Не згасає вогонь у розумних очах



Сторінка6/13
Дата конвертації23.12.2017
Розмір0.79 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МАТИ – Й – МАЧУХА

(легенда)

Колись давно жив собі чоловік Данило. Дружина його померла ще замолоду і залишила йому п'ятирічну дочку Одарочку. Така тиха й спокійна дитина була, що іншої такої не знайдеш. Росла дівчинка на радість батьку, і стала такою красунею, що хлопці вились навколо неї, ніби бджоли біля квітки.

Бачити Данило, що дочка от – от заміж вийде та залишить його самого вік доживати, тай надумав одружитись. Привів у хату бездітну молоду вдову, чорняву красую Христю. «От, - міркував Данило, - буде матір'ю для дочки». Та не сталося як хотілося. З перших днів не злюбила мачуха Одарку. Будь – яку причину шукала, що словом колючим вжалити Одарочку, оббрехати, щоб показати чоловікові, яка дочка його лінива та неохайна, що даремно він пишався та вихваляв свою дочку.

Поїхав якось Данило в сусіднє село на кілька днів. І тут мачуха дала волю своїй ненависті до пасербиці: лаяла її, докоряла, ледащем називала. Та так розійшлася, що вдарила її з усієї сили, і впала дівчина до ніг мачухи. А тай зовсім зшаленіла: ногами почала її бити, проклинати на всі заставки. З відчаю почала Одарка благати скрізь сльози: «Ой, матусенька моя рідненька! Якби ти лишень встала та подивилась, як над твоєю донечкою знущається мачуха, ти б захистила від злості чорної та приголубила б мене». Почувши такі слова, мачуха стала, як тигриця, трясеться від люті. «А – а! Ти мати згадала! Забирайся геть із хати, іди до неї, щоб і слід твій загув!». І в одній сорочці виштовхнула дівчину за двері. А там уже на землю опустила свої крила холодна березнева ніч, мокру землю скувало морозом. Почапала дівчина крізь ніч. Дійшла до кладовища, знайшла могилу своєї матері та припала в сльозах до холодної землі. І чує раптом лагідний голос заспокоює її. Підвела очі Одарка, побачила силует в білому, який ласкаво схилився над нею. А тут зла мачуха підбігла, тому що повернувшись додому, Данило вигнав її шукати Одарочку і сам слідом за нею побіг. Підбігла зла мачуха до дівчини, хотіла підняти її з землі, тай сама впала. І не стало на могилі ні Одарки, ні матері, ні мачухи, тільки тихий вітер зашелестів. Прибіг Данило на могилу першої дружини, нікого не побачив. Сів на могилу смутний і просидів до самого ранку. А вранці, коли на небосхилі з'явилося сонечко, побачив Данило на могилі жовту квітку, якої раніше ніколи не зустрічав. І почув чи то шепіт, чи то зітхання глибоке: «Це я, твоя Одарочка, квіткою проросла на матусиній могилі. А згубила мене зла мачуха, тому й вона залишиться тут навіки». Тому кожного дня ходив Данило на могилу доглядати квітку. А коли вона відцвіла, з'явилися листочки. Прикладеш руку до листочка знизу – гріє, притиснеш долонею згори – холодить.

Мабуть, злились в цій квітці любов і ніжність рідної матері зі злістю та ненавистю мачухи. Тому й назвали рослину мати – й мачуха. А те, що виросла вона з доброго серця, то й силу має життєздатну, від усіх хвороб лікує.



Додоток 3

Я ПОТРІБЕН ТОБІ

(казка)


Дійові особи: Ведучий, дівчинка, 1 - ий хлопчик, 2 – ий хлопчик, Цикламен, Медунка, Ряст.

Ведуча: На березі маленької річки розташувалося невелике село. Ніхто не пам'ятає, хто першим прийшов і збудував хату, посадив перший сад. Довго тут жили люди. Любили свій край. Колись молоді та сповнені сил чоловіки постаріли, а на заміну їм підростало невгамовне молоде покоління із дзвінкими голосами та допитливим розумом. Рік минав за роком, життя в селі текло тихо і мирно. Настала чергова весна, бурхлива, радісна, щаслива. Вона несла із собою пробудження природи, що так втомилася від зимовою сплячки і бажала швидше розправити гілки, розпустити листя, розбудити світ тварин. А їм так хотілося висунути із своїх барліг мордочки та пробігтися з весняним вітерцем.

Весна – це краса молодості. Як завжди чекає на неї Матінка – природа. Скільки радості приносить вона і дорослим, і дітлахам, і старим. У такі дні завжди хочеться побігти до лісу, прислухатись до шелесту гілок, які вже почали наливатися соком, до лепету молодої ніжної трави, що проривається через лісову підстилку.

Відкриваються лаштунки. На сцені 2 – 3 дерева, на підлозі зелене покриття. Вбігають веселі діти, бігають, стрибають, сміються, ховаються за деревами.

1 – ий хлопчик. Нумо до лісу за квітами. Нарвемо багато – багато і всім роздамо.

Діти розбігаються по домівках за кошиками і біжать до лісу.

Лаштунки Розсуваються, звучить музика. На сцені – весна галявина з квітами (діти в шапочках відповідно до кольору квітів, які вони зображають).

На лісову галявину з кошиками весело вбігають діти і раптом зупиняються, здивовано озираються на всі боки, прислуховуються, присідають, шукають один одного. Розгрібають землю, дивляться.

Ведучий: І ліс полонив їх своїми обіймами. Увійшли діти та застигли, вражені красою, ніжністю, свіжістю. Листя ще на деревах не було, але бруньки вже набухли. Вони Випускали тонкий запах клею. Одна верба розпушила сріблясто – сірі «котики» та прикрасила ними свої голі віти, віддаючи на «розтерзання» вітру.

Сонце приходило крізь павутиння гілок і гріло землю, і вона вже вкрилася ситцевою ковдрою. Чого тут тільки не було! Білі, фіолетові, рожеві, яскраво – жовті, малинові квіти рясніли на тлі торішнього листя. Лісові квіти першими вітали Весну.

Очі розбігалися від яскравих барв, від медового аромату та пестливого тепла світу квітів, що просинався. Не знають якій квітці віддати перевагу.

Діти бігають від однієї квітки до іншої.

Ведучий: Таке все гарне. Так милує око. Підбігли діти до маленької яскравої квітки, присіли навпочіпки, милуються.

2 – ий хлопчик: Як могла з'явитися така дивовижна квітка, схожа на рожевого метелика, що підніс до неба ніжні пелюстки – крила?

Дівчинка: Як тебе звати, ніжний метелику?

Цикламен: Ваші бабусі називали мене Дряквою, але мені це ніколи не подобалось. Я більше люблю, коли мене звуть Цикламеном.

Дівчинка: Як ти з'явився серед цього лісового сміття?

Цикламен: О, це довга історія…Я завжди розквітаю, коли ще листя сховане в бруньках. Стебла стережуть листя, щоб вони завчасно не розпускали пластинки та не закривали мені сонце і чисте небо, від яких іде тепло і світло. От і я кваплюся зацвісти раніше від листя.



Додаток 4




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка