Показники стану свободи і демократії



Скачати 150.24 Kb.
Сторінка3/4
Дата конвертації01.08.2018
Розмір150.24 Kb.
1   2   3   4
Показники стану свободи і демократії

в Україні





1997

2004

2005

Виборчий процес

3,25

4,25

3,50

Громадянське суспільство

4,00

3,75

3

Незалежність ЗМІ

4,50

5,50

4,75

Урядування

4,50

5,25



Конституційний, законодавчий та судовий устрій

3,75

4,75

4,25

Корупція



5,75

5,75

Шкала демократизації

4,00

4,88


Таблицю складено за даними моніторингу, який за спеціальною програмою у 27 посткомуністичних країнах проводить міжнародна правозахисна організація “Freedom House”. Джерела: [ Nations in Tranzit 2004. Democratization in East Central Europe and Eurazia / Ed. A. Motyl, A. Schnetzer. – N.Y.: Rownan & Littlefield Publishers, Inc., 2004. – XVII, 666 p.]


Методологія моніторингу виходить з того, що за 1 приймається повна відповідність стандартам демократичного урядування. Відхилення від 1 характеризує рівень невідповідності їм. Політичний режим країни, сумарний показник якого (шкала демократизації) перебуває у межах 1-2, визначається як “консолідована демократія” (Consolidated Democracy); на рівні 3 – “напівконсолідована демократія” (Semiconsolidated Democracy); 4 – “перехідне урядування або гібридний режим” (Transitional Government or Hybrid Regime); 5 – “напівконсолідований авторитарний режим” (Semiconsolidated Autoritarian Regime); у межах 6-7 – “консолідований авторитарний режим” (Consolidated Autoritarian Regime). [Nations in Tranzit 2004. Democratization in East Central Europe and Eurazia / Ed. A. Motyl, A. Schnetzer. – N.Y.: Rownan & Littlefield Publishers, Inc., 2004. – p. IX – XVII ]
Як бачимо, політичний режим в Україні за президентства Л.Кучми більшість дослідників визначають як недемократичний в діапазоні від неототалітарного (В.Полохало, 1995, 1996, 1997) до змагального напівавторитарного (Т.Кузьо 2005). Такі коливання у визначеннях відображають коливання у суті самого режиму який за десять років пройшов кілька етапів еволюції. На мій погляд в останні роки президентства Л.Кучми політичний режим в Україні мав вигляд змішаного правління близького оточення та окремих членів сім’ї президента з впливом декількох конкуруючих між собою фінансово-промислових груп. Тому його можна визначити як патримоніально-олігархічний авторитаризм.
В середовищі українських дослідників та частини західних вчених вже утвердився погляд на події листопада-грудня 2004р. як революцію. На мій погляд вчені, що намагалися визначити суть подій кінця 2004 р. шляхом співставлення та порівняння з “класичними” революціями, чи навіть з новітніми “революціями” 80-х рр. ХХ ст. пішли хибним шляхом. Справа в тому, що немає “ідеального типу” революції, до якого можна було б прирівнювати всі інші. Некоректно також говорити про те, що революція відбувається під час виборів. З цим, на мій погляд, пов’язані труднощі більшості вітчизняних авторів, які визначають драматичні події кінця 2004 р. в Україні через категорію революції.

Сучасні дослідники революції (С.Хантінгтон, Т.Скокпол та Е.Трінбергер, Дж.Голдстоун, ) вказують на такі риси цього феномена[Детальніше про теоретичні пояснення феномена революції та моє бачення подій листопада-грудня 2004 р. в Україні дивіться Ю.Мацієвський “Помаранчева революція крізь призму транзитології // “Ї”, № 40, 2005 р.]:

1) розпад держави; 2) насильницький характер; 3) глибока, фундаментальна зміна існуючого ладу та соціальної структури суспільства; 4) радикальна зміна політичних інститутів та всієї політичної системи.

Якщо додати до цього, що революції – це переважно тривалі процеси – від кількох місяців до кількох років, тобто макроподії, що активізують всі верстви суспільства, зокрема селян, то стає зрозуміло, що визнати події кінця 2004 р. в Україні революцією є надто проблематично.

Події листопада-грудня 2004 р. в Україні мали деякі ознаки революційності (політична криза, що тривала від оголошення результатів другого туру до рішення Верховного суду про визнання результатів другого туру недійсними та призначення його переголосування, політична мобілізація значної кількості громадян, протистояння влади і опозиції, політична поляризація в суспільстві), але це не дає підстав визнати їх революцією. Ці події не були також і путчем, заколотом чи переворотом. Виникає питання- як їх визначити?

Я пропоную погляд на ці події крізь призму транзитології. У цій галузі політичних досліджень виділяють декілька типів політичної трансформації: реформа, революція, переворот і перехід. Якщо революція- це насильницька зміна існуючих інститутів, то перехід це такий тип політичної трансформації, для якого характерна зміна інститутів без порушення правових норм. Реформа і переворот також не задовольняють цих вимог.

На мою думку в Україні відбулася ненасильницька зміна правлячої еліти за масової участі населення в політичному страйку в період президентської виборчої кампанії. Т.ч. події “помаранчевої революції” коректніше пояснювати через категорію переходу. Перехід розглядають як тривалий процес, що проходить у кілька етапів. Початком переходу вважається лібералізація старого режиму, що почалась в Україні, як і по всьому СРСР в кінці 80- их рр. ХХ ст. Щоправда “перебудова” в Україні розпочалась з певним відставанням від Москви, що було характерним у відносинах між імперським центром та республіками. Провал путчистів у серпні 1991р.і проголошення суверенітету Росії, України та інших республік колишнього СРСР дав початок другому етапу переходу. З цього моменту динаміка і глибина реформ у кожній республіці починають набувати особливого вигляду. У прибалтійських республіках перехід відбувався поступально та лінійно, тоді як в Україні, Білорусі та Росії поступальність і лінійність була перервана в різний час. В Білорусі згортання демократизації відбулось найшвидше з приходом до влади А. Лукашенкі. В Україні і Росії темп реформ почав знижуватись приблизно в один час з переобранням президентів Л.Кучми та Б.Єльцина на другий термін. Таким чином за фасадом слабко виражених демократичних інститутів у трьох слов’янских республіках почали формуватися авторитарні режими кожен з яких мав свої особливості. Зупинка демократизації і повернення до патримоніального панування та султанізму мали місце також і в кавказьких та середньоазійських республіках.[T.Kuzio ]Ненасильницька зміна влади у 2003р. в Грузії та у 2004р. в Україні дають підстави вважати ці події початком третього етапу переходу. Український варіант переходу має декілька особливостей. По-перше, зі зміною влади в Україні, почався третій етап суспільних трансформацій. Визначальною рисою цього етапу є зміна еліт. Перший етап тривав з кінця 80-х років ХХ ст. до 1991 р. Другий – з 1991 до кінця 2004 р. В цей період в Україні радянський номенклатурний авторитаризм трансформувався у новітній кланово-олігархічний різновид авторитаризму.

По-друге, перші два етапи переходу наближаються до поміркованого різновиду, але початок третього етапу має свої особливості. У транзитології розрізняють два типи переходу – радикальний та поміркований. Радикальним шляхом перехід відбувався в тих країнах, де стара еліта повністю втратила легітимність. Зміна режиму відбулась або шляхом абдикації (відречення від влади), так як це трапилось у 1989 р. в Чехо-Словаччині та НДР, та у 1993 р. в Грузії, або насильницьким шляхом, так як це трапилось у 1989 р. в Румунії та в 2005 р. в Киргизстані.

Поміркований тип переходу передбачає перемогу опозиції на виборах, яка або веде переговори зі старою елітою щодо шляхів та методів здійснення реформ, або допускає проникнення представників старої еліти до владних структур. Останній шлях досить тривалий. До того ж, при збереженні позицій старої еліти у владі можливі відхилення та зупинки процесів демократизації. Саме цим шляхом розвивалися події в Україні та більшості пострадянських країн після 1991 р.

В Україні стара влада була повністю позбавлена легітимності, проте не наважилась ні на застосування сили після початку масових акцій протесту, ані на відмову від здійснення повноважень.

По-третє зі зміною частини правлячої еліти політичний режим виявляє значний імунітет до змін.
Не зовсім мирний спосіб зміни влади у 2005р. в Киргизстані та невдача опозиції на парламентських виборах 2005 р. в Азербайджані підштовхують до думки про зупинку демократичного імпульсу на пострадянському просторі.
Порівнюючи політичний режим періоду правління Л.Кучми і той, що складається з обранням В.Ющенка, можна відзначити певні відмінності та певні аналогії.


  • Змінилась риторика влади (ідеологема стабільності змінилась ідеологемою проведення реформ)

  • Започатковано ряд ініціатив по реформуванні структури органів управління та територіального устрою

  • Змінилось ставлення влади до ЗМІ

  • Відбулись зміни у розвитку громадянського суспільства

  • Відбуваються зміни у політичній культурі населення України

  • Політичні інтриги в оточенні президента вийшли на поверхню, що закінчились урядовою кризою, та відставкою уряду Ю.Тимошенко

  • З 1.01.2006. вступили в дію доповнення до конституції від 8.12.2004р., що суттєво впливатимуть на взаємовідносини між головними гілками влади в Україні.

Що залишилося:

  • Практика призначень на урядові посади. Тут показовий приклад із призначенням міністрів уряду Ю.Тимошенко та голів обласних державних адміністрацій.

  • Стиль ухвалень політичних рішень виявляє ознаки авторитаризму . Про це свідчать 14 указів президента “не для службового користування”; непрозоре і не публічне досягнення угоди щодо поставок російського газу в Україну, заяви з боку оточення президента про можливий розпуск парламенту.

  • Заяви глави держави щодо необхідності перегляду попередньо прийнятого рішення щодо впровадження політичної реформи є свідченням бажання частини оточення президента залишити за ним попередні повноваження.

  • Корупція як системне явище притаманне недемократичному врядуванню не зникла. Це означає, що відносини між представниками влади (чиновниками) та громадянами, в цілому залишились тими самими.

Інерційність інститутів старого режиму впливала на ситуацію в Україні за часів президентства Л.Кучми, вона ж зберігає свій вплив і за перший рік президентства В.Ющенка. Інституційний злам протягом першого року діяльності нової влади не відбувся. Старі інститути та практики зберігають свій вплив, а нові у вигляді адміністративної, територіальної реформ та реформи політичної системи наштовхуються на опір.

Отже в Україні зі зміною перших осіб держави і значного прошарку еліти другого ешелону (голів обласних. і райдержадміністрацій) політичний режим у суті своїй залишається гібридним. Тобто таким, що поєднує риси авторитарного та демократичного урядування. Тип сучасного політичного режиму в Україні можна визначити як перехідний, пост-авторитарний у якому поєднуються як авторитарні так і демократичні методи здійснення влади . (персоналістсько-популістичний.)

Рух України до консолідованої демократії буде залежати від результатів парламентських виборів 2006 р., успіху політичних реформ, міри співпраці України з Євроатлантичними структурами, розвитку громадянського суспільства та станом демократії у сусідніх країнах.



: doc -> polit
polit -> Робоча програма з курсу: "Глобалістика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту, спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу "Світовий політичний процес І геополітика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Етнополітика" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Робоча програма з курсу " Соціологія політичного конфлікту" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Програма курсу "Соціологія" (для студентів І курсу спеціальності "політологія" факультету політико-інформаційного менеджменту) Програма складена: доц., к.І. н. Інною Шостак "
polit -> Робоча програма з курсу: " Загальна теорія політики 2" для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту спеціальності "
polit -> Програма курсу "Політична історія України" для студентів магістеріуму спеціальності "
polit -> Робоча програма курсу: „ Політичні інститути в сучасній Україні Лекції 24 год. Практичні заняття 20 год


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка