Розділ ІV. Троїце-Сергієва лавра – пам’ятник російської культури



Скачати 413.74 Kb.
Сторінка7/8
Дата конвертації11.10.2018
Розмір413.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Розділ ІV. Троїце-Сергієва лавра – пам’ятник російської культури
В усіх монастирях є головні ворота. В Троїцькому їх назвали Святими. Вони повернені на схід, обладнані в Червоній башті і в церкві Іоана Предтечі, яку ще називають Надбрамною.

Внутрішні бокові стіни арок башти і церкви в ХІХ столітті розписані палехськими художниками, зобразивши ми сцени «життя» Сергія Радонежського і події з історії створення ним монастиря.

Під час ігуменства Сергія, в монастирському житті з’явились деякі нововведення. До середини ХІV століття на Русі були так звані хтіторські монастирі. Вони утворились і існували за калти феодала, котрий і керував монастирем. З 50-х років ХІV століття утворюються монастирі, незалежні від феодала. Сергій зароджує статут спільного життя. В ідеалі, монах за статутом – члени одного тіла, слова «твоє», «моє», які розривають людську спільність, для них чужі. Ідеальна спільність повинна була встановлюватись у всьому: спільний стіл, рівність в одежі, взутті, спільне для всіх житло, участь в богослужінні, молитві і сповідь перед ігуменом.

За словами англійської мандрівниці міс Вільгот, яка побувала на Маковці в ХVІІІ столітті. Вона свідчить, що бачила тут на плечах місцевих служителів дорогоцінну одежу, на якій було по вісім, десять, двадцять фунтів перлин.

В середині ХVІІІ століття влада монастиря буквально купалася в розкоші. У одного із архімандритів брилі антові пряжки на башмаках коштували 10 тисяч рублів. Кожному монархові щоденно виділялось: бляшанка хорошого кагору, по ковшу меду, пива і квасу.

Документи свідчать про широку господарську діяльність монастиря. Багато свідчень про господарство дають жалувані грамоти. Ось «Опис Троїте-Сергієвого монастиря 1641 року». Вона написана чорнилом на 883 листках. Доскі її переплетені обтягнутою шкірою. Цікавий запис, зроблений рукою митрополита Платона на оберненій стороні першого листка опису: «Опись Троицкия лавры весьма обстоятельная, учиненная, счисляя от нынешнего 1794-го года тому сто пятьдесят два года. За руками архимандрита, келаря и казначея, и дьяковъ и соборныхъ старцовъ: в ней увидишь, какое было в лавре тогда всего изобилие и доброе хозяйство…»

Виходячи з цього документу, коштів у казні монастиря було 13861 рублів. На дворі конюшні було 431 їздових коней і 569 робочих.

Заснований в ХІV столітті монастир вже в наступному столітті став великим, а в ХVІ столітті став центром своєрідного князівства.

До початку ХVІІ століття існувала складна система монастирського господарства, яка включала багато чисельні луки, ліса, мельниці, ріллі і інші угіддя. За усім цим наглядав настоятель (більшість у сані архімадрида), келар. Господарством у середині монастиря керував келар і казначей, які знаходились під наглядом ради із чотирьох старців – великого підсільського, підкелврника, зброєносного і чашника.

Земельне збагачення монастиря проходило шляхом пожалувань, дарунків, купівлі і захоплення великих учасників землі. Монастирі ставали самостійними колективними власниками. Троїцьків в другій половині ХІV століття став одним із таких монастирів.

Троїцький монастир вів активну торгівлю. Торгові шляхи від Маковкі тягнулись до багатьох кінців землі Руської. Судна, навантажені монастирськими товарами, посилались морем із Архангельська в Норвегію. Іноземці відмічали, що російські монахи не поступалися в торгівлі нікому із своїх співвітчизників, троїцькі ж – були першими торговцями в Росії.

І все ж таки, головним багатством монастиря становила земля і головним джерелом доходів багато століть залишалась селянська безкоштовна праця. В ХVІІІ столітті до монастиря було приписано 106 500 селян.

Ще одна стаття доходів монастиря – поховання. Його територія завжди була своєрідним кладовищем. Хоронили скрізь: і просто на території лаври, і біля храмів, і в самих храмах. В другій половині ХІХ століття поховань нараховувалось близько 800.

Частіше за все це були люди не із «простецов». В списках поховань зазначені імена представників з іменитих родів: Голіциних, Одоєвських, Пронських, Глинських, Бутурліних і т.д. – людей із вищого стану. Багато із них заповідали монастирю велике багатство. Крім цього, їх родичі жертвували монастирю «на поминки душі».

Одна із віруючих розповіла проповідь лаврського ієромонаха, в якій він розповідав про «чудеса» Сергія Радонежского, що відбулися в ті часи. Частково і про те, що перший ігумен неодноразово був в облозі, ходив разом з Ніконом по пояску стіни і кропив монастир святою водою, поляки стріляли в них, але стріли і кулі відскакували до тих, хто стріляв і багато ранили.

До часів облоги вже існували фортечні спорудження – стіни і башти, побудовані в ХVІ столітті, в той час коли за Івана Грозного укріплювали Москву. В систему обороняючи споруд монастиря-фортеці були включені і деякі підмосковні монастирі. За наказом царя, дерев’яні стіни були замінені цегляними, не просто замінили, а побудували фортецю за всіма правилами тодішнього фортифікаційного мистецтва.

Стіни фортеці на Маковці розсунули лісові нетрі і утворили неправильний чотирикутник, простягнутий з півночі на південь. Побудовані на міцному кам’яному фундаменті, вони мали всередині галереї, внизу – так звані печури, в середині – машикули – навісні бійниці. І завершувались роздвоєними зубцями. Верхню галерею по всьому периметру прикривав шатровий намет. Більшого значення мали 12 башт фортеці. Вона була опорним пунктом, який при обороні відігравав самостійну роль. Багатоярусні прямокутні і восьмигранні башти, які виходили далеко за межі стін, поміщали більше двох десятків гармат і запасів пороху. Із башт могла обстрілювати ся майже вкругову місцевість, зайнята ворогом.

Фортеця мала велику кількість різної зброї і великі військові запаси. В палаті, де знаходилась зброя, нараховувались шаблі і прямі мечі, бойові сокири і стріли, рогатини, шоломи, кольчуги, панцири; на складах – декілька десятків порохових бочок. Запаси пороху поповнялись тут, місцевим виробництвом, оскільки виготовляли його у підвалах на машинах, які перемелювали вугіль, селітру. В кузнях робили необхідну зброю. З вогнестрільної зброї було близько 100 гармат, а також зброєю і самопалом.

В першій половині ХVІІІ століття монастир оточило близько 30 сіл. В кожному була церква зі штатом священнослужителів. Для їх підготовки на території лаври за наказом імператриці Анни Іоанівної було відкрито середній духовний навчальний заклад – семінарію. Її учнів спочатку набирали із числа дітей священників лаврських вотчиних сіл, пізніше – із дітей лаврських слуг і селян. В перші десятиліття в семінарію із року в рік були недобори. Батьки з великою неохотою віддавали дітей в духовну школу. Доводилося застосовувати примусовий набір. Лиш коли учнів почали набирати не тільки з лаврських вотчин, а і з інших місць, то на деякий час недобору не було.

Семінарія розташувалась в північно-східній частині лаври в декількох будівлях. Були в неї навчальні класи, адміністративне приміщення, підсобне господарство. Жили семінаристи в монастирських стінах між Кошічьєй і Соляною баштами. Всередині Соляної башти був підвішений дзвін, дзвоном якого учнів повідомляли про початок і кінець занять. В результаті Соляну башту перейменували в Дзвінку.

Семінарія також займала дві кімнати під Царським палацем.

В 1814 році сюди, в будівлю Царського палацу, була переведена Московська духовна академія. В грудні 1985 року вона відмічала своє 300-ліття, а в 2005 році – 500-ліття. На ювілейному засіданні і конференції, виступаючі часто називали імена двох грецьких монахів – братів Іоанія і Софранія Ліхудов. Вони приїхали з Італії до Москви в кінці ХVІІ століття і заснували Слов’яно-греко-католицьку академію. Після утворення Російської академії наук і Московського університету вона була перейменована в Московську духовну академію.

В академії зібрались учні із усієї Росії. Режим був суворий, майже чернечий. Учнів піднімали в шість годин ранку, сьомий час відводили для молитви, яку здійснювали колективно, в кімнатах, восьмий – для приготування до занять. З дев’ятої до дванадцятої години учням необхідно було бути в класах. В середині дня – обід і прогулянка. З трьох до чотирьох годин – продовження занять в класах, після перерви на прогулянку з шести до восьми вечора – домашнє завдання. В дев’ять годин вечора – вечеря, а в десять здійснювалась вечірня молитва, після якої лягали відпочивати.

В той час, в академії вивчали вивчали широке коло предметів: біблійна історія, богослов’я, святе писання, біблейська археологія і інші дисципліни богословського характеру – всього більше десяти, а також філософія, загальна громадянська історія, математика. Існували дві головні форми занять: лекції і самостійна робота. Предмети поділялись на головні і другорядні. До другорядних, наприклад, відносились мови: латинська, грецька, давньоєврейська, німецька і французька.

Відвідування лекцій було обов’язковим. Проте, учні вигадували різноманітні способи, щоб пропустити їх, особливо з другорядних предметів. Ходили по черзі по десять, а-то й по п’ять чоловік, щоб тільки відбулась лекція. На головні предмети такого майже не було, оскільки перед початком таких лекцій приміщення спалень обходив інспектор або його помічник: тих, хто залишався і був помічений – направляли в аудиторії.

Не було звичаю записувати лекції в класах. На думку студентів, це і не було потрібним. До екзаменів вони отримували тексти лекцій і вивчали їх. Можливо, це і було однією з причин поганого відношення учнів до лекційних занять. Лекції багатьох викладачів слухались без уваги і цікавості. За всю історію академії, можна виділити лише декількох наставників, викладання яких відрізнялось послідовністю і зв’язком.

До самостійної роботи слухачів академії відносилась підготовка до екзаменів і написання віршів або, як в той час казали, дисертації. Усього за чотири роки задавалось 14 робіт і дві доповіді. Прийнято було вважати кращим той вірш, який містив велику кількість цитат із праць отців церкви, класичних і сучасних письменників. Набагато нижче оцінювались ті вірші, що містили особисте судження автора і мали незначну кількість посилань на авторитети.

Адміністрація академії, а також монастирська влада, яка хотіла зацікавити слухачів у навчанні, виділити серед них здатних і підтримати найбільш незабезпечених в матеріальному відношенні, виробили систему заходів і заохочень. Так, не поступивших в академію абітурієнтів, монастир брав на своє забезпечення. Вони жили окремо від основної маси – в П’ятницькій башті. Їх так і називали – студенти-баштники.

Тут, в академії, ченці лаври і самі викладачі переконаннями і принадними обіцянками схиляли учнів до вступу в ченці. Частина вихованців, ще будучи в академії, приймали постриг.

Але, вже в середині ХІХ століття, в стінах академії з’являються люди, які почали задумуватися над низьким рівнем богослов’я. Головним їх завданням було наближення богослов’я до життя, до релігії і подолання прірви, яка розширювалася між релігією і культурою.

Так протікало життя академії до початку ХХ століття. Згадувана раніше семінарія, з приходом в лавру академії, була переведена в Віфанію – містечко в п’яти кілометрах від Троїте-Сергієвого монастиря. В радянські часи, в середині 40-х років, їх знову об’єднали в монастирських стінах.

Головне, що слід відмітити – у навчальному процесі академії і семінарії зберігається релігійне направлення. Навчання супроводжувалось багато чисельними молитвами. Під час прийняття їжі читається читається житіє святих. В приміщеннях – церковна атрибутика. Студенти брали участь у відправленні різних служб.

Досягнення богословських постулатів здійснювалось шляхом постійного вивчення великої кількості релігійних текстів. Відповіді на богословські предмети обов’язково підкріплювались цитатами із Біблії.

В Троїте-Сергієвій лаврі, наприклад, будувались будівлі, писались фрески і ікони, які стали архітектурними і художніми пам’ятниками.

З ХVІ століття Троїцький монастир починають активно відвідувати туристи.

І в наші часи цікавість до Троїте-Сергієвої лаври не зменшилась. Приїжджають люди із різних країн світу, щоб помилуватися та ознайомитися з дивним пам’ятником Російської культури.




: data -> file doc
data -> Характеристика твердого стану речовини
data -> Мова в житті людини
data -> Теорії походження біосфери та
data -> "Вклади культури І мистецтва XX століття у світову цивілізацію"
data -> Реферат на тему: Господарство країн
data -> Концепція необоротності й термодинаміка
data -> Масаж при травмах І захворювання нервової системи
data -> Вроджені ортопедичні деформації опорно-рухового апарату
file doc -> Охорона здоров’я Німеччини
file doc -> Молодіжна політика в Польщі


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка