Реферат цикл наукових праць "Інформаційно-еволюційна економіка І проблеми її становлення в Україні"



Скачати 195.7 Kb.
Дата конвертації01.08.2018
Розмір195.7 Kb.
ТипРеферат

РЕФЕРАТ

Цикл наукових праць "Інформаційно-еволюційна економіка і проблеми її становлення в Україні"
Чухно А.А.

Цикл праць включає 3 томи: Т.1. Становлення і розвиток ринкової економіки; Т.2. Інформаційна постіндустріальна економіка; Т.3. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії. Загальний обсяг праць понад 108 др.арк. Це три взаємопов’язані монографії, в яких послідовно розкрито становлення індустріальної ринкової економіки та її переростання в інформаційно-еволюційну постіндустріальну економіку.

До кожного тому дана передмова Першого віце-прем’єр міністра, Міністра фінансів України М.Я.Азарова та розгорнуті вступні статті академіків НАНУ Гейця В.М., Пирожкова С.І. та Пахомова Ю.М.

Наукова значимість циклу праць полягає в тому, що автор обґрунтовує історичну перспективу розвитку економіки і суспільства, характеризує інформаційно-еволюційну економіку і суспільство, та шляхи їх творення. Починаючи з 1993 р., коли “Науковою думкою” була видана авторська монографія “Перехід до ринкової економіки” (вона увійшла у перший том), автор наполегливо доводить, що не можна обмежувати сучасний суспільно-економічний розвиток ринковою економікою, базувати економічну політику лише на теорії і практиці ринкової економіки, зводити зміст підручників з економічної теорії і готувати майбутніх фахівців виключно на основі знань ринкової економіки. Для України, яка створює ринкову економіку, знання її теорії і практики надзвичайно важливі. І все ж ці знання неповні, однобічні. Адже для сучасної епохи характерний процес становлення інформаційної постіндустріальної економіки. Це закономірний процес розвитку цивілізації, тобто той загальний процес, що визначає особливе, перехід постсоціалістичних країн від командної до ринкової економіки. Оскільки нова економіка і суспільство уособлюють якісно новий рівень розвитку, то перехід до ринкової економіки має забезпечити не лише перетворення виробничих відносин, але й піднесення продуктивних сил, в тому числі і на основі створення нового інформаційного технологічного способу виробництва. Всупереч цим об’єктивно обумовленим процесам радикальні ринкові реформи були обмежені перетворенням виробничих відносин, тобто роздержавленням, приватизацією та демонополізацією економіки, ігноруванням перебудови продуктивних сил, науково-технологічного переозброєння економіки, що привело до падіння рівня розвитку економіки, погіршення її структури, до її деградації. У підсумку індустріально розвинена країна з працьовитим народом, значним науково-технічним та освітнім потенціалом, родючими чорноземами, багатими корисними копалинами перетворена у державу з переважно сировинною економікою, одну із відсталих країн Європи. У 2007 році Україна виробляла 6559 дол. ВВП на одну особу, а Польща – 15381, Словаччина - 19175 і Литва – 16676 дол. Якщо ці країни значно перевищили висхідний рівень, то Україна зараз виробляє трохи більше 80 % ВВП рівня 1990р.

Ще більші загрози майбутньому країни полягають у тому, що підготовка висококваліфікованих фахівців обмежується ринковою теорією. Це означає, що майбутній фахівець, який має вести економіку і народ до суспільства майбутнього, не знає історичної перспективи, тобто що уявляють собою нова економіка і суспільство, не розуміє тенденцій і форм їх розвитку, шляхів і методів їх творення. Цілком зрозуміло, що це не відповідає інтересам розвитку країни.

Отже, економіка, майбутнє країни з усією гостротою вимагають зміни підходів до розуміння сучасної епохи, подолання однобічного її трактування, усвідомлення, що ринкова економіка існує при різних суспільних способах виробництва, що в нашу епоху відбувається перехід від індустріальної ринкової економіки до інформаційної постіндустріальної економіки і суспільства.

Наукова значимість циклу праць полягає в тому, що автор майже півтора десятиліття наполегливо реалізує якісно нові підходи. Причому робить це ґрунтовно, виходячи з характеру кризи. “Наша криза, –– пише автор ще у книзі 1993 р., –– це не звичайна циклічна криза, а стадіальна, пов’язана з переходом суспільства від індустріальної до постіндустріальної стадії… вона одночасно є переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки… вихід із цієї кризи потребує перетворення виробничих відносин перебудови продуктивних сил, переходу до нового технологічного способу виробництва…”(Т.1.с.43)

Отже, значення циклу праць полягає в тому, що вони долають однобічне, обмежене розуміння сучасного соціально-економічного розвитку, обґрунтовують історичну перспективу – становлення інформаційно-еволюційної економіки та шляхи її творення, що відкриває нові можливості для розвитку і вдосконалення економіки і суспільства. Світовий досвід переконливо свідчить, що за ринкової економіки живе понад 150 країн світу, але лише 25-30 країн домоглись великих успіхів, які поєднали ринкову економіку з її науково-технологічним переозброєнням, становленням нового технологічного способу виробництва.

Обґрунтування історичної перспективи важливе само по собі. Невипадково один з Президентів України говорив: “скажіть, яке суспільство будувати і ми збудуємо.” Але складність цієї проблеми полягає в тому, що кожна країна по-своєму переходить до нового суспільства, що потребує розкриття шляхів і способів руху до нього. Що стосується України, то для неї це виявилось надзвичайно складною проблемою. Вона залишається на індустріальній стадії, до того ж довготривала і глибока криза відкинула її, і досить значно, від вершин цієї стадії. А інформаційна постіндустріальна економіка докорінно відрізняється від індустріальної. Досить зазначити, що за індустріальної економіки панує матеріальне виробництво, а для інформаційної постіндустріальної економіки характерне панування сфери послуг, тобто нематеріального виробництва. Індустріальна економіка використовує такі фактори виробництва, як земля, капітал і праця, які головним чином примножують фізичні сили людини, а інформація і знання як якісно новий виробничий ресурс реалізують і примножують розумовий потенціал людини. Все це зумовлює інтелектуалізацію виробництва й праці. Вона досягає такого рівня, коли з’являється система понять, які виражають цю нову рису економіки і суспільства: інтелектуальний продукт, інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал і т. і.

На відміну від матеріальних категорій, понять і процесів, які панували раніше, поширення нематеріальних, невідчутних понять, відносин і процесів істотно змінюють виробництво, його організацію і управління ним. Ці глибокі зміни, які відбувались на Заході, для України виявились несподіваними. Адже вважалось, що вони нас не стосуються. А тут зненацька виявилось, що в Україні поширене піратство в галузі аудіовізуальної продукції. Нашу країну заносять у “чорні списки” країн –– порушників міжнародного права інтелектуальної власності. Щоб вийти із цієї неприємної ситуації, держава тракторами знищує контрафактну продукцію. Саме життя ще раз показало, як дорого коштує запізнення з науковою розробкою і законодавчим урегулюванням відносин інтелектуальної власності.

Причиною цього негативного явища було те, що розрив між рівнем української економіки і основними устоями інформаційної постіндустріальної економіки був настільки великим, що більшість вчених-економістів вважали і сьогодні вважають неможливим інформаційний постіндустріальний розвиток в Україні. Як не прикро, але ця думка мала місце і на державному рівні. Радник Президента, відомий вчений –– економіст назвав це “ілюзією”, “романтизмом”. (Газета “День”. 2003. 10 грудня. с. 3). Ці та інші істотні відмінності зумовили утвердження в економічній науці підходу, згідно з яким перехід до ринкової економіки і перехід до постіндустріального суспільства –– різні процеси, не пов’язані між собою. Тому для України актуальною є теорія і практика ринкової економіки. Що стосується інформаційного, постіндустріального суспільства, то це, мовляв, справа майбутнього. У відповідності з цим підручники з економічної теорії і сьогодні присвячені виключно висвітленню ринкової економіки.

Автор циклу праць не лише поставив, але й розробив проблему співвідношення індустріальної та постіндустріальної економіки, обґрунтував необхідність поєднання цих двох типів розвитку. При цьому, автор, узагальнюючи світовий досвід, показує, що треба розрізняти такі процеси: становлення економічної системи як цілого і використання окремих процесів, навіть надзвичайно важливих, але все-таки таких, які становлять частку цілого. (Том, 2, стор. 356) Так, промислова революція в Англії у кінці XVIII ст. відкрила індустріальну еру, але, колишній Союз лише в першій половині XX ст. здійснив індустріалізацію, тобто пізніше ніж через 100 років. Проте, Царська Росія, особливо після реформи 1861р., широко використовувала індустріальні процеси, досягла високого рівня у ряді провідних галузей, наприклад літакобудування, але в цілому залишалась країною аграрною. Таким шляхом йде і Україна. Оскільки вона відстає на цілу технологічну епоху, то перехід до інформаційного постіндустріального суспільства –– справа майбутнього і неблизького. Але це зовсім не означає, що наша країна не може якнайширше використовувати окремі, але дуже важливі постіндустріальні процеси. І вони використовуються (комп’ютеризація, інформаційно-комунікаційні технології, Інтернет, мобільний зв’язок і т.і.) Проблема полягає не в тому, йдуть ці процеси чи не йдуть. Вони йдуть, але надто повільно. Україна відстає не лише від розвинутих країн, але і від своїх сусідів по числу комп’ютерів, користувачів Інтернету, мобільного зв’язку і багатьох інших напрямках. І це при тому, що Україна мала потужний кібернетичний потенціал (до 35-40% союзного) і не змогла його ефективно використати. Для нас головними виявилися металургія і хімія, галузі третього технологічного укладу. І це в той час, коли панують галузі п’ятого технологічного укладу. Вони визначають економічний розвиток країн. У США серед 25 найпотужніших компаній 18 корпорацій, які базуються на інформаційно-інтелектуальних технологіях. На протязі багатьох років найпотужнішою є “Microsoft”, оборот якої дорівнює кільком ВВП України. Яскравий приклад індії, колись відсталої країни. Але знайшлись керівники, які визначили курс на виробництво програмного забезпечення. ЇЇ студенти вчились у розвинутих країнах і у нас теж. Сьогодні Індія має 850тис. програмістів, вона стала світовим лідером у створенні програмного забезпечення і експортує його більше ніж на 30 млрд. дол. Ось що значить виробництво інтелектуального продукту. Ми ж перекопали пів - України, день і ніч поїзди везуть сюди вугілля, туди – руду, безперервно гудуть домни і мартени і на експорті металу ми маємо у 4-5 разів менше, ніж Індія. Як не прикро, але ми рухаємось по колії, вибитій ще в часи індустріалізації.

Автор циклу праць, обґрунтувавши можливість і необхідність поєднання індустріального та постіндустріального типів розвитку, визначив конкретні шляхи реалізації цих процесів. У розділі 9 другого тому „Нова економічна політика і стратегія випереджального розвитку" доведено необхідність нової економічної політики, визначення її стратегічної мети - - завершення індустріального розвитку і становлення постіндустріального суспільства, досягнення якого має спиратися на інноваційний тип розвитку і структурні зрушення в економіці шляхом поєднання високих індустріальних технологій з широким використанням інформаційно-комунікаційних технологій, нарощуванням людського, інтелектуального капіталу, розвитку науки та освіти, прискорення науково - технологічного переозброєння економіки. Спеціально аналізується форми реалізації випереджального розвитку (технопарки, розвиток малого і середнього бізнесу, в т. ч. венчурного, вільних економічних зон, спеціальних економічних зон, соціополісів і т. і.). В роботі визначені пропозиції удосконалення і підвищення ефективності діяльності цих форм.

Наукова значимість роботи полягає і в тому, що вона сприяє подоланню недооцінки науково-технічного розвитку не лише в економічній науці, але і в суспільствознавстві. Як відомо, десятиліттями панувала думка, що НТП не становить предмету дослідження економічної теорії. Цей підхід настільки укоренився в економічній теорії і в економічній науці, що і сьогодні в монографіях і докторських дисертаціях, присвячених навіть інноваційному розвитку, автори обходять проблеми науково – технічного удосконалення виробництва. А в підручниках з економічної теорії не розкривається і сам інноваційний тип розвитку.

Автор показує, що такий підхід був можливий тоді, коли НТП не відігравав такої ролі як зараз. Ще всередині 20 ст. цей фактор поряд з працею і капіталом, приблизно на рівних, визначав зростання продуктивності праці і економіки в цілому. Але вже у 70-х роках на його долю приходилось до 75% їх зростання. З посиленням дії інформації і знань як нового виробничого ресурсу роль науково - технічного прогресу ще більше зросла. Спираючись на ці об'єктивні процеси автор доводить, що за цих умов економічна теорія вже не може бути осторонь НТП, науково-технологічний розвиток стає об'єктом дослідження еволюційної економічної теорії. Без цього вона не може бути дійовою, активно впливати на розвиток економіки і суспільства. Особливо це проявляється у такій функції як прогнозування соціально-економічного розвитку. Як відомо, науково-технічний прогрес визначає зміни в структурі і рівні розвитку економіки, у професійному поділі праці і соціальній структурі суспільства.

Тому для прогнозування важливо знати тенденції розвитку НТП. На жаль, цій істині суперечить прийнята практика. Оскільки предметом економічної теорії є виробничі відносини, то треба було діждатись, коли розвиток НТП внесе зміни у ці відносини і лише тоді економічна теорія могла розкрити тенденції змін. Коли НТП був відносно повільний, то цей підхід був можливий. Але він прийшов у непримиренну суперечність, коли відбулось істотне прискорення НТП, коли розвиток економіки відбувається на основі систематичного впровадження інновацій. В цих умовах не можна чекати, коли НТП повною мірою здійснить зміни у виробничих відносинах. Навпаки, треба зразу бачити тенденції науково-технічного прогресу, ті зміни, які він несе, і вживати заходів щодо стимулювання позитивних чи обмеження негативних процесів.

У відповідності з цим підходом автор у третьому томі аналізує сучасну науково-технологічну революцію, переворот у продуктивних силах, її переростання у науково-виробничу революцію, вплив на соціальний розвиток і прогрес цивілізації, дає порівняльний аналіз промислової та сучасної науково-технологічної революції. Зростання ролі НТП супроводжується структуризацією цього процесу. В роботі досить ґрунтовно розкриваються такі нові поняття як технологічні уклади та технологічні способи виробництва, які значно конкретизують і збагачують наше розуміння складних і багатопланових процесів розвитку науки, техніки, виробництва і суспільства, створюють сприятливі умови для управління цими процесами.

Обґрунтування автором вирішальної ролі НТП у розвитку економіки і суспільства, розкриття внутрішнього зв’язку між зростанням науково-технологічного рівня виробництва та удосконаленням виробничих відносин, форм власності, поділу праці зумовлює не лише перетворення НТП в об’єкт дослідження економічної науки, а й визначатиме все більш повну реалізацію цивілізаційного підходу в економічній теорії, згідно з яким технологія технологічні уклади і технологічні способи виробництва є основою стадій розвитку людської цивілізації.

Значне місце в циклі праць займає обґрунтування сучасного механізму функціонування і розвитку економіки. В сучасних підручниках головна увага приділяється ринковому механізму. А економічна роль держави висвітлена в окремій темі. Все це зумовлює, що не розкривається взаємодія держави і ринку, тобто не дається уявлення про механізм дії економіки.

Автор циклу праць ще у 1993р. висунув і обґрунтував категорію господарський механізм, що не лише убезпечує від однобічності підходу, але й зумовлює взаємоув’язування дії ринкового механізму і державного регулювання, цілеспрямованість обох складових на досягнення високих кінцевих результатів. На жаль, ця проблема виявилась дуже складною. Світовий досвід показує, що досягнення оптимального поєднання ринкового і державного регулювання супроводжується серйозними збоченнями. Перевищення ролі держави (великий державний сектор економіки і т.ін.) неминуче звужують ринкове середовище, обмежують конкуренцію, підривають дію ринкового механізму. Ще гірші наслідки при перевищенні ролі ринку. За цих умов роль держави обмежується (у нас навіть виводили державу з економіки), що неминуче посилює хаос в економіці, поглиблює кризу. Повчальним прикладом необґрунтованого використання ринку була лібералізація цін, відкриття кордонів. Ринкові реформи (роздержавлення, приватизація та денополізація) не змінили техніку і технологію виробництва. Економіка залишилась затратною. І за цих умов під тиском МВФ здійснюється лібералізація цін, відкриття кордонів. Наші галузі не витримали конкуренції іноземного капіталу, що зумовило руйнацію економіки. Особливо постраждали електронна і радіопромисловість, ряд галузей машинобудування, які б мали становити майбутнє України. Важко утриматись, що не навести оцінку цих подій у той час. «Почавши лібералізацію цін в умовах великого одержавлення економіки і монополізму, недостатнього забезпечення зайнятості та соціального захисту населення, ми прийшли до поглиблення кризи, великого спаду виробництва і зубожіння основної маси населення».

Хоча проблема раціонального поєднання дії ринку і держави практично не розв’язана, але перед наукою і практикою постало нове завдання: поєднання господарського механізму з механізмом науково-технологічного удосконалення виробництва. На сучасному етапі перетворення науково-технологічного прогресу у вирішальний фактор розвитку економіки і суспільства, становлення якісно нового інноваційного типу розвитку зумовлюють, що система господарювання має бути органічно зв’язана з ними. Автор доводить, що в сучасну епоху механізм функціонування і розвитку економіки включає поряд з господарським механізмом національну інноваційну систему. ЇЇ призначення полягає в тому, щоб якнайтісніше пов’язати науку і техніку з виробництвом, забезпечити взаємодію наукових досліджень, дослідно-конструкторських розробок та їх впровадження у виробництво, зростання науково-технічного рівня усієї економіки. Отже, НІС — це система створення і поширення нових технологій, механізми їх впровадження у виробництво, здійснення інноваційного типу розвитку. НІС — це система, яка створюється державою і спирається на ринковий механізм доведення наукових розробок до нових зразків техніки і технології та їх впровадження у виробництво.

Автор детально характеризує формування НІС у сфері виробництва товарів і послуг. На основі аналізу інноваційної діяльності в Україні робиться висновок, що ні за темпами, ні за масштабами вона не відповідає ні потребам економіки, ні її можливостям. Тому НІС має не лише подолати наше відставання у галузі використання НТП, але й прискорити розробки і впровадження досягнень науки і техніки у виробництво. Для цього важливо розвивати інноваційну інфраструктуру-технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри та фонди.

Вони у нас є, але здебільшого розміщені вкрай нерівномірно і відіграють зовсім недостатню роль. Світовий досвід показує величезну роль венчурного бізнесу в інноваційному процесі. Але ця форма реалізації НТП у нас зовсім недостатньо розвинута. Є всього 7 венчурних фондів і всі вони розташовані у Києві. До того ж кошти 4 із 7 венчурних фондів спрямовуються на традиційні інноваційні проекти; три інших вкладають кошти у розвиток індустріальних технологій; жоден з цих фондів не інвестує розвиток технологій вищого технологічного укладу (біотехнологій, оптичної електроніки, комп'ютерів, телекомунікацій та ін.) На розвиток венчурного бізнесу негативно впливають викривлення у розвитку підприємництва, коли прив'язка до державного бюджету дозволяє отримувати такі доходи, які не йдуть ні в яке порівняння з доходами від нормальної підприємницької діяльності.

Успішне функціонування національної інноваційної системи визначається як розвитком науки і техніки, так і господарським механізмом. Тому забезпечення тісної взаємодії ринкового механізму, державного регулювання, тобто господарського механізму з активним функціонуванням національної інноваційної системи забезпечує економічне зростання і високі кінцеві результати.

Отже, механізм функціонування і розвитку економіки на сучасному етапі відображає не лише взаємодію ринкових і неринкових відносин у просторі, але й індустріального та інформаційного типів розвитку - у часі. Він має створити сприятливі стимули для діяльності людини, як виробничої, так і підприємницької, нарощування людського капіталу і прискорення науково - технологічного удосконалення виробництва та ефективного його використання.

Автор формулює основні принципи і напрямки формування ефективного еволюційного господарського механізму. Зараз створилась ситуація, коли не чесна праця, не добросовісне підприємництво, а грабіжницьке привласнення державного майна, пограбування основної маси народу, його нещадне зубожіння у купі з незахищеністю і безправ'ям, спотворили систему господарювання. Не турбота про науково - технологічне удосконалення виробництва, методи організації виробництва і праці, а хижацьке використання захопленого державного майна у власних інтересах, максимальні прибутки, високі короткочасні результати і повне ігнорування довгострокових програм – ось основні риси господарювання в сучасних умовах.

Все це неминуче принижує людину, робить її безправною і безсилою перед свавіллям, породжує апатію, байдужість і негативно позначається на економічному і соціальному розвитку країни. Виграли ті соціальні елементи, які звикли до порушень законів, незаконного привласнення державного майна. Вони виявилися найпристосованішими до нових умов і демонструють агресивну поведінку без правил, проявляють безсоромність у захопленні чужого майна, державного і приватного. Все це приводить до того, що у виграші е не ті підприємці, хто вмілою організацією справи розвиває виробництво, а той, хто використовує державну, судову владу, правоохоронні органи для власного збагачення. Все це не ініціативне підприємництво, а його викривлені форми.

Ринкові реформи не створили ефективного ринкового механізму, на кожному кроці конкуренції протистоять монопольні тенденції, що загострює суперечності в економіці.

Все це знову i знову ставить проблему формування ефективного господарського механізму. Економічні і політичні реформи будуть дійовими, коли їхні ідеї глибоко усвідомлюються людьми і вони швидко оволодівають новими формами економічної діяльності, коли їхній трудовий ентузіазм дає певні позитивні результати, а самі трудівники — вищу оплату і суспільне визнання.

Людина не просто працює, а проявляє трудову активність, коли вона і її сім'я матеріально забезпечені, коли її праця справедливо і достойно винагороджується, коли створені умови для освіти і професійного зростання, духовного збагачення, медичного і житлово-комунального забезпечення. Все це народжує впевненість у майбутньому, віру у завтрашній день, народжує трудовий ентузіазм.

Нові підходи до здійснення реформ, використанні китайцями, дозволили відкинути поширену на Заході думку, начебто реформи потребують жертв від народу.

Китайське керівництво визнало ці положення неприйнятними і навіть шкідливими. Адже реформи проводяться, на їх думку, для людини і чим більші досягнення у цій справі, тим краще і повніше задоволення потреб.

Особливість реформ в Китаї полягає і в тому, що вони не руйнували державний сектор приватизацією, а зосередили увагу на швидкому зростанні недержавного сектора. Внаслідок його збільшення відбулось розширення сфери дії ринкових цін, посилення їх впливу на економіку, Водночас держава удосконалювала планове ціноутворення у такий спосіб, щоб вони дедалі більшою мірою наближалися до ринкових, щоб умови господарювання у державному і недержавному секторах вирівнювалися.

Китайське керівництво за мету реформ брало розвиток виробництва, продуктивних сил, що дозволяло звільнятись від обіцянок народу, які часто не виконуються і призводять до зворотного, негативного впливу, обмежують простір для маневру держави. I навпаки, коли метою проголошується зростання виробництва, то це дозволяє державі вживати різноманітні заходи розвитку економіки. I коли досягаються успіхи в цьому, то це відкриває широкі можливості для поліпшення умов життя і праці людей.

Отже, поступовість і виваженість реформ в Китаї дали змогу забезпечити стабільність умов економічного зростання, уникнути руйнування економіки, яке мало місце в країнах СНД.

В роботі приділяється значна увага податковій, фінансовій та грошово-кредитній політиці, цільовому кредитуванню, прямим і непрямим фондам підтримки і стимулювання інновацій та інноваційної діяльності, капіталізації економіки і фондового ринку. Досвід розвитку країн показує, що висока капіталізація економіки і фондовий ринок забезпечують, по суті, автоматичний перелив капіталу у ті галузі та виробництва, які визначають прогрес економіки. У нас, нажаль, фондовий ринок все ще не виконує одну з головних функцій — перелив капіталів, залучення коштів у виробництво. Ще, по суті, не створено ринку опціонних і ф'ючерсних контрактів, слабо розвивається система страхування операцій фондового ринку. Все це вимагає дійових заходів по розвитку НІС у сфері виробництва товарів і послуг.

Другою системоутворюючою складовою формування НІС є сфера виробництва знань і технологій. Вона представлена академічною, вузівською, галузевою та заводською наукою. Довготривала економічна криза зумовила різке зменшення зайнятості у цій сфері, масштабів наукових, технологічних і проектно-конструкторських розробок, причому особливо постраждав заводський сектор науки.

Перехід на інноваційний тип розвитку вимагає піднесення ролі науки у розвитку економіки. Йдеться не просто про поліпшення діяльності наукових установ і виробничих підприємств, а про їх глибоку взаємодію, спрямовану на розвиток інноваційної діяльності. Для цього необхідне удосконалення форм організації науки, поліпшення її фінансування, особливо перспективних її напрямів, посилення їх зв'язку з господарською практикою. Зараз вже цілком зрозуміло, що піднесення якості освіти і вузівської науки передбачає перетворення вузів у навчально-наукові центри, де навчальний процес і наукова діяльність будуть рівноправними елементами у їх функціонуванні. Для цього необхідне цілеспрямоване фінансування тих напрямків розвитку науки у вузах, де для цього є кадрові передумови і наукові досягнення. Саме там мають зміцнюватись матеріально-технічна база, створюватись лабораторії, все ширше залучатись до науково-технічних розробок професорсько-викладацький склад і студенти, формуватись наукові школи. Не менш актуальним є перехід до плюралізму форм власності, наближення структури науки до структури економіки. В сучасних умовах абсолютно переважає державна форма організації і фінансування науки. Внаслідок глибокого спаду виробництва погіршилось фінансування, нерідко воно обмежується оплатою праці науковців, до того ж невисокою. В ході реформи науки її державний сектор має концентруватися на фундаментальних дослідженнях (охороні здоров'я, освіті, екології, обороні, безпеці і т.ін.). Установи, які не мають кадрових і матеріально-технічних ресурсів, можуть об'єднуватись з вузами чи корпораціями, утворювати центри наукових досліджень на базі існуючих інститутів з відповідним фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням.

У розширенні прикладних досліджень має зростати роль підприємницького сектора, державне фінансування доповнюватись приватним для розв'язання актуальних проблем НТП. Досвід розвинутих країн показує, що частка промислових компаній у фінансуванні науки перевищує 70%. Вони забезпечують дослідження і розробки у цих же межах. У менш розвинутих країнах державне фінансування досліджень і розробок становить від близько половини до більш як 2/3 їх загального обсягу. Інноваційна спрямованість науки, комерціалізація наукової діяльності тісно пов'язана із підвищенням ролі підприємницьких структур у фінансуванні і виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, поглибленні взаємодії науки з виробництвом. На жаль, у нас прикладні дослідження відокремлені від підприємств, що посилилось у зв'язку з великими втратами заводської науки, позначається і на якості наукових розробок, і на їх фінансуванні, і на впровадженні у виробництво. Ринкові перетворення не стали стимулом інноваційної діяльності, не подолали несприйнятність економіки до науково-технічного прогресу. Тому в процесі становлення НІС важливо поступово, але настирливо розв'язувати проблеми прискорення НТП та його впровадження у виробництво.

В українській науці і економіці склалась парадоксальна ситуація. З одного боку, Україна володіє науковим потенціалом і успішно використовує його в ракетно-космічній галузі, авіа-, судно-, важкому машинобудуванні і ряді оборонних виробництв. I зараз розробляються такі високі технології, які високо ціняться за рубежами країни. Зовсім недавно сім проектів-переможців всеукраїнського конкурсу високих технологій були акредитовані у Силіконовій долині (США). Але прикро те, що в Україні такого інтересу до цих технологій не виявилось.

Становлення національної інноваційної системи потребує створення єдиної програми розвитку наукових досліджень та їх впровадження у виробництво. Для цього важливо підвищити концентрацію бюджетних коштів на фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності і посилити цілеспрямованість у їх використанні. МОН України пропонує зосередити ці кошти у двох головних розпорядників: Міністерстві освіти і науки та Національній Академії наук України, обмежити число державних програм і поліпшити їхнє фінансове забезпечення. Для цього слід поширити конкурсні засади, здійснювати пакетне фінансування повного інноваційного циклу. Поряд з бюджетним фінансуванням слід поширити таку дійову форму як кредитування, причому поряд з короткочасним все ширше використовувати довгострокове фінансування і кредитування, що збільшить масштаби науково-технічних робіт та їх значення для економіки. Отже, створення НІС є складним процесом, що поєднує розвиток інноваційної інфраструктури та економічного механізму взаємодії науково-технічної сфери і виробництва.

Із всього аналізу циклу праць видно, що він має велике наукове і практичне знання. По-перше, він може бути основою вироблення нової економічної політики. Її основи викладені в останньому розділі другого тому: «Нова економічна політика і стратегія випереджального розвитку». По-друге, забезпечує перехід вищої школи на підручники нового покоління, які б глибоко поєднували теорію ринкової економіки з становленням інформаційної постіндустріальної економіки, тобто розкривали історичну перспективу. Розробки циклу праць використані автором при виданні підручника «Сучасні економічні теорії». К. Знання 2007. 878 стор. та підручника «Інституціонально - інформаційна економіка» К. Знання. 2009. (у виробництві). Підручники виконані разом з двома співавторами. Головною формою реалізації циклу праць є створення автором одноосібного підручника «Економічна теорія» нового покоління, в якому тісно поєднується індустріальна ринкова економіка і становлення інформаційної постіндустріальної економіки, їхній взаємозв’язок і взаємодія. Він готується до видання у видавництві «Вища школа».



Викладене дає підстави зробити висновок, що цикл праць є багаторічним науковим дослідженням, яке сприяє подальшому розвитку гуманітарних наук, позитивно впливає на суспільно-економічний прогрес, утверджує високий авторитет вітчизняної науки.




: sites -> default -> files
files -> Додаток до наказу від
files -> Робоча програма навчальної дисципліни екологія біологічних систем
files -> Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5
files -> Робоча програма навчальної дисципліни
files -> Програма навчальної дисципліни фізична реабілітація в педіатрії
files -> Кабінет міністрів україни
files -> Робоча програма навчальної дисципліни проектування технологічних процесів
files -> Реферат 2016 Реферат циклу наукових праць на здобуття щорічної премії Президента України для молодих вчених на тему


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка