Розповідають, що один раз Наполеон на питання знаменитої мадам де Сталь, яку з жінок він вважає самої великий, відповів: Ту



Сторінка1/11
Дата конвертації03.07.2018
Розмір0.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Вступ
Розповідають, що один раз Наполеон на питання знаменитої мадам де Сталь, яку з жінок він вважає самою великою, відповів: «Ту, котра народила більше дітей». У цій відповіді у формі зухвалого жарту відбилася розповсюджена версія історико-біологічного призначення жінки. Розмова в цілому – характерний штрих тієї епохи, коли жіноче питання займало розуми багатьох мислителів, вчених, письменників. На думку Ф. Енгельса, «перше класове гноблення збігається з поневоленням жіночої статі чоловічою», породжуючи тим самим жіноче питання. Однак об'єктивне існування проблеми й усвідомлення її суспільством, як правило, різночасні явища. Кінець XVIII – початок XIXст. – час активного усвідомлення жіночого питання.

Нелегкою була доля росіянки жінки дореволюційної Росії, її пригноблене положення збільшувалося ярмом самодержавної держави, що тяжіло над, усім суспільством. І той факт, що жінки Росії при всьому їхньому економічному, соціальному, політичному безправ'ї зіграли виняткову роль у житті країни, потрібно ймовірно, віднести до одного з багатьох парадоксів історії.

Вітчизняна війна 1812 рік – час особливого підйому національної самосвідомості і патріотизму – сколихнула і жінок. Характерним став вступ у громадське життя не тільки представниць привілейованих верств (згадаємо Жіноче патріотичне суспільство, створене аристократками Волконською, Трубецькою, Муравйовою), але і найбільш забитих і принижених жінок з народу, уособленням яких стала Василиса Кожина…

1825 рік, що ознаменувався першим організованим революційним виступом, став для жінок Росії етапним у розвитку їхньої цивільної самосвідомості. Ю.М. Лотман справедливо вважав далеко не випадковим той факт, що «після 14 грудня 1825 року, коли мисляча частина дворянської молоді була розгромлена, а нове покоління інтелігентів-різночинців ще не з'явилося на історичній арені, саме жінки-декабристки виступили в ролі охоронниць високих ідеалів незалежності, вірності і честі». [4, 29] Жінки, духовне життя яких було обмежене рамками родини, дали історії приклад цивільної стійкості і мужності. Їхнє добровільне вигнання в Сибір слідом за засудженими чоловіками і братами одержало величезний суспільний резонанс і винятково високу оцінку сучасників і нащадків.

Декабристки, що не приймали особистої участі в революційному русі, але подтримали морально своїх рідних і близьких, передбачили активну роль жінок на другому етапі визвольної боротьби.

К. Маркс у 1868 р. писав: «Кожний, хто хоч трошки ознайомлений з історією, знає також, що великі суспільні перевороти неможливі без жіночого ферменту». «Жіночий фермент» уперше проявився в декабристському русі, щоб потім у 1860–1880-і роки голосно заявити про себе у всіх помітних початках визвольної боротьби.

З 1860х років жінки нарівні з чоловіками брали участь у студентських виступах, були членами радикальних молодіжних гуртків. Жінок, як і чоловіків, почали залучати до політичних процесів, судити, кидати у в'язниці, висилати, ставити під нагляд поліції. Але це був тільки початок. Подальші події розверталися різко. З кінця 1860х років не було в Росії ні однієї великої революційної організації, у якій би не приймали участь жінки. Ніяка інша країна світу не може зрівнятися в цьому відношенні з Росією.

День 14 грудня 1825 р. – священна дата в історії російської визвольної боротьби. В.І. Ленін писав: «У 1825 році Росія вперше бачила революційний рух проти царату…» [2,255]

Відповідно до історико-літературної традиції, що походить від Герцена, декабризм виступає не тільки як найбільше соціальне і політичне явище, але і як «своєрідний соціально-моральний феномен». Феномен цей безпосередньо зв'язується з появою «особливого типу російської людини, різко відмінної по своєму поводженню від усього, що знала попередня історія».

Декабристи виявилися не тільки виразниками нової, дворянської революційності, але і носіями нової моральності. Декабризм як соціально-моральне явище вплинув і на жінок Росії, поклавши початок їхній самосвідомості, формуванню нової жіночої особистості. На першому етапі російського визвольного руху (1825–1861 р.) жінки не виступали в якості активної сили, не були борцями в сучасному розумінні цього слова. Однак саме тоді жінки включилися в громадське життя країни і саме декабризм розбудив в них цивільну активність, мужність, енергію, розкрив їх кращі, щиросердечні якості, готовність до самопожертви, невичерпний запас любові й участі до жертв насильства.

Уособленням нової жіночої особистості, що формувалася, стали декабристки – дружини, сестри, матері революціонерів, які пішли проти царської волі і тим самим зробили виклик офіційній Росії. Повстання декабристів і особливо його розгром підсилили розкол у російському суспільстві: його реакційна частина підтримала і схвалила жорстоку розправу царату, передові люди виявили співчуття повсталим. Влада посилено поширювала свою версію про повстання 14 грудня і наступних за ним подіях, з якої випливало, що збунтувалася зграя «хлопчиськів», «лиходіїв». Але в країні, починаючи із самого моменту виступу на Сенатській площі, наростала хвиля активної підтримки революціонерів. Радянські дослідники зібрали і вивчили факти прояву співчуття декабристам у колі опозиційного дворянства й офіцерства, у селянському і робітничому середовищі. Усякий прояв співчуття декабристам розглядався владою як антиурядовий акт.

У такому становищі з перших же годин і днів після 14 грудня активна позиція декабристок, ставала важливим фактором громадського життя країни. Жінки першими відкрито висловили співчуття опальним і почали боротися за них, пускаючи в хід усі дозволені і навіть недозволені способи: гроші (для підкупу охорони), родинні зв'язки, впливові знайомства, прохання «на найвище ім'я»… Треба було володіти чималою цивільною мужністю, для того щоб піти проти волі самодержця і думки більшості.

Предметом даного дослідження є суспільно-політична ситуація в Росії після декабристського повстання, його наслідки, засудження та ув’язнення повсталих.

Об’єктом курсової роботи являються жінки, дружини декабристів, які не шкодуючи свого життя відправилися разом з чоловіками на вислання, залишили своїх дітей та все, що зв’язувало їх з Росією та рідними місцями. Вони підтримували своїх чоловіків як могли, зв’язували їх через листування з родними, близькими та рідними.

Актуальність теми визначається тим, що вчинок, який зробили жінки-декабристки, причому деякі з них навіть не мали уявлення про політичну діяльність своїх чоловіків, заслуговує на те, щоб ними пишалися та досліджували їх долю, життя на висланні та значення їхнього рішення слідувати за чоловіками на каторгу.

Мета даного дослідження – прослідити життя найвидатніших жінок-декабристок від початку вислання на Сибір, хід та перепетії їхнього подальшого життя.

Завданнями курсової роботи є:

  • Окреслити значення в суспільно-політичному житті Росії ХІХ століття, виїзд дружин за декабристами, яких засудили до вислання;

  • Дослідити життєвий шлях найвидатніших з декабристок, які відправилися до Сибіру.

В написанні даного дослідження використовувалися метод описовий, порівняння та історичний метод.


: data -> file doc
data -> Характеристика твердого стану речовини
data -> Мова в житті людини
data -> Теорії походження біосфери та
data -> "Вклади культури І мистецтва XX століття у світову цивілізацію"
data -> Реферат на тему: Господарство країн
data -> Концепція необоротності й термодинаміка
data -> Масаж при травмах І захворювання нервової системи
data -> Вроджені ортопедичні деформації опорно-рухового апарату
file doc -> Охорона здоров’я Німеччини
file doc -> Молодіжна політика в Польщі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка