Розділ ІІ. Твори учнів Із сімейного фотоальбому



Сторінка1/28
Дата конвертації03.06.2018
Розмір0.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Розділ ІІ. Твори учнів
Із сімейного фотоальбому

Щойно відзвучали останні акорди цієї пісні, всі в залі встали і бурхливими оплесками ми ще раз привітали запрошених ветеранів Великої Вітчизняної Війни. В їх очах бриніли сльози. На грудях сяяли нагороди. З кожним роком цих сивочолих мужніх людей все менше і менше приходить до нас в школу на святковий концерт, присвячений переможному травню 1945 року.

Мимоволі я поглянув на маму. Скільки я пам’ятаю, вона завжди після таких чуттєвих зустрічей ледь стримує сльози. Так, звичайно, адже вона більше знає про вогняні роки війни, більше зустрічалася з живими свідками тих подій. Нажаль, наше покоління знає про це лише з кінофільмів та художньої літератури . І не тому, що ми не цікавимося нашим минулим, а тому що час пливе рікою і герої відходять у вічність. А як хочеться дізнатися про ті полум’яні роки більше!

І ось ми з мамою відкриваємо старий альбом. В ньому – безліч чорно - білих фотографій. « Ось цей худорлявий дідусь – твій прадід Василь», - пояснює мама. Я поглянув на фотографію. З неї на мене дивився похилий чоловік років семи десяти в цивільному. З медалями. В його очах – тернистий шлях життя, пережиті горе і радість.

Несвітайло Василь Прокопович пішов на фронт в 31 рік. Воював на Українському фронті, в артилерії. Під час наступаючих боїв був поранений, лікувався в шпиталі в Ставропіллі, потім знову – лінія фронту. Після 1944 року, від нього не було жодної звістки: ні листа, ні похоронки. Після другого поранення в легені потрапив в полон, а коли радянські війська звільнили військовополонених, повернувся в Краснокутськ в вересні 1945 року, де на нього чекали родина. Все життя його супроводжувало відлуння війни: і спогади, і не вилучений з легенів осколок. Помер прадід 29 вересня 1984 року.

Наступне фото мене ще більш вразило. Вразливий впевнений мужній погляд жінки, і її нагороди: медаль „За відвагу”, орден „Слави”, орден „Бойового червоного прапора” та й інші нагороди. Не вірилось, що колись оця ніжна з тихим голосом жінка, мужньо і сміливо поруч із солдатами воювала за визволення нашої Батьківщини від німецько – фашистських загарбників. Це моя прабабуся Данильченко Ніна Олексіївна, ветеран Великої Вітчизняної Війни, медсестра, яка пройшла бойовий шлях від Сталінграда до Берлину, народилася 5 травня 1922 року в Харкові, навчалася на модистку (так тоді називалася професія швачки), коли раптом грянула війна. Вона, не роздумуючи, разом з дівчатами пішла до військкомату, просилася на фронт. А старшого брата і батька уже мобілізували. Ніна Олексіївна працювала при лікарні медсестрою, а вже взимку 1941 року потрапила на фронт. Всяке було, але найбільш жорстокою була Сталінградська битва. Бабуся Ніна розповідала мені, що за одну добу вона під свист куль, під танковим та артобстрілом виносила з поля бою до двадцяти бійців. Такою кривавою була битва! В бліндажі вони, двадцятирічні, не маючи медичної освіти, оперували солдат, витягували кулі. Знеболювальних ліків не було. І вона, щоб полегшити біль, сідала біля бійців і читали напам’ять Пушкіна – «Євгенія Онєгіна», співала колискові...

Скільки гарних людей зустріли Ніна Олексіївна на дорогах війни! Особливо запам’ятала вона приїзд землячки Клавдії Іванівни Шульженко. Було що згадати! Разом вони виконали „Синий платочек” і „Огонек”, а наостанок сфотографувалися.

Народилася вона на чуже горе і на чужу радість. Дуже раділа, коли хтось із бійців одужував. Слабким писала листи додому, читала вісточки від рідних. Та це було в хвилини затишшя. А в момент бою, атаки, вона знову, повзком, через лінію вогню намагалася рятувати «своїх хлопчиків», як вона їх ніжно називала…

В боях за Прагу Ніна Олексіївна сама була поранена. Але разом зі своїми дійшла до Берліна.

Мама зітхнувши , закінчила свою розповідь про учасників Великої Вітчизняної Війни нашої родини.

Але я час від часу перегортаю сторінки нашого родинного альбому, хроніку чотирьох поколінь 1943рік – Колюні годок”,“1954 - В колгоспному саду”, “9 травня 1975рік “Ландиши”, “1985рік – 9,05 Дендропарк”,“9,05,1999”, “9 травня 2009рік”. Це я вже помістив кольорове фото зі святкування минулого рок. Продовжу літопис. Збережу зв’язок поколінь.


: Files -> downloads
downloads -> Україна в 70-90 рр. XIX ст. Реферат
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Закон України,,Про охорону навколишнього середовища ''
downloads -> Конспект уроку Національні парки Африки. Стихійні явища природи. Екологічні проблеми
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> «Україна і Африка»
downloads -> Не згасає вогонь у розумних очах
downloads -> Наказ №257 Про затвердження програм гурткової роботи
downloads -> Різноманітність тварин у природі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка