Науково-практична робота учнів



Скачати 44.08 Kb.
Дата конвертації10.09.2018
Розмір44.08 Kb.

Науково-практична робота учнів

або

давай щось підпалимо

Триліс Олександр Васильович, вчитель фізики КПНЛ №145
Діти люблять: кидати камені у воду, запалювати вогнище, робити курінь з гілок, кидати яйце з вікна, застромляти щось у розетку, розбирати старий телевізор, запускати паперові літаки, стукати палицею по дереву, прив’язувати коту бляшанку до хвоста. Діти люблять будувати фортеці з піску.

Діти не люблять: писати, обов’язкових завдань, довго сидіти на одному місці, вчасно їсти, прибирати в кімнаті, лікуватися. Не дбають про майбутнє.

Ми не можемо дозволити їм так жити. Можливо, ці якості роблять людину людиною (всі люди виростають з дітей), але життя в суспільстві ставить певні, і не малі, обмеження. Дає певні, і не малі, можливості. Ми маємо поєднати дитячу енергію «хочеться» з дорослою технологією «треба».

Критикувати сьогодні урочну систему освіти в Україні – все одно, що критикувати Сонце чи річку. Добре, щоб Сонце світило, але не сліпило, гріло, та не пекло. Ми від нього нікуди не дінемось і без нього не зможемо існувати, хіба що колись, в далекому майбутньому... Тим не менше існують форми роботи, навчання які, хоч і не зовсім узгоджуються з урочною методикою, можуть співіснувати з нею. Я маю на увазі науково-практичну роботу учнів.

Основна ідея полягає в тому, щоб учні змогли задовольняти свою дитячу цікавість у цивілізованій формі.

Ніколи не повірю дорослим, які кажуть: а мої (діти, учні) нічим не цікавляться, нічого не хочуть.

Батьки приходять з роботи і бачать, що дитина пасивно сидить перед телевізором або за комп’ютером. Уроки не зроблені, в кімнаті не прибрано. Ти, балбес, подумай про майбутнє, хіба не знаєш, що для успіху треба працювати і працювати, що з тебе виросте, подивися на себе, прибери негайно постіль!

Не думаю, що в серці підлітка в такій ситуації спалахне вогонь ентузіазму. Але проблема не тільки в дитині. Дитяча активність часто набуває руйнівних форм, і нам, дорослим, буває легше заборонити, ніж запропонувати конструктивне русло. Ми навіть не знаємо, що таке русло існує – просто забороняємо. Діти навчаються приховувати свою пізнавальну енергію, бояться, що дадуть по руках. Особливого драматизму це набуває для дітей, старших 10-12 років. Вони вже могли б контролювати свою енергію, спілкуватися, реалізовувати себе, а бояться. Пам’ятають крик батьків за розбиту чашку, крик вчителів за поломаний прилад і не хочуть спробувати ще раз. Реалізують себе на вулиці, в Інтернеті, у мріях. Хіба вони знають, що можна кинути з вікна пляшку з водою і заслужити від дорослих «молодець»? Навіть дорослі цього не знають. Розказую, як це робиться.

По-перше, потрібно подбати про безпеку. Нехай напарник знаходиться внизу і контролює, щоб не йшла випадково людина. По-друге, потрібно «ліквідувати наслідки катастрофи» - поприбирати скельця, розмести калюжу, заодно, може, щось корисне в дворі зробити, порівняти огорожу, тощо. І наостаннє (за порядком, але не за значенням) – надати всій події соціальної значущості. Для цього потрібно пофотографувати та поміряти форму плями води на асфальті, порівняти її з плямою від пакета з водою, дослідити скельця від пляшки, порівняти їх з скельцями, розбитими іншим способом, почитати щось про кумулятивні снаряди, вловити зв’язок, звести матеріали у презентацію на комп’ютері і доповісти все це на уроці фізики. Коли дитина починає розуміти, що це – можна, змінюється її погляд на світ, на дорослих, на навчання, на себе.

Так можна організувати дуже широке коло інтересів. Кидати камені в воду – це хвилі на поверхні води, може, підводна фотографія. Вогнище – це хімія вогню, коефіціент корисної дії нагрівача, спектр полум’я. Курінь з гілок – це будівництво, опір матеріалів, утримання листям дощових крапель та сонячних променів, залежність якостей куреня від часу.

Межа дозволеності не зовсім зрозуміла. Науковці іноді роблять таке, що волосся дибки стає. Але це шлях нашої цивілізації.

Таким чином, відштовхуючись від зацікавленості дитини, ми формуємо напрямок її подальшої роботи, надаємо діяльності конструктивного характеру, як це розуміеться в нинішньому суспільстві, нарешті, формулюємо тему. Ми – це учень та керівник як єдина бойова одиниця.

Дитина завжди готова до практичної діяльності. Задача керівника – спрямувати цю діяльність в русло наукового методу. Таким чином, науково-практична діяльність учня – це його рідна, обрана ним самим діяльність, оздоблена науковою методологією.

Повторюся, дитина завжди готова до практичної діяльності. Але часто чомусь вважається, що практична робота – це дуже важко. Шукаючи легких шляхів, керівники підміняють її рефератами, оглядовими роботами. Насправді, реферативна робота потребує більш високого рівня організації, внутрішньої культури, ніж практична. Мало який учень знаходить смак у роботі з великими обсягами текстової інформації. Ніякий учень не здатен відшукати джерела з якої-небудь поставленої проблеми, відібрати з них достовірні, співставити,виділити спільні ідеї, протиріччя, проаналізувати та викласти результати в доступній формі. Дозволити собі огляд з назвою «Нанотехнології» може тільки вчений світового рівня. Роботи учнів з подібними назвами, створені по принципу «скопіювати – вставити» не мають ніякого сенсу.

Часто керівники орієнтують дітей, начебто ті роблять внесок у сучасну науку. За поодинокими винятками це нереально; нечесно по відношенню до дітей робити вигляд, що ми вважаємо їх маленькими науковцями. Мета шкільної науково-практичної роботи – навчити дітей застосовувати науковий метод до навколишнього світу, показати їм можливості цього методу. Коли син приходить до батька-науковця на роботу, робить якусь частину поточної рутинної роботи – це добре з точки зору сімейних цінностей, але не найкраще для розвитку дитини.

Ще десяток років тому можливості для творчої дослідницької діяльності учнів були досить обмеженими. В порівнянні з сьогоденням їх не було зовсім. А зараз – цифрові фотоапарати, щоб фіксувати етапи роботи, Інтернет, де можна знайти однодумців, спеціалістів та море інформації, компьютери, на яких за пару годин робляться прекрасні презентації, мікроскопи, телескопи та цілі мобільні лабораторії, які можна купити в дитячих магазинах за порівняно доступними цінами... Перспективи такі, що сам би взявся досліджувати утворення бульбашок на калюжах під час дощу.

Звичайно, така діяльність займає багато часу. А уроки треба робити. Добре зроблені уроки врешті решт підвищують ефективність дослідницької діяльність, а практика наукового методу підвищує ефективність навчання (поясню – учні стають більш мотивованими, більш організованими, більш контактними). Позитивний зворотний зв’язок означає, що варто тільки почати, а потім не зупиниш.

Відкриваючи дітям можливість займатися тим, що подобається, без страху, без брехні, без насильства, ми допомагаємо їм знайти «шлях серця». Молоді дослідники – в майбутньому висококваліфіковані фахівці – не будуть мати проблем з грошима та самореалізацією. Займатися тим, що любиш і знати, що це потрібно людям – чи не в цьому сенс життя?


02.12.2009

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка