Олександра Глазова



Сторінка1/42
Дата конвертації22.03.2018
Розмір0.94 Mb.
ТипОрієнтовний план
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


Олександра Глазова



РІДНА МОВА


ВИДИ КОНТРОЛЮ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

ЗА 12-БАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ


10 КЛАС




Київ – 2001р






ЗМІСТ



АУДІЮВАННЯ




ТЕКСТИ ДЛЯ НАВЧАЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ

2

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ


10

ЧИТАННЯ




ТЕКСТИ ДЛЯ НАВЧАЛЬНОГО ЧИТАННЯ МОВЧКИ

26

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ЧИТАННЯ МОВЧКИ

35

ГОВОРІННЯ




ТЕКСТИ ДЛЯ УСНОГО ПЕРЕКАЗУ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ

41

СИТУАТИВНІ ВПРАВИ ДЛЯ СКЛАДАННЯ ДІАЛОГІВ

45

ПИСЬМО




ТЕКСТ ДЛЯ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКАЗУ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ

47

ПРОБЛЕМИ, ЩО МОЖУТЬ БУТИ ПОКЛАДЕНІ В ОСНОВУ СТАТТІ НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМУ

53

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ПИСЬМОВОГО ВІДГУКУ ПРО СПЕКТАКЛЬ (КІНОФІЛЬМ)

53

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ (зразки)1




Одиниці мови, звуки мовлення, значущі частини слова, слово, словосполучення, речення, ССЦ

53

Складні випадки правопису ненаголошених голосних,

м’якого знака, апострофа



55

Основні орфограми в префіксах, коренях і суфіксах

56

Лексикологія і фразеологія

59

Основні способи творення слів

60

Частини мови

62

Елементи практичної риторики

63
ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ДИКТАНТУ

65



ТЕКСТИ НАВЧАЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ
1. Покритка
Поярмаркувавши, Пилип заїхав до кума. Виїхав од кума пополудні, днина стояла гарна, коненята бігли дружно, під полозками скрипів сніг, і Пилип замугикав пісеньку. Над дорогою з крякотом тягли ворони, Пилип не звернув на те уваги, а даремно: невдовзі в повітрі закружляли білі джмелі, а далі розгулялася справжня віхола. Дорогу замітало, коні вже біли тюпака, а далі перейшли на ходу. Раптом захропли, рвонули вбік, і, ледве не черкнувши саньми, проминули обкидану снігом білу постать. Вона ледь посувалася, нахилившись уперед, на грудях у неї випинався якийсь клунок. Пилип оглянувся раз, вдруге. Кого це, подумав, погнало проти ночі. Постать ніби жіноча. Це ж куди вона… Примете снігом на дорозі.

Пилип тпрукнув на коні. Постать порівнялася з саньми.

-Хто ти є? – гукнув. - Жива душа чи привид? Куди проти ночі? Сідай вже.

Постать хилитнулась і сіла на краєчок саней. Обличчя закутане хусткою по самі очі, не розібрати – стара жінка чи молода, за кожушиною вузлик. Щойно коні зрушили з місця, вузлик пискнув. І щось пискнуло в Пилипа в грудях.

-Як же ти з дитиною… Хто тебе пустив у зимню дорогу… Ех, люди, - і вдарив по конях. – Куди тобі?

-Не знаю…

Голос кволий і, здається, молодий.

-То ти, Господи, сирота чи покритка?

Почувся тихий схлип. Пилип повернув до свого хутора. Він лісникує у пана Дудочки. Пилип Гак – з козаків, але пан заповзявся перевести його в кріпаки, тис, гнув, але в Гака є папір на козацтво, і панові не вдалося його виманити. Тоді він найняв Пилипа в побережники, і Пилип погодився. Пан йому не платить і вважає його кріпаком, а Пилип вважає себе вольним чоловіком, козаком. Кожен сподівається, що перекабатить на своє, так і живуть.

Коні вперлися у ворота. Пилип скочив із саней, одчинив ворота і завів коні у двір.

-Ходім, небого, до хати, - покликав жінку.

Та повільно підвелася. Пилип одімкнув двері. Жив сам, дружина, привівши дитину, дівчинку, яка одразу померла, теж покинула цей світ.

Завів несподівану гостю до хати, мовив:

-Роздягайся і лізь з дитям на піч. Там тепло, я топив. А я попораю коні, - роздмухав під комином жар, запалив каганчика й подався надвір.

Коли повернувся, молодиця стояла посеред хати. Сніг на хустці почав обтавати, обличчя молодиці видавалося в сяючому німбі обличчям Богоматері, аж Пилипа струснуло. Й було це обличчя молоденьким-молоденьким, сливе дівочим.

-Чого стоїш стовпом посеред хати? – майже гримнув Пилип з якоїсь досади. – Хочеш дитя застудити? – (Воно кричало). – Хто в тебе – дівка, козак? Як звати?

-Хлопчик. Івась.

-А тебе? – допоміг скинути кожуха.

-Катерина.

Сповадивши молодицю на піч, одчинив скриню, перекинув одну шматину, другу, нарешті в його руках опинилася сорочка покійної Варки. Взяв ножа, брейонув уподовж од пазухи, нарізав і роздер упоперек, покраяв на чотири частини. Зжужмав і кинув на піч.

-Візьми перепеленай маля. Шмаття чисте.

Узяв під припічком горня, налив у нього молока, присунув до вогню. Коли молоко зашипіло, почало підніматися, ухопив горня ганчіркою. Налив у велику полив’яну чашку, відбатував скибку паляниці, став на ослінець біля лежанки, поставив чашку на край печі.

-Випий від застуди. Та й… хліба з’їж. Це треба для дитини.

Молодиця щось замуркотіла, й він гримнув:

-Я тут хазяїн.

Устав Пилип рано, затемна, попорав коні, корову та вівці, підпалив у печі, приставив до вогню куліш. Молодиця на печі ворушилася, але не спускалася. Пилип розтлумачив собі це так: боїться, щоб її поміч він не потрактував так, що хоче залишитися надовше.

Як задніло, Пилип накраяв хліба, розлив у миски куліш, покликав Катерину. Молодиця злізла, умилася з цебра над відром, утерлася рукавом, сіла до столу. Аж тепер Пилип роздивився, яка вона молодесенька і яка гарна. Неначе зійшла з ікони. Личко маленьке, брівки смоляні, підборіддя і носик ну тобі вирізані досконалим майстром, отим, що ложки робить. З’їла з десяток ложок і ложку поклала. Дивилася у вікно. Пилипові стало невимовно її шкода, аж притиснуло серце.

-Як я тямкую, Катерино, тобі в світі йти нікуди. Хіба що на церковну паперть… Замерзнеш десь під тином. Дитяти шкода. Що ж, доживете в мене до весни, на той час, може, об’явиться той… Хто він?

-Москаль.

-Фью-і-ть, - свиснув Пилип і злякався гріха: свиснув у хаті. – Пиши – пропало. Живіть, стерегтимете хату, бо я все по лісах та байраках…

…Так і залишилися Катерина з Івасем у Пилиповій хаті. Пилип поліз на горище, знайшов там лозову колиску, яку був змайстрував для дочки, котра в ній майже не гойдалася, й почепив до тряму. Все ніби вимушено – мовляв, нікуди подітись. Він взагалі був понурий, мовчакуватий, відлякував людей острішками брів, твердим поглядом, важким підборіддям, і сам крутоплечий, міцний, зросту невисокого, але чомусь здавалось, що дивиться на тебе згори. Йому було під п’ятдесят.

Зранку Пилип прямкував до лісу. Вертався увечері, іноді приносив лисицю або зайця, які трапили в сильця, іноді – одібрану в лісокрада пилку або сокиру. Катерина вставала засвіта, топила піч, порала хату. Івась дивився на неї з висоти – з колиски.

Повінчалися за три села звідти. Вінці над їхніми головами тримали попові наймит і наймичка, більше в церкві не було нікого. Вернулися додому під вечір, попорали худобу, сіли вечеряти. Таким було їхнє весілля.

Жили вони п’ять років. Пилип не кривдив Катерину, намагався перебрати на себе більшу частину її роботи, навіть купав з нею у вербових ночвах Івася. Й Івась звик до його кущистих брів, великого носа, часто хапав його ручкою, регочучи.

Але коли в людський слід ступить недоля, вона йтиме й доганятиме, поки не зживе зі світу. Ранньої осені Катерина бігла через став, вломилася на тонкому льоду, було їй по груди, вона таки вибралася на берег, але застудилася й за два тижні померла. Тяжко зажурився Пилип. Проте сумував недовго, за два місяці його знайшли в лісі з проломленою головою – звичайна смерть багатьох побережників.

Пан забрав Пилипову землю і хату, а Івася оддав у підпасичі. А звідти, про всяк випадок, бо ще виросте і розкаже про панську правду, – в москалі. Іван вернувся, коли вже настала воля, й осівся в селі. Був він чоловіком простим, доброзичливим, стражденним (За Ю.Мушкетиком; 942 сл.).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка