Тема. Громадсько-політичне життя. Масові репресії. Конституція 1937 р. Мета



Скачати 284.5 Kb.
Сторінка4/18
Дата конвертації01.08.2018
Розмір284.5 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Робота з термінами та поняттями

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалося в дусі ненависті до «ворогів народу», необхідності непримиренної боротьби зі «шпигунами», «шкідниками» на виробництві, куркулями, заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активну участь в індустріалізації країни та колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.

У містах було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, яким постачалися продукти харчування централізовано.

Було прийнято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, із подальшим виселенням його родини з квартири.

Від 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу («Главное управление лагерей»). Кількість ув’язнених у цих таборах за десять років зросла до 4 млн осіб. Було відновлено каторгу та смертну кару.

Й. Сталін розумів, що українізація викликала посилення українського національного руху, який підтримувала частина комуністів, а це могло вивести Україну з-під контролю Москви. Тому в Україні гонінь і переслідувань передусім зазнало старше покоління української інтелігенції, оскільки саме серед них шукали й знаходили «зрадницьке обличчя націоналістичної інтелігенції».

У 1929 р. відбувся суд над 45-ма членами так званої Спілки визволення України, які звинувачувалися в підготовці до збройного повстання з метою відновлення самостійної «буржуазної України». Серед засуджених були відомі вчені, письменники, культурні діячі. Переважна більшість із них була знищена в сталінських таборах. Цей процес підштовхнув до розправи над священиками Української автокефальної церкви, що привело в січні 1930 р. до її формальної самоліквідації.

Чергова хвиля арештів прокотилася в 1931 р. Цього разу громили так званий підпільний Український національний центр (УНЦ), керівництво якого складалося з колишніх провідних діячів Центральної Ради — М. Грушевського та В. Голубовича, які зазнали принизливих допитів та переслідувань.

Наступними жертвами стали представники суспільних наук. Хоча вони й стояли на позиціях марксизму, але досліджували українську історію, господарство та культуру. Були репресовані М. Яворський, С. Сем- ківський, В. Юринець та ін.

Масові репресії були невід’ємною частиною сталінської тоталітарної системи. У 1933 р. об’єктом терору знову стала Україна. Й. Сталін вирішив перекласти відповідальність за провали 1932—1933 рр. на комуністів України. Головним об’єктом його «уваги» став комісар освіти М. Скрипник, який не побажав зректися українізації й наклав на себе руки 7 липня 1933 р.

Страчувалися або висилалися в табори тисячі представників української інтелігенції. Було закрито театр «Березіль», а його керівника — Леся Курбаса — заслано в табори, де він загинув. Від січня 1933 до січня 1934 р. КП(б)У втратила близько 100 тис. членів. Майже всі вони були або розстріляні або відправлені на заслання.

Поштовхом до наступної хвилі репресій став XVII з’їзд ВКП(б), який відбувся в січні 1934 р. Замість тріумфу Й. Сталін відчув небезпеку з боку старих комуністів, оскільки 270 делегатів голосували проти його кандидатури на пост Генерального Секретаря, у той час як проти С. Кірова — тільки три. 1 грудня 1934 р. С. Кірова, за нез’ясованих обставин, було вбито. Й. Сталін позбувся суперника й використав факт його смерті як підставу для наступної хвилі терору.

Відбулися зміни в карних кодексах республік, спрямовані проти «терористичних організацій» та «терористичних актів». Цим, по суті, розв’язувалися руки для переслідування чергових «ворогів народу». В Україні одними з перших жертв цієї кампанії стали Ю. Коцюбинський, М. Куліш.

Після пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р. почалася так звана «Велика чистка» 1937—1938 рр., яка цього разу охопила весь Радянський Союз.

На цей час були призначені перевибори місцевих комітетів партії, які передбачали «чистку» партапарату. Але оновилося не більше ніж 20 % керівного складу. Тоді з’явився оперативний наказ по НКВС СРСР 00447, згідно з яким протягом чотирьох місяців необхідно було репресувати 268 тис. 950 «ворогів народу». Застосовувалися тортури, і люди дуже часто обмовляли себе, близьких, знайомих. Таким чином, зловісне коло «контрреволюційних організацій» розширювалося. Так, із 62 членів ЦК КП(б)У в 1937 р. 56 були звинувачені у ворожій діяльності, з 11 членів політбюро ЦК КП(б)У репресовано десятеро, з п’яти кандидатів у члени політбюро — четверо, усі дев’ятеро членів оргбюро ЦК КП(б)У загинули.

На початку 1938 р. в Київ було направлено М. Хрущова, якого обрали першим секретарем ЦК КП(б)У. Він розгорнув активну діяльність з викриття «ворогів народу в Україні». За 1938 р. український уряд змінився двічі. До кінця року з усіх колишніх керівників КП(б)У залишилися тільки О. Бойченко та Г. Петровський. За словами М. Хрущова, українська компартія «була вичищена до блиску».

Від кінця 1938 р. хвиля масових репресій починає спадати. У 1939 р. відбувся XVIII з’їзд ВКП(б), який показав, що старі партійні кадри практично винищені, а ставати в опозицію Й. Сталіну вже більше ніхто не наважувався.

Наслідки сталінських репресій в СРСР:



  • зміцнення особистої влади. Усунення можливих претендентів на владу;

  • насаджування атмосфери страху. Створення образу ворога. Через систему ГУЛАГу пройшло 5 % населення СРСР;

  • різке послаблення потенціалу спеціалістів у всіх галузях знань і практичної діяльності;

  • підрив обороноздатності;

  • знищення національних еліт;

  • падіння темпів розвитку промислового розвитку в три рази.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Усі ці виступи жорстоко придушувалися. Прийняття нової, Сталінської, конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи.

Масові репресії не становили основу життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув щастя. Багатьом були невідомі ті жахливі режими. Народ під впливом закликів «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги, радів із кожних успіхів країни та вірив у те, що казав їх вождь (Й. Сталін): «Жити стало краще, жити стало веселіше».




  1. : wp-content -> uploads -> 2017
    2017 -> Программа першого рівня вищої освіти за напрямом 016 Спеціальна освіта (логопедія)
    2017 -> Робоча програма навчальної дисципліни регіональні проблеми стійкого розвитку
    2017 -> Хрящевська Людмила Михайлівна, доцент кафедри етнології та спеціальних історичних дисциплін, кандидат історичних наук, доцент (Хрящевська Л. М.) робоча програма
    2017 -> Психологія Ідентифікація
    2017 -> Методичний комплекс для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія» з курсу «країнознавство»
    2017 -> Навчально-методичні матеріали для самостійної роботи студентів-магістрів
    2017 -> Рішення Дніпропетровської обласної ради статут комунального позашкільного навчального закладу,,мала академія наук учнівської молоді" дніпропетровської обласної ради"
    2017 -> Додаток 3 до наказу №37 від


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка