переломи, що зрослися з неусуненим зміщенням відламків (після травматична променева, ліктьова або складна косорукість); 3) несправжні суглоби кісток передпліччя.

Обстеження хворих із застарілими переломами і переломовивихами кісток передпліччя в дистальному відділі включало: огляд, при якому візуально визначались зовнішні контури променево-зап’ясткового суглоба та передпліччя, наявність деформації, колір шкірних покровів; пальпацію м’яких тканин передпліччя; визначення об’єму активних і пасивних рухів (згинання, розгинання, ліктьову і променеву девіацію, просупінаційні рухи передпліччя); оцінку сили м’язів, яку проводили шляхом динамометрії; стандартну рентгенографію. З метою уточнення діагнозу та вибору тактики лікування проводили МРТ-діагностику.

При визначенні результатів оперативного лікування застарілих переломів і переломовивихів кісток передпліччя в дистальному відділі ми дотримувались стандартів оцінки якості лікування ушкоджень кісток передпліччя, що затверджені наказом МОЗ України №41 від 30.03. 1994 р.

Аналіз історій хвороб пацієнтів із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі контрольної групи довів, що найбільша кількість незадовільних результатів лікування за традиційними методиками пов’язана з розвитком контрактур і післятравматичного остеоартрозу променево-зап’ясткового суглоба у 63 пацієнтів (50,4%), що свідчить про недосконалість існуючих методів лікування даної патології і змушує шукати шляхи щодо їх поліпшення.

За розробленою програмою в рамках загальних досліджень УкрДержНДІМСПІ було проведено вивчення й аналіз причин інвалідності внаслідок травм кісток передпліччя у 20 областях України за 2001 рік. З метою поглибленого аналізу медико-соціальних причин інвалідності внаслідок ушкоджень кісток передпліччя в дистальному відділі та вдосконалення критеріїв якості проведення заходів медичної реабілітації нами були вивчені медико-експертні справи 108 інвалідів (виписки з історій хвороб, рентгенограми, дані додаткових методів дослідження), що стоять на обліку в спеціалізованій травматологічний МСЕК м. Дніпропетровська (за загальною виборкою за 1998-2002 р).

Встановлено, що у 2001 році в Україні вперше були визнані інвалідами внаслідок травм передпліччя 970 хворих, що склало 7,8% від загального числа вперше визнаних інвалідами внаслідок травм опорно-рухової системи, при цьому у переважній більшості хворим була визначена ІІІ група інвалідності. Слід зазначити наявність серед інвалідів осіб найбільш працездатного віку - від 30 до 50 років. Розподіл вперше визнаних інвалідами внаслідок травми передпліччя підтвердив, що як причина інвалідності на першому місці стоять післятравматичні контрактури променевозап’ясткового та ліктьового суглобів внаслідок або недосконалого та неадекватного лікування переломів і переломовивихів кісток передпліччя, особливо внутрішньосуглобових, або внаслідок недодержання принципів спадкоємності та послідовності проведення заходів медичної реабілітації.

Приймаючи до уваги той факт, що на обмеження функції верхньої кінцівки внаслідок травми впливають зміни як з боку кісток, так і з боку м’яких тканин, у тому числі і ступінь вираженості нейродистрофічного синдрому, базуючись на проведеному аналізі літератури та клінічного матеріалу, ми запропонували удосконалену схему визначення якості проведення медичних реабілітаційних заходів хворим з наслідками травм кісток передпліччя в дистальному відділі, що дозволяє адекватно планувати індивідуальні заходи медичної реабілітації і прогнозувати відновлення життєдіяльності пацієнта (табл.1).
Таблиця 1. Критерії якості проведення медичної реабілітації хворих з травмами кісток передпліччя в дистальному відділі в практиці МСЕ.


Критерії

якості


проведення

медичної


реабілітації

Анатомо-функціональні критерії

Об’єм рухів

у променево-

зап’ястковому

суглобі


Гіпотрофія

м’язів


Зниження

сили


м’язів

Дорсальне зміщення дистального метаепіфіза

Укорочення

променевої

кістки


Радіальна девіація

дистального

метаепіфіза


Відмінний

Повна

функція


До 1 см

Не більше 1-2%

<0°

<3мм

<5°

Хороший

Обмеження

до 10%


До 2 см

3-10%

1-10°

3-5мм

6-10°

Задовільний

Обмеження

до 30%


До 3 см

11-20%

11-15°

6-10мм

11-15°

Незадовільний

Обмеження

більше 30%



Більше

3 см


21% та

більше


>15°

>10мм

>15°

Проведений нами аналіз клінічного матеріалу з порівнянням ступеня деформації та рівня кровообігу (шляхом проведення термографії) в ушкодженому сегменті дозволив нам визначити, що показаннями до проведення одномоментної оперативної корекції існуючої деформації кісток передпліччя з використанням накісткових фіксаторів є: дефіцит довжини не більше 1 см; кутова деформація не більше 10°; дефіцит м’яких тканин (гіпотрофія) у порівнянні зі здоровим передпліччям (на тому ж рівні) не більше 10%.

Нами був удосконалений спосіб оперативного лікування застарілих внутрішньосуглобових переломів променевої кістки шляхом проведення стабільно-функціонального остеосинтезу за допомогою накісткової Т-подібної пластини з 4-6 отворами під 3,5-міліметрові спонгіозні гвинти з двома гострими зубцями, що розташовані перпендикулярно площині пластині. Це надає більшу стабільність фіксації невеликого дистального фрагмента променевої кістки, забезпечує зниження травматичності фіксації фрагментів за рахунок використання “компримівних зубців” замість гвинтів та зменшення кількості останніх. Стабільна фіксація дозволяє проводити відновлення рухів у променево-зап’ястковому суглобі вже на 3-5 добу після операції.

Під нашим наглядом знаходилося 8 хворих, яким був проведений остеосинтез застарілого внутрішньосуглобового перелому променевої кістки в дистальному відділі з використанням удосконаленої Т-подібної пластини (7 жінок у віці від 40 до 65 років та 1 чоловік у віці 25 років). Середній строк відновлення рухів у суглобі склав 5 тижнів. При оцінці результатів лікування у всіх хворих досягнуто як відновлення конгруентності суглобової поверхні променевої кістки, так і її довжини, без випадків нестабільності та вторинного зміщення відламків. Результат лікування у 6 пацієнтів хороший, у 2 – задовільний.

При наявності застарілого фрагментарного переломовивиху кісток передпліччя в дистальному відділі з метою підвищення репозиційних можливостей апарата зовнішньої фіксації при проведенні черезкісткового остеосинтезу, а також для зменшення деформації склепіння кисті, відновлення функції пальців вже з першої доби після операції нами було запропоновано лікування внутрішньосуглобових переломів кісток передпліччя в дистальному відділі шляхом проведення модифікованого дистракційного черезкісткового остеосинтезу спице-стержневим апаратом, особливістю якого є введення двох стержнів у дистальний ряд кісток зап’ястка з незалежною фіксацією у кронштейнах.

За період 2000-2002 рр. оперативне лікування за удосконаленою методикою було проведено 10 хворим із застарілими внутрішньосуглобовими переломами кісток передпліччя в дистальному відділі (8 жінок та 2 чоловіка) у віці від 54 до 74 років. При оцінці результатів лікування у 8 хворих отримані хороші результати, у 2 – задовільні. Середній строк лікування склав 10 тижнів.

Нами також був удосконалений стержневий фіксатор, що пропонується для проведення черезкiсткового остеосинтезу. Модифікований фіксатор виконаний у вигляді стержня, тіло якого складається з наконечника, робочої частини з різьбою і гладкою поверхнею, неробочої частини із різьбою для закріплення в апараті зовнішньої фіксації; наконечник створений у вигляді пірамідального долота з мітчиком, а розташована поруч з ним робоча частина з різьбою – у вигляді гребінкового черв’яка. Шаг гребінкового черв’яка – 1,5-3 мм. Виконання шага гребінкового черв’яка менше 1,5 мм недоцільне тому, що буде відсутня необхідна нарізка, а більше 3 мм – будуть знижуватися фіксаційні властивості стержня. Виконання у запропонованому фіксаторі наконечника у вигляді пірамідального долота з мітчиком та різьби робочої частини тіла стержня у вигляді гребінкового черв’яка дозволяє без попереднього розсвердлювання або з “центральним” розсвердлюванням кістки вводити фіксатор у кістку з меншою травматизацією м’яких тканин і кістки, скоротити час введення фіксатора у кістку, покращити фіксаційні властивості.

Однією з причин, що приводять до обмеження функції кисті та верхньої кінцівки в цілому у хворих внаслідок переломів променевої кістки в дистальному метаепіфізі є розвиток післятравматичної променевої косорукості, що виникає внаслідок або ушкодження зони росту у дітей, або зрощення з неусуненим зміщенням фрагментів кісток передпліччя у дорослих.

За період 1998-2003 рр. під нашим наглядом знаходилося 12 хворих з післятравматичною променевою косорукістю (8 жінок і 4 чоловіка) у віці від 14 до 62 років. Перша ступінь косорукості була у 3, а друга – у 9 пацієнтів.

З метою зменшення травматичності корекції деформації, враховуючи порушення співвідношень у дистальному променево-ліктьовому суглобі, ми удосконалили існуючу методику черезкісткового остеосинтезу при цій патології, що містить на першому етапі стандартний монтаж апарата Ілізарова з 3-4 кільцевих опор, закриту остеоклазію променевої кістки в метаепіфізарній ділянці, як правило, на верхівці деформації, з поступовою дистракцією фрагментів променевої кістки по 0,25 мм 4 рази на добу до повного усунення деформації. На другому етапі у сагітальній площині з середини дозовні проводять додаткову спицю з опорною площадкою через дистальний метаепіфіз ліктьової кістки для усунення діастазу та підвивиху в дистальному променево-ліктьовому суглобі.

При аналізі результатів лікування за стандартами якості у 8 хворих отримані хороші результати, у 4 – задовільні, а середній термін лікування склав 10 тижнів.

Клінічний досвід свідчить, що проведення спиць через сухожилки м’язів згиначів і розгиначів кисті та пальців наскрізь при ЧКОС призводить до зниження функціональних можливостей у післяопераційному періоді, а також до ушкодження шкіри при мобілізації променево-зап’ясткового суглоба, що збільшує строки лікування та тимчасової непрацездатності постраждалих. Окрім цього, при проведенні ЧКОС за Ілізаровим завжди існує більш великий ризик ушкодження судинно-нервових стовбурів передпліччя при проведенні спиць у порівнянні зі стержневою фіксацією кісткових відламків.

Таким чином, удосконалення конструкції спицевих, спице-стержневих апаратів зовнішньої фіксації і методології проведення черезкісткового остеосинтезу кісток передпліччя на їх основі є актуальним і потребує подальшого наукового обґрунтування.

Для більш повного уявлення про напруження і деформації, що виникають в системі “кістка - апарат зовнішньої фіксації”, ми провели обчислювальний експеримент з використанням тривимірних моделей. Для математичного моделювання остеосинтезу, що триває під впливом навантажень, ми використовували рівняння просторового напруженого стану суцільного середовища у формі Ламе, що реалізовано у пакеті програми комп’ютерного проектування COSMOS/M 2.6. У проведеному обчислювальному експерименті нами досліджена поведінка повної просторової конфігурації стержневого апарата, що включає кістку, стержні і зовнішні опори, створені у пакеті INVENTOR 2001. Механічні властивості матеріалу, тобто кістки та металевих конструкцій, задавали відповідно до літературних даних та середнього значення тертя на границі зламу.

Був змодельований косий перелом діафіза довгої кістки, при цьому поверхня зламу знаходилася в одній площині. Як граничні умови задавалися варіанти напруження з боку стержнів, а також так звані умови на нескінченність, котрі враховують, що в даному прикладі досліджується не вся кістка, а тільки її окрема ділянка. При цьому максимальне навантаження у всіх розрахункових випадках складало 400 Н – біля половини ваги дорослої людини.

Розглянуто варіант, у якому всі стержні розташовані в одній площині по одній прямій (одноплощинний), варіант, у якому існує два ряди стержнів, розташованих під кутом або 90°, або 120° один відповідно до іншого (двохплощинний) і, нарешті, варіант, де використовували три ряди стержнів, введених під кутом 120° один відповідно одного (триплощинний).

При фіксації фрагментів кістки за одноплощинною схемою при навантаженні кінці стержнів, проходячи у протилежний кірковий шар або упираючись в нього, чинять дію, що розтягує фрагменти кістки, навіть з урахуванням тертя на поверхні контакту. Ще одним негативним фактором фіксації одноплощинним апаратом є значна локалізація областей великих напружень в місцях введення стержнів.

Основним ефектом при фіксації двохплощинним апаратом під кутом 90° є практично повне зникнення “шкідливих” зсувних напружень уздовж площини перелому. Однак тенденція до виникнення розтягувальних сил на протилежному боці кістки зберігається. При фіксації фрагментів кістки стержнями, проведеними в двох площинах під кутом 120°, визначено, що зникають небезпечні додаткові напруження уздовж усього профілю перелому. У цілому ця конструкція є більш стабільною у порівнянні з попередньою двохплощинною схемою фіксації під кутом 90°.

Таким чином, в обчислювальному експерименті встановлено, що з розглянутих вище методів фіксації переломів діафіза променевої кістки найбільш раціональною є двохплощинна схема монтажу апарата зовнішньої фіксації зі стержнями, проведеними під кутом 120°.

Обчислювальний експеримент довів складність оцінки реальної жорсткості системи “кістка – апарат зовнішньої фіксації” в цілому і, перш за все, через труднощі урахування її особливостей, пов’язаних з умовами закріплення стержнів в апараті, з характером з’єднання окремих елементів апарата тощо. Тому з метою отримання найбільш об’єктивних даних про жорсткість системи в цілому, а не тільки в місцях введення стержнів, ми виконали експеримент на фізичній моделі, тобто провели порівняльну оцінку інтегральної жорсткості системи “кістка – апарат зовнішньої фіксації” у різних конфігураціях.

Для забезпечення можливості об’єктивного порівняння жорсткості систем з різними конфігураціями апаратів реальні променеві кістки ми замінили дерев’яними (дубовими) брусами з прямою оссю і круговою формою поперечних перерізів.

Закручуючи в експерименті стержень у пружній області його деформування і визначаючи відповідні куту закручування (j) значення скручувального моменту (Мскр), можна обчислити за формулою (1) величину інтегральної жорсткості стержня (GIкр) на довжині (l):

. (1)

Саме цю методику і покладено в основу порівняльної експериментальної оцінки інтегральних жорсткостей систем “кістка – апарат зовнішньої фіксації”. Деформація крутіння була обрана з розумінь більшої її загальності, ніж деформації осьового розтягання (стискування) і зсуву, і більш простої її реалізації у порівнянні з деформацією вигину.



Програма досліджень містила визначення інтегральної жорсткості при крутінні (на ділянці однакової довжини l) для таких систем: 1) модель без порушення її цілісності; 2) “модель – спицевий апарат Ілізарова”; 3) “модель – одноплощинний стержневий апарат”; 4) “модель – двохплощинний стержневий апарат із площинами фіксації, орієнтованими під кутом 90°”; 5) “модель – двохплощинний стержневий апарат із площинами фіксації, орієнтованими під кутом 120°”.

У випробуваннях систем “модель – апарат зовнішньої фіксації”, з метою імітації поперечного перелому кістки модель розсікали в площині поперечного перерізу на визначеному рівні на два фрагменти. Для забезпечення чистоти експерименту всі досліди проводили в стані діастазу фрагментів, відстань між якими у вихідному стані (до навантаження) складала 0,5–1 мм.

Аналіз отриманих залежностей “Мскр – j” різних систем свідчить, що в межах пружних деформацій їх характер був близький до лінійного. Практично у всіх досліджуваних систем при досягненні граничних значень параметрів навантаження змінювався характер залежності “Мскр –j”. Тому оцінку жорсткості систем проводили тільки в межах пружних деформацій.

В таблиці 2 наведені граничні значення j* и Мскр* для всіх розглянутих систем, а також показник жорсткості k, що був обчислений на ділянках пружнього деформування: k = Мскр/j. Отриманні дані свідчать, що найбільшу жорсткість має система “модель - двохплощинний стержневий апарат 120°” (k=0,59).


Таблиця 2. Граничні характеристики навантаження різних експериментальних систем і жорсткісний показник.

Система

φ *

Мскр* (Нм)

Жорсткісний

показник


k (Нм/град)

Модель без порушення її цілісності

30

15,00

0,54

Модель – спицевий апарат Ілізарова

34

8,50

0,28

Модель – одноплощинний

стержневий апарат



26

5,80

0,21

Модель – двохплощинний стержневий

апарат із площинами фіксації,

орієнтованими під кутом 90


20

8,00

0,39

Модель – двохплощинний стержневий

апарат із площинами фіксації,

орієнтованими під кутом 120


16

9,00

0,59

З метою анатомо-функціонального обґрунтування проведення стержнів у двох чи трьох радіальних площинах нами були виконані магнітно-резонансні томограми здорового передпліччя у середньофізіологічному положенні з інтервалом 1 см, що довели максимальну безпеку відносно до судинно-нервових стовбурів при введенні стержнів по задньолатеральній та задньомедіальній поверхні передпліччя. Повністю залишається вільною від фіксаторів волярна поверхня дистального відділу передпліччя, що дозволяє уникнути травматизації сухожилків згиначів, а це в свою чергу забезпечує можливість більш ранньої мобілізації кистьового суглоба, позбавляє від прорізування шкіри навколо спиць, запалення, больового синдрому тощо.

З урахуванням вищепроведених біомеханічних досліджень нами була запропонована модифікація методики лікування застарілих ушкоджень кісток передпліччя в дистальному відділі спице-стержневим (стержні вводять в дистальний фрагмент з дорсального боку передпліччя), а також стержневим апаратом зовнішньої фіксації.

Перевагами цієї методики є простота проведення стержнів, мінімальна інвазивність, можливість використання в комбінації з накістковим остеосинтезом та черезшкірним проведенням спиць Кіршнера (наприклад, для репозиції шилоподібного відростка променевої кістки), керованість остеосинтезу впродовж всього лікування, відсутність ушкодження сухожилків згиначів і рання мобілізація (повна функція у більшості пацієнтів досягається на 2-4 тижні раніше, ніж при використанні традиційного спицевого апарата Ілізарова), суттєве зниження ризику травми судинно-нервових стовбурів, можливість широкого доступу для нагляду за шкірою.

Під нашим наглядом знаходилося 10 хворих (7 жінок та 3 чоловіка) у віці від 20 до 48 років, яким було проведено лікування спице-стержневим або стержневим апаратом зовнішньої фіксації застарілих ушкоджень кісток передпліччя в дистальному відділі. У всіх хворих отримані хороші результати.

Проведений вище всебічний аналіз лікувальних заходів хворих контрольної та основної груп спостереження з урахуванням існуючих (традиційних) та удосконалених методів оперативних втручань дозволив нам визначитися з типовими диференційованими індивідуальними програмами медичної реабілітації в залежності від строку, що минув після травми, характеру попередньої операції, рівня анатомо-функціональних порушень та щільності кісткової тканини.

Результати лікування хворих основної групи були вивчені у всіх пацієнтів в терміни від 6 місяців до 3 років після оперативного втручання. Середній термін спостереження склав 20,5 місяця.

Хороші та задовільні результати лікування отримані у 88,4% хворих основної групи спостереження з розглянутою патологією проти 75,7% - контрольної. Треба відзначити також скорочення строків фізіофункціонального лікування (ЛФК, масаж, ультразвук, озокеритові аплікації) та тимчасової непрацездатності у хворих основної групи у порівнянні з контрольною групою до 30%.

Аналізуючи причини незадовільних результатів оперативного лікування у 7 хворих із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі, ми відзначили, що у 5 хворих внаслідок помилкового розташування осі обертання шарнірів та місця проведення остеоклазії і у двох хворих внаслідок значних трофічних порушень та наявності хронічного остеомієліту не вдалося повністю відновити довжину та об’єм рухів в ушкодженому передпліччі. Змінили фах або перейшли на більш легку роботу 6 з цих пацієнтів. Після проходження огляду в МСЕК у 4 з них встановлено відсотки втрати працездатності, а у 3 пацієнтів встановлена ІІІ група інвалідності зі складанням індивідуальної програми реабілітації.

Таким чином, як показує аналіз результатів лікування і результати трудової реабілітації хворих, використання удосконалених нами способів оперативних втручань і розроблених методичних підходів до лікування застарілих переломів і переломовивихів кісток передпліччя в дистальному відділі дозволяє в оптимальні терміни одержати сприятливі анатомо-функціональні результати у 88,4% хворих.




: files
files -> Україна в 70-90 рр. XIX ст. Реферат
files -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
files -> Реферат на тему : Застосування альтернативних джерел енергії в сільському господарстві
files -> Закон України,,Про охорону навколишнього середовища ''
files -> Конспект уроку Національні парки Африки. Стихійні явища природи. Екологічні проблеми
files -> Уроках «Художньої культури»
files -> «Україна і Африка»
files -> Уроків з географії 7 класу з теми: «Африка» Вчитель географії П’ятак С. В


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка