Політичний режим в Україні з 1994 по 2004 р



Скачати 150.24 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації01.08.2018
Розмір150.24 Kb.
1   2   3   4
Політичний режим в Україні з 1994 по 2004 р.
Визначення типу політичного режиму в Україні періоду президента Л. Кучми було однією з тем, що не заохочувались владою. Офіційні ідеологи активно експлуатували тезу про те, що починаючи з 1991 р. Україна перебуває в перехідному стані, рухаючись від тоталітаризму до демократії. Процес демократизації мав би завершитись формуванням правової та соціальної держави, розбудовою громадянського суспільства та ринкової економіки.

Починаючи з середини 90-х рр. уявлення про те, що декларовані цілі розходяться з поточною політичною практикою з’явились в середовищі інтелектуалів, а згодом поширились серед значної кількості громадян України. Серед небагатьох дослідників, що безпосередньо займались вивченням політичного режиму в Україні, не було ілюзій щодо недемократичності режиму, проте були досить суттєві розбіжності з приводу визначення його типу.

Так В. Полохало започаткував дискусію щодо демократичної спрямованості перехідного періоду в Україні і запропонував тезу про неототалітарний характер політичного режиму в Україні [Полохало В. Політична арена України //Філософська і соціологічна думка. – 1992. – №4, Полохало В. Метаморфози посткомуністичної влади // Сучасність. – 1996. – №9, Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні та Росії // Політична думка. – 1998. – №2]. В. Полохало визначив сім рис посткомуністичного неототалітаризму, що були характерні, на його думку, для більшості пострадянських країн.


  1. Відчуження більшості суспільства від влади за одночасної багатовимірної залежності від неї.

  2. Однобічне підкорення громадян правилам, нормам і безконтрольне здійснення державою своїх повноважень.

  3. Відсутність реальних гарантій декларованих прав людини, безпорадність індивіда перед чиновниками.

  4. Тіньові присвоєння, розподіл загальнонародної власності за панування клієнтельських зв’язків.

  5. Поєднання корумпованої політичної влади, тіньової економіки і кримінального світу.

  6. Домінування ролі номенклатурно-корпоративних кланів, симбіоз олігархії та авторитаризму.

  7. Утилітарне використання олігархами демократичних норм і процедур.

Посткомуністичний неототалітаризм В. Полохало визначив як “гібридний тип суспільного устрою й політичного режиму, такий новітній різновид тоталітаризму, за якого всеохопний контроль, систематичні примус і насильство (або загроза їхнього застосування) з боку посткомуністичної олігархічної влади щодо більшості населення здійснюється легітимно, з використанням демократичних технологій, причому ж в жорстких (на відміну від тоталітаризму “класичного”), а у відносно м’яких формах, через безліч багатовимірних і стійких залежностей (і очевидних, і латентних – соціокультурних, правових, економічних тощо)” [В. Полохало, 1998. с. 17-18].

Якщо В. Полохало заперечував доцільність використання західних теорій суспільної трансформації, то А. Колодій, використовуючи модель переходу розроблену американськими політологами, запропонувала п’ять сценаріїв подій в Україні. Лише перший сценарій передбачав поступальний розвиток до демократії. Всі інші, в тій чи іншій формі, передбачали встановлення авторитарного правління. А. Колодій не запропонувала власного бачення типу політичного режиму, що сформувався в Україні в другій половині 90-х рр. Вона натомість використала твердження Г. О’Доннела та Ф. Шміттера про те, що Україна належить до перехідних суспільств з неконсолідованою, неповною демократією, де старий політичний режим зруйновано, а новий ще не можна вважати стабільним [А. Колодій До питання про політичний режим в Україні // Сучасність. – 1999. – №7-8. – С.84-96].

На те, що політичний режим в Україні з 1991 р. до початку другої половини 90-х рр. набув неототалітарного характеру, вказував С. Лінецький. Використовуючи систему аргументації “від супротивного” київський дослідник виокремив шість тез, прихильників того, що тоталітарний режим в Україні розпався і піддав їх жорсткій критиці. Автор стверджує, що “попри значну інерцію свого розвитку, неототалітаризм перебуває в стані протиборства з демократичною альтернативою”. “Перехідність” у цьому контексті означає радше невизначеність остаточного підсумку їхнього змагання, незавершеність, суперечливість і непослідовність самої трансформації режиму, а отже, його певну історичну самобутність [Лінецький С. Політичний режим в Україні (1991-1997) // Політологія. Посібник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Академія. – С.192].

Дещо інший підхід до визначення політичного режиму використав канадський політолог Т.Кузьо. Т.Кузьо заперечує поширену серед транзитологів тезу про Україну як “делегативну демократію”. Остання розглядається як неповноцінна демократія, у якій населення залишається пасивним у період між виборами. Ця концепція, з точки зору Кузьо, може бути використана лише для Півдня і Сходу України, де населення виявляло політичну активність в основному в період виборчих кампаній. Проте мешканці Західного і Центрального регіонів України зберігали громадянську і політичну активність і в період між виборами.

Натомість Т. Кузьо, слідом за Т.Карозисом та деякими іншими західними політологами пропонує визначати Україну як “гібридну державу” зі змагальним авторитарним режимом. Для гібридної держави характерним є поєднання залишків старої радянської системи з новими економічними та політичними інститутами. Політичний процес у гібридній державі визначається застоєм, корупцією і домінуванням еліт, які приносять мало користі для країни і мають малу підтримку населення. [ Carothers T. The End of Transition Paradigme.// Jornal of Democracy, 2002, №13(1) P.10]

Для гібридних держав, до яких Т.Карозис зарахував також Росію, Болгарію, Боснію, Албанію і Молдову, характерними є шість ознак:



  • Інтереси громадян недостатньо враховуються або ігноруються;

  • Низький рівень політичної участі в період між виборами як у “делегованій демократії”;

  • Часте порушення правових норм;

  • Вибори дають непевні результати і тому мають низьку легітимність;

  • Низький рівень довіри до державних інститутів.

  • В цілому недосконале функціонування держави.

Ці ознаки Т.Кузьо уточнює і доповнює на прикладі України наводячи десять свідчень того, що Україна часів президентства Л.Кучми була державою в якій домінувала нерадянська політична культура.(Т.Кузьо Десять свідчень того, що Україна неорадянська держава.//http://www.pravda.com.ua. від )

1. Утримання монопольного контролю центристами (провладні партії).

2.СДПУ (о) – аналаг КПУ радянських часів.

3. Намагання кооптувати недержавні інституції до корпоративної співпраці.

4. Нетерпіння до опозиції.

5. Недотримання правових норм.

6. Ставлення до ЗМІ.

7. СБУ повернулася до неорадянських методів боротьби з опозицією.

8. Діють принципи радянської національної політики (домінування російської мови, святкування).


  1. Анти американізм та антизахідна риторика.

  2. Гасла про інтеграцію до євроатлантичних структур – як ширма для загравання з Заходом.

Змагальним авторитаризмом Т.Кузьо вважає режим, у якому присутні дві тенденції. З одного боку домінування олігархів під прикриттям центристських партій у парламенті, а з іншого спроби опозиції стримати олігархічні клани у намаганні встановити повністю авторитарний режим. Завдяки тому, що провладні політичні еліти часів Кучми були роз’єднані, а опозиція була досить потужною, в Україні повністю авторитарний режим. не був встановлений.

Стан нестабільної рівноваги, що склався в Україні у період президенства Л.Кучми у випадку перемоги на президентських виборах В.Януковича міг змінитися у бік авторитарної консолідації, або ж у бік демократичної консолідації у випадку перемоги В.Ющенка. Проте, з огляду на процеси, що відбуваються в Україні між президентськими і парламентськими виборами, таке очікування видається мені передчасним.





  1. Еволюційна трансформація влади у певний тип власності.

  2. Криміналізація, корумпованість владних структур.

  3. Збереження тоталітарної влади через панування номенклатури.




: doc -> polit
polit -> Робоча програма з курсу: "Глобалістика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту, спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу "Світовий політичний процес І геополітика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Етнополітика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Соціологія політичного конфлікту" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Програма курсу "Соціологія" (для студентів І курсу спеціальності "політологія" факультету політико-інформаційного менеджменту) Програма складена: доц., к.І. н. Інною Шостак "
polit -> Робоча програма з курсу: " Загальна теорія політики 2" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Програма курсу "Політична історія України" для студентів магістеріуму спеціальності "
polit -> Робоча програма курсу: „ Політичні інститути в сучасній Україні Лекції 24 год. Практичні заняття 20 год


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка