Павло Грицак



Сторінка1/11
Дата конвертації03.02.2018
Розмір1.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Павло Грицак

ВЕЖІ І КУЛЕМЕТИ

Спогади з Дивізії "Галичина" і большевицького полону.




Вступне слово   (Орест Городиський)

Від автора

"Сяють їх шоломи у сонці..."

Під покровом Св. Варвари

Нойгамер

Виїзд

Біла гора

Полон

В Царство Сатани

На дні

На службі Ескулапа

Під одною стріхою

На нашій, не своїй землі

Видання Братства кол. Вояків 1-ої Дивізії УНА. Мюнхен 1959. Druckgenossenschaft "Cicero" e.G.m.b.H. Munchen 8, Zepelinstrasse 67.



Вступне слово

Переживання вояків-українців під час 2-ої світової війни, на різних фронтах і у різних арміях, не завершилися їхніми спогадами, їхньою аналізою пройденого, описуючи їх з перспективи минулоло. Брак таких спогадів відчуваємо тим більше, що переживання, багатьох, що їм пощастило опинитися поза засягом комуністичної орбіти, є дуже цікаві, наповнені не тільки геройством, але й важкими фізичними та психічними переживаннями. Здаємо собі вповні справу з того, що писати про ті недавні роки є досить важко, бо більшість нотаток, записок чи щоденників пропало, а невідрадні еміґраційні відносини зі страхом політичних доносів (таки своїх громадян) заставили багатьох понищити все, що мало будь-який зв'язок з їхньою військовою діяльністю під час 2-ої світової війни.

Тільки дехто, - абстраґуючи від всіх "приємностей" повоєнно-еміґраційного життя" - свідомий вартости записаних безпосередніх переживань, вартости історичних свідчень учасників, схоронив свої записки, або "на горячо" відтворив у своїй пам'яті пережиті події та списав свої спогади на папері, можє не як готовий еляборат до друку, а як підставу до дальших доповнень.









ПАВЛО ГРИЦАК
(* 25.6.1925   † 2.4.1958)
Такими якраз являються спогади бл. пам. Павла Грицака, який зі свідомістю майбутнього історика, списав у 1946 р., зараз після щасливого приходу до західньої Німеччини, свої спогади й переживання. Його спогади є не лише цікаві для майбутнього історика "Галицької Дивізії", але й для історика, що описуватимє про життя, та відносини в совєтських таборах полонених.

У відміну до інших, подібних спогадів, він не старався робити зі себе ні великого героя ані спеціяльного національного мученика, але зі спокоєм правдивого науковця аналізує не лише психічні етапи українського вояка і його довкілля але щонайголовніше, дає дуже повний образ переживань вояків у таборах полонених з докладним описом совєтських персонажів.

Павло Грицак абсольвент ярославської ґімназії, народ. 25.6.1925 р. у Перемишлі, син професора перемиської, а опісля ярославської ґімназії, д-р Євгена Грицака і Людмили з дому Добржанських, зголосився у ряди "Галицької Дивізії" добровольцем, свідомий свойого завдання і то без ніякого впливу тогочасної пропаґанди.

Автор від першого дня побуту в дивізії аж до часу виходу на "волю" з табору полонених, добре реєстрував цілість свого життя, а також і свойого оточення. Його вроджена інтеліґенція та високо розвинені товариські прикмети, допомогли йому (а при тому й іншим) пережити такі важкі часи большевицького полону.

Як тільки стало можливим писати листа з табору до дому, використовує першу нагоду, щоб повідомити своїх батьків про себе. Він не сподівався, що батьки залишуться у Ярославі чи Перемишлі, а все ж таки пише листа до свойого шкільного товариша (який в міжчасі помер) до Перемишля, в надії, що той лист таки попаде в якийсь спосіб до рук батьків. Так і сталося. Мамі, яка перебувала вже у Відні доручено листа кур'єром, який прибув з Польщі до Відня, що стало великою радістю для цілої родини.

Велика й глибока, а заразом і скромна релігійність бл. пам. Павла Грицака додавала йому сил пережити неволю і тримала в надії на кращу майбутність. Його переживання, хоч з'ясовані досить сконденсовано, є дуже цікаві для психологічних студій, він пише щиро й отверто, - не має чого закривати чи вибілювати, бо його життєвий шлях був і остався прямим, - тому опис його переживань на згадку можливости виходу з табору полонених, є надзвичайно цікавий.

Передаючи мені перед 6-ма роками свій рукопис, бл. пам. Павло Грицак мав дуже велику охоту побачити його друком, хоч застановлявся над тим, чи має поставити своє правдиве прізвище, чи підписатися псевдонімом. Причина була в тому, що він виеміґрував до США, не подаючи офіційно цілої своєї біографії і одисеї, бо ж в тодішних умовах, це означало б - неможливість еміґрувати.

Вже після переписування рукопису, переговорювали ми в справі змін і доповнень, що частинно зроблено. Докінчити ж однак не вдалось, бо невблаганна смерть 2 квітня 1958 року в Нью-Йорку забрала бл. пам. Павла Грицака з круга власної родини, дивізійної і пластової братії, серед яких втішався він великими симпатіями.

Із звільненням з большевицького полону й приїздом до Перемишля (де від знайомих репатріянтів довідався про перебування мами у Відні) ще не закінчилися дуже цікаві пригоди бл. пам. Павла Грицака. Далека ж бо була дорога з Перемишля до Мюнхену.

З багатьох причин, не довелося докінчити спогадами той цікавий проміжок його молодого життя. Еміґраційні будні, життєві турботи і студії - приневолювали його відкладати докінчення своїх дуже цікавих переживань на майбутнє.

Віримо, що ці спогади бл. пам. Павла Грицака допоможуть і заохотять численних дивізійників списати свої переживання у рядах "Галицької Дивізії" (пізніше 1 УД-УНА) та в такий спосіб збагатити нашу мемуарну літературу з періоду останньої війни.

Віддаючи ці спогади до рук читачів, видавництво почувається до милого обов'язку подякувати всім тим, що допомогли видати ці прецікаві спогади, а саме: пластовому куреневі "Бурлаки", станиці Братства кол. вояків 1 УД-УНА в Чікаго, пані д-р У.Слиж, п-ву д-р Панчакам, інж. Петрові Грицакові і п. В.Галушці.

 

Орест Городиський




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка