«Сергій Радонежський політичний діяч Середньовічної Русі»



Скачати 413.74 Kb.
Сторінка5/8
Дата конвертації11.10.2018
Розмір413.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
2.2. Паломництво до Лаври
Одним із правил порядку, встановлених Преподобним Сергієм в своїй обителі, вимагалось, щоб після вечері братія не ходили із келії в келію і не розмовляли один з одним, кожен в своїй келії повинен займатись молитвою. Бувало, що в глибоку ніч, особливо в довгі осінні і зимові ночі, ігумен здійснивши свою молитву, тихо обходив усі келії, і через малі віконця бачив: хто чим займається.

Сергій забороняв братії виходити із монастиря для збирання по селах допомоги від мирян обителі, кожен чернець повинен був добути сам для себе їжу працею своїх рук і в результаті недостатку – просити і з терпінням чекати милостині від Бога. Не рідко траплялось, що ні у кого з братії не було ні шматка хліба, ні жменьки муки, навіть не вистачало солі, а про масло та інших припасів не могло бути й мови.

Були випадки, що недоставало вина для здійснення літургії, пшениці для просфор, воску для свічок: вони запалювали березову або соснову гілку, яка з димом і тріском світила, ось при такому освітленні вони відправляли ранішню або всю службу, з важкістю читаючи в напівтемряві канони і псалтир.

Знаходились такі, які похолодали два дні і почали нарікати. Преподобний ігумен бачив, що братія починає сумувати, зневірюватись, потрібно було їх підкріпити. «Потерпимо, щоб отримати нетлінні вінці від Христа», - продовжував Сергій – «ви скорбите через недостачу їжі, але ж сталось це на короткий час, заради випробовування нашої віри. Божа вдячність ніколи не дається без скорботи і спокуси: без вогню, говорить святий льствічнік, золото не буває чистим. Дасть Бог, пройде скорбота – дочекаємось радості, бо так завжди буває, що радість приходить після скорботи: «вечеръ, написано, водвориться плачь, а завтра радость (Пс. 29, 6)». Так і ви: сьогодні терпите потребу в хлібі і нестачу і їжі, а завтра – Бог дасть – ви будете насолоджуватися достатками і їстимете і питимете. Я, грішний, вірую, що Бог не залишить місця цього».

Так втішав братію ігумен, і Бог, дійсно, чудесним чином виправдав віру його. Він ще розмовляв з братією, як почувся стукіт у монастирські ворота, чернець поглянув у віконце і побачив – до воріт хтось привіз багато хліба. Будучи сам голодний, від радості не відкривши ворота побіг до преподобного.

- «Отче» - казав він – «привезли багато хліба, благослови прийняти!».

- «Відкрий їм, хай увійдуть», - сказав ігумен.

Монастирські ворота відкрились і в них в’їхало декілька возів, наповнених печеним хлібом, рибою і іншими запасами для монашої трапези. Усі прославили Божу милостиню, а Преподобний Сергій весело сказав: «Ось тепер, ви можете нагодувати своїх годувальників, які привезли їх». Негайно він наказав вдарити у дзвони і усім іти до церкви, тут він відслужив благодатну молитву Господу Богу і лише після цього благословив братію сідати за трапезу. Всі сіли і сам ігумен став ділити привезений хліб. Він був ще теплим і м’яким, ніби то щойно спечений. І Преподобному Сергію, за його дивне терпіння на заміну черствих шматків гнилого хліба, Бог послав чудодійну їжу, бо за словами Давида, теперішня убогість не загине до кінця (Пс. 8, 19).

Був, наприклад, ще такий випадок: коли Преподобний вибирав собі місце для пустинного життя, він не надавав переваги, щоб поблизу була вода. Так було до семи років по заснуванню обителі. Але із збільшенням числа братії, недостача вади стала відчутнішою. Не одноразово братія жалілися йому, що доводиться далеко ходити за водою.

Одного разу, після такого наполягання братії, він узяв з собою одного ченця і пішов з ним у лісову долину під монастирем. Тут він знайшов небагато дощової води, поклонився над нею і молився.

Помолившись і перехрестивши вибране місце, як відразу ж з-під землі пробилося джерело холодної води і вона потекла швидкою річкою по долині… З цього часу багатолюдна обитель Сергієва не мала недостачі у воді. Преподобний Епіфаній, учень Сергія, свідчив, що бували випадки зцілення від цієї води. Так ця річка отримала назву Сергієвої ріки.

Близько 1352 – 1354 років при Великому Князі Іоану Іоановичу, братові Симона Івановича Гордого, по окраїнах Сергієвої обителі почали селитись землевласники. Ніхто не забороняв їм вирубати ліс, до якого не торкалась ще рука людини. Мало-по-малу перетворились чагарники в чисте поле, яке засівали хлібом. Згодом біля монастиря була покладена дорога в північні міста і обитель стали навідувати не лише прості люди, але й бояри.

Особливо привертала до Преподобного Сергія поголоска про чудесне зцілення, в якому проявлялась Божа благодать. Послухаємо тепер розповідь блаженного учня Сергія.

Жив на окраїні його обителі один чоловік, який мав велику віру до Преподобного. У нього був єдиний син, який важко захворів. З вірою поніс в обитель на своїх руках. «Тільки б мені донести його до чоловіка Божого» - роздумував чоловік – «а там, я вірю, він неодмінно зцілить його». І він доніс сина живим до келії Преподобного. Але поки він просив ігумена помолитись про зцілення дитини, поки Сергій готувався здійснити молитву, дитина, від тяжкого приступу відпустила дух…

Утративши останню надію, розчарований батько із сльозами почав дорікати Преподобному, що він замість бажаної утіхи, лише збільшив його скорботу. Безутішний батько, залишивши своє дитя в тісній келії, сам пішов приготувати труну для любимого дитяти…

Зжалився Преподобний над батьком. Зоставшись на одинці з померлим, він став молитись… Ще не закінчив він своєї молитви, як дитя ожило, відкрило очі і простягнуло руки до Преподобного.

Повернувшись, батько приніс усе необхідне для поховання, але святий ігумен зустрів його на порозі келії словами: «Бачиш, дитя твоє зовсім не померло».

Здивований батько не міг повірити словам його, але побачивши сина живим, впав до ніг чоловіка Божого.

- «Ти обманюєш і не знаєш сам, за що дякуєш. Коли ти ніс сюди свого сина, він знесилився і від холоду впав в обмірок, а тобі здалося, що він помер. Бачиш, от він зігрівся у мене і теплій келії, а тобі знову здалося, що він воскрес…»

Із зростаючим числом відвідувачів, покращилось і матеріальне становище обителі. Але душа Сергія по колишньому залишалась вільною до усякої пристрасті до земних речей. Ченці, які проживали з ним багато років, розповідали Епіфанію, що ніколи нова одежа не була на його тілі, ніколи не одягався він у красивий чи м’який одяг. Замість дорогого сукна він носив тканину із простої овечої шерсті, такої старої, що інші відмовлялися носити. Більша частина такої одежі була пошита його руками. Ця одежа у нього одна і таж – і літом і зимою.

Одного разу, не стало хорошого сукна в його обителі, була всього одна половина, гнила. Ніхто у братії не хотів нею користуватись: один передавав її іншому, і так обійшла вона сім чоловік. Але Преподобний Сергій взяв її, сам зшив собі рясу і, надівши її на себе вже не хотів розставатись з нею, поки вона на протязі одного року не розлетілася від гнилості.

Бували випадки, що люди, які за поговіркою зустрічають по одежі, побачивши його, не хотіли вірити що це був відомий ігумен Сергій. З цього приводу Епіфаній розповідав один випадок.

Багато приходило здалеку, бажали хоч би лише побачити Преподобного. Багато чув про нього простий землероб і забажав бачити його. При вході в монастирські ворота, він став питати братію: де б побачити їх славетного ігумена? А Преподобний в цей час працював на городі, копав лопатою землю під овочі.

Відвідувач заглянув на город через форточку в заборі і побачив там старця в розірваній, зшитій латками одежі, якій працював в поті чола над землею. Але відвідувач не хотів вірити, що це той самий Сергій, якого він хотів бачити.

Преподобний вийшов і чернець сказав: «вотъ онъ, самый кого тебе нужно».

Але землероб відвернувся від нього і сказав: «я прийшов здалека подивитись на пророка, а ви мені показуєте якогось бідняка! Даремно я старався – ішов сюди, я думав отримати користь душі своїй у вашій справедливій обителі, а замість того зустрічаю насмішку… Але я ще не дійшов такого безумства, щоб віддати шану цьому бідному старику замість відомого Сергія, про якого я чув так багато хороших слів!».

Не дочекавшись собі поклону від відвідувача, Преподобний сам підійшов до нього і спокійно вклонився йому до землі… Потім поцілував його, з любов’ю благословив і подякував за те, що він має про його убогість належні думку. Так, Сергій радив своєму безчестю і приниженню, стільки ж, як пихатий приходить у захват від пошани і похвали людської!

Преподобний взяв гостя за руку, посадив поруч із собою за трапезу і сам почав пригощати його. Селянин, бачачи таку радість старця, повірив йому свою скорботу, що досі йому не вдалося побачити ігумена Сергія.

- «Не тужи, брате», - втішав його Преподобний – «Бог такий милостивий до місця цього, що ніхто не іде звідси засмученим. І тобі Він скоро покаже, кого ти шукаєш».

Вони ще продовжували розмову, як в обитель прийшов князь, оточений боярами. Преподобний встав, щоб зустріти гостя, і раби князя , прочищаючи дорогу для князя, далеко відштовхнули селянина і від свого князя і від ігумена… Князь, ще з далеку поклонився до землі Божому угоднику, який поцілував його і благословив. Потім вони сіли, а всі бояри і браття стояли коло них.

Засмучений селянин ходив навколо них, намагався через натовп роздивитись, хто був Сергієм, він знову запитав одного із ченців: «Хто той чернець, що сидить навпроти князя?».

Чернець глянув на нього і відповів: «якщо ти тут, то невже не знаєш Преподобного отця Сергія?»

Тільки тоді він зрозумів своє невігластво і докоряючи собі став просити декотрих із братів, щоб вони попросили за нього пробачення у Сергія, якого він образив своїм невіглаством.

Так побивався простодушний гість і дочекавшись, коли князь вийшов із обителі, він впав до ніг Преподобного і благав простити його невігластво і невіру.

Але ігумен сказав йому: «Не тужи чадо, один ти справедливо розсудив про мене, бо вони всі помиляються!». І він утішив його словами і відпустив його з благословенням.

Святому ігуменові було близько п’ятдесяти років. Близько тридцяти років він провів на «Маківці».

Близько 1372 року в його обитель прибув один грецький митрополит в супроводі декількох греків, з Царгорода. Вони сказали святому ігумену, що «Вселенський Патріарх Константинопольський Кір Філофей благословляє його і посилає йому подарунки».

Ігумен поклонився їм до землі. Він пригостив їх пустинним обідом і запросив відпочити в обителі.

Афанасій казав, що Сергій особливо любив, коли займались ченці переписуванням книг. І тепер, в Лаврській бібліотеці можна побачити Євангеліє Преподобного Нікона на пергаменті, з надписом на ній: «Євангеліє четвертое, на харатье, Нікона чудотворца. А не отдати его никаму». Маштовник, написаний Ніконом в 1381 році, на пергаменті. В бібліотеці зберігаються декілька дорогоцінних рукописів від часів Преподобного Сергія.

Одежу і взуття ченці отримували від монастиря. Коли завершилось упорядкування обителі, то ще більше зросла чисельність її братства.

Стефан прийшов в пустинну обитель свого брата. Він був старшим братом Преподобного і разом з іншими починав засновувати цю обитель.

В один суботній день Преподобний Сергій сам служив вечірню і був у вівтарі, а брат його Стефан, який любив церковний спів, став на лівому крилі. Преподобний чує голос брата:

- !Хто тобі дав цю книгу?» - спитав він канонарха.

- «Ігумен» - відповів канонах.

- «Хто тут ігумен?» - спитав Стефан – «чи не я перший заснував це місце?»

Преподобний, по закінченні вечірньої не пішов вже ні в келію, ні в трапезу, куди пішла вся братія. Ніким не помічений, він вийшов із обителі і віддалився по дорозі, яка вела до Кіпелу…

На шляху до Канева Преподобного застала ніч, яку він провів у глухому лісі, в молитві і короткому сні. На ранок він продовжив свій шлях і прийшов у Махрицький монастир.

Тут був ігуменом його духовний друг, Преподобний Стефан. Постриженик Києво-Печерської Лаври, він пішов від переслідування латинян на територію Московського князівства і тут, в 35-верстах від обителі, так як і Сергій, заснував свою пустинну обитель в ім’я Пресвятої Троїці. Преподобні друзі відвідували один одного для духовної розмови, дізнавшись про прихід Сергія, Стефан сказав вдарити у дзвони і вся братія вийшла на зустріч до нього. Вони поклонились один одному до землі, просячи один в одного молитви і благословення, і не один із них не хотів першим піднятись. Нарешті, святий гість піднявся, благословив святого хазяїна і всі разом увійшли в церкву для короткої молитви. Потім гостинний Стефан запропонував Сергію пустинну трапезу і довго вони розмовляли про спасіння душі.

Преподобний Сергій гостював у свого друга декілька днів, він обійшов з ним пустинницю і радів процвітанню його обителі. Нарешті він сказав Стефану: «желалъ бы я отче найти себе при помощи Божией, такое уединенное место, где можна было бы безмолствовать. Твои ученики хорошо знают здешния пустынния места, и такъ, прошу твою любовъ: дай мне одного из нихъ в провожатые».

Стефан не лише з любов’ю виконав це прохання, відпустив з Сергієм свого Симеона, але і сам провів святого друга версти зо три від обителі, де вони відпочили біля джерела і розпрощалися. І понині стоїть над цим джерелом пам’ятник їх дружнього прощання і щороку буває тут хресний хід із Махрищської Сергієвої приходської церкви.

Преподобний Сергій обійшов багато пустинних місць і знайшов гарне місце на річці Кіржач, де і оселився.

З Божою допомогою, будівництво церкви йшло успішно. Над її будівництвом працювали добровільно багато ченців і мирян: хто будував келії і церкви, хто доставляв матеріали. Чисельність братії швидко зростало. Пройшло три-чотири роки. Ченці Троїцької обителі, не бажаючи розлучатися з першим місцем подвигів Преподобного свого ігумена, все ще утішали себе надією, що їх ігумен повернеться в свою обитель.

Його повернення було перемогою добра над злом. Щойно стало відомо в обителі, що Преподобний іде в свою рідну Лавру, вся братія поспішила йому на зустріч. Одні з сльозами радості, інші з сльозами каяття, учні падали до ніг святого ігумена, одні цілували його руки, другі – ноги, треті – саму одежу його.


: data -> file doc
data -> Характеристика твердого стану речовини
data -> Мова в житті людини
data -> Теорії походження біосфери та
data -> "Вклади культури І мистецтва XX століття у світову цивілізацію"
data -> Реферат на тему: Господарство країн
data -> Концепція необоротності й термодинаміка
data -> Масаж при травмах І захворювання нервової системи
data -> Вроджені ортопедичні деформації опорно-рухового апарату
file doc -> Охорона здоров’я Німеччини
file doc -> Молодіжна політика в Польщі


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка