Програма І робочий план конкретно-соціологічного дослідження Методи збору соціологічної інформації



Скачати 328.78 Kb.
Дата конвертації13.01.2018
Розмір328.78 Kb.
ТипПрограма

Тема 6. Питання методики і джерелознавства етносоціологічного дослідження
План

1. Конкретно-соціологічне дослідження: поняття, етапи, види

2. Програма і робочий план конкретно-соціологічного дослідження

3. Методи збору соціологічної інформації


1. Конкретно-соціологічне дослідження: поняття, етапи, види

   Під КСД зазвичай розуміють систему логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про соціальне явище чи процес, що вивчається.

   КСД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

   В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

   • для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

   • у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

   Що стосується відмінностей між фундаментальними і прикладними соціологічними дослідженнями, то основою для такого поділу є відмінність в цілях і завданнях, які ставляться перед ними: одні із них спрямовані на побудову і вдосконалення теорії і методології, на збагачення основ самої соціологічної науки, а інші — на вивчення практичних рекомендацій в цій галузі. I ту й іншу спрямованість можуть мати як теоретичні, так і емпіричні дослідження.

   Соціологічне дослідження треба відрізняти від соціального дослідження.

   Соціальними є дослідження, які проводяться і в інших суспільних науках — в економічній науці, в політології, правознавстві, етнографії, демографії, культурології, психології і т. д. Конкретно-соціологічне дослідження має ряд етапів свого здійснення, які різняться один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності.

   Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного дослідження:

   1) за метою їх проведення:

   • теоретичні,

   • емпіричні;

   2) за частотою проведення:

   • разові,

   • повторні (останнє може бути когортним, панельним і моніторинговим);

   3) за глибиною вивчення проблеми:

   • розвідувальні,

   • описові,

   • аналітичні;

   4) за способом забезпечення репрезентативності:

   • суцільне,

   • локальне,

   • вибіркове;

   5) за масштабом проведення:

   • міжнародне,

   • загальнонаціональне,

   • регіональне,

   • галузеве.

   За умов суцільного дослідження об'єктом є вся сукупність респондентів, яка належить до якоїсь спільноти, або групи. Найбільша з таких спільнот — населення країни. Але є і більш дрібні, наприклад: персонал підприємства, мешканці невеликого міста, села тощо. Різновидністю суцільного дослідження є перепис населення. Останній перепис в Україні проводився у грудні 2001 р.

   Монографічним є дослідження, спрямоване на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів. При вибірковому дослідженні описується лише репрезентативна група.

   Теоретичні дослідження спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання.

   Емпіричні дослідження спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми.

   Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження — найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання. По суті йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального листа, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. Програма такого дослідження спрощена, як й інструментарій. Сукупності, що обстежуються, невеликі: від 20 до 80—100 чоловік.

   Розвідувальне дослідження, як правило, випереджає глибоке вивчення проблеми. В ході його уточнюються мета, гіпотези завдання, питання, їх формулювання. Проводити таке дослідження особливо важливо у тих випадках, коли проблема вивчена недостатньо або ж взагалі постає вперше. Розвідувальне дослідження дозволяє отримати оперативну соціологічну інформацію.

   Найвагомішим видом соціологічного дослідження є аналітичне дослідження. Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі. Пошук причинно-наслідкових зв'язків — головне призначення цього дослідження. В аналітичному дослідженні вивчається сукупність багатьох чинників, що обумовлюють те або інше явище. Зазвичай їх класифікують як основні і неосновні, постійні і тимчасові, контрольовані і неконтрольовані і т. д.



Етапи конкретно-соціологічного дослідження
  

1. Розробка програми і робочого плану
  

Визначення предмета і задач дослідження, робочої гіпотези, методів дослідження, виконавців і строків
  

2. Підготовка до збору інформації
  

Розробка документів програмового збору інформації, пілотажне дослідження
  

3. Збір інформації
  

Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів
  

4. Обробка інформації
  

Перевірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо
  

5. Оцінка результатів
  

Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій
  

6. Реалізація результатів дослідження
  

   Аналітичне дослідження неможливе без детально розробленої програми і відпрацьованого інструментарію. Воно переважно завершує розвідувальне і описове дослідження, в ході яких збираються відомості, які дають попереднє уявлення про певні елементи соціального явища або процесу, що вивчається. Аналітичне дослідження найчастіше носить комплексний характер. За методами, які використовуються, це дослідження багатше, різноманітніше, ніж розвідувальне і описове дослідження.

   Описове дослідження — більш складний вид соціологічного аналізу. З його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. В описовому дослідженні може бути застосовано один або декілька методів збору емпіричних даних. Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибокі висновки і обґрунтовані рекомендації.

   Для визначення видів КСД використовуються й інші критерії, пов'язані з формою і характером проведення дослідження. Так, в залежності від того, чи вивчається соціальне явище в статиці або в динаміці, виділяють два види соціологічного дослідження: разове і повторне.

   Разове дослідження дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення. Таку інформацію називають статичною, оскільки віддзеркалює нібито моментальний "зріз" характеристик об'єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі.

   Повторне дослідження — це дослідження одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в однакових або відмінних соціальних умовах. Головне в повторних дослідженнях — зіставленість досліджень.

   Повторні дослідження також діляться на: когортні, панельні і лонгітюдні.

   Об'єктом когортного дослідження с певна вікова група (когорта), яка залишається постійною в часі повторних досліджень.

   За умов панельного дослідження обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали (через певну кількість років, за умов здійснення якогось соціального заходу тощо).

   Лонгітюдним називають дослідження, момент повторення якого визначається з врахуванням ґенези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку.

   Новою і перспективною формою організації соціальної інформації є соціальний моніторинг. Під останнім розуміють цілісну систему, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз одержаних даних про динаміку соціальних процесів, що відбуваються в конкретному пункті, регіоні, країні в цілому. Збір даних у формі моніторингу передбачає наявність теоретичної бази і технічних засобів його здійснення.

   Теоретичною базою моніторингу слугує програма збору інформації, розробка форм представлення і збереження цієї інформації, технічною — розгалужена мережа каналів зв'язку, яка охоплює всі об'єкти спостереження, великий головний обчислювальний центр і більш дрібні (обласні, районні, міські) обчислювальні центри.

   Як правило, в системі моніторингу виділяють дві підсистеми: соціологічний і статистичний моніторинг. Соціологічний моніторинг є цілісною системою визначення змін в суспільстві на основі аналізу масових уявлень про них. Для цього проводяться щомісячні і щоквартальні експрес-опитування з найбільш актуальних проблем. Статистичний моніторинг — це система одержання кількісних характеристик — статистичних показників і коефіцієнтів про різні сфери суспільного життя.

   Зазначимо, що в Україні з 1996 р. центром "Соціальний моніторинг" при Українському інституті соціальних досліджень видається інформаційний бюлетень, в якому публікуються дані моніторингу громадської думки населення країни.

   Моніторинг громадської думки торкається соціально-політичних орієнтацій населення, його ставлення до різних суспільно-політичних інституцій, рівня життя та соціального самопочуття громадян України, їхньої думки щодо різних соціальних проблем та окремих подій суспільного життя, електоральної поведінки, рівня соціальної напруги та виміру конфліктного потенціалу населення України тощо

2. Програма і робочий план конкретно-соціологічного дослідження

   Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.


   В програмі КСД реалізується зв'язок між:

   • соціологічними методами;

   • загально соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

   • суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

   • структурними елементами, що складають програму;

   • дослідницькими групами та окремими виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об'єкту;

   • дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів.

   Програма КСД складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної. Методологічна частина починається з опису проблемної ситуації, де відбивається важливе завдання складання програми — визначення об'єкта та предмета дослідження. Потім формулюються цілі та завдання дослідження. Не дивлячись на ілюзію суб'єктивності, мета завжди є об'єктивною, тобто тісно пов'язаною з суспільною практикою, та виражає потреби людей. Розробка системи основних та неосновних завдань забезпечує комплексний характер дослідження, чергування його теоретичних та практичних аспектів. Постановка завдань надає систематичності всьому дослідженню, дисциплінує дослідницький колектив. З метою використання єдиного понятійного апарату в програмі визначаються основні поняття, їх емпірична інтерпретація та операціоналізація, тобто відбувається їх теоретичне уточнення, знаходження їх аналогів в соціальній дійсності (емпіричних індикаторів) та засобів заміру чи фіксації індикаторів (індексів). Цей етап дослідження неможливий без попереднього визначення та системного аналізу об'єкта. Важливе місце в розробці програми дослідження займає формулювання гіпотез, які конкретизують ціль дослідження та є його головним методологічним інструментом. Окрім формулювання гіпотез програма включає вказівку способів їх підтвердження та перевірки. а тепер зупинимось більш детально на окремих структурних елементах.

   Проблема і проблемна ситуація. Ці поняття не є тотожними, хоча й щільно зв'язані між собою. Буває, що проблема є ширшою проблемної ситуації, а може бути й так, що проблемна ситуація включає декілька проблем. Проблемна ситуація може розглядатися в межах однієї проблеми, але може бути вужчою або ширшою за неї. Якщо проблема — це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівне, то проблемна ситуація — це якби квінтесенція проблеми (однієї чи декількох), конкретно визначальне протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню. Розрізняють проблеми соціальні і наукові.

   Соціальна проблема — життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення. Наукова проблема — це стан "знання про незнання", коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

   • проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

   • проблеми локальних територій (на рівні мікрорайону або невеликого поселення);

   • проблеми, що торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

   • проблеми соціальних інститутів (сім'ї освіти, армії, релігії і т. д.);

   • проблеми цілих регіонів (західних областей України, автономної республіки Крим і т. д.);

   • проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).

   Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

   Об'єкт дослідження. Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання. В широкому розумінні слова об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різні спільноти, групи, організації або втягнуті у різні соціальні процеси. Визначення об'єкта соціологічного дослідження передбачає фіксацію його основних ознак:

   • просторової (країна, регіон, місто, підприємство і т. д.):

   • часової (період і строки проведення дослідження);

   • галузевої (вид діяльності, що вивчається, — промисловість, комерція, освіта, медицина і т. д.).

   Предмет дослідження — найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідне для розв'язання проблемної ситуації. Один і той же об'єкт (наприклад, студентська молодь) може вивчатися з позицій різних молодіжних проблем і, отже, передбачає багато предметів.

   Предмет соціологічного дослідження передбачає, але, як правило, не збігається з об'єктом. Об'єкт і предмет лише тоді можуть збігатися, якщо необхідно пізнати всю сукупність закономірностей розвитку і функціонування конкретного соціального об'єкта.

   Мета і завдання дослідження. Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

   При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типового розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно конкретних умов.

   Отже, мета — це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат.

   Гіпотези дослідження.

   Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обгрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

   По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

   По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам.

   По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження.

   По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

   За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези — це уявлення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

   Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціоналізація). При розробці програми важливо виділити основні поняття. Вони займають провідне місце у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (статику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується.

   В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації структурна і факторна.

   Структурна операціоналізація — це розчленування основного поняття на складові елементи — головні ознаки предмета дослідження, факторна — це вияв і аналіз уявлених причин, які визначають характер явища, що вивчається.

   Процедурна частина програми включає методику та техніку дослідження, тобто опис прийомів збору, обробки-та аналізу соціологічної інформації.

   Особливість соціологічних досліджень полягає в тому, що більшість висновків в них засновано на інформації, отриманій в результаті вибіркового обстеження. Це є можливим лише при дотриманні вимог репрезентативності. В програмі ці питання вирішуються шляхом визначення обсягу та характеру вибірки. Співвідношення вибіркової сукупності, яка є своєрідною моделлю об'єкта, з самим об'єктом (генеральною сукупністю) визначається в програмі з допомогою дослідно-статистичних та математично-статистичних методів.

   Залежно від специфіки об'єкта, а також характеру інформації про об'єкт, що досліджується, відбувається вибір методів збору соціологічної інформації — спостереження, анкетування, інтерв'ювання і т. п. І на цій основі розробляється інструментарій дослідження (анкети, опитувальні аркуші, картки спостереження та ін.). В програмі відзначаються також методи обробки та аналізу отриманої інформації, що передбачає визначення, яким чином це буде здійснюватися, з використанням яких пакетів прикладних програм для ЕОМ.

   Поряд з програмою складається ще й робочий план дослідження. Зазвичай в план закладаються основні організаційні (процедурні) заходи, які треба здійснити при дослідженні. В ньому всі науково-дослідницькі і організаційно-технічні процедури і операції групуються в чотири блоки.

    Вибірка. Особливе значення в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найчастіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і презентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефективність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.

   Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

   Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв'юванню) називають одиницями аналізу. Ними можуть виступати окремі люди, їх групи, трудові колективи.

   В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки: простий випадковий відбір, багатоступеневий, систематичний, стратифікований, кластерний (гніздовий), квотний та ін. Зупинимось коротко на їх характеристиці.

   Простий випадковий відбір передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку. При цьому береться до уваги, що:

   • генеральна сукупність є однорідною;

   • всі її елементи є доступними для дослідження в однаковій мірі;

   • в наявності є повний список елементів, що становлять генеральну сукупність;


   • до цього списку застосовуються процедури випадкового відбору (з використанням таблиць або генераторів випадкових чисел).

   Багатоступеневий відбір застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве число підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, генеральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є виділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу. Ця операція може повторюватися декілька разів, поки не будуть виявлені підсукупності, доступні для безпосереднього вивчення. Як правило, на останній ступені одиниці відбору збігаються з одиницями аналізу.

   Систематичний відбір — це відбір із списку з певним "кроком" (наприклад, через 10,20,50 і т. д. чоловік).

   Стратифіковані вибірки застосовують до неоднорідних генеральних сукупностей і в тих випадках, коли списки об'єктів легше одержати частинами ніж по всій генеральній сукупності в цілому. У випадку стратифікованого випадкового відбору обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка.

   В кластерному відборі в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи.

   В цілеспрямованій вибірці найчастіше використовуються методи стихійної вибірки, основного масиву і квотної вибірки, "снігового клубка", доступні вибірки та ін. Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів. Тут наперед неможливо визначити структуру масиву респондентів, які заповнять і відправлять поштою анкети.

   Метод основного масиву зазвичай застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження. Він практикується при постановці якогось конкретного запитання.

   Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні громадської думки.

   Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами. Зазвичай це гіпотетичні генеральні сукупності — аудиторія ЗМІ (яка опитується безпосередньо за допомогою ЗМІ), споживачі певних товарів (опитуються в точках торгівлі), члени релігійних конфесій.

   Щодо метода "снігового клубка", то він являє собою щось середнє між методом доступної вибірки і основного масиву. Він застосовується до малочисельних гіпотетичних генеральних сукупностей (наприклад, експертів з якоїсь вузької проблеми).

   Теорія вибірки в соціологічних дослідженнях передбачає систему розрахунків і формул для оцінювання помилок вибірки і вираховування необхідного обсягу вибірки, використання яких соціологом може забезпечити бажаний ступінь точності результатів дослідження.

3. Методи збору соціологічної інформації

   Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб'єкти, що функціонують в суспільстві.

   Аналіз документів дає соціологу можливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні для опису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми.

   Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої слугує форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію.

   Від форми, в якій зафіксована інформація, залежить цілі його використання і методи аналізу.

   За формою фіксації інформації документи діляться на:

   • письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

   • статистичні дані (цифрова форма викладу):

   • іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини);

   • фонетичні документи (аудіозаписи).

   Письмові документи — найбільш поширений вид документації. Джерелами цього типу документів для соціолога є: державні і центральні архіви, архіви організацій і установ, підприємств, фірм, архіви емпіричних даних в машинописній формі, в тому числі, INTERNET, наукові публікації, преса, особистісні документи (листи, автобіографії, мемуари, щоденники, промови і т. п.).

   Існують і інші способи класифікації документів. За статусом джерела документи ділять на офіційні і неофіційні. З точки зору спонтанності появи документи ділять на мимовільні (створені незалежно від дослідника); задані (створені спеціально на прохання дослідника). За ступенем опосередкованості виділяють первинні і вторинні документи — одні створені на основі безпосереднього досвіду автора, другі — на базі узагальнення первинних документів. За критерієм авторства документи класифікують на індивідуальні, створені одним автором, і колективні, створені декількома авторами, групою.

   В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний) метод аналізу документів.

   Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій.

   Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву "контент-аналіз". Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), — це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосовуватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т. д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.

   Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

    Для здійснення контент-аналізу соціологу треба мати такі документи:

   • таблицю контент-аналізу;

   • інструкцію кодувальника;

   • коду вальну картку.

   Таблиця контент-аналізу містить список категорій і підкатегорій і присвоєні їм коди.

   Інструкція кодування містить опис одиниць аналізу і рахунку, в ній закладені правила кодування, обумовлюються можливі труднощі. Реєстрація одиниць аналізу здійснюється в спеціальних таблицях, кодувальник картках. Останні включають всі класифікаційні одиниці — категорії і підкатегорії. Одиниці аналізу, виявлені в документі, фіксуються у відповідних графах кодувальної картки.

   В контент-аналізі передбачається своя вибірка. Масив документів, об'єднаних загальною ознакою, представляє генеральну сукупність, яка має бути вивчена. Якщо перед аналітиком-соціологом стоїть завдання провести контент-аналіз кампаній по виборах президента України, то в межі генеральної сукупності треба включити всі документи, які опубліковані у зв'язку з виборами з моменту початку кампанії до її завершення.

   Для формування вибіркової сукупності документів для контент-аналізу зазвичай використовують суцільний і випадковий відбір. Щодо застосування скерованого типу відбору, то він виключається через відсутність даних про розподіл в генеральній сукупності документів.

   Робота з документами вимагає від соціолога крім спеціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.

   Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

   Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина — паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

   За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

   • запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

   • запитання про знання, мета яких — з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент.

   • запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

   • запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

   За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:

   • основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються.

   • запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

   • контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.

   • запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

   За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

   • контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета — створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь.

   • буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?"

   • прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

   • опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.

   За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

   • відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?"

   • запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: ©відвідую рідних і знайомих; ©зустрічаюся з друзями; Ф слухаю радіо і т. д."

   • запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять".

   • запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

   • шкальні запитання — відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

   • дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?" Відповідь: "Так-Ні".

   Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише компановку запитань та їх послідовність, про що вже йшла мова, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк.

   Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження.


   За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

   • роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її — очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів — заочне роздавальне опитування;


   • поштове — анкета за попередньою домовленістю висипається і одержується поштою;

   • пресове — анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

   • телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).

   За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

   • стандартизоване — націлене на одержання статистичної інформації;

   • фокусоване — збираються дані за умов конкретної ситуації;

   • глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

   • масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

   • масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);

   • симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

   • експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).

   Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

   Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

   Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язана з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892 -1974 рр.). Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "socius" — друг, товариш і "metrum" — вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

   За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

   Інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:

   • поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спостережень, а потім аналізуючи їх;

   • вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин між індивідами, ті, яким вони надають перевагу. Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин.

   Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв'язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.

 процедура соціометричного опитування

   Соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети — інтерв'ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.

   Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи:

   1) графічні методи (соціограми);

   2) кількісні методи (індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз).

   Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі.

   Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.

   Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньо-групових відносин — встановити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т. д.

   Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто оптує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях

   Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження. Види інтерв'ю:

   • вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

   • глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

   • фокусоване спрямоване інтерв'ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

   • стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

   Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію, будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.

   На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

   Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів.

   1) Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).
   2) Використання коротких пауз.

   3) Повторення основного запитання.

   4) Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що...".

   5) Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як..."

   6) Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді.

   7) Вказівки на протиріччя у відповідях.

   8) Повторення останніх слів респондента (метод "луни")

   9) Нейтральна вимога додаткової інформації.

   10) Вимога певної додаткової інформації.

   Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення.

   Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним:

   1) чи дійсно незнання;

   2) нерозуміння змісту запитання;

   3) невміння висловити свою думку;

   4) побоювання висловити це вголос;

   5) побоювання дати "неправильну" відповідь.

   В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

   Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

   На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає:

   • ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

   • засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

   • навчання їх техніці інтерв'ювання;

   • надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю;

   • набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

   Фокусоване групове інтерв'ю — якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х pp. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.

   Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо — з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому.

   Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

   При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

   Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

   Можна також виділити спостереження:

   1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;
   2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження.

   Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

   Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

   Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

   Експертне опитування — це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетенційних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів — компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.

   Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях. Процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія.

   Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

   В практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково-дослідну роботу. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Вона включає:

   • короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні;

   • перелік цілей і завдань дослідження;

   • опис соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

   • розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв'ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі.

   Число розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформованих в програмі дослідження.

   Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах, подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися і зіставлятися. В заключній частині даються висновки з позначенням тенденції, що виявилися.

   Аналітична записка, як різновид підсумкового документа соціологічного дослідження, може завершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру:

   1) вступ;

   2) основна частина;

   3) заключна частина.



   Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов'язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключна частина, список використаної літератури, додатки.
Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни політична комунікація та інформаційна безпека (Частина 2) Ступінь магістра
2018 -> Політична історія миколаївщини
2018 -> З методикою навчання
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Конспект лекцій з дисципліни
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Навчально-методичний комплекс
2018 -> Обслуговуючі види праці 20 балів Шифр Набрано балів


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка