Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5



Сторінка7/27
Дата конвертації23.12.2017
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

1.5. Іслам та Коран в Україні

Зараз у ЗМІ ми чуємо багато різноманітних повідомлень, деякі з них нейтральні, інші – дуже позитивні, але здебільш ми відчуваємо як нам нав'язують страх. Нам розповідають про тероризм, невігластво, зло, жорстокість і потім додають епітети ісламський, мусульманській… Неосвічені люди беруть ці вислови, як належне, адже вони звучать з вуст знаменитих дикторів. Вони приймають це. І живуть так, з викарбуваними у їх свідомості ярликами: «Іслам – зло», «Іслам – тероризм». Авжеж деякі з нас намагались дізнатись про такого собі запеклого ворога Америки на ім’я Іслам, але вони шукали відповіді у тих же ЗМІ та знайшли теж саме. Інші пішли далі та намагалися зрозуміти суть усього зсередини. Вони не хотіли тільки бачити симптоми хвороби, а намагалися докопатися до джерела з якого вона походить. І дивно, але факт, більшість з них приходили до висновку, що ця хвороба не існує в реальності, вона надумана, вона – міраж, який для багатьох здається правдою.

Сьогодні, коли для одних іслам – єдина надія на майбутнє, а для інших – чи не найнебезпечніша загроза ХХІ століття, близьке знайомство зі Священною Книгою мусульман набуває особливого значення. Пророк Мухаммад справедливо вважається провісником ісламської цивілізації, а Коран – її маніфестом. Тому кожний його новий переклад – це завжди ще одна спроба осмислити все те, що становить її сутність, соціальні ідеали, пріоритетні цінності й орієнтири. [4:3]

Як відомо, кожен народ має мову. Мова це засіб набуття ними інформації. Вона може бути розвинута чи ні, але за допомогою неї люди спілкуються. Отже мова дає народу накопичувати свій історичний досвід. Але через мову вони мають змогу знайомитись з іншими культурами та цивілізаціями. Мова в певній мірі диктує спосіб життя. Зараз на даному історичному етапі домінує англійська мова, мова США та Великобританії, отже вона і нав’язує стереотипи і цінності. Вона пояснює, кого любити, а кого ненавидіти. Але освіченим людям слід замислитись над цим і переосмислювати інформацію перед тим, як її засвоїти.

Посилення інтересу до мусульманського віровчення в Україні викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про іслам, його духовні цінності й орієнтири, соціальні ідеали та релігійну практику. Україна — один із самобутніх регіонів, де мусульмани в порівнянні з християнами складають нечисленну конфесію, однак вони протягом тривалого історичного періоду активно взаємодіяли з немусульманськими народами України. Разом з тим, про «український» іслам немає достовірної інформації ні на Заході, ні в мусульманському світі, ні в країнах СНД; цей регіон практично «випав» із поля зору світового ісламознавства». [4:4]

Говорячи про релігійну приналежність України переважно згадують Православ’я, при цьому забувають, що на території країни проживають кримські та казанські татари, башкіри, узбеки, араби, афганці, іранці та інші народності, які здебільш ості мусульмани. Навіть в сусідній нам Росії 40% населення сповідують Іслам.

«Після проголошення незалежності України були зареєстровані мусульманські організації, центри та фракції (усього близько 15) на Кримському півострові, у Києві, Донецьку, Запоріжжі і Львові.

Мусульмани дедалі активніше включаються в громадське життя України, намагаються виступати консолідованою силою, інституювати свої структури, виробити програму для участі в політичних кампаніях. Яких можна чекати від них акцій і до яких наслідків може привести активізація в Україні політично забарвленого ісламського руху?

Традиційно православна Україна не може залишатися нейтральною щодо процесу активізації ісламу. Під впливом глобалізації світового ринку, до якого вона інтегрується, та посилення міграційних потоків демографічний баланс і етно-конфесійний ландшафт України може змінитися вже в недалекій перспективі.

Небезпека потенційних і реальних конфліктів на ґрунті конфесіональних протиріч настільки серйозна, що, незважаючи на заплутаний клубок факторів, які лежать у їхній основі, необхідно шукати шляхи до їхнього запобігання чи ослаблення. Головний з таких шляхів — науково обґрунтована пропаганда достовірної інформації про іслам та його стосунки з іншими релігіями. [4:4]

В Росії іслам разом із християнством, іудаїзмом та буддизмом визнаний домінуючою релігією, традіційною релігією. Чи є іслам традиційною релігією для України? Якщо ні, то що таке тоді Крим?

Перед Німеччиною та перед Україною стоять одні й ті самі завдання – утворення інтегрованого нацменшинами суспільства. Німці кажуть: чужинські культури нацменшин повинні розчинитися в німецькій культурі без втрати їхнього колориту. Пророк Мухаммад був колоритною фігурою. Достатньо мовити, що за визначенням ООН щодо ста найвпливовіших людей людства нашої ери він посів перше місце. З 7-го ст. нашої ери внаслідок гоніння в світі загинуло понад 14 млн. мусульман. Жодна релігійна течія світу не зазнала стільки втрат через переслідування та гоніння. [69]

Іслам в Україні — невід’ємна частина української історії і культури, разом із тим це не тільки предмет академічної науки, але й важливий фактор суспільно-політичного життя. Поверхневе розуміння механізму міжконфесійних відносин і несвоєчасне вироблення ефективних механізмів для їхньої гармонізації може виявитися несприятливим фактором для сформованого в Україні громадянського миру й соціальної злагоди.» [4:5]

Володимир Великий і іслам… Це щось несумісне і неуявне. Одне лише припущення про те, що Володимир міг бути мусульманином, для представників православної конфесії граничить з блюзнірством. Можливо тому вітчизняні історики, які як етнічно, так і конфесійно були патріотами своєї батьківщини і хоронителями її духовної традиції, ніколи не допускали протилежного. До того ж традиційними джерелами відомостей про ту епоху були літописи, написані православними ченцями через півтора століття.

Згодом образ Володимира як святителя Русі був канонізований і зарахований до лику святих догідників Божих. А з питання стосовно його зв’язку з мусульманською релігією серед вітчизняних авторитетів від історичної науки, особливих розбіжностей не було. Ніхто з них не піддавав сумніву історичну вірогідність сторіччями «накатаної» теорії про вибір Володимиром Великим державної релігії. І тільки в 1992 р., у виданні «Хроніка 2000», відомий тюрколог О. Прицак (незалежний від диктату авторитетних думок у вітчизняній науці) опублікував свою роботу «Походження Русі», де він прямо каже, що під час свого правління в Новгороді Володимир був мусульманином. А в 2000 р., в 47-му номері газети «Наш край», А.Залізний, аналізуючи історіографію і джерела про хрещення Київської Русі, доходить такого висновку: «Під час свого новгородського правління Володимир приймає іслам, потім, в 988 р. він хрестився і запровадив на Русі християнство, а в 1014 р. булгарський каган схилив його знову повернутися в іслам». При цьому О.Прицак посилається на роботу арабського історика Аль-Марвазі, датовану приблизно 1120 р., а джерелом, на яке вказує А. Залізний, є звід булгарських літописів «Джагфар Таріхе», датований 1680 р., що став доступний вітчизняному дослідникові тільки в 1994 р. (виданий в Оренбурзі). Після подібних публікацій виникає безліч неоднозначних запитань, і тому дана проблема вимагає ретельного дослідження.[ 1: 5-8]

Сходознавча наука виходить із пріоритетної необхідності філологічної інтерпретації текстів першоджерел, розкриття понятійного апарата «класичного» й «регіонального» ісламу, ключових концептів Корану. Пасивність української академічної науки щодо ісламознавчої тематики спричиняє те, що цю нішу, природно, дедалі активніше заповнюють нефахові, комерційні, тенденційно-маргінальні та ідеологічно заанґажовані праці, якими, на жаль, обмежуються сьогодні можливості українського суспільства ознайомитися з культурними та духовними надбаннями ісламу.

Молодий науковець Михайло Якубович вивчаючи священну книгу мусульман у контексті історії України 14-го століття, з’ясував, що в цей період литовський князь Вітовт запросив до себе на службу велику кількість татар, котрі мешкали на Волині колоніями. Вони почали асимілюватися, і там, у їхньому середовищі, з’явилися перші коментарі до Корану, написані білоруською та польською мовами, з’явилися і переклади Корану цими мовами. Але уявіть собі – білоруською мовою і арабськими літерами, і так само – українська прадавня літературна, книжна мова записувалась цими літерами… Ці так звані кітаби – книги недостатньо досліджені, тим більше в Україні».

Існує ще сучасніший переклад Валерія Рибалкіна, однак і він лише частковий. У друкованих виданнях існує лише частковий варіант, хоча чорновий варіант вже, за словами В. С. Рибалкіна існує.

Дійсно український переклад має прислужитися взаєморозумінню

При перекладі Корану українською, існує певна проблема з лексикою, з граматичними конструкціями, пов’язані з суттєвими відмінностями в мовах і смислах.

Наприклад, Коран зорієнтований спочатку на усну традицію, і в ньому все те, що ми називаємо присвійними займенниками, стоїть за іменниками, і це має певний психолінгвістичний ефект.

Треба зважати й на цей момент, тобто конструювати структуру речення українською так, щоб воно більш-менш відповідало арабській. Варто все ж таки звертати увагу саме на ту українську мову, якою перекладається Коран, і тоді це буде дійсно український переклад, а не підлаштована під російське сходознавство робота.

Навряд чи можна назвати Коран чимось чужим для України, адже історія ісламу сягає корінням ще VII століття нашої ери. Тому, оцінюючи Коран та іслам загалом, не варто й посилатися на різноманітні конфліктні історичні прецеденти – протистояння козаків і татар, що часто переходило у союзництво, сучасні війни на Близькому Сході та проблеми співіснування автохтонних європейців з іммігрантами із мусульманських країн. Людина залишається людиною в будь-якій релігії. А інші оцінюють її вчинки з позицій уявлень про людяність. Тому священне писання ісламу – Преславний Коран (як шанобливо його йменують) – постає як феномен духовного буття людства, що його виклали мовою арабського етносу.

Перші відомості про іслам та його Священну Книгу потрапили в Україну-Русь ще до XI століття: андалузький араб Абу Хамід Мохаммед аль-Гарнаті (1080-1169), перебуваючи в Києві, навчав мусульманських молитов тюркських воїнів київського князя.

А 1905 р. український сходознавець академік А.Кримський опублікував у Москві “Суры старейшего периода (перевод с обьяснениями)” (рос.).

В Україні перший повний український переклад Корану здійснив О.Абрамчак-Лисинецький (1913) Згодом Коран перекладали такі відомі українські арабісти, як Т.Г.Кемза, А.П.Ковалівський, В.М.Бейліс Ю.М.Кочубей, В.С.Рибалкін.

Український поетичний переклад найстаріших сур мекканського періоду пророчої діяльності Мухаммед; здійснив Я.Є.Полотнюк [75]на основі тексту офіційного каїрського критичного видання Корану. Цей переклад надрукований у “Всесвіті” (1990, № 6), відкрив для багатьох українських читачів ще одну сторінку світової літератури. [63]Хоча текст, максимально адаптований до української, все ж містить чимало неточностей і спирається на російську сходознавчу традицію, використовуючи лише один коментар до Корану.

Власне кажучи, Коран є зразком арабської літературної мови. Його вважають настільки досконалим, що мусульманська апологетика позначає цю довершеність поняттям ’іджаз аль-Кур’ан – «незрівнянність Корану». Кажуть, досконало перекласти цю священну книгу на інші мови годі: особливості конструкції речень, риторичні прийоми та смислове навантаження тексту так гармонійно поєднані, що реконструювати все це у межах іншої мови надзвичайно складно. [67]

Україна єдина з великих держав, яка досі не мала власного перекладу цієї видатної пам’ятки писемності. Про дві спроби перекладу початку ХХ ст. львів’ян Олександра Абранчака-Лисенецького та Володимира Лезевича знають лише дослідники архівів [4:7]
1.6. Переклади та перекладачі Корану на українську мову
Переклад Полотнюка Я.

“Як автохтони, ми повинні творити гармонію”

Ярема Євгенович Полотнюк – відомий сходознавець, перекладач з арабської та перської мов, доцент кафедри сходознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Батько був безробітним інженером лісового господарства, а мама, Дарія Полотнюк, працювала у часопису “Жіноча доля”. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка друкувала свої твори під псевдонімом Ірина Вільде. А ось батька, Євгена Васильовича, під час війни заарештувало гестапо – як свідомого українця, активного члена ОУН. Розстріляли його у Ворохті 28 грудня 1943 року.

Середню школу Ярема закінчив у Львові в 1952 році. Коли йому було 15 років, він вперше почув перську мову, а точніше, один із її різновидів – таджицьку. Тоді ж ознайомився з арабською мовою та арабською графікою. Як це часто буває, його першою “хрестоматією” з арабської став Коран. Ось так, несподівано для самого себе, Ярема закохався у Схід.

Щоб поглибити знання таджицької, у 1959 році приїздить у Таджикистан. Тут познайомився і потоваришував із групою депортованих кримських татар. Схожість трагедії кримських татар зі трагедією багатьох українців викликала в нього щиру симпатію до цього народу.

У 1967 році Ярема Полотнюк закінчив Ленінградський університет.[75]

1967 році закінчив Ленінградський університет. Пізніше викладає факультативні курси з перської та арабської мов у Львівському національному університеті імені І. Франка, однак курси незабаром починають згортати. Я. Полотнюк працює в Інституті суспільних наук АН УРСР з літературою А. Кримського. Сходознавець спілкується з відомими орієнталістами Ленінграда, Москви, Чехословаччини, Польщі, Великобританії, США та з перекладачем В. Мисиком, харківським вченим-арабістом А.П. Ковалівським.

Коли Україна здобула незалежність, Я. Полотнюк іде працювати в Музей історії релігії та Львівський національний університет ім. І. Франка, в Київський Інститут сходознавства АН України (разом зі своїм учнем, перекладачем Р.Р. Гамадою).

Я.Є. Полотнюк - член східних культурних товариств (Єврейське культурно-просвітницьке товариство ім. Шолом-Алейхема, львівська єврейська газета “Шофар”, татарське культурно-просвітницьке товариство “Тугак-іг”.

З 1992 року сходознавець викладає факультативні курси східних мов, культури та країнознавства у Львівському університеті. Завдяки йому з 1995 року здійснюється розширення науково-культурних зв'язків України та Ірану.

У 1997 році з ініціативи Я.Є. Полотнюка на базі Львівського університету відкривається кафедра сходознавства, що продовжує свою діяльність і досі.

Сходознавець досліджує перську мову та літературу, індійське фарсі, арабо-мусульманську та персо-мусульманську культури.

Перекладає з перської та арабської. [75]



Переклад Рибалкіна В. С.

Рибалкін Валерій Сергійович — арабіст, сходознавець, дипломат, доктор філологічних наук (2001), професор.

Почесний доктор наук багатьох університетів США, Канади, ОАЕ, Єгипту, Йорданії та інших країн.

Є автором першого академічного перекладом Корану українською мовою, перша частина якого вийшла друком у 2003 році у Києві.

Народився 19 травня 1952 р.

Закінчив екстерном з відзнакою Східний факультет Ленінградського державного університету (1976) та аспірантуру Ленінградського Відділення Інституту сходознавства АН СРСР (1984). Доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник. Вів науково-дослідницьку роботу в Тель-Авівському (1995-1996), Мічиганському (2002-2003) та Гарвардському університетах (2003, 2004).

Працював перекладачем у НДРЙ (1979-1981), Єгипті (1990, 1991), ОАЕ (1990-1991, 1993) та інших арабських країнах, де спілкувався з видатними особистостями - колишніми президентами Алі Насером Мухаммедом та Алі Абдулою Салехом, Хосні Мубарраком, королем Йорданії Хусейном та ін.

Лауреат Премії імені А. Кримського НАН України (1995). Відзначений Почесною Відзнакою Митрополита Лівану Ж. Хадара за успішну роботу по організації Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО «Діалог культур» (Тріполі, 2001).

Старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (до 1990), зав. кафедри теорії та практики перекладу східних мов факультету іноземної філології Київського державного університету ім. Т.Шевченка (1990-1992), заступник директора Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України з наукової роботи (1991-1996) та завідувач відділу класичного Сходу того ж Інституту (1991-1996; 1999-2005, дотепер), радник з політичних питань Посольства України в ОАЕ (1996–1999), професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003- дотепер), ректор Київського університету «Східний світ» (2004 - дотепер),

Автор близько двохсот наукових праць з історії арабських лінгвістичних вчень, лексикології та лексикографії арабської літературної мови, мовної ситуації в сучасному арабському світі, арабської археографії, коранічної екзегетики, арабського літературознавства.[76]

У друкованих виданнях можна знайти його переклад наступних сур Корану 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14.

Переклад Якубовича М.

Перекладом священної книги мусульман українською мовою займається двадцятирічний студент магістеріуму Острозької академії Михайло Якубович. Фрагмент його роботи, над якою Михайло працював протягом двох років, нещодавно надрукував літературно-критичний журнал «Київська Русь». Публікація має назву «Смисли Преславного Корану українською мовою» та разом з передмовою займає більше ста сторінок журналу.

Опублікований Михайлом переклад — це лише п’ята частина Корану. Повний переклад він планує зробити впродовж наступних двох років, при тому що робота над однією сторінкою тексту Корану може займати кілька днів.

Арабську мову Якубович вивчив самостійно. Користувався словниками, спілкувався зі студентами-іноземцями. Відтоді читає арабських письменників в оригіналі. [64]

У своїй роботі М. Якубович користується арабо-англійськими словниками, польськими та російськими перекладами, а також арабо-українськими розмовниками. Останні, щоправда, як вважає молодий перекладач, досить примітивні, тому здебільшого він користується англомовними виданнями. [66]

М. Якубович каже: «Мого зацікавлення культурою Сходу не можна пояснити «суто науковим інтересом». Мабуть, ідеться про якийсь екзистенційний діалог, певну спорідненість із текстом. Сухі методи історико-філологічного аналізу, текстологічного та ін. не можуть дати перекладачеві найголовнішого, без чого годі збагнути священне писання ісламу, – визнання традиції, з якою я як перекладач хочу розпочати плідний діалог рідною мовою українців, які прагнуть зрозуміти Коран. Звісно, один переклад не може дати вичерпного тлумачення Корану, та й навряд чи це можливо. Мусульманська екзегетична традиція нараховує сотні коментарів, що ґрунтуються на різних методах тлумачення: від суто лінгвістичного (аналіз мови Корану) до реально-історичного (відтворення найперших коментарів – роз’яснень самого пророка Мухамеда та його сподвижників). Тому як перекладач, тобто читач оригіналу, використовую спадок класичних мусульманських коментарів. Фрагменти одного з таких коментарів, що його написав авторитетний середньовічний богослов Фахр ад-Дін ар-Разі (1159 – 1209) перекладач дає у своїй публікації в журналі «Київська Русь». [67]



Каталог: sites -> default -> files
files -> Додаток до наказу від
files -> Робоча програма навчальної дисципліни екологія біологічних систем
files -> Робоча програма навчальної дисципліни
files -> Програма навчальної дисципліни фізична реабілітація в педіатрії
files -> Кабінет міністрів україни
files -> Робоча програма навчальної дисципліни проектування технологічних процесів
files -> Реферат 2016 Реферат циклу наукових праць на здобуття щорічної премії Президента України для молодих вчених на тему
files -> Кафедра загальної екології та безпеки життєдіяльності


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27


База даних захищена авторським правом ©referatu.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка