Наказ №257 Про затвердження програм гурткової роботи



Сторінка39/52
Дата конвертації23.12.2017
Розмір2.9 Mb.
ТипНаказ
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   52
Господь і квіти

Був сонячний ранок. У райській долині квіти чекали на прихід Господа. Хоч тоді квітам ще дозволялося вільно рухати­ся по долині, та цього ранку вони стояли непорушно у сподіванні ласки Божої.

Ось надходить Господь. Першою помітив квітку проліска. Вона зустріла Його поглядом синіх оченят, в яких було стільки надії. Господь ласкаво доторкнувся до неї і промовив:

– Будеш ранньою весняною квіткою. Виростай першою, спо­віщай про прихід весни.

Почувши мову Господню, фіалочка подумала: «Щаслива про­ліска, вона приноситиме радісну звістку. А то ж так приємно дарувати радість усім навкруги!» За такі хороші думки Господь нагородив фіалочку ніжними пахощами. Відтоді вона стала першою пахучою весняною квіт­кою.

Підійшов Господь до троянди. Зарожевілася квітка від щастя і потягнулася вгору, щоб вдячно торкнутися Господньої руки. Від гарячого почуття захоплення і відданості її туго завиті пелю­стки розгорталися і щораз густиш наливалися чудовими барва­ми. І почула вона слова Господа:

– Розів'єшся пишним цвітом. Будеш найгарнішою квіткою
на Землі.

Біла лілія зустріла Господа побожно схиленою голівкою, ледь чутно шепочучи слова молитви-привітання. Так і зосталася вона назавжди побожною квіткою, квіткою чистоти. З того часу люди несуть лілію у Божий храм і кладуть її перед вівтарем Божої Матері.

Пішов Господь долі долиною. Горицвіт, шавлія, м'ята, подо­рожник, звіробій, золототисячник, валеріана, ромен і багато інших рослин гуртом

– Допомагайте людям у біді! Ростіть, всмоктуйте соки землі, ловіть сонячне проміння! Збирайте ліки у своїх листочках, у ко­рінцях, у насінні! Кожен з вас буде мати в собі ліки від якоїсь хвороби. Була там і конвалія.

– Господи! – озвалася вона несміливо. – Я хочу робити доб­ро людям, та чи знайдуть вони мене в лісових тінистих схован­ках? До того ж я мала і непомітна.

І почула відповідь:

– Не турбуйся, квіточко, люди будуть шукати і знаходити­муть тебе. Для того даю тобі дивні пахощі, а разом із цим у своїх дрібних білих квітках-дзвіночках матимеш цінні ліки для серця.

Поблизу стояв будяк. Почувши розмову, він запишався: коли невеликі квіти мають таке велике призначення, то йому – будя­кові – буде дане ще важливіше! Він гордо випростався, розштов­хав своїм жилавим листом менші рослини – того притиснув до землі, тому обірвав гілочки – і приступив до Господа. Тож був покараний за зухвальство та зневагу до менших:

– Нікому не буде користі з тебе! Ніяка тварина не захоче живитися твоїм листям, бо на ньому виростуть тверді колючки, – сказав Господь і пішов далі. Будяк здригнувся і в думці гірко по­каявся. Тоді Милосердний повернувся і промовив:

– Будеш рятувати верблюдів від голодної смерті в пустелях. Ішов Господь далі й далі. Кожній зустрічній квітці давав якесь доручення. Нарешті захотів присісти й відпочити. Озир­нувся навкруги, а вже соняшник підставив свій міцний стовбур, щоб Господу було до чого прихилити спину, простяг широке ли­стя, щоб зробити холодок. Його велика квітка випнула свої жовті пелюстки, запрошуючи бджіл звеселити Господа бджоли­ним гудінням-музикою. І нагородив Господь добру рослину за таку увагу:

– Станеш у великій пригоді людям. З твоєї квітки бджоли будуть збирати нектар і перероблятимуть його на мед, а в насінні будеш мати цінну поживу для людей. Для того вони тебе й виро­щуватимуть. Всі тебе любитимуть.

Відпочив Господь і пішов далі. Поміж сірим каміння

– Де ти примостилась, моя дитино, чому не йдеш до весело­го гурту на зелені трави? – Запитав Господь.

– А це каміння, Боженьку, залишити самотнім? Без мене не буде тут життя.

Зворушила Господа така відповідь. Він вирішив дати цій квітці особливе завдання.

– Будь ломикамнем! Даю тобі незвичайну силу – пророста­ти крізь твердий ґрунт, пробивати у своєму рості каміння. Роз­цвітай синім і фіолетовим квітом! Не бійся тяжкої праці та неви­годи! Давай іншим приклад витривалості й мужності!

Ще раз довелося Милосердному розгніватись. Гарне суцвіття бамбука виросло найвище від усіх квіток, але пнулося все вище й вище. Бамбук з погордою дивився згори на інших. Чуючи роз­мову Господа з квітами, він спалахував від заздрощів і злісно шепотів: «Чому не мені дано бути найгарнішою квіткою на Зем­лі? Чому не мені дано найніжніші пахощі?» І, не дочекавшись, поки Господь підійде до нього, сам наблизився і спитав:

– Господи, чи одержу я краще призначення, ніж ця дрібно­та? Чи матиму славу й належну мені шану від людей?

– Соромся! – промовив Господь. – Грішиш гордощами. Не прославляти, а жахатися будуть тебе люди.

Так і сталося, хоча у деяких країнах люди вирощують бам­бук. Ця багаторічна рослина протягом кількох років дає їм їжу – поживні молоді пагони. Але коли бамбук раз зацвіте, він вми­рає, і тому люди жахаються, побачивши на ньому цвіт.

Ідучи далі, Господь помітив, як схвильовано ворушилися ли­сточки однієї квіточки, як голівка її то нахиляється, то підні­мається вгору, ніби подає знаки.

Чому ти так непокоїшся, квіточко?

– Бедрикові загрожує небезпека, Боженьку! Тут літають пташки і можуть схопити цю корисну комаху. Нехай би сховав­ся під моє листячко!

­– Така ти добросердна рятувальниця? Ну, коли вже маєш до цього нахил, рятуй людей! Звелю вітрам рознести твоє насіння по схилах вулканів. Люди, що оселились там, не можуть відчу­ти наближення підземного вибуху, а ти кожного разу перед ви­бухом розцвітай червоним квітом і тим попереджуй про небезпе­ку. Люди будуть тобі вдячні, бо матимуть час урятуватися. Називатися будеш королівською примулою.

Обійшов Господь усю широку долину, не минув ні однієї квітки. Здавалося, всіх наділив призначенням; Аж ось біля самої вихідної брами ступив на тверде зелене листя.

– Чого це ти, барвінку, так низенько розіслався по вологій улоговині?

– Стелюся, Боже, килимом Тобі під ноги, щоб перейщов по сухому.

Ніжне серце маєш, рослино моя! За це всі й усюди любити­муть тебе, молоді дівчата будуть тебе садити й плекати; пісні про тебе співатимуть. Не завмирай на зиму і під снігом залишайся свіжим! Весели всіх навкруги зеленим листом! А як доведеться кому покинути рідний край і жити на чужині, заглядай йому в душу ясним синім очком, усмиряй його тугу! — промовив Гос­подь і вийшов з долини.

Так і до наших часів квіти виконують завдання, що їх того ранку поклав на них Господь Сотворитель.

(Д. Лагода)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   52


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка