ІСТОРІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ ДЕРЕВИНИ



Скачати 290.41 Kb.
Сторінка2/7
Дата конвертації10.09.2018
Розмір290.41 Kb.
1   2   3   4   5   6   7

ІСТОРІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ ДЕРЕВИНИ


На всіх руських землях з найдавніших часів дерево було найбільш доступним матеріалом. Цьому сприяла й відносна легкість його обробки. Воно використовувалося в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві. Численні вироби з дерева мали найширший ужиток, але через нестійкість і малоцінність матеріалу погано зберігалися, а тому від цього періоду їх дуже мало.

Письмові джерела, мініатюри рукописів та іконописні зображення дають певні уявлення про меблі та інші вироби з дерева. Частково про художнє різьблення на дереві ми можемо судити з рельєфних зображень на кахлях, які відтискувалися переважно в дерев'яних формах. Дерев'яний посуд був настільки широковживаний, що його форми знайшли відображення у посуді з інших матеріалів - скляному, керамічному, металевому. В останньому випадку форма металевого дзбана у вигляді зрізаного конуса здавна була характерною для дерев'яного посуду цього типу. Він виготовлявся з вертикальних клепок, які утримувалися обручами. Вони відтворені на металевому дзбанку, тільки тут уже виконують не практично-доцільну, а декоративну роль. Прийоми обробки дерева часто відсуваються в різьбі по каменю. Ще з стародавньої Русі в побуті поряд з глиняним, вживався дерев'яний столовий та господарський посуд. Столовий - прикрашався різьбою та розписом і мав більш принадний вигляд. На початку періоду, в зв'язку із занепадом обробки дерева, особливо токарної, посуд виготовляли дуже мало. Пізніше виробництво дерев'яного посуду збільшується, але його значною мірою

витісняє керамічний. Письмові джерела згадують про дерев'яні миски та блюда, хлібниці, солонки, ложки та інші речі.

В письмових джерелах також згадуються конкретні типи меблів: лава, ліжко, ларець (скриня), полиця. Деякі з них зображені на іконах, мініатюрах, монетах, що дає змогу говорити про їхню конструкцію та характер оздоблення. Вони ще довго зберігають схожість із давньоруськими. Це підтверджується відповідним зображенням на мініатюрах Кенінгзберезького (Радзивіловського) літопису.

Дивовижне сидіння без спинки з ніжками, які з'єднані заокругленими арочками, зображено на мініатюрі Київського Псалтиря 1397 року та на іконі з села Яблучниця-Руська XV ст. Такі ж з'єднання ніжок бачимо на лаві із Коломийського музею.

На мініатюрі із Лавришевського Євангелія XIV ст. зображено крісло з рівною спинкою, трохи похиленими на перед локотниками та ніжками, з'єднаними, як і на столику, заокругленими арочками. Внутрішній простір під сидінням та підстіллям служив практичним цілям: з-під виглядають вузькогорлі посудини з чорнилом. Продовжені в гору ніжки крісла утворюють спинку і завершуються точеними кулями. Зображення подібного крісла є на мініатюрі Галицького Євангелія XIV ст. Там же і маленький столик, схожий на сучасний табурет, з ніжками, які по периметру з'єднані проніжками.

Поряд з заокругленими арочками відомі й інші форми сполучення ніжок. На іконі царських врат XVI ст. з села Пав'є зображено стілець, ніжки якого не виділені, і складають одне ціле з кілеподібною арочкою. Кулеподібний мотив в XVI ст. служив завершенням тих же царських воріт. Безумовно, він має східне походження. На іконі з Нової Весі кінця

XV - початку XVI ст. та в центральній частині ікони з Дрогобича XVI ст. можна побачити сидіння і столи, де ніжки з'єднані прямою планкою без арочки. На останній добре читається розпис: на дерев'яній дошці підстілля, на ніжках густий орнамент із завитків спіралевидної форми, а на бічних дошках по два великих смугастих трикутники - відомий, дуже давній хліборобський символ.

На вже згаданій іконі з Нової Весі ліжко з похилою на головах і прямою в ногах спинками та з виточеними ніжками. Продовжені в гору вертикалі ніжок утворюють прямі спинки, що завершуються виточеними кулями. Самі ніжки складаються з циліндричних, конічних, кулястих елементів. Ліжко розписане геометричним орнаментом. Типовим для народного мистецтва: в прямокутниках, які чергуються, по 4 - 5 пар точок, у квадратах між ними - кола (символ сонця), та півкола (символ місяця). Цей орнамент розміщено на основній конструкції. Він утворює своєрідне облямування широких площин, на яких розкидані древні символи засіяного поля (перехрест з точками в кутах). Стільчик з підстіллям, що стоїть біля ліжка, також має розпис, але менш виразний. Подібні стільчики малювалися на багатьох іконах. Ліжко з короткими точеними ніжками знаходимо також в нижній частині ікони "Страшний суд" (середина XVI ст.) з села Багнувате. На пам'ятниках іконопису є й інші зображення столів: довгих прямокутних - на іконах "Воздвиження" XV ст. з села Звичні та XVI ст. з села Потелиці, круглі - на іконах "Страсті Господні" XV ст. також з села Звичні та XVI ст. з села Долина.

Загалом, усі ці види меблів мають одну і ту ж спільну каркасну конструкцію з відповідними варіаціями в деталях, їхні пропорції більшою або меншою мірою мірою відповідають пропорціям людського тіла. Можна гадати, що такі зразки меблів були в ужитку заможної частини

населення. Бідніші його кола користувалися простішими і грубішими меблями.

Різьба по дереву посідала значне місце в архітектурі. Вона прикрашала стовпчики та арки галерей, які будувалися довкола світлиці, великі дерев'яні балки - сволоки. Зразок такої балки XVI ст. знайдено в одному з будинків м. Львова. Центральна частина балки оздоблена різьбленою "вихровою" розеткою, дещо менші розетки розташовані з чотирьох боків. Тут знайшов продовження той композиційний тип, що мав місце на Черняхівських мисках. Стародавнім є й мотив "косого" хреста ("язичницький криж") в обрамленні дерев'яного хреста.

Крім побутових, з дерева, використовувалися культові речі, з яких до нас дійшли лише одиниці. Серед них ручні хрести XV та XVI ст. з плоскорельєфною різьбою. У виконанні другого хреста відчувається висока професійність і вдалі спроби просторового вирішення зображуваних сцен. Фігури відзначаються чіткими пропорціями, кожна сцена рельєфної мініатюри - пластичною виразністю. З цього погляду перша пам'ятка значно поступається другій. До того ж вона насичена язичницькою символікою й, вірогідно, виготовлена народним майстром.

Семиконечний ручний хрест частково схожий на перший розглянутий хрест. На це вказує наявність маленьких, дещо незграбних виступів. Заслуговують на увагу, щоправда невдалі, спроби пластичного вирішення тіла Христа. Дві пари фігур за пластичним трактуванням близькі до іконостасу - складання XVI ст. з Кам'янця-Подільського. Отже в цьому хресті поєднуються риси принаймні трьох пам'яток. Отже з наведених спостережень, його можна датувати серединою XVI ст.

В XV ст. різьба по дереву на іконостасах тільки починає свій розвиток. До монголо-татарської навали іконостасів в церквах не було. В той час Вівтарна частина в церковному інтер'єрі відділялася перегородкою. В багатьох давньоруських храмах вона складалася з орнаментних кам'яних (шиферних) плит. Після навали, коли монументальне будівництво було дуже обмеженим і продовжувалося лише у великих містах західних земель, будуються переважно невеликі дерев'яні храми. Тоді, навіть у мурованих церквах, фрескові розписи було важко виконувати через економічний занепад та нестачу майстрів. З цих причин замість фресок, у яких послідовно розкривалося християнське віровчення та життя Христа, стали робити різьблені та мальовані ікони на дошках і розміщувати їх на вівтарній перегородці. Отже виникла необхідність створення такої конструкції, на якій би ці ікони трималися. Так, поступово, в XV ст. відбувалося формування монументально-декоративної композиції іконостасу. В міру того, як складалася конструктивна основа іконостасу, розвивалося її декорування.

Цілі іконостаси того часу, в тому числі простіші тяглові, до нас не дійшли. Від кінця XV ст. нам відомі лише двоє царських врат. Перші -походять з села Воля Добростанська, другі - з села Домариж Львівської області. За побудовою та композицією вони нагадують металеві двері на зразок суздальських, лихачівських або Васильківських. На двох їхніх стулках вміщено три пари клейм з мальованими зображеннями: на двох верхніх - сцена Благовіщення, на чотирьох останніх - євангелісти. Єдиний виняток становлять царські врата з Дома рижа, де замість Благовіщення в двох верхніх клеймах - двійчасте "Причастя апостолів". Як і в металевих вратах, клейма з зображенням мають випуклі облямування, оздоблені плоскорельєфною різьбою. Різьблені рослинні мотиви низького рельєфу контрастно виступають на дрібно фактурному тлі з випуклих точок.

Кожен мотив відділений від сусіднього орнаментальними перемичками. Своїми пластичними особливостями орнамент скоріше нагадує карбування по металу, аніж різьбу по дереву. Таким чином дерев'яні царські врата, як і весь іконостас, були нововведенням, для якого ще не знайдено відповідні художні форми і засоби виконання. Через це давньоруські металеві двері, що служили за взірець, відтворювалися в двері з можливою точністю. Та й сам орнамент на них ще зберігає давньоруські стилістичні риси. Царські врата з села Воля Добростанська завершуються розміщенням по півкружжю легким листяним орнаментом, який стилістично не суперечить орнаментації обрамлень клейм.

Царські врата з села Домажир завершує ренесансний орнамент, який стилістично не відповідає орнаментації обрамлень. Він, очевидно, є пізнішою заміною старого завершення. В розглянутих царських вратах живопис ще домінує над різьбленням. Це явище спостерігається і в меблях, де розпису відводиться головне місце.

Для церковного інтер'єру, капличок, подекуди й житла, вирізували зображення святих, біблійних та євангельських персонажів. Рідше створювали об'ємні та рельєфні скульптури на світські мотиви. Історія зберегла дуже мало імен обдарованих різьбярів XVI - XVIII ст. Поміж них Василь з Києва, Григорій Кальченко з Полтави, Федір Сніцир з Миргорода, з дещо ближчих до нас часів - В. Бідула з Тернопільщини та В. Тірчиняка з Івано-Франківщини. На початку XX ст. фігурна різьба -передусім сувенірного характеру - стала популярною на Лемківщині. Згодом лемківська різьба завоювала широке визнання.

Проте розповсюджувалася різьба обмежено - менше її було на землях України, де панувала православна церква, яка традиційно

ставилася до фігурних зображень святих. Дуже поширена вона була на Галичині.

Вже в середньовіччі існували церковні об'єднання різьбярів, хоча частіше вони перебували в цехах столярів. Рукотворність була основною неповторністю різьбярських виробів, як і традиційність форм і декору.

Більш ніж фігурна, була розвинута орнаментальна різьба. Найдавнішим її видом є, так звана, плоска різьба. Різновиди останньої -контурна, нігтевидна, триграновиямчаста. Така різьба найбільш розповсюджена по Подніпров'ю, зокрема, Полтавщині. Традиції її збереглися до тепер. Складнішою є плоскорельєфна різьба. До неї відноситься прорізна або ажурна. Інколи ці техніки поєднуються. Плоскорельєфною різьбою здавен прикрашали речі культового призначення, наприклад ручні хрести. Збереглися виконані цією технікою ікони з кінця XVII - початку XVIII ст. (Львівський музей етнографії та художнього промислу). Ще в наш час декоруються нею окремі знаряддя праці: кісся до кіс, кушки - великі довбані футляри - посудини на брусок та воду, що їх прикріплюють косарі до пояса і т. д. Ажурна, про тильна різьба, використовується в іконостасах, зокрема, царських вратах -основному їх компоненті, а також в обрамлені ікон.

В XIX ст., а особливо в другій його половині, на Прикарпатті, Буковині, Полтавщині (менше Чернігівщині) було поширене виробництво речей різноманітного призначення - точених, різьблених, прикрашених техніками інкрустацій, випалювання. До трьох останніх вдавалися переважно різьбярі з Карпатського краю.

Інкрустацією називається такий спосіб прикрашування предмета, коли на його поверхню наноситься візерунок із шматочків дерева іншого

кольору (переважно природного), перламутру, вставляється бісер, метал. Коли ж орнамент або зображення (наприклад букет квітів) виконується через вставлення в декоративну річ тільки кусочків різнокольорового дерева - це інтарсія. У Львові в інтер'єрі каплиці Боїмів (початку XVII ст.) збереглося обладнання виконане цією технікою. В народному різьбярстві обидві техніки широко застосовувалися тільки з другої половини XIX ст. Виробництво таких речей у Карпатському Краю пов'язане з творчістю Шкрібляків із села Яворів, що біля Косова. Юрій Шкрібляк (1822 - 1884), його син Василь, Микола та Федір були причетні до популяризації гуцульських різьблених тарелів, рахв, хрестів, трійці, цукерничок, ваз і т. д., декорованих технікою інтарсією та інкрустації. Майстри з династії Шкрібляків та Корпанюків продовжують розвивати народні традиції.

Поширене декорування дерев'яних різьблених, точених речей випалюванням. Декоративні мотиви, композиції наносяться на поверхню предмета кількома способами: найпростіше - розпаленим штампиком. На Яворів ці (Львівська область) поширене контр рельєфне різьблення по покритому відповідним барвником тлі. Виконані так тарелі, плакетки, шкатулки та інші предмети переважно сувенірного призначення -неповторні в своїй красі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка