Реферат на тему: „ Операції банків з векселями Виконав: студент фе еп-34 Кірдей Валентин Олексійович Перевірила



Скачати 311.45 Kb.
Дата конвертації12.09.2018
Розмір311.45 Kb.
ТипРеферат


Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів та природокористування

Реферат на тему:

Операції банків з векселями”

Виконав:


студент ФЕ ЕП-34

Кірдей Валентин

Олексійович
Перевірила:

Свердлюк Інна

Володимирівна

Рівне – 2007

ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. Сутність та види векселів 5

2. Учасники вексельної форми взаєморозрахунків 10

3. Cутнicть та класифiкацiя активних операцій банків з векселями 13
Висновки 18

Список використаної літератури 22


ВСТУП
Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмежене через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і, зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної дипломної роботи.

1. Сутність та види векселів


Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних новшеств, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.

Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) — XVII ст. - або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.

Поняття цінних паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обізі юридичні документи. Останні являють собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обізі різні функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення відповідних правовідносин. Рівною мірою матеріально-правові функції належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їх пред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більш широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший - "документальний" характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред'явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше, пред'явлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

“Таким чином легітимація держателя цінного папера як суб'єкта відповідного права має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважує виступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобов'язаної особи, яка, виконавши свій обов'язок пред'явнику, звільняє себе від відповідальності перед дійсним суб'єктом права, якщо держатель таким не був”[1].

При аналізі поняття "цінний папір" важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів. У зв'язку з цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесені законодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути цінними паперами.

Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу"[2] (ст. 3) встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два види векселів:

а) переказний (тратта);

б) простий.

Переказний вексель являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ або пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до іншої особи (платника), сплатити відповідну суму певній особі або за його наказом у встановлений термін або на вимогу. На відміну від переказного векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку однієї особи (векселедавця) сплатити визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

- Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

- Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов’язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або - переважно - грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виступають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, що дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто зобов'язаних платити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад, акцепт або аваль векселя.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відповідно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індосантом).

Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відповідальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселедержателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на зміцнення грошової дисципліни.

1.2. Учасники вексельної форми взаєморозрахунків.


Виходячи із визначення простого і переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

  • векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

  • ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов’язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

  • трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

  • трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

  • ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Таблиця 1.1.



Особа яка:

Простий вексель

Переказний вексель

При участі 3-х осіб

При участі 2-х осіб

При участі 4-х осіб

Платить по векселю

Векселе-давець

Трасат

Трасат

Трасат, він же трасант

Трасат

Видає вексель

Трасант

Трасант, він же ремітент

Трасант

Отримує вексель

Векселе-держатель

Ремітент

Ремітент

Ремітент

Отримує платіж

Презентант

Простий вексель видається з метою оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника – він борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і забезпечення зворотного отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку.

Усіх учасників векселя пов'язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також евентуальне і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.

Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанту, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепту або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанту не обов'язкове.

Зобов'язання трасанту перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанту на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанту із векселя, може пред'явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобов'язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанту), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанту від його відповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.

Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотної вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

1.3. Cутнicть та класифiкацiя активних операцiй банків з векселями.


У вексельному обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки ( далі КБ ) та їхні вексельнi операцiй. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль банківської системи, а й зробити її авторитетнішим гарантом. Саме КБ спроможнi дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для КБ на сучасному етапi відкривається широка сфера діяльності в цiй галузi фiнансового ринку.

Розглянемо бiльш детально операції якi можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обiгу згiдно дiючого законодавства.

До активних банкiвських операцiй з векселями вiдносять:

1. Кредитнi операцій:



  • врахування векселів.

Операцiя врахування векселів, що здійснюється банками, полягає в тому, що банк надає векселедержателю кредит шляхом купiвлi у нього векселя до настання термiну платежу, але по цiні, яка є меншою за вказану на векселi на величину дисконту (тобто це є певна винагорода за достроковий платіж або плата за користування кредитом), тобто економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський. При цьому розмiр дисконту розраховується на пiдставi вiдсоткової ставки врахування векселiв i встановлюється за узгодженням з векселедержателем. За іногородними векселями додатково враховується до суми дисконту поштово-телеграфнi витрати, а також комiсiя банку за інкасування iногородних векселiв.

Процес врахування векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо -комерційної діяльності відчуває потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Тому він, не чекаючи настання строку платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання (зокрема банк).

Враховуючи вексель, банки мають звертати увагу на правильнiсть оформлення i вiдповiдність усiх реквiзитiв векселя. Окрiм цього до векселя виставляється вимога наявностi не менш нiж 2 пiдписiв, тобто векселедавця й першого векселеотримувача. Кiлькicть передавальних пiдписiв є свiдоцтвом надiйностi векселя. Але ж тут в обов’язковому порядку треба перевірити неперервнiсть індосаментiв та законність володiння векселем. Що стосується термінів погашення, то перевага віддається короткостроковим векселям. Не приймаються на врахування векселі, наданi юридичними особами, векселі яких пред’являлися до протесту протягом останнiх 6 мiсяцiв. Окрiм цих обов’язкових вимог банки при обмінних операцiях додержуються якісної та кількісної полiтики врахування.

При цьому пiд кiлькicною полiтикою обмiну розуміється та найбільша сума, на яку банк може враховувати вексель кожного окремого клієнта. Тобто це є так званою метою вiдповiдальностi клієнта перед банком по вексельним зобов’язанням.

Пiд якiсною стороною обмiну розумiють вексельний матеріал якостi, який банк приймає до обмiну в роздрiб його походження ( мiсцевi, внутрiшнi й iноземнi векселi), рiзновидiв (комерцiйний, фiнансовий та інші), а також iнших вимог. В якiснiй полiтицi банки поперед усього намагаються мати справу з:



  • векселями, що виникли на пiдставi реальних торговельних угод, затверджених товарними документами;-векселями , виданими на солiднi промисловi, торговi й банківські фiрми;

  • векселями з платежем в банкiвському пунктi.

В якiснiй полiтицi обмiну важливу роль грає також полiтика банку вiдносно структури кредитного портфелю й галузей кредитування народного господарства.В умовах ринкової економіки врахування векселів – дуже поширена фінансова операція. Це пояснюється досить широким різноманітним використанням розрахунків і міжфірмового кредитування за допомогою векселів. Стосовно банків це пояснюється наступним:

  • векселю властива висока ліквідність;

  • встановлений строк погашення боргового зобов’язання;

  • обліковий кредит банку є короткостроковим;

  • за певних умов вексель є більш стабільним видом активів, ніж акції, та несе менший ступінь ризику;

  • може бути легко реалізований (насамперед шляхом переврахування в НБУ).




  • видача позичок до запитання пiд забезпечення векселів.

Позики по спецiальним позичковим розрахункам, забезпеченi векселями (ломбардна операцiя).

Є доцiльними для підприємств, які інтенсивно використовують векселi в розрахунках. Їх сутність полягає в тому, що банки можуть вiдкривати клієнтам за їх заявою спецiальний позичковий рахунок й відображувати на ньому суму наданої позички пiд забезпечення прийнятих векселiв. При цьому до надійності векселiв, що приймаються пiд забезпечення, пред’являються тi самі вимоги, що й до врахування векселiв. Векселя пiд забезпечення спеціального позичкового рахунку приймаються не на їхню повну вартiсть, а на 60-90% їхньої номінальної вартості. Позички оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселiв, що приймаються пiд заставу. Оформлення такої позички може бути у виглядi чекової книжки. Погашення позички за спецiальним рахунком пiд векселi робить саме той, хто користується кредитом (при здійсненні операції по врахуванню векселів той, хто кредитується і той, хто погашає позичку - це рiзнi особи, де платником по кредиту є платник по векселю), пiсля чого йому повертається iз забезпечення вексель на суму, вiдносну до внесеної на погашення боргу. Спец. позичковий рахунок є рахунком до запитання i це надає банку право у будь-який момент вимагати вiд клієнта повного або часткового погашення позики або внесення додаткового забезпечення векселями. Це повинно бути визначено в кредитній угодi. При наданi кредиту пiд вексельну заставу позичальник дає банку зобов’язання, виконати яке є обов’язковою умовою для користування кредитом. У них визначається:

1.Лiмiт кредиту.

2.Граничне спiввiдношення мiж забезпеченням i можливою заборгованістю.

3.Розмiр вiдсоткiв за кредит i комiсiю на користь банку.

4.Право банку підвищувати на свiй розсуд, але за попередженням клієнта розмiр вiдсоткiв i комісії.

5.Право банку закрити рахунок і вимагати у будь-який час повного або часткового погашення заборгованостi, або надання додаткового забезпечення.

6.Право банку обертати та погашати боргову суму, що надходить до оплати прийнятих в заставу векселiв.

7.Право банку погашати заборгованiсть клієнта iз суми, що належить клієнту (знаходиться у банку на його рахунку).

8.Право банку дозволити клієнту за його iнiцiативою замінити одні векселі до строку їх оплати iншими.

Вдаються до ломбардної операції головним чином особи, що мають в своєму активi значний вексельний портфель й бажаючі користуватися властнiстю цього виду займа - кредитні ресурси по ньому доступнi практичного у будь-який момент, а проценти сплачуються тiльки за тi днi, протягом яких суми дiйсно були позичені.

За умов же простого врахування розрахунок отримати в даний момент певну суму знаходиться в деякій залежності від попередньої оцінки векселів в облікових комітетах. Врахування часто виявляється не тільки менш зручною , але й менш вигідною формою кредиту, оскільки відсотки утримуються наперед до настання строків погашення векселів, причому особа ,що користується кредитом ,інколи сплачує відсотки за терміни ,що перевищують термін дійсної потреби в ресурсах. Однак по ломбардній операції банки назначають відсотки в середньому на 1% вищий ніж по врахуванню векселів. На практиці ломбардний кредит, забезпечений одними векселями, зустрічається рідно, частіше – додатково закладаються інші цінні папери та документи на право власності (закладні).



  • рефiнансування вексельних операцiй.

2.Комiсiйнi операцiй:



  • прийняття векселiв для одержання платежiв i для оплати векселiв у строк.

Інкасування векселiв

Їх сутнiсть полягає в виконанні банком доручення векселедержателiв щодо пред’явлення векселiв у строк платежу й одержання належних платежiв. У разi непогашення платежу вексель повертається векселедержателю, але з опротестуванням неплатежу.

Таким чином, банк вiдповідає за наслiдки, які з’явилися б через невчинення протесту. Інкасуючи векселі банк приймає на себе лише доручення одержання належного за векселем платежу у визначений термiн i передання його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкції клієнта. Банк ,як правило принимє вексель на iнкасо тiльки в разi, якщо в мiсцi платежу у них чи власнi агенти, чи вiддiлення, чи кореспондентні.

За виконання доручення щодо iнкасування векселiв банк має право на:

а) вiдшкодування витрати за вiдправку та отримання векселiв i одержання платежу, коли платіж за векселем необхiдно одержати в iншому мiсцi;

б)винагороду за виконання доручення.

Перевага інкасової операції полягає в тому , що при врахуванні векселів банк бере на себе ризик, кредитуючи клієнта й мобілізуючи власний капітал, між тим як при інкасо він приймає на себе зобов’язання отримання платежу згідно з інструкціями клієнта. Банк не бере на себе інших зобов’язань ні за наслідки , які можуть виникнути внаслідок помилок в тексті документів , ні за несвоєчасне пред’явлення документів особі , що вказана поручителем , ні за невиконання інструкцій клієнта. Однак в інтересах розвитку даного виду операцій , банк приймає всі заходи , щоб йому не були поставлені в провину будь-які недоліки.

Інкасова операція досягає великих розмірів в тих банках, які мають багаточисельні відділення. Бо вони можуть надати своїм клієнтам більш пільгові умови чим ті, що вимушені звертатися до кореспондентів для виконання доручень.

Банки розвивають інкасову операцію ще й тому , що вона не тільки дає їм досить великий прибуток у вигляді комісії, але й дає доступ до підчас величезних капіталів, значення яких для банків є рівнозначним значенню векселів на поточних рахунках(це пояснюється тим , що з моменту отримання авізо й кредитування рахунка клієнта проходить певний проміжок часу , що надає банкам можливість безпроцентно тимчасово користуватися коштами клієнтів ).

Інкасо векселів буває:

чисте – при інкасуванні простих векселів ,що не супроводжується комерційними документами;

документарне - при інкасуванні простих та переказних векселів, супроводжується комерційними документами.

Чисте інкасо проводиться з метою отримання акцепту чи платежу, документарне - надання комерційних документів платнику (акцентанту) проти платежу чи акценту, в залежності від випадку.


  • зобов’язати оплатити вексель за платежем.

Домiцiляцiя векселiв

Домiцiляцiя - прийняття банком вiд iменi поручителя векселя до сплати та його оплати за рахунок поручителя, який може бути векселедавцем чи акцентантом. Метою проведення подібної операцiї є отримання банком доходу у вигляді комісії за надання клієнту додаткових послуг.

Дана операцiя дещо протилежна що до операції iнкасування векселiв, бо банк в даному випадку є не одержувачем платежу, а стає платником.

Вступаючи як домiцiлiант , банк не ризикує, бо вiн оплачує вексель лише у випадку наявностi певної суму коштiв, вiдповiдно внесених платником, або за умови їх наявностi на поточному рахунку. При цьому платник має уповноважити банк на списання з його рахунку суми, необхiдної для оплати векселя.

У випадку нестачi коштiв на рахунку платника банк відмовляє у платежi i вексель опротестовується у визначальному порядку проти векселедавця.


  • гарантування оплати векселя.

Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.

Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку - авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх зобов’язаних за векселем осiб.

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :

- недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;

- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi санкції.

Висновки
Отже, розглянувши поняття “вексель”, ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш – менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше — він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та фінансових проблем;

по-друге — комерційні банки та комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє — вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте — якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;

сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

На думку більшості учасників фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється слобозахищенність вексельних бланків. Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:

- тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;

- виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: ”простий вексель”;

- полоса, нанесена жовто–зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.

І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати!

І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу — “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.

Приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.

До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше).

Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу — це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу — державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.

Не можна обійти увагою ще одну проблему, просто не зрозумілою для нормального здорового глузду. При подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у розмірі 5% від суми вексельної угоди!

На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Арбітражний суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на безнадійній картотеці. А починає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива.

Отже, неважко здогадатись, що держмито при вексельному позові і сучасна форма процедури банкрутства являються серйозним і основним гальмом розвитку ліквідності українського вексельного ринку.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад — Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Щоб уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше: запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які отримала назву “реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Запровадження такого порядку оформлення векселів значно спростило долю емітента.

По-друге: впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.

По-третє: здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.



Список використаної літератури.


  1. Мороз Ю.М. “Вексельное дело”, Київ, “Наукова думка”, “Лад”, — 1996.

  2. Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу".

  3. Рижов В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994, № 150-151, 29 вересня.

  4. Малюк В.М. “Вексель в Україні”, Київ, Асоціація “Український Вексельний Центр”, — 1997.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка