Вплив фізичних вправ на відновлення



Скачати 288.25 Kb.
Дата конвертації28.01.2018
Розмір288.25 Kb.


Доповідь на семінарі вчителів фізичної культури на тему:
Вплив фізичних вправ на відновлення

та покращення здоров’я школярів.
Вчителя фізичної культури Чугинської ЗОШ Великохацького М.В.

2014

Вплив фізичних вправ на відновлення та покращення здоров’я школярів.
1.Хвороба – це порушення нормальної життєдіяльності організму під впливом надмірних подразників, в результаті чого знижується його пристосувальні можливості.

Хвороб існує багато. На сьогодні відомо біля 10 тис. захворювань і більше 100 тисяч їх ознак. Для кожної епохи характерні свої захворювання. В наш час найбільшою проблемою є хвороби цивілізації – атеросклероз, ішемічна робота серця, ожиріння, діабет, нервово-психічні розлади. Психосоматичні захворювання є найбільш розповсюдженими в наш час, від яких передчасно старіють і помирають люди.

Причини захворювання діляться на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішніми причинами хвороби можуть бути: аліментарний фактор, що характеризується порушенням режиму харчування (переїдання, недоїдання); фізичні (дія високої чи низької температури; атмосферний тиск тощо); хімічні (отрути); механічні (рани, розтяжіння, переломи, струси тощо); біологічні (бактерії, віруси); психічні фактори, які лежать в основі неврозів, психічних розладів та психосоматичних хвороб (виразка шлунково-кишкового тракту, стійкі гормональні порушення; соціальні фактори які визначають суспільне середовище людини (забруднення зовнішнього середовища, гіпокінезія, падіння моральних підвалин).

Внутрішні причини захворювань пов’язані з: спадковістю - порушеннями хромосомного апарату, які характеризуються структурними або кількісними його змінами (дальтонізм, гемофілія); конституцією людини, яка визначає її генетичний потенціал і, таким чином, схильність до певного захворювання (цукровий діабет, гіпертонія); особливостями внутрішньоутробного розвитку, які обумовлюють вроджені хвороби (косолапість, дисплазія кульшового суглоба).

Відомо, що у 70% виникнення хвороб залежить від способу життя самої людини: шкідливих звичок, порушення санітарно-гігієнічних норм, режиму праці і відпочинку, харчування, забруднення довкілля тощо. Найбільш розповсюдженою причиною психосоматичних хвороб є переоцінка власних можливостей, спроба підняти соціальний вантаж, який закінчується “психічною грижею”. Отже, хвороба, як правило, є наслідком спотвореного, нездорового способу життя.

(Етіологія - вчення про причини та умови виникнення хвороби.)

При захворюванні людини в її організмі відбуваються патологічний процес, який характеризується тривалими реакціями органів систем, які виходять за межі фізіологічних норм і можуть залишати структурно-функціональні їх порушення.

За швидкістю розвитку та тривалістю протікання розрізняють гострі і хронічні хвороби. Гострі хвороби характеризуються швидким розвитком та важким її протіканням. До них належать ряд інфекційних хвороб. Хронічні захворювання характеризуються поступовим розвитком, який може тривати роками з чергуванням періодів прогресування та загострення і періодами затухання та ремісії. Одне і те ж саме захворювання може мати гострий або хронічний характер, наприклад, бронхіт. Захворювання може розпочатися, як гостре, а потім перейти у хронічну форму. І, навпаки, хронічне захворювання може загостритись під дією негативних чинників зовнішнього середовища.

В розвитку захворювання розрізняють 4 стадії.

Перший період – скритий, або латентний - період між дією причини та проявом перших ознак хвороби.

Другий період – продромальний, який характеризується проявом неспецифічних симптомів, що властиві багатьом захворюванням, - головний біль, погіршення апетиту тощо.

Третій період – повного розвитку, який характеризується типовою клінічною картиною конкретного захворювання з проявом специфічних симптомів.

Четвертий період – завершення хвороби з: повним одужанням (організм переходить у стан, що був до захворювання); переходом у хронічну форму; одужанням із залишковими явищами (коли в організмі залишається тривалий патологічний слід функціонального характеру, наприклад запальний процес в нирках після грипу); стійкими патологічними змінами (змінами морфологічного характеру, наприклад, вада серця після ангіни).

Якщо до основного захворювання додається хвороба, яка відрізняється від нього своїми симптомами, то це називається ускладненням хвороби.

Патогенез- розділ патології, що вивчає механізми розвитку хвороби, їх протікання та завершення.

2. Здоров’я і хвороба – єдність протилежностей.

Про здоров’я та хворобу можна судити суб’єктивно і об’єктивно. У першому випадку висновок робить сама людина, у другому – лікар, що його обстежує. При цьому їх висновки можуть не співпадати. На ранніх стадіях багатьох не спадкових і деяких спадкових хвороб людина почуває себе цілком здоровою, хоча об’єктивно в організмі вже спостерігаються патологічні процеси. І, навпаки, людина може почувати себе погано, хоча об’єктивні ознаки захворювання відсутні. Небезпечно, коли людина знаходиться в стані передхвороби, а почуває себе цілком здоровою, ігноруючи рекомендації медиків.

В практиці медицини розрізняють декілька градацій здоров’я: абсолютно здоровий, здоровий, практично здоровий і хворий.

Для оцінки здоров’я дітей і підлітків у відповідності з існуючими сучасними уявленнями існує 5 критеріїв:

- рівень фізичного розвитку, ступінь його гармонійності, відповідність біологічного віку календарному (паспортному).

Оцінка фізичного розвитку є важливим прогностичним показником стану здоров’я людини. Така оцінка дозволяє виділити групи, що знаходяться в стані ризику, а це в свою чергу відіграє важливу роль для діагностики і профілактики різних захворювань. Часто низький фізичний розвиток вважають головною причиною захворювань. В свою чергу хронічні захворювання викликають погіршення фізичного розвитку.

Фізичний розвиток – це природній процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму. З іншого боку – це ступінь дозрівання на кожному життєвому відрізку.

Існує три фази процесу фізичного розвитку:

-підвищення його рівня (до 25р.),

-відносна стабілізація (до 60р.)

-поступове зниження фізичних можливостей людини.

На фізичний розвиток впливають три групи факторів: біологічні (спадковість), кліматогеографічні (кліматичні і метеорологічні умови в різних кліматогеографічних зонах), соціальні (умови матеріального життя, трудової та навчальної діяльності, зміст фізичного виховання).

3. Вплив фізичних вправ на відновлення та покращення


здоров’я школярів.

Тонізуюча дія – підвищення тонусу загального та тих органів, у яких він є пониженим за рахунок відновлення моторно-вісцеральних рефлексів.

Тонізуюча дія фізичних вправ виражається, перш за все, у стимуляції моторно-вісцеральних рефлексів. Спеціально підібрані вправи здатні посилювати процеси збудження чи гальмування у ЦНС і тим самим сприяють відновленню рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз, стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Суттєвий тонізуючий вплив фізичних вправ на підкорку і кору головного мозку. Він виражається, перш за все, в активізації коркової динаміки. При цьому по механізму негативної індукції можуть пригнічуватись осередки постійного збудження, а за механізмом іррадіації – мобілізуватись порушена лабільність в окремих ділянках головного мозку.

Трофічна дія – проявляється у прискоренні місцевого кровообігу і постачанні поживних речовин, внаслідок чого відбувається регенерація т.б. заміщення сформованого дефекту або патологічних змін у тканинах новими тканинними структурами. У працюючих м язах спостерігається розширення та збільшення кількості працюючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної крові та відток венозної крові, покращується лімфообіг. Через це швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та розвиток атрофій.

Компенсаторна дія – здійснюється при порушенні функцій організму. Компенсація - це тимчасове, або постійне заміщення порушеної, чи втраченої під впливом хвороби функції. Компенсації формуються довільно і негайно, якщо хвороба є небезпечною для життя людини. Якщо компенсації не потрібні для збереження життя, то їх слід формувати свідомо. Компенсації формуються, перш за все, за рахунок перебудови функцій пошкодженого органу. Однак, якщо цього недостатньо, то в цей процес залучаються інші органи та системи.

Компенсаторні можливості безмежні: людина може жити і працювати без шлунку, більшої частини кишечнику, з однією легенею, з половиною нирки. Значних спортивних результатів досягали навіть люди з вадами серця. Але хвороба завжди обмежує фізичні, психічні та соціальні можливості людини.

Фізичні вправи – основний засіб активного втручання в процес формування компенсацій. Наприклад, при гіпотонії, відповідний підбір вправ сприяє стійкому компенсаторному підвищенню тонусу судин.

Нормалізуюча дія – гальмування або повна ліквідація патологічних умовно-рефлексорних зв’язків та відновлення нормальної регуляції діяльності всього організму.

В основі нормалізації патологічних змін функцій лежить порушення сформованих нервових зв язків і відновлення таких, які притаманні здоровому організму. Фізичні вправи підбирають у відповідності з порушеннями, які сприяють пригніченню патологічних умовних рефлексів і нормалізації протікання функцій.

Вплив фізичних вправ на відновлення та покращення здоров’я школярів.

Отже, здоров’я є абсолютно-логічною категорією, яка може бути описана різноманітними моделями, що ускладнює діагностику здоров’я. Тривалий час традиційна діагностика медицини полягала лише у розпізнаванні ознак хвороби. Якщо вони є – людина хвора, а якщо їх немає – здорова, оцінка ж рівня здоров’я не проводилась.
Між станом здоров’я і хвороби виділяють перехідний, так би мовити третій стан, який характеризується «неповним» здоров’ям. Це передпатологічний стан, при якому регуляція психічних та фізичних функцій менш досконала, що вже характерно для хворобливого стану. Цей передпатологічний період супроводжується виникненням неприємних суб’єктивних відчуттів: роздратування, головні болі, слабкість, потемніння в очах при різних змінах положення тулуба, втрата апетиту, озноб, низька працездатність, задишка при помірному фізичному навантаженні, неприємні відчуття в ділянці серця тощо. Якщо організм подолає цей стан, то здоров’я поновиться. Об’єктивно можуть бути зареєстровані тенденція до тахікардії, нестійкий рівень АТ, похолодання кінцівок тощо.

В третьому стані знаходяться більше половини всієї популяції людей. Якщо хвороби тривають дні, тижні, місяці, то третій стан може зберігатися роками і навіть все життя.

Такий стан характерний для тих , хто веде малорухомий спосіб життя, неправильно харчується, вживає алкоголь, в періоди статевого дозрівання, старості, а також для тих, хто проживає на радіаційно забруднених територіях в нашій державі (синдром радіофобії). У школярів до третього стану також призводять розумова втома, перенапруження, хронічна інтоксикація, процес адаптації до школи.

Коли ж захисні можливості виявляться недостатніми, виникає біль, який свідчить про порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників, що обмежують її пристосування до зовнішнього середовища та знижують працездатність.

«Третій стан» не є однорідним і включає в себе два стани: передхвороба та маніфестація патологічного процесу.

Основною ознакою передхвороби є – можливість розвитку патологічного процесу без зміни діючого ззовні чинника при знижених резервних можливостях людини.

Основною ознакою маніфестації патологічного процесу є зниження або втрата здатності до виконання функцій і початок хвороби.

Таким чином межі «третього стану» є чітко окресленими. Однак, межа між передхворобою та маніфестацією патології на сьогоднішній день не є визначеною.

Повне звільнення юнаків та дівчат від занять фізичними вправами може носити тільки тимчасовий характер. Тимчасове звільнення від занять або обмеження в них бувають після перенесених гострих, хронічних захворювань та їх загострень. Терміни відновлення занять фізичними вправами у цих випадках визначають індивідуально, з урахуванням стану здоров'я та функціонального стану систем організму.
Організація фізичного виховання зі школярами, що мають відхилення у стані здоров’я.
Розподіл школярів за медичними групами.

Важливим розділом роботи вчителя фізичної культури спільно з медичними працівниками є розподіл учнів за медичними групами для занять фізичною культурою. У відповідності з наказом Міністра охорони здоров’я України “Про вдосконалення лікарсько-фізкультурної служби “ від 31 грудня 1992 року шкільний лікар на початку навчального року після поглибленого медичного огляду (а потім, за його направленням - лікарями-спеціалістами) розподіляє учнів на медичні групи. Всі учні шкільного віку з метою дифференційованого підходу до процесу фізичного виховання, діляться на три групи: основну, підготовчу та спеціальну медичну. В основу такого розподілу покладені 2-а критерії: стан здоров’я і фізичний розвиток.

До основної групи відносяться школярі без відхилень у стані здоров’я, а також учні, що мають незначні відхилення у стані здоров’я при достатньому фізичному розвитку. До підготовчої медичної групи відносяться учні без відхилень у стані здоров’я, а також учні з незначним відхиленням при недостатньому фізичному розвитку.

До спеціальної медичної групи відносяться учні з відхиленням у стані здоров’я постійного чи тимчасового характеру. В учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, наказом директора школи комплектуються групи для занять фізичною культурою. Склад групи 15 осіб. Якщо в створену групу входить менше ніж 10 осіб, її можна доповнювати учнями інших класів, суворо диференціюючи фізичне навантаження. (Наприклад, до групи 1 класу можна включати учнів 2 класу і т.д.). Як вважають М.С.Дубовіс, С.Ф.Цвек, Ф.Ф.Бондарев, спираючись на існуючий практичний досвід, заняття учнів, які страждають різними захворюваннями, можливо і доцільно проводити спільно. Таких дітей можна об’єднувати в одну групу, оскільки пристосування організму (зокрема, органів кровообігу і дихання) в багатьох відношеннях є однаковим.

Окремі автори вважають, що для більш диференційованого підходу до призначення рухових режимів, дітей СМГ рекомендується поділяти на 2-і групи «А» і «Б», в залежності від ступеня і характеру захворювань.

До підгрупи «А» відносять учнів, які мають відхилення у стані здоров’я зворотного характеру, ослаблених в зв’язку з різними захворюваннями та після перенесених захворювань. Їм призначають щадяче-тренуючий режим.

До групи «Б» відносять школярів з органічними, не зворотними змінами органів і систем (ураження серця, судинної, сечовидільної системи, дихальна недостатність, захворювання печінки, гемофілія, висока ступінь рефракції зору, сколіози з патологічною етіологією, паралічі, після струсу мозку). Їм призначають щадний режим.

Необхідно зауважити, що в деяких школах існує практика спільних занять школярів, що мають відхилення у стані здоров’я з учнями основної і підготовчої груп. Зокрема В.П. Богословський вважає серйозним недоліком відокремленість дітей з відхиленням у стані здоров’я на заняттях фізичною культурою від свого класу, що негативно впливає на їх психологічний стан, а об’єднання дітей в групи з різними за характером захворюваннями та часто - без врахування вікового принципу робить заняття малоефективними. Він пропонує вчителю фізичної культури лише приділяти підвищену увагу до таких учнів через обмеження завдань, виключення недоступних вправ, збільшення часу для відпочинку тощо.

Опоненти такої точки зору вважають спільні заняття учнів з відхиленням у стані здоров’я та дітьми основної та підготовчої груп малоефективними. Хворі школярі як правило малорухомі, соромляться на заняттях, завдання виконують невпевнено, боячись глузувань, що негативно впливає на психіку дітей

Мета і завдання фізичного виховання учнів, що мають відхилення у стані здоров’я.

У відповідності з особливостями контингенту учнів, що складають СМГ, певних особливостей набувають мета і завдання фізичного виховання цих школярів.

Метою фізичного виховання учнів, які за станом здоров’я віднесені до СМГ, є прискорення ліквідації патологічних процесів, відновлення і зміцнення здоров’я, досягнення максимально-можливого для даного індивіда рівня фізичного розвитку, психологічної і рухової підготовленості. Кінцева мета - виховання навичок здорового способу життя, та потреб до самостійних систематичних занять фізичною культурою.

У відповідності з метою, основними завданнями фізичного виховання учнів, віднесених до СМГ є:

1. Підвищення функціональної активності органів і систем організму дітей, ослаблених хворобою.

2. Загартування організму. Ця обставина набуває вирішального значення за наявності в групі дітей із серцево-судинними захворюваннями, хронічною пневмонією, бронхіальною астмою та ін. Водночас при проведенні уроків на відкритому повітрі, діти нерідко переохолоджуються, що призводить до рецидивів захворювань. З огляду на це, в прохолодну погоду перед виходом із приміщення необхідно повідомити завдання уроку; не допускати тривалих простоїв; нагадати про особливості дихання в прохолодну погоду; урок можна скорочувати до 15-20 хв.; вибирати затишні місця, тощо.

3. Розвинути фізичні здібності і оволодіти руховими навичками, які компенсують існуючі недоліки організму: гнучкість - порушення постави, координація - парези і паралічі, сила - серцево-судинна, дихальна.

4. Вироблення активного ставлення учнів до переборення своєї фізичної не повноцінності (через виховання мотивації, пояснення впливу фізичного виховання на організм; перші зрушення активної стимуляції).

5. Забезпечити учнів необхідними методичними знаннями про причини хвороби і відставання в розвитку, про оздоровчі засоби і методи, які компенсують недоліки організму; навчити їх методиці самоконтролю.

6. Сформувати стійку систему звичок до систематичних занять оздоровчо-лікувальною фізкультурою.

7. Прищеплення навичок та виховання звичок особистої та громадської гігієни, необхідних у побуті та навчанні. Поруч із зазначеними завданнями не втрачають своєї актуальності і загальні завдання, що стосуються всіх школярів, наприклад: засвоєння життєво важливих рухових умінь та навичок; підвищення фізичної і розумової працездатності; формування постави та профілактика і корекція плоскостопості; виховання культури рухів, тощо.

Засоби фізичного виховання дітей, віднесених до СМГ

Основними засобами фізичного виховання дітей, що мають відхилення у стані здоров’я є фізичні вправи, що використовуються з лікувальною метою та природні чинники. Вправи підбираються, виходячи з медичних показань та протипоказань. Наприклад, вправи на координацію показані при розладах ЦНС, спеціальні дихальні вправи у боротьбі з легеневими ускладненнями. Однак, ті ж дихальні вправи протипоказані дітям з важкими порушеннями серцево-судинної системи при нестійкому АТ (при тенденції до його падіння).

Всі вправи поділяються на загальнорозвиваючі та загальнозміцнюючі - спрямовані на оздоровлення та зміцнення всього організму і спеціальні, які мають вибіркову дію. Часто одні і ті ж самі вправи для однієї людини можуть бути загальнозміцнюючими, а для іншої - спеціальними. Наприклад, вправи для тулуба, за умови спеціальної методики їх використання, застосовуються, як спеціальні при порушеннях постави. Лікувальний ефект фізичного виховання в групах СМГ перш за все визначається використанням спеціальних вправ.
Фізичні вправи, що використовуються у фізичному вихованні з дітьми СМГ, діляться на гімнастичні, ігрові, туристичні (прикладні).

До гімнастичних вправ належать: вправи на рівновагу, координацію, ідеомоторні вправи та корегуючі. Вправи на рівновагу активізують не лише вестибулярні, але й тонічні і статичні рефлекси. Вони застосовуються для подолання дискоординації між руховими та вегетативними функціями (головокружіння, нудота, потовиділення, зниження ЧСС).

Вправи на координацію сприяють відновленню та удосконаленню загальної координації людини, чи координації окремих сегментів тіла. Особливе їх значення для хворих, що знаходились на тривалому постільному режимі та при розладах ЦНС і периферійної нервової системи.

Ідеомоторні вправи сприяють підвищенню електрозбудливості м’язів, активізують процеси дихання і кровообігу. Вони використовуються як засіб для підвищення загального тонусу організму. Корегуючі вправи використовуються :

а) для укріплення слабких та розтягнутих м’язів ;

б) для розслаблення контрагованих м’язів, тобто для відновлення нормальної м’язової ізотонії. Ці вправи використовуються при захворюванні та порушенні опорно-рухового апарату. Крім розглянутих видів гімнастичних вправ, окремими авторами розглядаються ще такі групи вправ: на розтягування, розслаблення, в полегшених умовах, рефлекторні, лікування положенням тощо. На розтягування (застосовується при недостатній рухомості суглобів, пониженій еластичності тканин та шкіри), розслаблення (передбачають довільне зниження тонусу різних груп м’язів), в полегшених умовах (з усуненням сили тертя, тяжіння - наприклад: згинання в ліктьовому суглобі з опорою на стіл, тощо), рефлекторні (передбачають дію на певні групи м’язів через напруження інших м’язових груп - наприклад, укріплення м’язів плечового поясу рефлекторно впливає на м’язи тазу та стегон), лікування положенням (застосування фіксуючих пов’язок, лонгеток, валиків тощо) для усунення патологічних позицій в суглобах, або для створення найкращої позиції для відновлення функцій м’язів.

Туристичні, або прикладні вправи - це ходьба, біг, лазіння, ходьба на лижах, вправи у воді. Розглянемо особливий механізм впливу фізичних вправ, що виконуються у воді. Специфіка дії водного середовища полягає у наявності гідростатичного тиску. Так, при зануренні хворого у воду по шию вдих утруднюється, а видих полегшується, збільшується кровонаповнення легеневих судин, припіднімається діафрагма, що супроводжується зменшенням життєвої ємкості легень – отже, дихання відбувається з подоланням опору. Кровообіг затруднюється внаслідок посиленого припливу крові до серця. Це навантаження (у фізіологічних межах) компенсується за умови нормального функціонування серцево-судинної системи через збільшення хвилинного об’єму серця. Навіть найпростіші рухи у воді збільшують хвилинний і ударний об’єм серця на 1/ 3. Суттєве значення відіграє зменшення ваги тіла на 9/10 під дією виштовхуючої сили води (так, при m =70 кг, людина відчує m у 7,5 кг). Це дуже важливо при фізичному тренуванні осіб з порушенням опорно-рухового апарату, нервової системи, серцево-судинної системи тощо. Механічна дія води вимагає більших зусиль при подоланні опору води. Температурна дія створює загартовуючий ефект (тепла вода) та зменшує рефлекторну збудливість і біль. Вправи у воді мають психотерапевтичне значення - покращують самопочуття та зміцнюють віру у зцілення.
В.А. Епіфанов до прикладних вправ відносить також трудові вправи (в рамках методу трудотерапії).

На сьогоднішній день існує достатня кількість досліджень (В.Л. Страковская, Н.Г. Снагина, А.М. Фонарев, Г.Г. Петренко та закордонні автори), які свідчать про лікувальний вплив спеціальних рухливих ігор. Прихильники застосування цього методу стверджують, що основною перевагою ігор перед дозованими вправами є те, що гра завжди пов’язана з ініціативою, фантазією, творчістю, емоціями та стимуляцією рухової активності.

а) Творчість, фантазія посилюють мозкові імпульси, які в свою чергу стимулюють гіпофіз, діяльність щитовидної залози та всієї ендокринної системи;

б) Позитивні емоції є важливим чинником оздоровлення. Вченими доведено, що сміх є потужним терапевтичним фактором. В американських і швецьких клініках відкриті кабінети сміхотерапії, де успішно лікують хронічні захворювання. Рухливі ігри, що супроводжуються смішними ситуаціями, викликають щирий сміх у дітей, тобто є незамінним коректором у лікуванні дітей. За ступенем навантаження на організм дітей ігри діляться на групи: на місці, малорухомі, рухливі, спортивні.

Хоча всі вправи тією, чи іншою мірою пов’язані з диханням, прийнято виділяти групу дихальних вправ у самостійну. Дихальні вправи - один з найважливіших методів загальної реабілітації. Існують різноманітні методики дихальних вправ, які застосовуються в залежності від стану хворого. Однак, спільне правило для них - це активізація видиху, що дозволяє цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл. Всі дихальні вправи діляться на динамічні, що поєднуються з рухами руками, плечового поясу, тулуба та статичні (умовно), які відбуваються лише при участі діафрагми та міжреберних м’язів.

Особливості занять з фізичного виховання дітей, віднесених до СМГ

При проведенні систематичної роботи з фізичної культури з дітьми, що мають відхилення у стані здоров’я використовуються різноманітні форми: фізкультурно-оздоровчі заходи протягом навчального дня (гімнастика до занять, фізкультурні хвилинки і паузи, тощо), позакласні заняття фізичними вправами (змагання, вечори, свята, дні здоров’я, індивідуальні самостійні заняття, заняття лікувальною і корегуючою гімнастикою.

У відповідності з державною програмою з фізичної культури для СМГ, розробленої та діючої з 1997 року, діти, що мають відхилення у стані здоров’я, обов’язково відвідують уроки фізичної культури, беруть участь у підготовчій та заключній частинах, а під час основної виконують вправи, вивчені на заняттях у спеціальній групі.

Заняття в СМГ проводяться тричі на тиждень у позаурочний час. Їх тривалість 40-45 хв. На заняттях в СМГ необхідно дотримуватись типової структури шкільного уроку, однак, з деякими особливостями.

Заняття СМГ складається з 4-х частин:

Вступна частина (3-4 хв.) включає підрахунок частоти серцевих скорочень і дихання, дихальні вправи;

Підготовча частина (10-15 хв.) включає загальнорозвиваючі вправи, які проводяться в повільному, а потім у середньому темпі. Кожну вправу повторюють 4-5 р., а згодом 6-8 р.

Під час виконання загальнорозвиваючих вправ, особливу увагу потрібно звертати на рівномірне, змішане дихання, виключати вправи, що вимагають затримки дихання, великих м’язових зусиль. Загальнорозвиваючі вправи добирають так, аби в роботі брали участь усі м’язові групи, але не одночасно, а в певній послідовності (за принципом «розсіяного» навантаження). Загальнорозвиваючі вправи виконуються із спеціальними дихальними у такому співвідношенні: 2 : 1 перші 2 -а місяці занять; потім 3 : 1 та 4 : 1. Незалежно від характеру захворювань широкого застосування набувають вправи на поставу та попередження плоскостопості.

Учнів у спеціальній групі краще шикувати не за зростом, а за функціональними можливостями: на правому фланзі І підгрупа - діти із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем, за нею ІІ - із захворюваннями внутрішніх органів і зниженим зором, далі ІІІ - учні з відставанням у фізичному розвитку. Якщо в групі наявні учні з великою різноманітністю захворювань, їх треба шикувати в такому порядку: І підгрупа - найсильніші, ІІ - середні і, нарешті, ІІІ - слабкі і щойно прибулі.

Основна частина (15-18 хв.). У цій частині уроку вирішуються основні завдання. Методика її проведення залежить від характеру захворювання (діагноз, стадія хвороби, захворювання, що супроводжують) та фізичного розвитку дітей. В основній частині учні виконують індивідуальні завдання, які складаються із спеціальних вправ. Широко використовуються вправи на розслаблення. Для покращення фізичного стану учнів, спеціальні вправи чергуються із загальнорозвиваючими. Тут же вивчається техніка рухових дій, передбачених програмою з фізичного виховання для СМГ.

Заключна частина (до 5 хв.) включає дихальні вправи, вправи на розслаблення для приведення організму до відносно спокійного стану, підведення підсумків і домашнє завдання.

Знання та вміння учнів, віднесених до СМГ, оцінюють виставленням оцінок за 5-бальною системою. Ці оцінки виставляються у журналі спецмедгрупи і класному журналі як поточні, за чверть і навчальний рік.

Основні принципи проведення уроків фізичної культури в спеціальних медичних групах.

Три основні принципи лежать в основі занять фізичними вправами та використання засобів загартовування учнів, які за станом здоров'я віднесені до СМГ.

Перший принцип полягає в оздоровчій, лікувально-профілактичній спрямованості використання засобів фізичного виховання. Будь-які заняття фізичними вправами та спортом в нашій країні у відповідності з програмною настановою фізкультурного руху держави мають оздоровчу спрямованість. Для учнів в СМГ цей принцип є домінуючим. Підбираючи засоби фізичного виховання, він проходить крізь всі етапи методики та організації занять. Важливість цього принципу пояснюється набагато більшим об'ємом оздоровчих завдань при роботі з контингентами СМГ.

Другий принцип фізичного виховання учнів СМГ полягає в диференційованому підході до використання засобів фізичної культури в залежності від характеру та наявності структурних та функціональних порушень в організмі, викликаних патологічним процесом.

Під час будь-яких занять фізичними вправами навантаження, які використовуються, диференціюють в залежності від віку, статі та фізичної підготовленості. В заняттях СМГ окрім цього, фактором, який визначає кількісні та якісні особливості фізичних навантажень та можливості загартовування, стає захворювання, яке характеризує своєрідність організму. Ці особливості потребують для кожного учня окремих засобів та методів фізичного виховання.

Третій принцип, який повинен дотримуватись в процесі фізичного виховання учнів СМГ, полягає в професійно-прикладній спрямованості занять. Проводячи заняття з фізичної культури в СМГ, які раніше перенесли хворобу, учитель повинен не тільки забезпечити найшвидше відновлення ушкоджених органів та систем, але допомогти учню в процесі занять фізичними вправами набути необхідні для доброго засвоєння професії рухові навички, за допомогою методів фізичного виховання відшліфувати їх, підготувати ЦНС та інші функціональні системи організму до того, щоб вони змогли забезпечити високу працездатність майбутнього спеціаліста. Якщо врахувати, що у учнів в результаті перенесеного захворювання часто існують значні порушення в організмі, які ускладнюють пристосування до умов фізичних напружень, то стає очевидною складність здійснення цього принципу.
Особливості методики уроків в спеціальних медичних групах з урахуванням характеру захворювання.
При захворюванні серцево-судинної системи:

1. Правильне, повноцінне дихання при виконанні фізичних вправ сприяє зниженню ЧСС та покращенню функцій серцево-судинної системи. Поступове покращення реакції пульсу на фізичне навантаження дає підставу до поступового збільшення навантаження.

2. Фізичні вправи слід виконувати під контролем зміни ЧСС та кров'яного тиску. В підготовчій частині під час виконання вправ не повинно перевищувати 120-130 ударів за хвилину. Кров'яний тиск повинен змінюватись наступним чином: систолічний збільшується, а діастолічний - знижується, або залишається на попередньому рівні. Кров'яний тиск слід вимірювати безпосередньо зразу після навантаження на першій хвилині відновлювального періоду.

3. Загальнорозвиваючі вправи в підготовчій частині проводяться в темпі глибокого ритмічного дихання. Лише по мірі адаптації серцево-судинної системи слід поступово збільшувати темп рухів та виконувати більш складні по координації вправи.

4. В підготовчій частині не слід давати силові вправи, які супроводжуються затримкою дихання. В основній частині вправи також слід застосовувати з великою обережністю. Напруження повинно бути помірним, короткочасним, не супроводжуватись венозним застоєм крові, (почервоніння шкіри та обличчя), проявами головного болю, запамороченням або порушенням координації рухів, а також появою болю в ділянці серця.

Для учнів з гіпертонічною хворобою силова напруга, а також вправи з положенням тіла вниз головою (стійки на голові і руках, перекиди, різкі нахили тулуба) повинні бути повністю виключені.

5. Слід широко застосовувати циклічні фізичні вправи в повільному та середньому темпі (ходьба, біг та ін.), в яких є чергування помірних скорочень з повним розслабленням великих м'язових груп. Також фізичні вправи легко поєднуються з диханням, сприяють посиленню периферійного кровообігу, що веде до нормальної роботи серця і навіть полегшує його роботу, якщо вони поєднуються з повноцінним диханням.

6. Швидкісні фізичні вправи, які швидко викликають велику ЧСС, слід включати поступово після того, як буде відмічено покращення кровообігу.

Швидкість, тривалість виконання швидкісних навантажень повинні бути суворо індивідуальними.

При захворюваннях органів дихання:

Для учнів, які мають в легенях локальні зміни (хронічна пневмонія, хронічний бронхіт та ін.) при наявності плевральних злук, які обмежують рух діафрагми грудної клітки.
1. При хронічних бронхітах, з явищем емфіземи в легенях, слід добиватися збільшення рухливості грудної клітки. Особливу увагу слід звертати на тривалий видих, із скороченням допоміжних м'язів (м'язів тулуба, шиї грудних та інші). Повний напружений вдих робити не рекомендується.

2. Для осіб, хворих на бронхіальну астму та астматичний бронхіт, в період між нападами заняття слід проводити кожного дня.

Фізичні вправи в підготовчій частині заняття проводяться в повільному темпі, завжди суворо узгоджені з ритмом дихання, особливий аспект робиться на повний видих. Під час підготовчої частини, учень повинен добре розігрітися, в нього повинно з'явитися помірне потовиділення. Після цього дихання покращується, протікає вільно і фізичні навантаження виконуються значно легше. В основну частину заняття слід включити різноманітні ігри, швидкісні напруги, навантаження, підвищений емоційний стан, чергуючи їх з дихальними вправами.

Під час занять фізичними вправами підвищується функція симпатичної нервової системи, що сприяє розширенню бронхів.

3. При всіх захворюваннях органів дихання під час виконання фізичних вправ слід дихати тільки через ніс.

4. Оздоровчий ефект фізичних вправ для хворих із захворюваннями органів дихання підвищується за умови суворого дотримання гігієнічних умов місць занять та постійному проведенні елементів загартовування.

В результаті проведення занять з фізичного виховання у осіб, які мають захворювання органів кровообігу та органів дихання життєва ємність легень повинна збільшуватись на 100-300 мм.

При захворюваннях органів травлення:

1. Поряд із загально-розвиваючими вправами широко та постійно слід включати спеціальні вправи для м'язів живота, які викликають місцеве посилення кровообігу, ведуть до зміцнення м'язів черевного пресу, підвищують чуттєвість змінених органів та викликають великі коливання внутрішньочеревного тиску.

2. Спеціальні вправи не повинні викликати болі в органах черевної порожнини. Амплітуда, темп рухів та кількість повторень цих вправ суворо індивідуальні і залежать від фізичної підготовленості та реакції студентів на навантаження. При появі болю виконання цих вправ припиняється і в подальшому застосовується з обережністю. Спеціальні вправи необхідно поєднувати з правильним диханням, а при виникненні задишки чергувати їх з дихальними вправами.

3. Фізичне навантаження в підготовчій частині слід проводити під контролем ЧСС. Величина навантаження визначається функцією серцево-судинної системи.

4. Заняття повинні викликати позитивні емоції (радість, задоволення та ін.). В заняття необхідно включити рухливі ігри та елементи спортивних ігор, а з часом по мірі зростання тренованості дозовані за часом спортивні ігри, плавання та інше.

5. Не можна застосовувати великі силові напруги, піднімання тягарів, вправи та види спорту, які викликають струс тіла.

ЛФК при виразковій хворобі шлунку та 12-палої кишки може застосовуватись під час тривалих ремісій.


6. Наявність крові у фекаліях, виражені болі, блювання, велике схуднення та малокрів'я є протипоказаннями до занять фізичною культурою. При цьому призначається ЛФК індивідуально під контролем лікаря в лікувальній установі.

7. Заняття фізичною культурою в СМГ зазвичай призначаються після проведення курсу лікування в лікарні або санаторії в період одужання. При цьому потрібно враховувати наступне:

- в підготовчій частині вправи для м'язів черевного пресу потрібно застосовувати з великою обережністю, а при наявності болю вони виключаються;

- не слід давати вправи з нахилами тулуба назад та підніманням рук вгору.

8. Заняття фізичними вправами слід поєднувати з противиразковим лікуванням, дієтичним харчуванням, із суворим гігієнічним режимом праці та відпочинку. Рекомендується ранкова гігієнічна гімнастика, піші прогулянки, заміські екскурсії. Забороняється підняття вантажу, стрибки та інші різкі вправи, які викликають струс тіла.

При функціональних захворюваннях нервової системи та обміну речовин:

1. При проведенні занять з учнями, хворими на гіпертиреоз слід враховувати, швидкісні фізичні навантаження, але у них недостатня витривалість. Враховуючи велику збудливість цих хворих, швидкісні фізичні навантаження слід проводити з обережністю, під контролем реакції серцево-судинної системи.

В підготовчій частині не рекомендуються виконувати стрибки, біг на короткі дистанції, човниковий біг, вправи з різкою зміною швидкості та напрямку.

Фізичні вправи слід проводити в повільному та середньому темпі широко використовуючи гімнастику, рівномірний біг в повільному та середньому темпі, рухливі ігри, елементи баскетболу, плавання.

2. При порушеннях жирового обміну та ожирінні величина фізичних навантажень визначається фізичною підготовленістю з урахуванням більш швидкої втоми і, як правило, зниженої функції органів кровообігу та дихання. Рекомендуються різноманітні фізичні вправи за участю великих м'язових груп, які виконуються в середньому темпі та добре поєднані з дихальними вправами. В заняття слід включати гімнастичні вправи з тягарями та опором. Широко застосовуються вправи з набивними

м'ячами, гантелями різноманітними м'ячами, ходьба та біг в повільному темпі. Обережно слід застосовувати вправи на гімнастичних приладах та стрибки.

В результаті фізичних занять повинно відбуватись покращення фізичного розвитку - збільшення рухомості грудної клітки, зменшення окружності живота та підвищення показників фізичної підготовленості. Необхідно суворо дотримуватись режиму харчування. Іноді корисно фізичні навантаження поєднувати з додатковою вітамінізацією.

3. При неврозах, неврастенії, психастенії, фізичне навантаження повинно слугувати засобом відпочинку та зміцнення нервової системи.

В занятті повинні переважати, нескладні за координацією, різноманітні гімнастичні вправи, ігри які викликають позитивні емоції, забезпечують різноманітний вплив на організм.

4. Сприятливий вплив фізичного навантаження посилюється, якщо заняття забезпечується музичним супроводом, проводиться в гарних санітарно-гігієнічних умовах, на свіжому повітрі без сторонніх, які спостерігають за заняттям.

Регулярні заняття дають покращення загальної працездатності, за умови суворого дотриманням режиму та розпорядку дня.


5. При порушеннях сну слід рекомендувати на початку курсу застосовувати снодійні, а потім робити прогулянки перед сном, теплу ванну, вологе обтирання теплою водою, самомасаж та інше.

При захворюваннях опорно-рухового апарату:

1. В методиці проведення занять, в доборі комплексів фізичних вправ потрібно забезпечити суто індивідуальний підхід, виходячи з рухових можливостей. Окрім загально-розвиваючих вправ, слід широко використовувати локальні вправи, спрямовані на зміцнення м'язів, які забезпечують компенсаторну функцію та покращення рухів.

2. При хронічних захворюваннях суглобів обмеженням їх рухомості при залишкових явищах поліомієліту та інших захворюваннях ЦНС, які викликають порушення рухів, вельми корисно та ефективно застосовувати комплексні заняття. Під час комплексного заняття (місячний щоденний курс лікування, а потім 2-3 місяці тільки заняття фізичними вправами 4 рази на тиждень) відбувається значне покращення рухів при задавнених хронічних захворюваннях. (при поліомієліті, артритах та інше).

3. При остеохондрозі перш за все потрібно в підготовчій частині зробити розминку. Краще всього, якщо це буде ходьба. Якщо немає больового синдрому, можна перейти на біг у легкому темпі. Під час виконання вправ важливо правильно дихати. В більшості вправ рекомендується робити видих на зусиллі. Потрібно не затримувати дихання і не скорочувати видих. В повсякденних заняттях обов'язково застосовувати самомасаж. В основному це погладжування,потирання, вминання.

При захворюваннях нирок:

1. В гострому та підгострому протіканні хвороби при порушені функцій нирок фізичні навантаження протипоказані.

2. При хронічному нефриті помірні фізичні навантаження, які проводяться методом ЛФК, спрямовані на зміцнення організму, не повинні викликати збільшення білка у сечі, а також солей та лейкоцитів. В підготовчій частині фізичні навантаження слід давати під контролем лабораторних досліджень сечі в спокої та після заняття фізкультури (після перших занять а потім один раз в 2-4 тижні). Заняття краще проводити на свіжому повітрі при температурі не нижче 10 градусів. Забороняється заняття з плавання, фізичні вправи, які супроводжуються струсами тіла (стрибки через перешкоди, зіскоки та інше), та навантаження, які викликають різке підвищення внутрішньочеревного тиску (піднімання тягарів, напруження, різкі махові рухи нижніми кінцівками).

Орієнтовні практичні вправи рекомендовані до виконання

Гімнастика.

Ранкова гігієнічна гімнастика. Вивчення вправ і комплексів ранкової гігієнічної гімнастики, коригуючі вправи, складання комплексу вправ і його проведення.

Виробнича гімнастика. Вивчення вправ і комплексів виробничої гімнастики і фізкультурних пауз відповідно до профілю фахівця навчального закладу, складання комплексів і їх проведення.

Основна гімнастика. Стройові вправи на місці та в русі. Шикування та перешикування. Вправи на увагу. Ритмічні вправи під музику. Вправи на загальний фізичний розвиток; вправи без предметів (одиночні, парні, групові), з предметами: палицями, великими м'ячами, обручами, гантелями. Вправи на приладах: гімнастичній лаві, похилій драбині, гімнастичній стінці, колоді. Елементи акробатики, перекид вперед, назад, стійка на лопатках, коригуючі вправи в положенні лежачи та сидячи. Вправи на тренажерах для розвитку сили, витривалості, а також для відновлення втрачених функцій суглобів, м'язів після травм та захворювань.

Легка атлетика.

Вправи для загального фізичного розвитку: ходьба з поступово зростаючим темпом, біг у чергуванні з ходьбою, біг з високим підніманням стегна, біг підтюпцем, човниковий біг. Стрибки в довжину з місця, багатоскоки з місця (8 кроків), багаторазові стрибки на правій, лівій нозі. Стрибки через перешкоди.

Метання тенісних м'ячів в горизонтальну та вертикальну ціль, штовхання та кидання набивних м'ячів на дальність.

Лижна підготовка.

Стройові і порядкові вправи з лижами та на лижах. Способи пересування на лижах. Вивчення техніки пересування. Спуски та підйоми. Подолання дистанції 2 км для дівчат та 3 км для юнаків в прогулянковому темпі.

Плавання.

Для тих, хто не вміє плавати. Навчитись триматись на воді. Пропливання відрізків з поступовим збільшенням їх довжини. Пірнання під воду (кому не протипоказано) із затримкою вдоху та видоху; діставання предметів з мілкого місця басейну (із дна). Вправи на відновлення дихання.

Для тих хто вміє плавати. Удосконалення техніки плавання вивченими способами. Подолання відрізків і дистанції з метою виховання витривалості, вдосконалення дихання. Пірнання під воду із затримкою дихання. Рухливі ігри на воді.

Елементи спортивних ігор. Рухливі ігри.

Баскетбол: передачі м'яча, ведення зі зміною напрямку та швидкості, кидки в кільце після ведення, штрафні кидки учбова гра, практика суддівства. Естафети та рухливі ігри з елементами баскетболу.

Волейбол: прийом-передача м'яча двома руками зверху та знизу, передачі м'яча в парах через сітку, подачі м'яча зверху та знизу (прямі та бокові), учбова гра, практика суддівства. Естафети та рухливі ігри з елементами волейболу.



Елементи інших спортивних, рухливих та національних ігор планують циклові комісії фізичного виховання з урахуванням традицій, звичаїв та особливостей даного регіону.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка