Патріотичне виховання у контексті розвитку духовності дитини Дошкільного віку засобами зображувальної діяльності



Скачати 123.64 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації23.12.2017
Розмір123.64 Kb.
  1   2

УДК 37.017.7 : 373.24

Патріотичне виховання у контексті розвитку духовності дитини

Дошкільного віку засобами зображувальної діяльності

Наталя Санду,

Вихователь, дошкільний навчальний заклад № 31 (ясла - садок) “Берізка”

Анотація: особливості, мета, завдання виховання любові до Батьківщини, у дітей дошкільного віку, формування патріотичних почуттів, духовності у дошкільників засобами зображувальної діяльності.

Ключові слова: патріотизм, моральність, духовність, Батьківщина, народ, Державність, символіка, незалежність, мистецтво, зображувальна діяльність.

“Патріотизм – серцевина людини,

основа її активної позиції”.

В.О. Сухомлинський

Патріотизм (з грецької patris - батьківщина) – це любов до Батьківщини відданість їй і своєму народу, один із найсуттєвіших показників моральності людини.

Проблема громадянина – патріота стара, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює передумови громадянської поведінки в подальшому.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася, з її родини. Отже і патріотичне виховання повинно починатися з сім’ї. В Україні початок ХХ сторіччя характеризувався значною увагою до суспільного дошкільного виховання. В той час саме проблемам сімейного виховання великої уваги приділяли С. Русова, Н. Лубенець, О. Тихеєва і були опубліковані їх виступи та статті саме моральному та патріотичному вихованню в сім’ї. [5]

Лесгафт прийшов до висновку, що саме родина відіграє головну роль в моральному вихованні дитини ще в ХІХ сторіччі. [10]

Отже багато вчених приділяли уваги саме цьому питанню, і на їх думку процес патріотичного виховання повинен починатися з перших років життя дитини. Так на думку Н. Міщенка, вже “…з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові, особистісні риси і якості, властиві своєму,а не іншому народові.”

Як зауважує український видатний педагог Г. Ващенко – діти дошкільного віку органічно “зростаються” зі своєю родиною, природою, мовою, світоглядом, традиціями та звичаями рідного краю, а тому неусвідомлені почуття до рідного довкілля стають підґрунтям справжнього патріотизму.

Так проблемами патріотичного виховання займалися такі педагоги, як К.Д. Ушинський (“Людна як предмет виховання”), М.Ю. Новицька (“Рідний дім”), Н.В.Альошина (“Патріотичне виховання дошкільників”), В.О. Сухомлинський.

К.Д. Ушинський вважав, що система патріотичного виховання породжується історією народу, його матеріальною і духовною культурою.

В.О. Сухомлинський говорив: “Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини - ніщо ”.

Отже без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути гідним громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно – моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства. Виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно – державних інтересів і є найголовнішим завданням суспільства.

Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму, починаючи з дошкільного віку. В цей період відбуваються формування культурно – ціннісних орієнтацій духовно – етичної основи особистості дитини. Розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно – культурної само ідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі. Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно – психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні, і тому вони залишаються в пам’яті надовго,а іноді й на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму. Тому й основна вага патріотичного виховання все ж таки лягає освітньо – виховні заклади, але тісно пов’язане з сімейним вихованням.

В нашій країні зростають вимоги до виховання підростаючого покоління. Тому в Доктрині розвитку освіти України метою поставлено створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, розвитку цінностей громадянського суспільства, громадянина консолідованої політичної нації, громадянина суспільства, яке будується на засадах демократії і незалежності держави. Тож і в Законі України “Про дошкільну освіту ”, однією із найважливіших педагогічних задач, є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традиції, звичаїв, державної мови (бо політична стабільність в Україні великою мірою залежить від процесу мовного виховання і розв’язання проблем української мови) [9], національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе та довкілля.

Базовий компонент дошкільної освіти, як стандарт, визначає ознайомлення дітей з поняттями “держава”, “народ”, “людство”, з правами та обов’язками громадян України. Програмою Концепції дошкільного виховання передбачається розвиток у дітей національної культури, яка є внеском в загально людські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, виховання дітей на історичному минулому, яке формує в них духовність, патріотизм. [7] в той же час слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах, ще не створена.

Тому на мою думку, величезного значення набуває саме визначення мети, завдань, форм та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Адже патріотичні почуття дошкільників, як ми уже знаємо, засновуються на їх інтересах до найближчого оточення(сім’ї, батьківського дому, дитсадка, рідного міста чи села), яке вони бачать щодня, вважають своїм рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Тож важливого значення у вихованні патріотизму має приклад дорослих : вихователів і , особливо, батьків, оскільки діти значно раніше переймають певне емоційно – позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання. Про що в своїх щоденниках писав Б.І. Степанишин. [9] Українська дитина, на думку Г. Ващенка, вже в 3-4 роки має знати, що її Батьківщина – Україна, українці мають свою мову, відмінну від інших народів, а також власну історію і культуру.[8] Тому саме в дошкільному віці і маємо формувати в малят національну свідомість, яка передбачає: любов до рідної землі,до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності), патріотизм, що сприяє національної гідності й гордості за свою Батьківщину й усвідомлення того, що без жертовної любові до Батьківщини, що єднає весь народ, як керівників, так і народні маси, державно самостійності здобути не можливо, як зазначав Г. Ващенко. [12]

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії, історичних моментів,повернення до культурних надбань минулого,відкриття невідомих сторінок нашої спадщини. В.В. Зеньковський писав: “Ніхто не може вважатися сином свого народу, якщо він не проникнеться тими основними почуттями якими живе народна душа…” Такої ж думки був і К. Ушинський. Він вважав, що благодатний педагогічний матеріал віками накопичувався в усній народній творчості, в народно – прикладному мистецтві, різних народних промислах (килимарство, гончарство, вишивка, розписи, тощо), фольклорних творах, які близькі і зрозумілу дітям дошкільного віку.

Отже, патріотизм, як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавством, засобами мистецтва й зображувальної діяльності, практичної діяльності (праця, спостереження, ігри, творча діяльність), національні і державні свята.

Основними завданнями патріотичного виховання, згідно Програми виховання і навчання дітей від двох до семи років “Дитина” є:


  • формування любові до рідного краю;

  • формування духовно – моральних взаємин;

  • формування любові до культурного спадку свого народу;

  • виховання любові й поваги до національних особливостей;

  • почуття власної гідності, як представника свого народу;

  • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, інших людей. Разом з тим, патріотичне виховання дошкільників має вирішувати ширше коло зазначених завдань. На ряду виховання любові до рідного краю, сім’ї, дитячого садка, поставити виховання шанобливого ставлення до людини – трударя, до ветеранів ВВВ, до пам’яті про тих хто загинув захищаючи Батьківщину, в тому числі і в наш час, бережне відношення до пам’тників та історичних пам’яток народу, повагу до кордонів, до державної символіки, традицій держави. Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників можна лише, враховуючи специфіку окремих регіонів, їх національних особливостей, не переносячи на дітей “дорослі” показники проявів любові до Вітчизни. Дошкільний вік, як період становлення особистості, має свої потенційні можливості для формування вищих моральних якостей.

Нині чимало говорять та пишуть про український менталітет, український характер. Так ось однією з національних рис є відчуття краси, шанобливе ставлення українців до старших, яке відображається у зверненні “на ви”, працьовитість.

Працьовитість українців, що рятувала не один раз націю від зникнення, актуальна особливо і в наші дні, коли знову вирішується доля України. Працьовитість українців закладалася з давніх часів ще бабами – повитухами, які обрізали пуповину хлопчику на сокирі – щоб був добрим майстром, а дівчинці на гребені – щоб була гарною майстринею, та в піснях, що співала мати над колискою:

А ти, коте сірий, вимети нам сіни,

А ти,волохатий, прибери у хаті,

А ти, коте рудьку, та витопи нам грубку,

А ти, коте чорний, та сідай у човен,

Лови рибки повен,

А ти, кошенятко, колиши дитятко.[6]

В період старшого дошкільного віку розвиваються високі соціальні мотиви і благородні почуття. В цей час починаються розвиватися ті почуття і риси характеру, які нерушимо вже зв’язують малюка зі своїм народом, своєю країною. Коріння цього впливу в мові народу, “що всмоктується з молоком матері”, в народних піснях, іграшках, враженях про рідну природу, про працю та побут, в традиціях людей, серед яких живе дитина. Тому старші дошкільнята повинні пізнати найбільш історичні та духовні цінності рідного краю. Так вони повинні знати:

- Найдавніші поселення свого краю. Що відомо з їх історії?

- Найвідоміші земляки. Що вони зробили для рідного краю, для своєї держави?

-Наймальовничіший куточок свого міста. Чим він славетний?

- Історичні пам’ятники в місті.

- Пісні та вірші про Україну, про матір, про рідне місто.

- Що означає герб нашого міста, нашої держави.

Ознайомленню з рідним містом допомагає перегляд та обговорення листівок, слайдів, але найкраще сприяють екскурсії по вулицях міста, до пам’ятників, парків, музеїв, відомих підприємств, навчальних закладів. Цей засіб широко використовує наш дошкільний заклад.

Ціллю виховання патріотизму і духовності у дошкільників є формування в них потреби здійснювати добрі справи і вчинки,почуття співіснування з оточуючим та розвиток таких якостей, як співчуття, доброти, прагнення до найвищих гуманістичних ідеалів, готовності завжди прийти на допомогу, здатність жертовності (віддати своє, не зважаючи на те, що це може бути без вдячності). [10]

Недарма В.О. Сухомлинський радив виховувати дітей так, щоб загальне благо, турбота про інших людей, ставили глибоко особистою сердечною справою майбутнього громадянина, щоб світ думок його і почуттів не був обмежений споживанням матеріальних і духовних цінностей.

І. Бех теж наголошував на необхідності дотримання принципу національної спрямованості у вихованні дошкільників, який і передбачає виховання любові до рідної землі, свого народу, патріотичного ставлення до його культури. Тому прилучення до мистецтва є важливим напрямком, як духовного виховання, так і патріотичного. Адже, прилучаючись до мистецтва, малята, пізнаючи традиції, народну творчість, розширюючи знання про народні промисли (вишиванки, петриківський розпис, косівський, опішнянський, яворівська іграшка) поступово отримують більш – менш цілісне уявлення про втілену в художній предметній творчості своєрідність українського народу. Отже засобом патріотичного виховання і є мистецтво: музика, художі твори, образотворче мистецтво, народно – прикладне мистецтво. [9]

В своїй роботі з питань патріотичного виховання й духовності я широко використовую саме зображувальну діяльність, оскільки саме зображувальна діяльність – один уз самих доступних і зрозумілих засобів для дошкільнят.

Так наприклад, після екскурсій по місту, я пропоную малюкам відобразити побачене, свої враження на папері. Малюючи, діти розповідають чому вони малюють те чи інше, вкладаючи в свої малюнки і свою розповідь гордість за рідне місто. Так само, вивчаючи символіку, діти малюють національний прапор і герб. Із задоволенням малюки малюють державні символи на асфальті під час таких заходів, як “Малюнок на асфальті”, “Я люблю свою Україну”, “Україна єдина”. Вкладаючи свою гордість і повагу до захисників Батьківщини, дошкільнята залюбки малюють малюнки для солдатів в АТО, передаючи в них рідну природу, домівку, обов’язково, прикрашені українським прапором. В свої малюнки малюки вкладають свою тривогу, гордість за свою Батьківщину і її захисників, бажання їх скорішого повернення додому.

Свою любов до батьків, рідних діти передають під час малювання портретів мами, тата, дідуся, бабусі, зображенні сім’ї. Під час малювання сім’ї, я розповідаю дітям про повагу в сім’ї, пошану до старших, яка раніше виражалась на Україні у звернені “на Ви”.

А як стараються малята передати в своїх малюнках красу рідної природи, навколишнє середовище! Особливо це їм вдається, використовуючи нетрадиційні техніки малювання. Адже саме, малюючи квіти, дерева, пейзажі, тваринок, діти передають свою любов до прекрасного, до рідного краю.

Також великого значення в розвитку духовності, патріотичних почуттів,моральних якостей мають заняття з декоративного малювання. Адже ми вже знаємо, що декоративно прикладне мистецтво важливу роль у вирішені завдань, як художнього, так і особистісного розвитку, громадянського і духовного становлення підростаючого покоління.

Останнім часом в Україні активізувалась увага до висвітлення питань духовної культури. Декоративне малювання безпосередньо входить у сферу духовної культури народу. Змістовна краса декоративного мистецтва потрібна людям. На заняттях з декоративного малювання дошкільнята ознайомлюються з кращими зразками українського народно – прикладного мистецтва, вивчають побудову узору, самі складають узори, підбирають кольори для оздоблення предметів. В творах декоративного мистецтва безпосередньо видно любов до Батьківщини, традицій народу. Показування на заняттях вишивок, мережива, кераміки з розписом, дерев’яних писанок, декоративних іграшок збуджує цікавість малят. Розглядаючи і обговорюючи зразки творчості, ми доводимо, який талановитий наш народ і як збагачується тематика творчості.

Чимало педагогів, учених, художників, мистецтвознавців вивчали й аналізували український розпис і пропонували різні варіанти навчання розписам дітей. Один із варіантів навчання і виконання дітьми петриківського розпису дає вчитель Петриківської школи В. Соколенко. Він прихильник навчання дітей розписів з наймолодшого віку, відразу фарбами із визначенням кольорів та композицій.

Я згодна з В. Соколенком і під час виконання дошкільнятами петриківського розпису і інших декоративних малюнків, пропоную дітям малювати відразу фарбами, поєднуючи традиційні методи і прийоми з нетрадиційними техніками (пальчиком, долонькою, ватними паличками, тичками, квачиком з тканини, гофрованим картоном, та ін..), що значною мірою спрощує роботу малюків, а отже викликає емоційний настрій. Інколи поєдную заняття з ліплення (вироби з глини) та художню працю з декоративним розписом.

Всі ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці на різних заняттях, але обов’язково остаточний вибір потрібно залишати за дітьми. Тоді дітлахи перенесуть всі свої почуття до українських традицій, до своєї сім’ї, до свого краю, рідної природи у свої малюнки. Цим самим підтверджуючи любов до країни, в якій вони живуть, до свого народу, до Батьківщини.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованої освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні й збагачені культури українського народу, а також загальнолюдських духовних надбань, що є немаловажною ланкою патріотичного виховання.

В своїй статті я розповіла, що всі ці аспекти виконую на рівні з іншими формами роботи, засобами зображувальної діяльності. Я впевнена, що ми, педагоги – дошкільники, створюємо міцний фундамент, на основі якого можна буде “зводити будівлю” майбутнього громадянина – патріота. Адже патріотами не стають у зрілому віці. Тож почуття любові до Батьківщини, рідної землі, свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації ми формуємо з раннього дитинства, і зображувальна діяльність допомагає в цьому малюкам.




: Files -> downloads
downloads -> Україна в 70-90 рр. XIX ст. Реферат
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Закон України,,Про охорону навколишнього середовища ''
downloads -> Конспект уроку Національні парки Африки. Стихійні явища природи. Екологічні проблеми
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> «Україна і Африка»
downloads -> Не згасає вогонь у розумних очах
downloads -> Наказ №257 Про затвердження програм гурткової роботи
downloads -> Різноманітність тварин у природі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка